Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 листопада 2020 р. Справа№200/5735/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 15.08.1999 року по 20.08.2018 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України, а також в лавах Національної поліції України. Позивач вказує на те, що він приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України та має статус учасника бойових дій. Наказом № 350 о/с від 20.08.2018 року його було звільнено зі служби в Національній поліції України в Донецькій області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
При звільнення позивачу, як він вважає, не була виплачена компенсація за невикористані відпустки та додаткові відпустки за період з 2014 року по 2018 рік.
З цього приводу ОСОБА_1 звертався з листами до відповідача (в жовтні 2019 року та березні 2020 року), де просив дати роз'яснення щодо нарахувань та фактичних виплат пенсійного забезпечення, згідно з вимогами ст.ст. 97, 99, 100 Закону України «Про Національну поліцію», та невиплати компенсації за невикористані відпустки в 2014 -2018 роках.
03.04.2020 року на адресу позивача був направлений лист, згідно зі змістом якого ОСОБА_1 стало відомо, що з 2014 по 2017 роки ним не були використані відпустки у кількості 123 доби та відпустки згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 42 доби. Загальна кількість не використаних відпусток складає 165 діб.
На думку позивача, роботодавець грубо порушив норми ст.ст. 2, 6, 8, 10, 11, 24 Закону України «Про відпустки».
З огляду на наведене, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки, додаткові відпустки та стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористані календарні та додаткові відпустки за 165 діб в сумі 114 394, 50 грн.
Крім того, позивач зазначає, що при проведенні розрахунку при звільненні суми спірної компенсації за невикористані дні відпустки позивачу як учаснику бойових дій не виплачені з вини відповідача, тому на думку позивача, відповідач повинен нести відповідальність, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. У зв'язку з чим позивач просить суд також стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.08.2018 року по час фактичної затримки з розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення - 693, 30 грн.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди представник Головного управління Національної поліції України в Донецькій області зазначає, що незважаючи на встановлення або не встановлення у наказі про звільнення днів невикористаних у попередніх роках щорічних відпусток, компенсації підлягають тільки ті дні відпустки, які підлягали використанню, але не були використані позивачем у році звільнення.
Крім того, представник Національної поліції зауважує, що з вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані у 2014 та 2015 роках щорічні відпустки, а також стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку в цій частині - Головне управління Національної Поліції в Донецькій області є неналежним відповідачем.
Стосовно стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій відповідач вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», які кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, на думку відповідача, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавством не передбачено, у зв'язку з чим вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що позивач до керівництва Головного управління Національної поліції в Донецькій області під час проходження служби в поліції з рапортом про надання йому відпустки як учаснику бойових дій не звертався.
З огляду на наведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 22.06.2020 року Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху у зв'язку із наявністю її недоліків.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву. Розгляд адміністративної справи № 200/5735/20-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд ухвалою від 22.09.2020 року витребував у позивача докази поважності причин пропуску строку звернення до суду із наданням відповідного клопотання про поновлення строків звернення до суду. Розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку суд вирішив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 14 год 00 хв 14.10.2020 року та продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі на тридцять днів з власної ініціативи суду.
Розгляд справи № 200/5735/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області було перенесено з 14 жовтня 2020 року на 13 жовтня 2020 року о 14:00 год.
13.10.2020 року суд клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду, - задовольнив. Визнав поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Закрив підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Призначив судовий розгляд по суті на 11 год 30 хв 04.11.2020 року.
На судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-7).
У період з 15.08.1999 року по 23.08.2018 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а також в лавах Національної поліції України, що підтверджено копіями його трудової книжки серії НОМЕР_2 від 26.08.2014 року (а.с.10).
Позивач приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України та має статус учасника бойових дій, що посвідчується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) № 7/І/V/188 від 24.06.2016 року (а.с.9).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 350 о/с від 20.08.2018 року позивача було звільнено зі служби в Національній поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 23.08.2018 року (а.с.11-12).
