Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2020 р. Справа№200/6344/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засіданні Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Донецького окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що відповідачем протиправно відмовлено їхній доньці, яка досягла шістнадцятирічного віку, у видачі паспорту книжечки без згоди на оброблення її персональних даних у зв'язку із релігійним переконанням. Свою відмову відповідач аргументував тим, що оформлення та видача паспорта громадянина України здійснюється лише у формі картки з обов'язковим наданням згоди на обробку персональних даних, що містить електронний носій.
На думку позивачів, така відмова є протиправною, оскільки вона суперечить діючим нормативно-правовим актам та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у рішенні по зразковій справі у подібних правовідносинах. Отже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять суд:
зобов'язати Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати їхній доньці - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, без передачі будь-яких даних про ОСОБА_3 до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних;
зобов'язати Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_3 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XІІ (далі- Положення N 2503-XII), а саме виключно за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та місцем реєстрації.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 29.05.2020 року до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області надійшла заява від ОСОБА_3 про її відмову від оформлення паспорта громадянина у формі пластикової ID-картки та проханням оформити паспорт громадянина України у формі книжечки. До заяви довільної форми не було додано рішення суду, яке вступило в законну силу. Крім того, до заяви не було додано особистих фотокарток 35х45 ОСОБА_3 , що передбачено Положенням № 2503-ХІІ.
Також відповідач вказує, що Краматорським міським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у встановлений законом строк надано відповідь з посиланням на нормативно-правові акти, які регламентують порядок та подачу особою необхідних документів до територіального підрозділу ДМС для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки по досягненню 16-річного віку. Тобто заявницею не подано усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку із досягненням 16-річного віку. У зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 08.07.2020 року прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/6344/20-а. Розгляд адміністративної справи № 200/6344/20-а суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 09.09.2020 року суд розгляд адміністративної справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 09 год 30 хв 07.10.2020 року. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
07.10.2020 року суд ухвалою залучив Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в якості другого відповідача. Закрив підготовче провадження по адміністративній справі. Призначив судовий розгляд по суті на 10 год 00 хв 04.11.2020 року.
Розгляд справи був відкладений на 12 год 00 хв 06.11.2020 року
На судове засідання позивачі та представник відповідача Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились. Надіслали на адресу суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі.
На судовому засіданні представник відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 серії І-НО ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5-9) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10-13) є матір'ю та батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Судом встановлено, що 29.05.2020 року ОСОБА_3 звернулась із заявою у довільній формі до Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки. До заяви було додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 (а.с. 42).
За результатом розгляду заяви, листом Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 02.06.2020 року № 1402.48-1217/1402.48.1-20 ОСОБА_3 повідомлено, що відповідно до положень чинного законодавства для оформлення паспорта заявник подає документи, перелік яких визначено Тимчасовим порядком, у числі яких є заява встановленого зразка та рішення суду. Таким чином, територіальні підрозділі Головного управління ДМС України в Донецькій області можуть оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки виключно у разі подання заявником документів, перелік яких встановлено Тимчасовим порядком (а.с. 16 - зв. бік а.с. 16).
Не погоджуючись з відмовою в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 , її батьки звернулись до суду з цим позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".
Обґрунтовуючи свою позицію, позивачі наголошують, що примушування до обробки їх персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в їх особисте життя з боку держави та порушенням вимог ст. 8 Закону України від 01 червня 2010 року N 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон N 2297-VI). Крім того, позивачі посилаються на Положення N 2503-XII, яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним.
Суд приймає таку позицію з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
З даного приводу суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» N 5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон N 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону N 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону N 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт N 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова N 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови N 302).
Пунктом 131 Постанови N 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Стосовно електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, на яку не дають згоди позивачі, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону N 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону N 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року N 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява N 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону N 5492-VI на відміну від норм Положення N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Стосовно відповідача по справі, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачі просять суд зобов'язати саме Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області вчинити певні дії.
Водночас, відповідачем у справі під час відкриття провадження виступало Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.
Ухвалою від 07.10.2020 року суд залучив Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в якості другого відповідача по справі.
Суд зауважує, що територіальні органи міграційної служби діють на підставі Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, що затверджено Постановою від 25 травня 2011 року N 563.
Так, у вказаному положенні, зокрема, зазначено, що територіальні органи відповідно до покладених на них завдань надають адміністративні послуги.
В контексті даної справи під адміністративною послугою слід розуміти оформлення та видачу паспорта.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 року N 658 «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби» територіальним підрозділом визначено Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області.
В свою чергу, Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області є відділом Головного управління, який надає послуги на території м. Краматорськ.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивачів про зобов'язання оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт НОМЕР_2 .
Водночас, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області в особі Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, оскільки останній здійснює безпосереднє оформлення та видачу паспортів на території м. Краматорськ.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_3 до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням N 2503-XII, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_3 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року, а саме виключно за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та місцем реєстрації суд зазначає, що в розумінні норм КАС України кожна особа може звернутись до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, у спорі, у спорі, що розглядається, відсутній факт порушення прав позивачів з боку відповідача у майбутньому, тобто, позивачі передчасно звернулись з позовною заявою, яка містить вищезазначену вимогу, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як вбачається із квитанції (а.с. 23), ОСОБА_1 30.06.2020 року сплатила судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Відповідно до положень частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 280,27 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на користь позивачки - ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20, код ЄДРПОУ 37841728), Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (вул. Ярослава Мудрого, 11, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
В решті заявлених вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області судовий збір у розмірі 280, 27 грн. (двісті вісімдесят гривень двадцять сім копійок) на користь ОСОБА_1 .
Повний текст рішення складено 16.11.2020 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб