16 листопада 2020 року Справа № 215/4718/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Бурової Ірина Михайлівни про визнання бездіяльності протиправною, -
18.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Бурової Ірина Михайлівни, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Бурової Ірини Михайлівни, яка виявилася у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви (запиту) від 12.08.2020 за вх.№208, права на інформацію, права на охорону здоров'я, медичну допомогу, права на ліквідацію перешкод при здійсненні прав та законних інтересів, правової форми розгляду заяви позивача, правової позиції ст.ст.3, 21, 22 ч.2 ст.28, ч.3 ст.32, 49 Конституції України та постановити окрему ухвалу згідно ст.249 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Бурової Ірини Михайлівни, яка виявилася у невинесенні за результатами розгляду звернення від 12.08.2020 за вх.№208, рішення, постанови, тобто правового акту, тобто у відмові від управлінчеської функції і не забезпечення чч.1, 3 ст.49 Конституції України, ч.4 ст.4, ст.6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я".
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2020 року справу №215/4718/20 (провадження 2-а/215/310/20) за позовною заявою ОСОБА_1 до медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Бурової Ірина Михайлівни про визнання бездіяльності протиправною передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
11.09.2020 року справа №215/4718/20 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, та 14.09.2020 року передана на розгляд судді Сидоренко Д.В.
Ухвалою суду від 16.09.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору було відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання: документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв'язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) за позов, який містить вимоги немайнового характеру у розмірі 840,80 грн.
Засобами поштового зв'язку до суду від ОСОБА_1 надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору, з огляду на скрутне матеріальне становище, враховуючи, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу і він звернувся за захистом соціальних прав, до якої надано довідку №6608 від 01.10.2020 року, видану Тернівським УПСЗН м.Кривий Ріг, в якій зазначено, що позивач знаходиться на обліку і отримує щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І гр. - ОСОБА_2 , а саме, виплата у період: жовтень 2018 року - 30,57 грн., з листопада 2018 року по грудень 2018 року включно складає 31,76 грн., у період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно складає 32,71 грн., з травня 2019 року по червень 2020 року складає 33,73 грн., у період з липня 2020 року по вересень 2020 року - 34,75 грн. Всього - 801,40 грн.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору, а також дослідивши письмові докази, подані до заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, з огляду на наступне.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовано ст.133 КАС України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 ст.8 Закону №3674-VІ.
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору, тому повинен сплачувати судовий збір.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Стаття 133 КАС України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо).
Суд зазначає, що подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті позивачем судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.8 Закону №3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з ч.1 ст.77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подання ним позовної заяви у встановленому законом порядку, а саме, що компенсаційна виплата по догляду за особою з інвалідністю І групи є єдиним джерелом існування, в тому числі, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, що може бути підтверджено довідкою податкового органу про доходи тощо.
Оскільки обставини, які зазначив позивач, відповідно до вказаних статтей Закону України «Про судовий збір», не є умовою для звільнення від сплати судового збору, а сам позивач не надає доказів наявності інших підстав для його звільнення від сплати судового збору, суд не вбачає правових підстав для звільнення його від сплати судового збору, виходячи з наданих ним доказів.
При цьому, суд роз'яснює, що відмова у звільненні від сплати судового збору не позбавляє особу права повторного звернення із таким клопотанням із обов'язковим наданням необхідних доказів.
Крім того, ст.133 КАС України передбачено право, а не обов'язок суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору. Сплата ж судового збору за подання позовної заяви до суду, в силу положень ст.161 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду з позовом.
Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих письмових доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені у заяві не можуть бути визнані поважними, у зв'язку із чим заява задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору наведена в ухвалах Верховного Суду: від 27.01.2020 року справа №215/4776/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87205012), від 27.01.2020 року справа №215/3308/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87170887), від 27.01.2020 року справа №215/2630/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87170877), від 02.01.2020 року справа №215/3308/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86754852), від 27.12.2019 року справа №212/1558/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86717736), від 27.12.2019 року справа №215/3553/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84134173), які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що станом на 16.11.2020 року вимоги ухвали суду від 16.09.2020 року про залишення позовної заяви без руху, позивачем не виконані.
Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вимоги ухвали суду від 16.09.2020 року про залишення позовної заяви без руху, станом на 16.11.2020 року не виконано, тому, дана позовна заява з копіями доданих до неї документів, підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ч.5 ст.169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Згідно з ч.6 ст.169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Керуючись ст.ст.14, 72, 79-80, 133, 160, 161, 169, 171, 243, 256, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до медичного директора Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Бурової Ірина Михайлівни про визнання бездіяльності протиправною - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки встановлені ст.ст.295, 297 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко