16 листопада 2020 року Справа № 160/11073/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича, яка виявилася у не належному застосуванні управлінської функції відповідно п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАСУ при розгляді заяви (запиту) від 26.12.19 р. та постановити окрему ухвалу згідно 249 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича, яка виявилася у порушенні права на свободу від шкоди, спричиненої неналежним функціонуванням Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області, недбалістю і помилками його, у не вжитті заходів до усунення причин, що породжують подання заяви від 26.12.19р. С-64 і зазначити закон, вимоги яких порушено згідно ч.4 ст.249 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича, яка виявилася у ненаданні запрошення для мене з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду моєї заяви від 26.12.19 р., у не прийнятті після розгляду її правового акту в розумінні п.18, 19 ч. 1 ст. 4 КАСУ.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2020 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 21.09.2020р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву ОСОБА_1 до начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 840,80грн.; завіреної належним чином копії документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача); копій всіх документів, які додаються до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи.
09.11.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 на виконання вимог означеної ухвали надійшла заява про поновлення провадження у справі після усунення недоліків від 02.11.2020р., в якій позивач просить вважати виконаними вимоги ухвали суду від 21.09.2020 року; звільнити його від сплати судового збору у зв'язку з доходами, які нижче від 5% розміру річного доходу, захистом соціальних прав на державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ст.49 Конституції України. Також позивач надав довідку Тернівського Управління праці та соціального захисту населення м.Кривий Ріг від 01.10.2020р. №6614 про те, що він знаходиться на обліку в Тернівському УПСЗН м. Кривий Ріг та отримує щомісячну компенсацію виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І гр. - ОСОБА_2 та зазначив, що нерухомого майна у власності у нього немає, тому і довідки не надає.
Щодо заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.
Відносно надання оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову позивач зазначає про відсутність можливості його сплати та звертається до суду з повторною заявою про звільнення його від сплати судового збору у зв'язку з доходами, які нижче від 5% розміру річного доходу, яка фактично обґрунтована тими самими доводами, що і заява про звільнення від сплати судового збору, подана ОСОБА_1 разом із позовом, у задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 21 вересня 2020 року.
Так, на підтвердження наведених доводів щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору позивачем надано довідку Управління праці та соціального захисту населення Тернівського району м. Кривий Ріг від 01.10.2020р. №6614 про щомісячну компенсаційну виплату по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_2 , з якої слідує, що розмір цього доходу за період з жовтня 2018 року по вересень 2020 року склав 801,40 грн.
Розглянувши вказану заяву про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає, що питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України №3674-VІ "Про судовий збір".
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України №3674-VІ "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому положення Закону України "Про судовий збір" кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору, тому повинен сплачувати судовий збір.
Стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ "Про судовий збір" відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.
Водночас, позивачем не надано суду достатніх та належних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як підстави для звільнення від сплати судового збору.
Долучена до матеріалів справи довідка про розмір щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, містить лише відомості про розмір компенсаційної виплати позивачеві ОСОБА_1 за догляд за інвалідом І групи. Жодних відомостей про те, що позивач не має будь-яких інших доходів у вказаному документі не зазначено.
Надана позивачем довідка не може свідчити про те, що позивач не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб - зокрема для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Позивачем не надано й документів на підтвердження того, що він має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про його скрутне матеріальне становище.
Таким чином, вказана копія довідки не може бути розцінена як належний доказ на підтвердження скрутного матеріального становища позивача ОСОБА_1 , оскільки доказів того, що щомісячна компенсація виплат непрацюючій особі є єдиним джерелом доходів позивача до суду надано не було, а тому така довідка не відображає відомості про об'єктивний матеріальний стан позивача станом на дату подання адміністративного позову, оскільки останній може мати і інші джерела доходу.
Крім того, статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право (а не обов'язок) суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору. Сплата ж судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду з позовом. Визначення ж майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Оскільки позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені в заяві не можуть бути визнані поважними, в зв'язку з чим заява задоволенню не підлягає.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Аналогічна правова позиція щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору наведена в ухвалах Верховного Суду: від 27.01.2020 року справа №215/4776/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87205012), від 27.01.2020 року справа №215/3308/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87170887), від 27.01.2020 року справа №215/2630/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87170877), від 02.01.2020 року справа №215/3308/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86754852), від 27.12.2019 року справа №212/1558/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86717736), від 27.12.2019 року справа №215/3553/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84134173), які, в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, підстави для задоволення повторної заяви позивача про звільнення від сплати судового збору відсутні.
Щодо посилань ОСОБА_1 на з'ясування суддею наявності у позивача відповідних пільг та належного майнового положення при наявності доходів останнього, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Диспозиція ч.1 ст.80 КАС України чітко передбачає право учасника справи подати клопотання про витребування доказів, у разі неможливості самостійно надати докази.
Суд зазначає, що будь-яких обставин, які б унеможливлювали самостійне надання позивачем належних для підтвердження скрутного матеріального становища доказів, а також заходів, які позивач вживав для отримання цих доказів самостійно, та (або) причини неможливості самостійного отримання таких доказів, ОСОБА_1 наведено не було.
КАС України не визначає обов'язку суду щодо звільнення від сплати судового збору та обов'язку самостійно збирати докази в обґрунтування та/або підтвердження обґрунтування підстав звільнення на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Крім того, суд зазначає, що статтею 70 Податкового кодексу України передбачено, що до інформаційної бази Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Держреєстр) включаються дані про фізичних осіб, зокрема, про суми нарахованих та/або отриманих доходів та суми нарахованих та/або сплачених податків.
Порядок отримання відомостей з Держреєстру визначено розділом X Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Мінфіну від 29.09.2017р. №822, згідно з яким відомості з Держреєстру є документом, який безоплатно надається контролюючим органом за зверненням фізичної особи - платника податків (його представника) щодо отримання відомостей з Держреєстру та свідчить про наявність або відсутність відомостей про таку особу в Держреєстрі.
Для отримання відомостей про себе з Держреєстру фізична особа звертається особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання) або до будь-якого контролюючого органу у разі, якщо фізична особа тимчасово перебуває за межами населеного пункту проживання, подає документ, що посвідчує особу, та заяву за формою №10ДР. Представник додає до заяви за формою №10ДР довіреність, засвідчену в нотаріальному порядку, на отримання відомостей з Держреєстру, документ, що посвідчує особу такого представника, та ксерокопію (з чітким зображенням) документа, що посвідчує особу довірителя.
Також інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків з Держреєстру можна отримати у приватній частині (особистий кабінет) Електронного кабінету платника з використанням електронного цифрового підпису фізичної особи.
Вхід до особистого кабінету Електронного кабінету платника за адресою: https://cabinet.sfs.gov.ua/cabinet/faces/login.jspx.
Таким чином, суд не наділений правом доступу до Держреєстру для отримання інформації про суми нарахованих та/або отриманих доходів.
Щодо надання завіреної належним чином копії документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача), позивач у власній заяві зазначає, що, як показує практика копії паспорту використовується в фінансових аферах та ч. 1,2 ст. 43 КАС України не зобов'язує його надати копії паспорту, проте наданий до суду його ІН НОМЕР_1 , довідка Управління праці про доходи, які відсутні у недієздатної особи. Також позивач зазначає, що відповідно до ініціативи суду, яка не застосована ним, встановлення його дієздатності, при відкритті провадження у справі за допомогою свідків та самого відповідача. Паспорт підтверджує тільки його громадянство, а не дієздатність. При цьому в справі відсутні процесуальні документи, які свідчать про з'ясування суддею обставин щодо встановлення його громадянства, повноліття, бо згідно з ч.ч.1,2 ст.43 КАС України адміністративна процесуальна правоздатність визнається за громадянами України, належить фізичним особам, які досягли повноліття.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до ч.2 ст.43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VІ (далі - Закон № 5492) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України;паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
З огляду на викладене, посилання ОСОБА_1 на надану ним довідку Тернівського УПСЗН м. Кривий Ріг від 04.05.2020р. №2625, в якій зазначається його РНОКПП, як на документ, що підтверджує адміністративну процесуальну дієздатність позивача, є таким, що не відповідають нормам чинного законодавства.
Також суд зауважує що відповідно до п.1 ст.21 Закону №5492 паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що з позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що її предметом є оскарження позивачем бездіяльності відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо неналежного, на думку позивача, розгляду (запиту) ОСОБА_1 від 26.12.2019р. С-64.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Таким чином, у даному випадку суд позбавлений можливості встановити адміністративну процесуальну дієздатність позивача після відкриття провадження у справі під час судового засідання, оскільки, виходячи зі змісту вищенаведених приписів п.1 ч.1 ст.263 КАС України справи такої категорії розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), тобто без проведення судового засідання, тому пересвідчитися у наявності у позивача адміністративної процесуальної дієздатності суд може виключно шляхом отримання відповідних підтверджуючих документів, для надання яких слід залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 .
Крім того, позивачем не надано на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху копій всіх документів, які додаються до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи.
За наведених обставин, позивачем не виконано вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року про залишення позовної заяви без руху та не усунуті її недоліки, вказані в цій ухвалі суду, а подана ним заява про поновлення провадження по справі після усунення недоліків фактично зводиться до незгоди з ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з ч.5 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Таким чином, враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду від 21.04.2020 року та не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позовну заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи слід повернути позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-161, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні повторної заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст.294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова