Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"02" листопада 2020 р. м. Рівне
Справа № 918/940/19
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Андишули Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП"
про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 409 399 грн 49 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Філатова А.В., ордер серія РН-892 № 57 від 07.09.2020 р.;
директор Кухарчук Ю.А.,
від прокуратури - Кректун О.А., посвідчення № 051247 від 23.10.18 р.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск DVD-R, серійний номер CE906245747B17.
У судовому засіданні 2 листопада 2020 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У грудні 2019 року заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району (далі - Рада, позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 409 399 грн 49 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 26.09.2008 р. по 28.05.2018 р. використовував земельну ділянку площею 1,9 га в с. Біла Криниця без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, місцевий бюджет Білокриницької сільської ради упродовж тривалого часу недоотримав значних коштів у вигляді орендної плати за використання спірної земельної ділянки. Таким чином, відповідно до статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 409 399 грн 49 коп. за період з 01.01.2017 р. по 28.05.2018 р. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Ухвалою суду від 2 січня 2020 року позовну заяву заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури від 27.12.2019 р. № 33-10585вих-19 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Одночасно вказаною ухвалою зупинено провадження у даній справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
Ухвалою суду від 3 січня 2020 року виправлено описку, допущену в абзаці 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Рівненської області від 2 січня 2020 року у справі № 918/940/19.
21 лютого 2020 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 60 -74), в якому останній у задоволенні позову просить відмовити. Зокрема відповідач зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. У зв'язку з необхідністю встановлення дійсних обставин справи й підстав звернення прокурора з даним позовом, 21 січня 2020 року представником Товариства, адвокатом Філатовою А. В. до Ради було направлено адвокатський запит. У відповідь на адвокатський запит вих. № 71/02-12/20 від 23.01.2020 року Рада повідомила наступне: орган місцевого самоврядування не звертався з позовною заявою до Товариства для стягнення безпідставно збережених коштів; не передбачено бюджетом сільської ради на 2017 та 2018 роки коштів (видатків) на сплату судового збору; протягом 2017 та 2018 року не приймалися рішення щодо включення коштів (видатків) на сплату судових зборів. Відтак, відповідач зазначив, що відсутність коштів у бюджеті ради на 2017- 2018 роки на сплату судового збору за подання відповідного позову не може вказувати про невиконання або неналежне виконання Радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Також відповідач зазначив, що станом на 26.09.2008 року на момент набуття Товариством права власності на нерухоме майно, що знаходиться на відповідній земельній ділянці жодного кадастрового номера не було зареєстровано. Як зазначив відповідач, фактично, державна реєстрація лише кадастрового номеру спірної земельної ділянки відбулась лише 13.11.2013 року, про що свідчить копія Інформаційної довідки № 195753720 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Таким чином, відповідач зазначив, що Товариство 26.09.2008 року набуло право власності виключно на нерухоме майно, що не мало взагалі жодних окреслених меж земельної ділянки для обслуговування цього майна, так як ця ділянка не була сформована, про неї немає жодного посилання в договорі чи будь-якому іншому документі датованому часом укладання правочину. Відтак відповідач зазначив, що позовна заява ґрунтується виключно на припущеннях про можливий розмір ділянки, яким відповідач міг би скористатись за відповідні періоди. Крім того, відповідач зазначив, що рішенням Ради № 568 від 24.12.2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, (кадастровий номер 5624680700:02:005:0024), площею 1,9 га в оренду Товариству для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної іншої промисловості. Однак, як зазначив відповідач, вищевказане рішення Ради надало відповідачу лише право на подальше використання земельної ділянки, а саме право Товариство набуло саме після реєстрації договору оренди земельної ділянки площею 1,9 га, кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 - 29.05.2018 року. Також відповідач зазначив, що за період з 2016 по 2019 рік Товариство відповідно до Податкових декларацій платників єдиного податку третьої групи (юридичні особи) взагалі не здійснювало господарської діяльності та не отримувало жодного прибутку від використання об'єктів, що належать останньому на праві власності, а відтак і земельною ділянкою відповідач не користувався, тому у позивача і відсутні будь-які дані про користування земельною ділянкою за спірний період. Також відповідач зазначив, що вважати земельну ділянку повноцінним об'єктом цивільних прав та вчиняти з таким нерухомим майном операції у вигляді купівлі-продажу, оренди, тощо, оформляти будь-які правовстановлюючі документи, стало можливим не з 26.09.2008 року, а лише після її державної реєстрації - 13.11.2013 року, а стверджувати наявність будь-яких прав відповідача на дану земельну ділянку можливо лише з 29.05.2018 року, тобто з дати державної реєстрації договору оренди землі. Також відповідач категорично не погоджується з проведеним позивачем розрахунком недотриманих доходів за фактичне користування Товариством спірною земельною ділянкою, площею 1,9 га (кадастровий номер 5624680700:02:005:0024).
4 березня 2020 року від прокурора у справі через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь на відзив з додатками (а.с. 75-82), в якій останній зазначив, що не звернення Ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про неналежність здійснення своїх повноважень щодо стягнення безпідставно збережених коштів органом місцевого самоврядування. Як наслідок, зазначений факт є підставою для захисту прокурором в особі Ради та звернення до суду з даним позовом. При здійсненні розрахунку плати за користування вказаною земельною ділянкою враховано період з 01.01.2017 р. по 28.05.2018 р., а на момент 01.01.2017 р., з якого і проводиться, обчислення суми безпідставно збережених коштів, земельна ділянка з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024 була сформована як об'єкт цивільних прав. Разом з тим, основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є нормативна грошова оцінка. Прокурор зазначив, що не заслуговують на увагу викладені у відзиві аргументи відповідача щодо невідповідності розміру нормативної грошової оцінки станом на 01.01.2017 р., зазначеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та у розрахунку Ради. Відтак прокурор зазначив, що викладені у відзиві заперечення проти позовних вимог не відповідають положенням чинного законодавства та обставинам справи.
30 липня 2020 року від прокурора у справі на адресу суду надійшло клопотання з додатком, відповідно до якого останній, у зв'язку із закінченням касаційного перегляду справи № 912/2385/18, просив суд поновити провадження у справі № 918/940/19 (а.с. 89-95).
Ухвалою суду від 4 серпня 2020 року провадження у даній справі поновлено та призначено підготовче засідання на 7 вересня 2020 року.
Ухвалою суду від 7 вересня 2020 року підготовче засідання відкладено на 24 вересня 2020 року.
24 вересня 2020 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про відкладення розгляду справи (а.с. 116).
Ухвалою суду від 24 вересня 2020 року підготовче провадження у даній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 7 жовтня 2020 року.
6 жовтня 2020 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про відкладення розгляду справи з додатками (а.с. 126-128).
Ухвалою суду від 7 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено на 19 жовтня 2020 року.
У судовому засіданні 19 жовтня 2020 року оголошувалася перерва до 2 листопада 2020 року.
У судовому засіданні 2 листопада 2020 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача та директор у судовому засідання 2 листопада 2020 року позов заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Позивач у судове засідання 2 листопада 2020 року не з'явився, про дату, час і місце даного був повідомлений належним чином, що підтверджується, підписом представника останнього у, наявній в матеріалах справи, розписці про оголошення перерви від 19.10.2020 р. (а.с. 145). В той час, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи належне повідомлення позивача про судове засідання, призначене на 02.11.2020 р., суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останнього.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача та директора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що відповідачем внаслідок користування за відсутності правовстановлюючих документів земельною ділянкою безпідставно збережено за рахунок позивача грошові кошти, які підлягали сплаті Раді в якості орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,9 га у с. Біла Криниця з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.
Так, ч. 1 ст. 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України, комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Утримання відповідачем безпідставно збережених коштів у вигляді не сплаченої орендної плати позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду надходжень грошових коштів до бюджету.
За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді не сплаченої орендної плати є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - стягнення не сплаченої фактичним користувачем орендної плати за землю.
"Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині справляння плати за землю з користувачів відповідно до вимог статті 206 ЗК України.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі від 08.04.1999 р. № 1-1/99, поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та статті 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною 1 статті 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно із частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, а також вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Статтею 145 Конституції України гарантовано захист прав місцевого самоврядування в судовому порядку.
З наведеного вбачається, що неналежне виконання Товариством вимог законодавства щодо внесення плати за користування земельною ділянкою, зумовлює ненадходження коштів до бюджету Білокриницької сільської ради, і, відповідно, порушує права та інтереси держави в особі зазначеного органу місцевого самоврядування, у тому числі як власника спірної земельної ділянки.
Отже, з огляду на викладене, Білокриницька сільська рада в даному випадку є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).
Зважаючи на викладене, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд, здійснивши перевірку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, встановив, що на запит прокурора від 16.12.2019 р. № 33-58-1875вих-19 Рада листом від 16.12.2019 р. № 984/02-18/19 проінформувала, що остання з відповідним позовом до суду не планує звертатися.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Беручи до уваги усі встановлені обставини у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 р., підстав для відступу від якої немає.
Судом встановлено, що 26 вересня 2008 між Територіальною громадою села Біла Криниця Рівненського району та Товариством укладено договір купівлі-продажу, згідно якого Товариство придбало нежитлову будівлю - водонапірну башту площею 7,1 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Рівненська, 115, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська область.
Крім того, 5 березня 2009 року між Дослідним господарським державним підприємством "Білокриницьке" та Товариством укладено договір купівлі-продажу, за яким Товариство придбало нежитлові будівлі - приміщення корівників № 2 та № 2а, що знаходяться у с. Біла Криниця Рівненського району.
В подальшому, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року у справі № 3/110 визнано за Товариством право власності на будівлю корівника № 2 за адресою: вул. Рівненська, 117, с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області.
2 вересня 2009 року на підставі вищезазначеного рішення здійснено реєстрацію права власності за Товариством.
Також судом встановлено, що рішенням Ради № 389 від 15.10.2009 р., розглянувши позитивні висновки інспектуючих служб та заяву Товариства про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду, надано дозвіл Товариству на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,90923 га в оренду строком на 10 років за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в межах с. Біла Криниця на території Ради.
Рішенням Ради № 328 від 27.12.2012 р. внесено зміни до вищезазначеного рішення № 389 від 15.10.2009 р., уточнивши площу земельної ділянки з 5,9093 га на 1,9 га по факту обміру.
Надалі, рішенням Ради № 568 від 24.12.2013 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 площею 1,9 га в оренду Товариству для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств перереробної, машинобудівної та іншої промисловості (для реконструкції корівника під виробничу базу по виготовленню будівельних матеріалів).
Листом від 18 травня 2018 року № 406/02-12/18 Рада направила Товариству для підписання договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 1,9 га, що розташована в с. Біла Криниця, з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.
29 травня 2018 року між Радою та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,9 га з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.
Крім того, в позовній заяві прокурором зазначено, що 15 січня 2019 року укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, згідно якого право власності на земельну ділянку перейшло до Товариства.
Як зазначено в позовній заяві, з моменту набуття права власності на нерухоме майно (26.09.2008 р.) до 28.05.2018 р. не оформлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 1,9 га з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024 Товариство фактично користувалось земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.
Так, Радою проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Товариством земельною ділянкою площею 1,9 га, кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 у вигляді орендної плати за землю, в межах строків позовної давності, за період з 01.01.2017 р. по 28.05.2018 р.
Предметом спору є стягнення неотриманої орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України за період з 01.01.2017 р. по 28.05.2018 р. до оформлення права оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (частина друга статті 93 ЗК України).
Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України (частина третя статті 124 цього кодексу).
Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об'єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ" частини другої статті 25 Закону України "Про землеустрій").
Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України "Про землеустрій").
Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт "г" частини другої статті 28 Закону України "Про землеустрій").
Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК кодексу України).
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Як було встановлено судом вище, 13 жовтня 2008 року та 2 вересня 2009 року Товариство набуло право власності на будівлі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.
29 травня 2018 року Товариство набуло право оренди на спірну земельну ділянку на підставі договору оренди. При цьому, договір оренди був підписаний Радою без будь-яких зауважень наявності заборгованості щодо орендної плати за користування земельною ділянкою.
Також судом було встановлено, що Рада звернулася до Товариства з пропозицією укласти договір оренди щодо спірної земельної ділянки лише 18 травня 2018 року, що підтверджується листом від 18 травня 2018 року № 406/02-12/18.
Відтак, як встановлено судом до 18 травня 2018 року Рада не зверталася до Товариства щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки.
Як було зазначено судом вище, 15 січня 2019 року укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, згідно якого право власності на земельну ділянку перейшло до Товариства. При цьому, договір купівлі-продажу був підписаний Радою також без будь-яких зауважень наявності заборгованості щодо орендної плати за користування земельною ділянкою.
З матеріалів справи вбачається, що за період з 2016 по 2019 рік, Товариство не здійснювало господарської діяльності та не отримувало жодного прибутку від використання об'єктів, що належать останньому на праві власності та які розташовані на спірній земельній ділянці.
З вищенаведеного слідує, що Товариство не використовувало спірну земельну ділянку за період з 2016 по 2019 рік, що підтверджується Податковими деклараціями платників єдиного податку третьої групи (юридичні особи).
Крім того, судом було встановлено, що Товариство зверталося із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду, яку було розглянуто Радою та прийнято рішення від 15 жовтня 2009 року № 389 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду Товариству".
Відтак, як встановлено судом Товариством вчинялися дії щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою.
Обставини зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договору оренди земельної ділянки, зловживання своїми правами, у період з 01.01.2017 р. по 28.05.2018 р., судом не встановлено та матеріали справи не містять.
Враховуючи те, що Рада до 18 травня 2018 року не зверталася до Товариства з пропозицією укласти договір оренди щодо спірної земельної ділянки, а також те, що на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 29 травня 2018 року та договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 15 січня 2019 року, у Ради не було будь-яких зауважень наявності заборгованості щодо орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем без достатніх правових підстав, а тому підстави для застосування статті 1212 ЦК України відсутні.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району .
Судові витрати згідно статті 129 ГПК України залишаються за прокурором.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2020 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 5 примірників:
1 - до справи;
2 - позивачу (35324, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Біла Криниця, вул. Рівненська, 94);
3 - відповідачу (35324, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Біла Криниця, вул. Радгоспна, 44);
4 - Рівненській місцевій прокуратурі (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29);
5 - Прокуратурі Рівненської області (33000, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52).