Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 листопада 2020 р. Справа№200/8304/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що порушення відповідачем права позивачки на вільне пересування, передбаченого Конвенцією і законами України, було здійснено у зв'язку з відсутністю в неї смартфону, придатного для встановлення на нього електронного сервісу «Дій вдома». Позивачка мала при собі телефон застарілої моделі, на якій неможливо встановити будь-які додатки. У зв'язку з цим позивачка вважає, що діями відповідача її було дискриміновано за ознакою майнового стану, що є порушенням статті 14 Конвенції і п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції. Вважає, що обмеження права особи на свободу пересування може бути встановлено виключно законом, про що свідчать норми національного права.
Позивачка стверджує, що внаслідок застосування відповідачем положень лише Порядку в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815(далі - Постанова № 815), їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 25 000, 00 грн. (із розрахунку 5 000, 00 грн за кожен день, який позивачка змушена була провести у нелюдських умовах, які принижували її гідність і загрожують її життю і здоров'ю: 5 000, 00 грн х 5 днів = 25 000, 00 грн). Крім того, невизначеність щодо свого майбутнього, страх за своє життя і здоров'я, у тому числі через нічні обстріли, які відбувались неподалік, кожного дня збільшували обсяг страждань позивачки. Відсутність повноцінного харчування, чистого змінного одягу, доступу до туалету, чистої води, захисту від спеки і сонячних променів завдавали ОСОБА_1 моральних і фізичних страждань, що спричинили їй моральну шкоду. Моральні страждання позивачки також викликані страхом захворіти на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом. Враховуючи вік позивачки, вона входить до "групи ризику", смертність у якій внаслідок цієї хвороби, надзвичайно висока. З огляду на наведене, позивачка просила суд визнати протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державних прикордонної служби України, що полягали у забороні виїзду ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території з 22.06.2020 по 26.06.2020, а також стягнути з відповідача завдану моральну шкоду у розмірі 25 000, 00 грн.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди, представник Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України зазначає, що відсутність у позивачки технічної можливості встановити додаток «Дій вдома» не є підставою для її пропуску через лінію розмежування, відповідно до Постанови № 185.
Поряд з цим, відповідач зауважує, що особи, які встановили електронний сервіс «Дій вдома» підлягають самоізоляції, обсервація до них не застосовується. Представник відповідача зауважує, що зазначений пункт розповсюджується на визначене коло осіб, які перетинають державний кордон. Відтак, викладене в позові твердження позивачки, що постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» передбачає можливість обсервації осіб, які виїжджають з тимчасово-окупованої території, є хибним.
Крім того, на думку відповідача, хибним є твердження ОСОБА_1 , що орган державної влади повинен обирати ту норму, яка найбільш ефективно забезпечить права людини, оскільки це суперечить частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач звертає увагу суду, що наказом Командувача об'єднаних сил від 22 червня 2020 року № 515 «Про відновлення пропуску» визначено, що особи, які не надали згоду (не мають можливості) на встановлення електронного сервісу «Дій вдома», пропуску через лінію розмежування не підлягають. Відтак у відповідача не було правових підстав для пропуску позивачки. Наказом Командувача об'єднаних сил від 26 червня 2020 року № 527 внесено зміни до наказу Командувача об'єднаних сил від 22 червня 2020 року № 515 «Про відновлення пропуску», відповідно до яких особи, які з будь-яких причин не спроможні провести заходи самоізоляції, за їх згоди, підлягають обсервації у визначених Донецькою обласною державною адміністрацією закладах. Як наслідок, 26.06.2020 позивачці було запропоновано можливість направлення її на обсервацію, за умови надання нею згоди.
З огляду на наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 14.09.2020 року Донецький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивачки про розгляд справи в режимі відеоконференції. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди та відкрив провадження по справі № 200/8304/20-а. Розгляд адміністративної справи № 200/8304/20-а визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України та зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.10-15).
Згідно довідки від 23 червня 2016 року № 1448004242 ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою із фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 (а.с.16).
22 червня 2020 року позивачка намагалась потрапити на контрольовану урядом України територію через КПВВ "Новотроїцьке", проте представники відповідача відмовили їй у пропуску, посилаючись на абзац 10 підпункту 2 пункту 22 Постанови № 815 у зв'язку з відсутністю у позивачки можливості надати згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до виїзду з тимчасово окупованих територій (далі - електронний сервіс "Дій вдома") через контрольний пункт через відсутність смартфона, на який була б можливість встановити зазначений електронний сервіс.
Позивачка не була направлена на обсервацію як альтернативу проходження самоізоляції з використанням електронного сервісу "Дій вдома".
З 22 по 26 червня 2020 року позивачка перебувала на нульовій зоні, вночі - в наметі поблизу КПВВ "Новотроїцьке".
Представники відповідача, 26 червня 2020 року повідомили ОСОБА_1 , що прийнято рішення, згідно з яким пропуск на контрольовану українською владою територію може бути здійснено за умови її згоди на обсервацію в місцевій лікарні.
Вказані обставини визнані відповідачем, а тому згідно ст.78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляду даної справи.
Позивачку було доставлено до Курахівського туберкульозного санаторію для дорослих на обсервацію, де вона перебувала до 01 липня 2020 року, про що свідчить довідка від 30.06.2020 № 09/02 (а.с.17).
Вважаючи протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, позивачка звернулась до суду за захистом свої прав.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, за винятком обмежень, визначених законом.
Отже, конституційне право на вільне пересування країною не є абсолютним і може бути обмежене відповідним законом.
У даному випадку і з огляду на ситуацію, що склалася в Україні, та вжиттям державою заходів, пов'язаних із запобіганням поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яким визначено, зокрема, засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій. Цей Закон встановлює права, обов'язки та відповідальність фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Статтями 20, 22 вказаного Закону передбачено обов'язки осіб, які є потенційними бактеріоносіями, та заходи, що мають вживатися відносно таких осіб. Такі особи - у разі якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих - підлягають лікуванню, медичному нагляду та обстеженню у відповідних закладах охорони здоров'я.
Статтею 29 даного Закону врегульовано питання встановлення карантину, під час якого затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, визначаються тимчасові обмеження прав фізичних осіб і додаткові обов'язки, що покладаються на них. У статті 31 цього самого Закону визначені заклади (спецлікарні, ізолятори, обсерватори), на базі яких повинні перебувати та пройти необхідні обстеження особи, які мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, а також особи з симптомами таких хвороб.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року № 530-ІХ шляхом внесення відповідних змін і доповнень передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, окреслених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Як відомо, Уряд запровадив карантин на території України.
У розумінні закону карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, тобто хвороб, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності та швидким поширенням хвороби серед населення.
Суд уточнює, що запобігання поширенню інфекційних захворювань є однією з підстав для позбавлення особи його або її свободи.
Крім того, захист здоров'я - це законна мета, з якою можливо встановити обмеження прав на повагу до приватного та сімейного життя, свободу сповідування своєї релігії та переконань, свободи вираження поглядів та свободи зібрань та об'єднань відповідно до статей 8-11 ЄСПЛ та свободи вибору місця проживання або виїзду з будь-якої країни, в тому числі власної, відповідно до статті 2 Протоколу № 4 ЄСПЛ.
У справі про позбавлення свободи ЄСПЛ встановив (Енхорн проти Швеції, № 56529/00, 25 січня 2005 року), що також повинно бути продемонстровано, що поширення інфекційного захворювання є небезпечним для здоров'я або безпеки населення, а також те, що затримання інфікованої особи є останнім засобом для запобігання поширенню захворювання, оскільки менш суворі заходи були визнані та виявлені недостатніми для захисту інтересів суспільства. Крім того, щоразу, коли ці критерії перестають виконуватись, припиняє існувати й підстава для позбавлення свободи.
У випадках обмежень інших прав стандарт, якого необхідно дотримуватися, полягає в тому, що ці обмеження повинні бути необхідними в демократичному суспільстві і, таким чином, пропорційними переслідуваній законній меті.
Суд зауважує, що застосування карантину було предметом розгляду ЄСПЛ у справі Куімов проти Росії, № 32147/04, 8 січня 2009 року.
Так, ЄСПЛ наголосив, що обмеження повинне бути «тимчасовим заходом, який необхідно припинити відразу після того, як це дозволять обставини», а також на тому, що «суворі та постійні обмеження … які діють протягом тривалого часу, ймовірно, будуть непропорційними законним цілям, що переслідуються" (пункт 96).
Суд зазначає, що дійсно приписами постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції станом на 22.06.2020), визначено, що обов'язковій самоізоляції підлягають, зокрема, особи, які не підлягають обсервації у зв'язку з наданням згоди на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до перетину державного кордону або контрольних пунктів в'їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзду з них.
В свою чергу, підставами для обсервації особи є:
заява особи про добровільну обсервацію у зв'язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції;
порушення двічі особою умов самоізоляції;
відмова особи, яка мала контакт із хворими або має ознаки інфікування COVID-19, від медичного обстеження за направленням лікуючого лікаря;
перетин державного кордону особою, яка прибула з держави або є громадянином (підданим) держави із значним поширенням COVID-19 (крім осіб, які є громадянинами (підданими) держав із значним поширенням COVID-19 та не перебували на території таких держав протягом останніх 14 днів або прямують територією України транзитом та мають документи, що підтверджують виїзд за кордон протягом двох діб, працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей, водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні перевезення, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїздних і локомотивних бригад, учасників зовнішнього незалежного оцінювання разом з однією особою, що супроводжує кожного з них, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті із хворою на COVID-19 особою).
Особи, що дали згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до перетину державного кордону, не підлягають обсервації у випадку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
З огляду на наведене, вказане Положення не визначає як підставу для обсервації особи перетин контрольного пункту в'їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях.
Крім того, суд зазначає, що позивачка не надала до суду доказів звернення у період з 22.06.2020 по 25.06.2020 до відповідача із заявою про добровільну обсервацію у зв'язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції.