15.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення (а.с.13-14).
ОСОБА_1 листом відповідача від 22.10.2019 року № 142зі/26/02-2019 повідомлено про проведення із ним остаточного розрахунку при звільненні (а.с.15-18).
06.03.2020 року позивач знову звернувся до відповідача із запитом щодо використання ним щорічних та додаткових відпусток за період з 2013 року по 2018 рік включно (а.с.19).
Листом відповідача від 03.04.2020 року № М-232/12/01-2020 ОСОБА_1 надано інформацію щодо використання ним відпусток та зазначено про те, що додаткові відпустки, визначені ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», не переносяться на інший період. Тобто позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дня відпуски та додаткові невикористані відпуски (а.с.20-21).
Довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 05.08.2020 року № 2925/12/03-2020 підтверджено, що ОСОБА_1 не використав:
за 2015 рік - 3 доби відпустки;
за 2016 рік - 32 доби відпустки;
за 2017 рік - 43 доби відпустки (а.с.108).
За інформацією відповідача згідно з обліками управління кадрового забезпечення протягом 2016-2018 років позивач не використовував додаткові відпустки, як учасник бойових дій (а.с.109).
Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати йому компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014- 2018 роки, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 9 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Згідно з ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно ч. 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З аналізу вищезазначених положень, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18-а, від 06.02.2020 р. у справі № 818/1276/17.
Як вбачається з наказу № 350 о/с від 20.08.2018 року на виконання вимог п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 Головне управління Національної поліції в Донецькій області визначила наявність невикористаних відпусток за 2018 рік у кількості 26 діб.
Проте, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено виплату позивачу компенсації за дні невикористаної відпустки.
Отже, враховуючи те, що спеціальним законом визначено право поліцейського на отримання компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки лише у році звільнення та у даних спірних правовідносинах роком звільнення є 2018 рік, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2014 року по 2017 рік.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 11 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік, проте, з матеріалів справи не вбачається, що позивач виявляв таке бажання та звертався до відповідача з відповідним рапортом.
Суд також не приймає посилання позивача на необхідність застосування у даних правовідносинах вимоги Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», оскільки питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані саме нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки за період з 2014 року по 2017 рік та стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014-2017 роки задоволенню не підлягають.
Суд вважає помилковою позицію представника Головного управління Національної поліції у Донецькій області щодо належного відповідача, з огляду на те, що саме Головним управлінням Національної поліції у Донецькій області було прийнято наказ від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 із органів МВС, а тому саме вказаним органом мав бути проведений розрахунок при звільненні.
Разом з тим, в рамках даної справи позивач не оскаржує здійснення розрахунку при звільненні 06.11.2015 року.
Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 - 2018 року, суд зазначає наступне.
Приписами частин 1 та 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Таким чином, суд зазначає, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
З матеріалів справи встановлено, що позивач отримав статус учасника бойових дій 24.06.2016 року, що посвідчується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) № 7/І/V/188 (а.с.9).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки за період з 2016 року по 2018 рік.
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення самостійно обрахованих сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд критично ставиться до самостійно обчислених позивачем сум грошового забезпечення, які, на думку позивача, мають бути виплачені йому та наголошує, що обчислення, встановлення розміру, нарахування певних видів грошового забезпечення у даному випадку належать до дискреційних повноважень відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, надані самостійно здійснені позивачем розрахунки сум окремих видів грошового забезпечення, які підлягають стягненню з відповідача не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.
Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду та обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2018 роки слід відмовити.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 року по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області не виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2018 роки, зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2018 років.
Також суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні зі служби в поліції позивачу протиправно не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2018 роки. Отже, і бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.
При цьому, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Як вже зазначалось вище, нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині наразі є передчасними, тому не підлягають задоволенню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, отже судовий збір не підлягає розподілу.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса: пр. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2018 років.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2018 років.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2020 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб