номер провадження справи 4/150/20
16.11.2020 Справа № 908/2469/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ", (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 36-А)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА", (71313, Запорізька область Кам'янсько-Дніпровський район, с. Велика Знам'янка, вул. Степова, буд. 246)
про стягнення 82 769, 19 грн.
24.09.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 21/09/2020 від 21.09.2020 (вх. № 2673/08-07/20 від 24.09.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" про стягнення 82769, 19 грн., за договором поставки №26 від 02.05.2018, яка складається з 49 704, 16 грн. основної заборгованості, 26 043, 18 грн. пені, 2 799, 60 грн. 3% річних, 4 222, 25 грн. інфляційних втрат.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 справу № 908/2469/20 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2469/20, справі присвоєно номер провадження справи 4/150/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Сторонам встановлені строки подання письмових заяв по суті спору.
Позовні вимоги ґрунтуються на ст. ст. 15, 526, 527, 692 ЦК України та договорі поставки №26 від 02.05.2018, на підставі яких позивач просить позов задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" 49 704, 16 грн. основної заборгованості, 26043, 18 грн. пені, 2799, 60 грн. 3% річних, 4222, 25 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем) фізичної особи-підприємця.
В листі Міністерства юстиції України від 23.01.2018 № 1028/8.4.3/Ін-18 надано роз'яснення, що згідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ст. 6 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" (код ЄДРПОУ 19275366) є: 71313, Запорізька область Кам'янсько-Дніпровський район, с. Велика Знам'янка, вул. Степова, буд. 246, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/2469/20 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від 28.09.2020 про відкриття провадження у справі, повернулася підприємством поштового зв'язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судом вжито необхідних заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Ухвалою господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 28.09.2020 у справі №908/2496/20 відповідачу запропоновано подати відзив у строк не пізніше 16.10.2020.
При цьому судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень» http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, свою позицію у спорі не повідомив, обґрунтованих заперечень проти позову не висловив.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2,3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі
Отже, 28.10.2020 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 16.11.2020.
Розглянувши матеріали справи, суд
02.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ" (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" (постачальник, відповідач у справі) укладений Договір поставки №26 (далі за текстом - Договір).
Згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити кабельно - провідникову продукцію, надалі іменовану «Товар», відповідно до оформлених накладних, виставлених рахунків-фактур або специфікаціях, що є його невід'ємною частиною даного договору.
Найменування товару, його кількість, якість, ціна узгоджується сторонами і вказується в оформлених накладних, виставлених рахунках-фактурах або специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.2 Договору сторони узгодили, що термін постачання Товару визначається в специфікаціях або рахунках-фактурах до даного договору.
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору загальна сума по цьому договору складається із сумарної вартості видаткових накладних. Оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів па рахунок Постачальника у порядку визначеному у Специфікації або рахунку - фактурі.
Договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018. Сторони домовилися що по настанню вищезгаданої дати дія цього Договору автоматично продовжується ще на рік, якщо ні від однієї із сторін не поступило письмової заявки про його припинення. (п. 9.3 Договору).
Сторонами не надано, а матеріали справи не містять підтверджень про намір сторін припинити договір.
На виконання умов договору сторонами укладено Специфікацію №1 до договору, в якій сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну.
В пункті 4 Специфікації визначено Строк поставки товару: 20 календарних днів з моменту надходження предоплати.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ" рахунки на оплату, на загальну суму 1619416, 66грн., а саме:
- рахунок на оплату №430 від 20.04.2018 на суму 826219, 22грн.;
- рахунок на оплату №714 від 21.06.2018 на суму 71446, 86грн.;
- рахунок на оплату №926 від 20.08.2018 на суму 62189, 42грн.;
- рахунок на оплату № 927 від 20.08.2018 на суму 659 561, 16 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ" здійснено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" оплату товару на загальну суму 1619416, 66 грн., про що свідчить банківська виписка АТ «Прокредит Банк» з 17.05.2018 до 17.10.2018, копія якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Відповідач поставив позивачу за відповідними видатковими накладними, товар визначений в Специфікації №1 на загальну суму 1 569 712, 50грн., а саме:
- за видатковою накладною №410 від 14.06.2018 на суму 740 781, 11грн.
- за видатковою накладною №504 від 20.07.2018 на суму 70 147, 62 грн.;
- за видатковою накладною №505 від 20.07.2018 на суму 94 594, 39грн.;
- за видатковою накладною №647 від 11.09.2018 на суму 139 521, 66грн.
- за видатковою накладною №757 від 16.10.2018 на суму 524 667, 72грн.
17.08.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію за вих. № 10/08/2020 від 10.08.2020 про повернення коштів за непоставлений товар за Договором. У вказаній претензії зазначалось, що в разі невиконання вимог, що містяться в ній, Позивач буде змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та з вимогою про стягнення з Відповідача суми основного боргу та штрафних санкцій, які передбачені чинним законодавством України.
Факт направлення претензії підтверджується поштовою експрес накладною від 17.08.2020 та описом вкладення до цінного листа, скріплений відбитком поштового зв'язку за 17.08.2020.
Відповідачем претензія залишена без відповіді та задоволення.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача 49 704, 16 грн. суми передоплати за непоставлений товар договором поставки №26 від 02.05.2018. За неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за Договором позивачем нараховано 26043, 18 грн. пені, 2799, 60 грн. 3% річних, 4222, 25 грн. інфляційних втрат.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк встановлений договором, або законом.
Згідно з ст. 693 ЦК України якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
До такого висновку у своїй постанові від 06.11.2019 дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України по справі №911/2355/18.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, умовою застосування частини 2 статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А уразі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
До такого висновку дійшов у своїй постанові від 27.08.2019 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України по справі № 911/1958/18.
Відповідач доказів виконання зобов'язання належним чином: передачі позивачу товару або повернення позивачу вартості непоставленого товару в розмірі 49 704, 16 грн. суду не надав.
Відповідно до Специфікації до Договору строк поставки товару: 20 календарних днів з моменту надходження предоплати.
Як вбачається з банківської виписки АТ «Прокредит Банк» з 17.05.2018 до 17.10.2018, останній рахунок сплачений позивачем 11.10.2018.
Отже, кінцевим строком поставки є - 31.10.2018.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів поставки товару на суму 49 704, 16 грн., ані в строк встановлений в Специфікації, ані на день розгляду справи.
Отже, відповідач договірних зобов'язань в повному обсязі належним чином не виконав, поставку товару на суму 49 704, 16 грн. не здійснив.
З огляду на вищевикладене, у зв'язку з фактичною непоставкою товару на суму 49 704, 16 грн. вимога позивача про стягнення з відповідача 49 704, 16 грн. попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 232 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Крім того, з огляду на статтю 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України. Верховний Суд України зазначив у постановах від 27.09.2005 р., 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 р. у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Також, суд враховує приписи п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 6.3 Договору сторони узгодили, що за порушення строків поставки товару, постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.
За невиконання зобов'язання за Договором поставки №26 від 02.05.2018 позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 26043, 18 грн., яка розрахована за період з 31.10.2018 по 15.09.2020.
Наданий розрахунок пені судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок пені позивачем виконаний неправильно, а саме позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, стягненню підлягає пеня в розмірі 8 866, 40грн., за період з 01.11.2018 по 30.04.2019. В іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовляється в задоволенні позову.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення 2 799, 60 грн. 3 % річних, розрахованих за період з 31.10.2018 по 15.09.2020, та 4 222, 25 грн. інфляційних втрат, розрахованих за період з листопада 2018 по червень 2020, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Наданий розрахунок 3 % річних судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок 3% річних позивачем виконаний не правильно, оскільки позивачем не вірно визначено період нарахування.
Як вже зазначалося судом, останній рахунок сплачений позивачем 11.10.2018, отже, кінцевим строком поставки є - 31.10.2018.
Таким чином починаючи з 01.11.2018 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань за Договором.
Таким чином, стягненню підлягають 3 % річних в розмірі 2795, 52 грн., за період з 01.11.2018 по 15.09.2020. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється в задоволенні позову.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором є обґрунтованою, та розрахунок позивачем виконаний правильно.
Таким чином, стягненню підлягають інфляційні витрати в розмірі 4 222, 25 грн. грн.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "ЕЛЕКТРОТЕХНІКА", (71313, Запорізька область Кам'янсько-Дніпровський район, с. Велика Знам'янка, вул. Степова, буд. 246, код ЄДРПОУ 19275366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР СТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ", (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 36-А, код ЄДРПОУ 38677882) 49 704 (сто сорок тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 16 коп. попередньої оплати, 8 866 (вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 40 коп., пені, 2795 (дві тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн. 52 коп. 3 % річних, 4222 (чотири тисячі двісті двадцять дві) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1665 (одну тисячу шістсот шістдесят п'ять) грн. 68 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено "16" листопада 2020р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.