Вказана заява подається у письмовому вигляді, відповідно до чітко визначеної форми.
Згідно з ч.1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Позивачка і у своїй позовній заяві також не вказала, що нею була подана відповідачу заява про добровільну обсервацію у період з 22.06.2020 по 25.06.2020.
Водночас, приписами п. 22 Постанови № 815 визначено, що уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють у пропуску осіб з таких підстав, зокрема, під час виїзду з тимчасово окупованих територій у період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, особа не надала згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до виїзду з тимчасово окупованих територій через контрольний пункт.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно ж ст. 19 Основного закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Під поняттям «дискреційні повноваження» розуміють можливість суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, з-поміж декількох можливих варіантів дій обрати будь-який, який з погляду законодавства є правомірним. Так, в юридичній енциклопедії дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, голови уряду, інших посадових осіб органів державної влади діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, коли адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.
Отже, на наявність дискреції в окремій ситуації в нормі закону вказують такі звороти як, наприклад, «може», «має право», а не «повинен», «зобов'язаний».
Суд зауважує, що пункт 22 Постанови № 815 є імперативною нормою, яка зобов'язує суб'єкта владних повноважень діяти відповідним чином, а отже виключає дискрецію.
Крім того, суд наголошує, що Державна прикордонна служба України - правоохоронний орган спеціального призначення, на який покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та охорони суверенних прав України в її винятковій (морській) економічній зоні.
З огляду на специфіку діяльності, відповідач не може обирати якою нормою права керуватись у відповідних правовідносинам, а якою нехтувати.
Поряд з цим, у правоохоронних органах є необхідність чіткого підпорядкування Головнокомандувачу Операції Об'єднаних сил.
Суд звертає увагу, що абзацом другим пункту 3 цієї ж Постанови № 815передбачено, що пропуск осіб, транспортних засобів та товарів через контрольні пункти в'їзду/виїзду здійснюється відповідно до режиму їх функціонування, встановленого Командувачем об'єднаних сил.
З огляду на викладене, наказом Командувача об'єднаних сил від 22 червня 2020 року № 515 «Про відновлення пропуску» визначено, що особи, які не надали згоду (не мають можливості) на встановлення електронного сервісу «Дій вдома» пропуску через лінію розмежування не підлягають.
Про вказане свідчить вхідна телефонограма від 22.06.2020 № 5394.
Відтак, суд погоджується, що у відповідача не було правових підстав для пропуску позивачки з тимчасово окупованої території 22.06.2020.
Наказом Командувача об'єднаних сил від 26 червня 2020 року № 527 внесено зміни до наказу Командувача об'єднаних сил від 22 червня 2020 року № 515 «Про відновлення пропуску», відповідно до яких особи, які з будь-яких причин не спроможні провести заходи самоізоляції, за їх згоди, підлягають обсервації у визначених Донецькою обласною державною адміністрацією закладах.
Як наслідок, саме 26.06.2020 позивачці і було запропоновано відповідачем направлення її на обсервацію, за умови надання нею згоди.
Саме 26.06.2020 ОСОБА_1 і надала згоду на направлення її на обсервацію.
Таким чином, оскільки відповідно до ст. 33 Конституції України громадяни України не можуть бути позбавлені права в будь-який час повернутися на контрольовану українською владою територію, вони зобов'язані дотримуватися всіх правил та встановлених заходів безпеки, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусу.
В свою чергу, відповідач як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти виключно на умовах Закону.
Позивачка просить суд, визнати протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що полягали у забороні їй в'їзду з тимчасово окупованої території у період з 22.06.2020 по 26.06.2020.
Слід зауважити, що для посадових осіб органів державної влади протиправними вважаються як дії, що прямо суперечать нормам законодавства, так і дії, що нормами законодавства не передбачені. Адже відповідно до наведеної ст.19 Конституції України правомірними для них є лише ті дії, які прямо вказані у законі як дозволені посадовим особам.
На переконання суду, антиподом правомірної дії є протиправна дія. Вона стає такою, коли суб'єкти правовідносин виходять за межі, встановлені чинним законом. Для органів державної влади такий вихід означає вчинення будь-якої дії, що суперечить тій чи іншій нормі законодавства, або ж вчинення дії, яка законодавством взагалі не передбачена.
Судом не встановлено жодних порушень чинного законодавства представниками Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України під час вирішення питання щодо пропуску позивачки з тимчасово окупованої території з 22.06.2020 по 26.06.2020, а отже вказана вимога ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дії відповідача задоволенню не підлягає.
Стосовно відшкодування позивачці моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає відшкодування моральної шкоди. Установлюється, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі й гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У свою чергу, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
Суд також звертає увагу, що стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод установлює, що якщо Суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, Суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Отже, у даному випадку ключовим питання є, зокрема, з'ясування протиправності діяння її заподіювача та порушення чинних в Україні правових норм.
Судом під розгляду цієї справи не встановлено протиправність дії представників Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, а отже відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 139, 243-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 ) до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: 87521, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150-а) про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, - відмовити у повному обсязі.
Повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб