79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.11.2020 справа № 914/461/20
За позовом: Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, м.Дрогобич Львівської області,
до відповідача 1: Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич Львівської області,
до відповідача 2: Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич Львівської області,
до відповідача 3: фізичної особи-підприємця Демків Степана Васильовича, м. Дрогобич Львівської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 3: ОСОБА_1 , м. Дрогобич Львівської області,
про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 02.03.2017 р. №621 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 03.11.2017,
Суддя Яворський Б.І.,
при секретарі Муравець О.М.
Прокурор: Лука Г.В.
представники сторін:
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: не з'явився,
від відповідача 3: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради і фізичної особи-підприємця Демків Степана Васильовича про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 02.03.2017 р. № 621 "Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу" в частині включення до переліку об'єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 180,5 кв.м. на АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 03.11.2017, загальною площею 180,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ФОП Демків Степаном Васильовичем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27 лютого 2020 року справу № 914/461/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02 березня 2020 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.04.2020, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, явку сторін визнано обов'язковою.
23.03.2020 відповідач 1 та відповідач 2 подали суду відзив на позовну заяву (вх.№13501/20), у якому позовні вимоги заперечили та зазначили, що прокуратурою необґрунтовано законність подання позовної заяви, не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Дрогобицька міська рада не зверталась до прокуратури з проханням представляти її інтереси в суді, а отже позов подано з порушенням вимог ст. 2, ст. 23, п.4 ст. 53 ГПК України. Позовні вимоги прокуратури протирічать ст. 3 Конституції України та висновкам, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, частини чотирнадцятої статті 46,частини першої, десятої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Приймаючи рішення № 621 від 02.03.2017, Дрогобицька міська рада дотримувалась вимог ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а прокуратурою безпідставно заявлено вимогу щодо скасування оскаржуваних рішень з посиланням на порушення ст.182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» при здійсненні приватизації комунального майна територіальної громади м.Дрогобича, що регулюється програмою приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік, затвердженої рішенням сесії ДМР № 504 від 15.12.2016, адже ст.182 наведеного Закону присвячена винятково приватизації майна державної власності (об'єктів групи А) та не стосується майна комунальної власності. Зазначена стаття закону структурно знаходиться в розділі «IV - Продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом», однак особливості продажу об'єкта шляхом викупу регулюються розділом «ІІІ - Продаж об'єкта малої приватизації шляхом викупу».
30.03.2020 прокурор подав суду відповідь на відзив відповідача 2 (вх.№ 14282/20).
31.03.2020 відповідач 3 скерував на адресу суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 881/20), яке повторно було подане 06.04.2020 (вх.№ 924/20).
Приймаючи до уваги запровадження 12.03.2020 та продовження Кабінетом Міністрів України на усій території України карантинних заходів, суд ухвалою від 03.04.2020 призначив підготовче засідання на 30.04.2020. При цьому суд керувався нормами п.4 ч.2 Прикінцевих положень ГПК України, згідно з яким процесуальні строки продовжуються на період карантину в силу закону, а також враховував принцип "розумного строку" тривалості провадження.
30.04.2020 відповідач 3 подав відзив на позовну заяву (вх.№ 16934/20, вх.№ 16975/20), у якому проти позову заперечив та вказав, що з 08.12.2017 не має жодного відношення до нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 180,5 м2, оскільки право власності на таке за договором дарування перейшло до ОСОБА_1 ; прокурором не наведено законних підстав звернення з даним позовом та не обрано способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваного ним правочину за участю третьої особи, що не є стороною недійсного правочину (добросовісного набувача).
Протокольною ухвалою від 30.04.2020 суд задоволив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, відклав підготовче засідання на 13.05.2020 та повідомив відповідачів про місце, дату та час наступного підготовчого засідання.
08.05.2020 прокурор подав відповідь на відзив відповідача 3 (вх.№17433/20), яка повторно була подана (12.05.2020, вх.№17492/20).
Протокольною ухвалою від 13.05.2020 суд відклав підготовче засіданні на 04.06.2020 та повідомив відповідача 1 та відповідача 2 про місце, дату та час наступного підготовчого засідання. Протокольною ухвалою від 04.06.2020 суд задоволив клопотання ФОП Демківа С.В. про відкладення підготовчого засідання, відклав підготовче засідання на 24.06.2020 та повідомив відповідачів про місце, дату та час наступного підготовчого засідання.
24.06.2020 ФОП Демків С.В. подав клопотання (вх.№20359/20) про відкладення розгляду справи у підготовчому засіданні на іншу дату із врахуванням строків карантину.
Ухвалою від 24.06.2020 суд задоволив клопотання прокурора і відповідача 3 та відклав підготовче засідання на 06.08.2020.
06.08.2020 представник відповідача 3 на електронну адресу суду скерував клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що у адвоката відповідача 3 підтверджено вірус COVID-19, а ФОП Демків С.В. не компетентний здійснювати представництво своїх інтересів.
Ухвалою від 06.08.2020 суд залучив Демківа М.В. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 3 та відклав підготовче засідання на 03.09.2020.
20.08.2020 прокурор надіслав суду супровідний лист за № 04/27-3859вих20 від 19.08.2020 із доказами скерування третій особі копії позовної заяви з додатками та відповіді на відзиви.
02.09.2020 третя особа подала суду клопотання (вх.№25768/20) про відкладення підготовчого засідання з метою виконання вимог ухвали суду від 06.08.2020. У вказаному клопотанні Демків М.В. інформував суд, що ухвали суду від 06.08.2020 та заяв по суті справи він не отримав.
Протокольною ухвалою від 03.09.2020 суд задоволив клопотання відповідача 1 та третьої особи про відкладення підготовчого засідання, відклав підготовче засідання на 24.09.2020 та повідомив відповідачів та третю особу про місце, дату та час наступного підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 закрито підготовче провадження і призначено справу № 914/461/20 до судового розгляду по суті на 15.10.2020, а також посилаюсь на постанову Великої Палати Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/19 зазначив про відсутність підстав для задоволення заяв відповідача 3 про зупинення провадження у справі.
Протокольною ухвалою від 15.10.2020 суд відклав судове засідання на 27.10.2020 та повідомив відповідачів та третю особу про місце, дату та час наступного судового засідання 27.10.2020 суд заслухав вступне слово прокурора та відповідача 3 та оголосив перерву у судовому засіданні до 03.11.2020 та ухвалою повідомив відповідача 1, відповідача 2 та третю особу про місце, дату та час наступного судового засідання.
27.10.2020 відповідач 3 на електронну адресу суду подав письмові пояснення (вх.№31014/20) у яких посилаючись на правовий висновок ВП ВС від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 просить на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України залишити позовну заяву без розгляду.
03.11.2020 відповідач 3 та третя особа скерували суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№31606/20 та вх.№31623/20) з причин зайнятості представника відповідача 3 у виборчому процесі та підозри захворюваності ОСОБА_1 на Covid 19.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити. Проти відкладеня розгляду справи та задоволення клопотання про залишення позову без розгляду заперечив.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з'явилися, третя особа вимог суду не виконала.
З приводу заявлених клопотань про відкладення розгляду справи суд відзначає, що такі не можуть бути задоволені судом, з огляду на наступне.
Відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Ухвалою від 02.03.2020 суд відкрив провадження у справі, а ухвалою від 24.09.2020 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 15.10.2020. Судове засідання 15.10.2020 за клопотанням учасників провадження було відкладено на 27.10.2020, а згодом, за погодженням дати наступного засідання з присутніми прокурором та представником відповідача 3, на 03.11.2020. Явка учасників провадження у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Слід також відзначити, що учасники провадження не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до ч. 4 ст.197 ГПК України з використанням власних технічних засобів за допомогою ресурсу «EasyCon», проте не скористалися таким правом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №922/2575/19.).
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, у зв'язку з закінченням, встановлених нормами ГПК України, строків на розгляд справи по суті, неодноразове відкладення розгляду справи, узгодження дати судового засідання з представником відповідача 3, який і заявив клопотання про відкладення, необов'язковість явки учасників провадження, суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув справу по суті.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
01.08.2016 на виконання рішення І сесії Дрогобицької міської ради сьомого скликання від 17.11.2015 №1 між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Демківим С.В. укладено договір оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає згідно акту прийманя-передачі в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,5 кв.м. Термін дії договору з 01.08.2016 до 31.07.2017 (п.2.1 договору).
Відповідно до п. 4.3.9 та п.6.2 договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний попередньо погоджувати з орендодавцем проведення перебудови, прибудови та перепланування об'єкта оренди. Орендар не має права на компенсацію витрат, якщо він за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння шкоди.
01.08.2016 між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення. Цільове призначення - складське приміщення.
Рішенням Дрогобицької міської ради XVIII сесії сьомого скликання від 02.03.2017 №621 орендоване приміщення (нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,5 кв.м.) включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Згідно п.3 та п. 4 вказаного рішення, таке є доповненням до розділу 2 Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік. Виконання даного рішення покладено на відділ оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради.
Відповідно до висновку про вартість майна, затвердженого міським головою м.Дрогобича 21.10.2017, вартість нежитлового приміщення площею 180,5 кв.м., розташованого в цокольному поверсі п'яти поверхового житлового цегляного будинку за адресою: АДРЕСА_1, літ.74, станом на 31.08.2017 становить 535'389,00 грн., з ПДВ - 642'466,80 грн.
Згідно розділу 5 Звіту про оцінку вартості майна, затвердженого ПП «Т.Е.Д.» 22.09.2017, об'єкт оцінки - нежитлове приміщення площею 180,5 кв.м, розташоване в цокольному поверсі п'яти поверхового житлового цегляного будинку, (згідно тех. паспорту та поверхових планів). Рік побудови 1968 р. Функціональне призначення об'єкта - торгівельно-офісні приміщення. Доступ до приміщень здійснюється через окремий вхід з фасадної сторони будівлі. На момент оцінки об'єкт оцінки не використовується за призначенням через поганий стан приміщень, що не дозволяє здійснювати господарську діяльність. Приміщення об'єкту оцінки потрібно очистити від сміття, яке накопичилось в них за роки невикористання. Більша частина бетонної підлоги зруйнована, потребує повного відновлення. В приміщеннях необхідно провести ремонтні роботи із застосуванням сучасних будівельних матеріалів. Замінити старі комунікації на нові, а саме такі, як здійснення електромонтажних робіт із застосуванням нових матеріалів, замінити труби водопостачання та каналізації, облаштувати автономне опалення. Відновити вентеляційну систему приміщень. Встановити автономне опалення з використанням сучасних приладів опалення. Замінити старі віконні та дверні конструкції. Всі ці роботи потребують значних капіталовкладень, що включають в себе вартість матеріалів, вартість виконаних робіт, а також виготовлення проектних документацій організацій, які здійснюють їх виконання та погодження. Фізичний знос конструктивних елементів складає 40%. Технічний стан приміщень класифікується як задовільний.
Прокурор зазначив, що із звіту про оцінку майна вбачається, що ФОП Демків С.В. з моменту укладення договору оренди нежитловим приміщенням не користувався.
03.11.2017 року між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради, на підставі рішення 8 сесії 7 скликання Дрогобицької міської ради №215 від 31.03.2016, та ФОП Демківим С.В. на виконання рішень сесій Дрогобицької міської ради №621 від 02.03.2017 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» та №878 від 20.10.2017 «Про затвердження експертних оцінок об'єктів комунальної власності Дрогобицької міської ради, які приватизовуються шляхом викупу» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу.
Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність нежитлове приміщення №74, адреса якого: АДРЕСА_1, що відповідно до опису об'єкта позначене на плані будівель літ. «А-5», має загальну площу 180,5 кв.м., а покупець зобов'язується прийняти об'єкт продажу і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Вартість об'єкта продажу відповідно до висновку про вартість майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП «Т.Е.Д» станом на 31.08.2017, становить 535'389,00 грн. без ПДВ (п.1.2 договору).
У п.2.2 договору сторонами визначено, що покупець повністю оплатив за об'єкт продажу та перерахував кошти в сумі 642'466,80 грн., в тому числі ПДВ 107'077,80 грн. на рахунок продавця.
03.11.2017 сторонами підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення АДРЕСА_1 про те, що продавець згідно цього акту передає, а покупець приймає продане способом викупу 03.11.2017 нежитлове приміщення загальною площею 180, кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, приміщення позначене на плані літ. «А-5», вартістю 642'466,80 гривень, в тому числі ПДВ - 107'077,80 гривень, згідно Звіту про експертну оцінку вартості нежитлового приміщення, проведеного на підставі договору на проведення експертної оцінки з ПП «Т.Е.Д.», що затверджений міським головою Тарасом Кучмою 21.10.2017. Передача згаданого вище об'єкта проводиться згідно договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально 03.11.2017 в м. Дрогобичі приватним нотаріусом Лаганяк Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 302.
Право власності на об'єкт було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 201281800, виданим Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області 07 вересня 2017 року, відповідно до якої реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1395446646106, індексний номер рішення 37893071).
Відповідно до витягу із звіту про результати державного фінансового аудиту, проведеного Західним офісом Держаудитслужби України щодо виконання Дрогобицького міського бюджету за 2014-2016 роки та I півріччя 2017 року від 04.12.2017 №08-19/5, встановлено, що внаслідок прийняття неефективних управлінських рішень (рішення прийнято на засіданнях комісії з питань оренди, приватизації, комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу) щодо приватизації орендованого майна, зокрема приватизації об'єктів групи А без врахування особливостей, визначених підпунктом 1 ч. 1ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в частині надання права орендарям на викуп орендованого майна в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, позбавило можливості збільшення надходжень до міського бюджету від приватизації комунального майна.
У ході аудиту не виявлено документальних підтверджень про те, що орендарями проведено будь-яке покращення орендованого ними майна чи погодження орендодавця на проведення такого покращення, як було передбачено вимогами Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами договорів.
08.12.2017 між Демків С.В. та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1. якого дарувальник безоплатно передає у власність, а обдарований приймає у власність як дарунок належне дарувальникові на праві власності нежитлове приміщення літ.№74, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Манзілевською Т.С., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Л/о, про що внесено запис у реєстрі №1191 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності (номер запису 23832872, індексний номер 38621452).
Керівник Дрогобицької місцевої прокуратури листом №04/27-505-20 від 06.02.2020 звертався до Дрогобицької міської ради з запитом про надання інформації: чи звертався ФОП Демків С.В. до органу місцевого самоврядування за період оренди нежитлового приміщення площею 180,5 кв.м по АДРЕСА_1 (термін дії договору оренди з 01.08.2016 до 31.07.2017) щодо надання згоди органу місцевого самоврядування на покращення орендарем об'єкта оренди та чи надавалась згода радою на покращення орендарем об'єкта оренди.
У відповідь на запит Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради повідомлено керівника Дрогобицької місцевої прокуратури, що заяви про надання дозволу на здійснення невід'ємних покращень орендованого приміщення до виконавчого комітету не поступало та погодження на здійснення невід'ємних покращень не надавалось (лист №3-35/1545 від 21.02.2020).
Матеріали справи не містять, а учасниками провадження не надано жодних доказів, які б підтвердили факт здійснення орендарем ФОП Демківим С.В. за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди у розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якими воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Виконання відповідачем таких умов для приватизації орендованого комунального майна (нежитлового приміщення) групи А шляхом викупу передбачено ч.1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Прокурором заявлено позов самостійно, мотивуючи таке звернення до суду тим, що чинне законодавство України не визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах - звертатись з позовом до суду про визнання незаконним та скасування рішення Дрогобицької міської ради. Також прокурор обґрунтовував підстави заявлення позову, що дотримання вимог закону при відчуженні майна територіальної громади безумовно становить суспільний (державний) інтерес, який визначено з урахуванням рішення №1-1/99 від 08.04.1999 Конституційного Суду України, а інтерес держави у цій справі полягає в тому, щоб орган місцевого самоврядування розпоряджався об'єктами комунальної власності в порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
Прокурор набуває право на представництво, якщо є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва.
Дотримання чинного законодавства є запорукою дотримання прав територіальної громади, а тому перевірка діяльності органів місцевого самоврядування на предмет дотримання ними відповідних нормативно-правових актів становить суспільний інтерес. Отже, прокурор правомірно оцінив дії органу місцевого самоврядування і самостійно звернувся з позовом до суду для захисту інтересів держави.
Зважаючи на наведене, не заслуговують на увагу доводи відповідачів про відсутність у прокурора законних підстав для звернення до суду з позовом у даній справі.
Посилання відповідача 3 на правові позиції, викладені у постанові ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суд до уваги не приймає, оскільки у даній справі (справі, яка розглядається) прокурор звернувся до суду не як особа, яка безпосередньо представляє інтереси держави і представляє інтереси держави в суді в особі уповноваженого органу, а як посадова особа прокуратури Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, яка і виступає позивачем у справі, адже такий уповноважений орган відсутній.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що процедура, передбачена абз.3 і 4 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист інтересів держави не здійснюється або неналежним чином здійснюється компетентним органом. Така процедура не застосовується, якщо компетентний орган відсутній. У даному випадку має місце саме така ситуація.
Частинами 1, 3, 4 ст.140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування України» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Відповідно до з ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсним актів органу державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ч.2 ст.20 ГК України).
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Згідно із частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
На момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та укладення спірного договору чинними були два основні законодавчі акти, які регулювали порядок та особливості здійснення приватизації державного та комунального майна: Закон України «Про приватизацію державного майна» та Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Так, Закон України «Про приватизацію державного майна» регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України. Згідно ст. 1 та ч.4 ст. 3 цього Закону приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей, викупу.
Згідно статтею 16-2 Закону України Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А). Статтею 3 вказаного Закону визначено способи приватизації об'єктів малої приватизації: викуп; продаж на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продаж за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону. Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж. Особливості кожного з цих способів визначаються в подальших статтях цього Закону. Проте лише викуп не допускає конкурентного продажу об'єкту приватизації.
Відповідно до частини 1 статті 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей, зокрема,: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Відтак, обов'язковою передумовою приватизації орендованого комунального майна (нежитлового приміщення) групи А шляхом викупу є виникнення права в орендаря на такий викуп.
Це право виникає за сукупності таких умов: орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди; розмір такого поліпшення становить не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якими воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. За відсутності таких умов комунальне майно може бути приватизоване виключно на конкурсних засадах.
Відповідно до частини 1 ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Частинами 1, 4 ст.289 ГК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом. Однак, в порушення вимог зазначеної статті сторони договору не передбачили право орендаря на викуп об'єкта оренди.
Рішенням Дрогобицької міської ради ХУІ сесії сьомого скликання від 15.12.2016 №504 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Дрогобича та надходження коштів від приватизації до міського бюджету, беручи до уваги пропозиції постійної комісії ради з питань оренди, приватизації комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу (протокол № __ від 08.12.2016р.), керуючись ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законами України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" затверджено Програму приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік». Згідно п.1.2 визначено основні цілі, пріоритети, завдання та способи відчуження комунального майна територіальної громади м. Дрогобича (аукціон, конкурс з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, викуп). У подальшому, рішенням Дрогобицької міської ради №621 від 02.03.2017 спірне нежитлове приміщення включено в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу. Дане рішення є доповненням до розділу 2 Програми приватизації (п.3 рішення).
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об'єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об'єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
У статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади і це відбувається за допомогою конкурсу чи аукціону.
Частиною 1 статті 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, зокрема, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, у силу приписів статті 182, з урахуванням ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Стаття 778 ЦК України розмежовує два основні види поліпшення наймачем речі, переданої в найм: поліпшення, які можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, а також такі, які не можуть.
Відтак, Дрогобицька міська рада мала право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж мав бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж міг бути проведений шляхом викупу, - шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19). Слід також зазначити, що сторони не визначили у договорі оренди від 01.08.2016 такої істотної умови договору, як вартість майна.
З огляду на наведене помилковим є думка відповідачів у справі, про те, що рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірного нежитлового приміщення без урахування наведених законодавчих обмежень.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Демківим С.В. здійснювались будь-які поліпшення орендованого ним нежитлового приміщення за договором оренди від 01.08.2016 (заява орендаря про намір здійснити поліпшення орендованого майна, так і згода орендодавця на здійснення таких поліпшень відсутні). Натомість звіт про оцінку майна свідчить про те, що з моменту укладення договору оренди орендар нежитловим приміщенням не користувався, поліпшень не здійснював. Дану обставину підтвердила і міська рада у відповіді на запит прокурора. Відповідачами не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, які б спростовували ці обставини. Судом також встановлено, що оцінка об'єкта оренди була проведена уже після ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про приватизацію цього об'єкта шляхом викупу (31.08.2017), що суперечить порядку, встановленому п.1 ч.1 статті 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Таким чином, оскільки умови для продажу майна шляхом викупу не були дотримані, орган місцевого самоврядування міг відчужити таке майно виключно на конкурсних засадах.
З викладеного випливає, що Дрогобицькою міською радою обрано незаконний спосіб приватизації майна - замість відчуження на конкурсних засадах рада дозволила викупити майно. Відтак, таке рішення ради слід визнати недійсним.
У пункті 85, 86 постанови від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду відзначає: «Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду і відзначає наступне.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіку Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що прокурором доведено незаконність п.1 рішення Дрогобицької міської ради №621 від 02.03.2017, а тому цю позовну вимогу суд задовольняє. Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 03.11.2017, суд констатує, що даний договір є нікчемним у силу ст.228 ЦК України, оскільки порушує публічний порядок відчуження комунального майна і був спрямований на незаконне заволодіння ним. А тому визнавати його недійсність немає підстав.
Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 184 від 18.02.2020 на суму 4'204,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовну вимогу до відповідача 1, то судовий збір за таку вимогу покладається на відповідача 1 у розмірі 2'102,00 грн. У іншій частині судовий збір покладається на прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 216, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним п.1 рішення Дрогобицької міської ради №621 від 02.03.2017 «Про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,5 кв.м.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Дрогобицької міської ради (адреса: 82100, Львівська область, місто Дрогобич, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055972) на користь Львівської обласної прокуратури (адреса: 79005, Львівська область, місто Львів. проспект Шевченка, 17/19; ідентифікаційний код 02910031) 2'102,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.11.2020, у зв'язку з перебуванням судді Яворського Б.І. у період з 09.11.2020 по 13.11.2020 на навчанні для підвищення кваліфікації у Національній школі суддів України.
Суддя Б.І. Яворський