Рішення від 03.11.2020 по справі 914/2441/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2020 Справа № 914/2441/15 (914/1276/20)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів вуглепром» (бульвар Дружби Народів, буд. 14-16, м. Київ, 01103)

про:стягнення 11134155 грн. 34 коп. (з яких: 9727724,00 грн. - основний борг; 58142,14 грн. - інфляційні; 148714,25 грн. - 3% річних; 1199574,95 грн. - пеня)

у межах справи:№ 914/2441/15

про банкрутство:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Зубко С. В.

Представники:

Позивача:Кріль Н. Г. - адвокат; Степаненко І. Є. - керуючий санацією

Відповідача:не з'явився

28.05.2020 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 1360 надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів вуглепром» про стягнення 11134155 грн. 34 коп. (з яких: 9727724,00 грн. - основний борг; 58142,14 грн. - інфляційні; 148714,25 грн. - 3% річних; 1199574,95 грн. - пеня) заборгованості за договором поставки від 03.01.2019 р. № 03-01/19.

Позовна заява подана до Господарського суду Львівської області на підставі статті 7 Кодекс України з процедур банкрутства, у зв'язку з тим, що провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/2441/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (позивача).

Ухвалою суду від 02.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія»; підготовче засідання призначено на 02.07.2020 р.

02.07.2020 р. до суду за вх. № 21016/20 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із установленням на території України карантину для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Ухвалою суду від 02.07.2020 р. підготовче засідання відкладено на 29.09.2020 р.

Ухвалою суду від 29.09.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2020 р.

Ухвалою суду від 07.10.2020 р. розгляд справи відкладено на 22.10.2020 р.

Ухвалою суду від 22.10.2020 р. розгляд справи відкладено на 03.11.2020 р.

Позивач явку повноважних представників в судове засідання забезпечив. Представники позивача позов підтримали повністю.

Відповідач відзиву на позов не надав, проти позову не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне:

03.01.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів вуглепром» (покупець, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Львівська вугільна компанія» (постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки № 03-01/19 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник (позивач) зобов'язується поставити і передати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язується прийняти у власність і сплатити товар, найменування, ціна за одиницю, кількість, а також строки поставки та інші характеристики якого вказуються в специфікації.

Згідно з п. 2.2. Договору, повне найменування, асортимент, кількість товару вказується в специфікаціях, що додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.2. Договору, загальна вартість договору (ціна договору) дорівнює сумі вартості товару, поставленого постачальником покупцю протягом всього терміну дії цього договору, і формується з вартості товару, зазначеної у всіх специфікаціях до цього договору, підписаних сторонами.

Відповідно до специфікацій № 1 від 03.01.2019 р., № 2 від 07.01.2019 р., № 3 від 09.01.2019 р. та актів приймання-передачі від 03.01.2019 р., від 07.01.2019 р., від 09.01.2019 р., позивач поставив відповідачу товар - вугілля марки Г(Г2) 0,1-3 в кількості 9367,89 т на загальну суму 20609358,00 грн.

Претензії щодо кількості чи якості товару від відповідача на адресу позивача не надходили.

Порушуючи умови Договору, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар у розмірі 10881634,00 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 9727724,00 грн.

Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором № 03-01/19 від 03.01.2019 р., відповідно до якого станом на 30.06.2019 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 9727724,00 грн.

30.10.2019 р. позивач надіслав відповідачу претензію від 28.10.2019 р. № 2/881, в якій просив відповідача погасити заборгованість у розмірі 9727724,00 грн.

24.12.2019 р. позивач повторно надіслав на адресу відповідача претензію від 20.12.2019 р. № 2/1106.

Проте, зазначені претензії залишені відповідачем без розгляду та задоволення.

За неналежне виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 58142,14 грн. інфляційних, 148714,25 грн. 3% річних та 1199574,95 грн. пені.

Станом на час розгляду справи, відповідача проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості перед позивачем не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2. Договору поставки № 03-01/19 від 03.01.2019 р., за порушення термінів оплати товару, передбачених умовами цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення оплати, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за отриманий товар у розмірі 9727724,00 грн. Зазначена сума заборгованості підтверджується специфікаціями № 1 від 03.01.2019 р., № 2 від 07.01.2019 р., № 3 від 09.01.2019 р., актами приймання-передачі від 03.01.2019 р., від 07.01.2019 р., від 09.01.2019 р., а також актом звірки взаєморозрахунків за договором № 03-01/19 від 03.01.2019 р. станом на 30.06.2019 р.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів погашення зазначеної заборгованості перед позивачем.

За неналежне виконання грошового зобов'язання, позивачем, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 6.2. Договору, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 58142,14 грн. інфляційних, 148714,25 грн. 3% річних та 1199574,95 грн. пені.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних з листопада 2019 року по березень 2020 року, 3% річних з 01.11.2019 р. по 04.05.2020 р., пені з 01.11.2019 р. по 30.04.2020 р. При нарахуванні пені позивач не перевищено шестимісячного періоду часу, встановленого частиною шостою статті 232 ГК України.

Розглянувши розрахунки інфляційних, 3% річних та пені, здійсненні позивачем, суд зазначає, що позивачем допущено помилку при нарахуванні 3% річних та пені.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та пені, в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань, суд зазначає, що розмір 3% річних становить 148441,18 грн., а пені - 1198208,89 грн.

Отже, в задоволенні позову в частині стягнення 273,07 грн. 3% річних та 1366,06 грн. пені слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 167012,33 грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. ст. ст. 3, 7, 8, 11, 42, 46, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 191, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів вуглепром» про стягнення 11134155 грн. 34 коп. (з яких: 9727724,00 грн. - основний борг; 58142,14 грн. - інфляційні; 148714,25 грн. - 3% річних; 1199574,95 грн. - пеня) заборгованості за договором поставки від 03.01.2019 р. № 03-01/19 - задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів вуглепром» (бульвар Дружби Народів, буд. 14-16, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 42610085) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086; ідентифікаційний код 35879807) 11132516 грн. 21 коп. (з яких: 9727724,00 грн.- основний борг; 58142,14 грн. - інфляційні; 148441,18 грн. - 3% річних; 1198208,89 грн. - пеня) та 166987 грн. 28 коп. судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення 1639 грн. 13 коп. (з яких: 273,07 грн. - 3% річних; 1366,06 грн. - пеня) - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 листопада 2020 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.І. Цікало