12.11.2020 Справа № 920/576/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В.., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/576/20 в порядку загального позовного провадження
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Моліс" (69001, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 31, код ЄДРПОУ 32835306)
до відповідача: фізичної особи-підприємця Бекбулатової Катерини Олегівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 184592,80 грн.,
представники сторін:
позивача (в режимі відеоконференції) - адвокат Петренко О.Ю.,
відповідача - Бекбулатов І.І.
До господарського суду Сумської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача 184592,80 грн. заборгованості за договором про надання послуг № 27/05-19 від 27.05.2019, з яких: 166600,00 грн. передплата за договором, 16660,00 грн. штраф у розмірі 10% від суми отриманої передплати, 1332,80 грн. інфляційне збільшення та 2768,89 грн. судового збору.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 11.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 02.07.2020 з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 02.07.2020 відкладено судове засідання на 11.08.2020.
Ухвалою суду від 11.08.2020 постановлено розгляд справи № 920/576/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначити підготовче засідання на 10.09.2020.
10.09.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки на момент пред'явлення позову, відповідачем фактично виконані роботи обумовлені у договорі № 27/05-19 від 27.05.2019, для чого використані грошові кошти надані позивачем у якості попередньої оплати. Крім того, оскільки договором про надання послуг № 27/05-19 від 27.05.2019 не передбачено будь-якого забезпечення виконання зобов'язання, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення штрафу та інфляційних збитків.
Ухвалою суду від 10.09.2020 відкладено підготовче засідання на 06.10.2020.
28.09.2020 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій просить суд стягнути з відповідача 184592,80 грн. заборгованості та судовий збір в розмірі 2768,89 грн., оскільки доводи відповідача про фактичне надання ним послуг не підтверджені належними доказами.
Ухвалою суду від 06.10.2020 відкладено підготовче засідання на 29.10.2020.
Ухвалою суду від 29.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2020.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
27.05.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Моліс» (замовник - позивач) та фізичною особою-підприємцем Бекбулатовою К.О. (виконавець - відповідач) укладено договір №27/05-19 про надання послуг, відповідно умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання капітального ремонту автомату фасування плавленого сиру М6-АРУ.
Загальна вартість послуг по договору складає 238000,00 грн. (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 4.3. договору розрахунок за надані послуги проводиться наступним чином: 70% (166600 грн.) попередня оплата протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами договору та отримання рахунку на оплату; 30% (71400,00 грн.) протягом 3 банківських днів після підписання сторонами акту надання послуг.
Пунктом 3.3. договору визначено, що термін виконання робіт становить 105 календарних днів з моменту вказаного в п. 3.2. договору.
Додатковою угодою від 08.01.2020 термін виконання робіт було продовжено до 04.04.2020.
На виконання вимог пункту 4.3. договору позивач перерахував 01.07.2019 на рахунок відповідача 166600,00 грн. у якості попередньої оплати, що становить 70% вартості послуг, що підтверджується платіжним дорученням № 3511 від 01.07.2019.
Виконавець приступає до виконання робіт одразу після отримання попередньої оплати передбаченої п. 4.1. даного договору (п. 3.2. договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ним на виконання пункту 4.3. договору була перерахована сума передплати у розмірі 70 % , проте відповідач не виконав свої зобов'язання за договором.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частиною 2 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Відповідно до ч. 3 ст. 653 у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно з ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 2 статті 837 ЦК України визначено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК України).
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
Згідно з п. 6.3. договору договір на обслуговування може бути розірвано кожною із сторін достроково шляхом письмового повідомлення про це іншу сторону за 30 календарних днів до дати такого розірвання.
Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо капітального ремонту обладнання в обумовлені строки, 13.04.2020 позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу вих. № 67 про повернення протягом 5 календарних днів від дати отримання вимоги Товариству обладнання, сплачених грошових коштів у розмірі 166600,00 грн., сплати штрафу у розмірі 10% від суми отриманої передплати - 16660,00 грн. та сплати 3% річних у розмірі 136,56 грн., посилаючись на п. 6.3. договору щодо дострокового розірвання договору.
Відповідач отримав досудову вимогу 18.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи.
Позивач як замовник скористався власним безумовним правом, передбаченим ч. 4 ст. 849 ЦК України, щодо розірвання договору на капітальний ремонт обладнання в односторонньому порядку, а до суду звернувся з позовною вимогою про повернення передплати як безпідставно набутого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Згідно з п. 3.1. договору виконавець по закінченню виконання робіт передає замовнику акти надання послуг, рахунок фактуру. Податкова накладна надається в електронному вигляді (у випадку якщо виконавець є платником ПДВ). Сума всіх виставлених рахунків, є загальною сумою даного договору.
Таким чином, при укладенні договору про надання послуг сторони чітко визначили за якої умови вважаються виконаними роботи виконавцем, а саме: передача замовнику актів наданих послуг, рахунку фактури.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів судом з'ясовано, що акти наданих послуг, визначених п. 3.1. договору виконавцем замовнику не надавались.
Відповідачем належними і допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, цей факт не спростований. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку щодо доцільності задоволення позовних вимог в частині стягнення суми 166600,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 16660,00 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 вищевказаного Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 2.7. договору (в редакції додаткової угоди від 08.01.2020) у разі порушення строку виконання зобов'язання, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника штраф у розмірі 10% від суми отриманої передплати.
Судом встановлено, відповідачем не спростовано і матеріалами справи підтверджується порушення строку виконання зобов'язання, тому нарахування позивачем штрафу відповідачу у розмірі 10% від суми отриманої передплати є обґрунтованим та підлягає задоволенню в сумі 16660,00 грн.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки в сумі 1332,80 грн.
Згідно зі ст. 3 Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до підпункту 3.2. постанови Пленум Вищого господарського суду № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому нарахування інфляційних втрат за менший період часу не допускається.
Зважаючи на зазначене, перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд зазначає наступне.
Позивач почав нарахування інфляційних втрат з 04.04.2020 по 04.06.2020, в той час, як правильним є нарахування з 18.05.2020 (за період з дня розірвання договору в результаті односторонньої відмови від нього) по 04.06.2020. Оскільки період з 18.05.2020 по 04.06.2020 не є повним календарним місяцем, то й нарахування інфляційних втрат за 18 днів місяця є неправильним.
Таким чином, позов у цій частині є таким, що не підлягає задоволенню як безпідставний.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Бекбулатової Катерини Олегівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Моліс" (69001, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 31, код ЄДРПОУ 32835306) 166600,00 грн. (сто шістдесят шість тисяч шістсот гривень 00 копійок) передплати за договором про надання послуг № 27/05-19 від 27.05.2019, 16660,00 грн. (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят гривень 00 копійок) штрафу та судові витрати у розмірі 2741,20 грн. (дві тисячі сімсот сорок одна гривня 20 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 16.11.2020.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суддя В.В. Яковенко