проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"10" листопада 2020 р. Справа № 905/85/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
за участю:
прокурора - Горгуль Н.В. (посвідчення № 057317 від 09.10.2020)
представника позивача - не з'явився
представника відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків (вх. № 2310 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20 (суддя Харакоз К.С.; повний текст рішення складено та підписано 04.08.2020)
за позовом Керівника Слов'янської місцевої прокуратури, м.Слов'янськ, Донецька область в інтересах держави в особі Слов'янської міської ради, м.Слов'янськ, Донецька область
до Фізичної особи-підприємця Костіна Владислава Олександровича, м.Слов'янськ, Донецька область
про зобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення недоотриманого власником землі доходу у вигляді орендної плати в сумі 154632,65 грн.,-
28.12.2019 Керівник Слов'янської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Донецької області із позовом в інтересах держави в особі Слов'янської міської ради до Фізичної особи-підприємця Костіна Владислава Олександровича про зобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення недоотриманого власником землі доходу у вигляді орендної плати в сумі 154632,65 грн.
Підставою для подання прокурором позову стала бездіяльність Слов'янської міської ради з огляду на факт використання фізичною особою-підприємцем Костіним Владиславом Олександровичем земельної ділянки площею 0,1107 га по вул. Поштовій в м. Слов'янську без правовстановлюючих документів. Вимоги прокурора обґрунтовані використанням відповідачем земельної ділянки на території міста Слов'янська площею 0,1107 га вартістю 1995260,08 грн. протягом 2017-2019 років без відповідної правової підстави. В якості правової підстави позовних вимог прокурором наведено ст.ст. 152, 212 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт користування спірною земельною ділянкою відповідачем, формування земельної ділянки як об'єкту цивільних прав та, її розмір та вартість, а також, відповідно, розмір коштів які має отримати позивач в якості орендної плати.
Прокуратурою Харківської області на дане рішення подано апеляційну скаргу, в якій скаржник вважає, що зазначене рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 1212, 1214 ЦК України, ст. 78,79, 92, 93 125, 152 ЗК України) та порушенням норм процесуального права (ст. 86,236,237 ГПК України), що призвело до неправильного вирішення справи, а тому ухвалене у даній справі рішення є незаконним та відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню. Скаржник просить ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача.
Основними доводами прокурора, що викладені в апеляційній скарзі, є:
-порушення судом першої інстанції ст. 76, 77 ГПК України, оскільки судом безпідставно не прийнято в якості належного доказу звернення ФОП Костіна В.О. від 02.04.2018 та від 11.12.2019 до голови Слов'янської міської ради із заявою щодо вирішення питання про виділення спірної земельної ділянки по вул. Поштовій у м. Слов'янську, що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки з 2016 року під автостоянку всупереч вимогам ст. 93, 93, 125, 206 Земельного кодексу України;
-власники несформованих земельних ділянок мають право на захист у випадку порушення належного їм права власності на такі ділянки відповідно до закону та можуть задіяти весь передбачений набір способів цивільно-правового захисту, тому несформовані земельні ділянки також повинні розглядатися як об'єкти цивільних прав;
-у порушення норм ст. 76-79 ГПК України судом першої інстанції залишено поза увагою доводи прокурора про те, що міською радою у відповідності до покладених на неї обов'язків та в межах наданих законом повноважень, вжито заходи самоврядного контролю та здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів, а матеріали справи містять належні, достатні та допустимі докази на підтвердження цих обставин (акти обстеження земельної ділянки від 22.07.2019 та від 16.09.2019; власноручні заяви ФОП Костіна В.О. з проханням узаконити спірну земельну ділянку, яку він використовує з 2016 року);
-відсутність в актах обстеження земельної ділянки підпису ФОП Костіна О.В., про що вказав суд першої інстанції, на думку скаржника не свідчить про їх недійсність, оскільки законодавством не передбачена обов'язковість складення такого акту за участю користувача. Також законодавством не передбачено, що в актах обстеження земельних ділянок має бути зазначено засоби заміру земельної ділянки. Тобто будь-яких обов'язкових вимог до таких актів не встановлено;
-прокурор вважає, що за відсутності окремого кадастрового номера ідентифікація такої земельної ділянки здійснюється за допомогою конкретних індивідуальних ознак, які дозволяють відрізнити її від інших (вулиця, прив'язка до об'єкту), тому ідентифікація спірної земельної ділянки, як автостоянки по вул. Поштовій у м. Слов'янську, обома сторонами (Слов'янською міською радою - в актах; ФОП Костіним О.В. - у заявах), дозволяють визначити такі обставини;
-надані прокурором акти обстеження та заяви ФОП Костіна О.В. свідчать про використання останнім спірної земельної ділянки, оскільки у цих документах конкретно ідентифіковано земельну ділянку, її межі, площу, що попередньо визнавалося сторонами;
-для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна, та розмір безпідставно збережених коштів;
-у спірному випадку для визначення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, необхідним є встановлення її розміру шляхом множення площі земельної ділянки, фактичне користування якою встановлено в ході обстеження, та розміру нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки;
-поза увагою суду першої інстанції залишено висновок Верховного Суду у справі у подібних правовідносинах (постанова від 24.04.2019 у справі №642/4792/17), де зазначено, що суди визначаючи суму, яка підлягає стягненню, правильно взяли до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки.
Поряд із цим скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із посиланням на ч.2 ст. 256 ГПК України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 у справі № 905/85/20 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.
Ухвалою суду від 05.10.2020 поновлено Прокуратурі Харківської області строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20, відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 10.11.2020 об 11:00 год. Зупинено дію рішення суду першої інстанції. Встановлено іншим учасникам справи строк до 19.10.2020 (включно) для подання до суду відзивів на апеляційну скаргу. Явку учасників справи у судове засідання вирішено визнати необов'язковою.
19.10.2020 Слов'янська міська рада Донецької області засобами поштового зв'язку направила суду пояснення на апеляційну скаргу (вх. № 10099 від 22.10.2020), в яких підтримує апеляційну скаргу прокуратури та вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим підлягає скасуванню з прийняттям по справі нового рішення про задоволення позову.
Позивач зазначив, що факт користування вказаною у позовній заяві земельною ділянкою без правовстановлюючих документів підтверджується:
-зверненням ОСОБА_1 до міської ради із заявою від 02.04.2018 про узаконення користування ним земельною ділянкою та тимчасовими спорудами на зазначеній вище земельній ділянці, у зв'язку зі смертю попереднього власника;
-зверненням ОСОБА_1 до міської ради 11.12.2019 за вирішенням питання виділення йому земельної ділянки по вул. Поштовій, м.Словянська, яка використовується ним під автостоянку з 2016 року;
-актами обстеження земельної ділянки від 22.07.2019 та від 16.09.2019.
Також позивач вказує, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.86 ПІК України не взято до уваги, що відповідно до положень ст. 123 Земельного кодексу України, обов'язок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено на особу, зацікавлену в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, тобто на відповідача, а розрахунок грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою в сумі 154632,65 грн., складений відповідно до наданих відомостей міськрайонного управління у Слов'янському районі та м. Слов'янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23.05.2019 373/116-19 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки по вул.Поштовій, та відповідно до рішення міської ради від 27.05.2015 №6-LXXVIII-6 «Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Слов'янської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок».
Відповідач не скористався своїм правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, та відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Учасники справи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні у справі рекомендовані повідомлення.
Своїм правом на участь у судовому засіданні 10.11.2020 позивач та відповідач не скористались, що в силу ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 10.11.2020 представника прокуратури, який підтримав апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, з огляду на таке.
Предметом даного судового розгляду є заявлені на підставі пункту «б» частини третьої статті 152 та статті 212 Земельного кодексу України вимоги прокурора про звільнення відповідачем земельної ділянки площею 0,1107 га по вулиці Поштовій (навпроти будинку 25) міста Слов'янська шляхом демонтажу паркану, шлагбауму та інших споруд, а також звернені на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України вимоги до відповідача про стягнення на користь позивача суми недоотриманого власником землі доходу у вигляді орендної плати (безпідставно збережених коштів) за період з 01.01.2017 по 01.08.2019 в сумі 154632,65 грн., з яких: за 2017 рік - 59857,80 грн., за 2018 рік - 59857,80 грн., за 2019 рік - 59857,80 грн.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Частиною першою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно з частинами першою-третьою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
В контексті викладених в позові обставини, майном, яке відповідач має повернути позивачу, є кошти. Ці зобов'язання є кондиційними та доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем при розгляді цієї справи не доведено ані факту самовільного зайняття та використання спірної земельної ділянки відповідачем, через що правові підстави покладати на відповідача обов'язок з її повернення відсутні, ані правомірності та підстав визначення розміру коштів, які відповідач в себе зберіг без достатньої правової підстави, а позивач мав отримати в якості орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі суд першої інстанції установив такі фактичні обставини справи.
У справі містяться архівні дані позивача, згідно яких:
-на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 16.02.2000р. № 82/3 було надано Гомону О.В. у тимчасове користування терміном на 3 роки земельну ділянку площею 0,1100 га для організації автомобільної стоянки по вул. Рози Люксембург (нині - вулиця Поштова) в районі військової частини та укладено договір на право тимчасового користування серії ІІ-ДН № 00006108, який зареєстровано 17.02.2000;
-15.06.2000 ОСОБА_2 було видано дозвіл на виконання будівельних робіт по облаштуванню на зазначеній ділянці автостоянки на 30 машиномісць, термін дії якого скінчився 31.12.2000;
-рішенням виконкому Слов'янської міської ради від 16.11.2005р. №664/27 земельну ділянку передано на 1 рік на умовах оренди ОСОБА_2 для функціонування автостоянки, та зобов'язано його розробити документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право.
У позовній заяві прокурор зазначив, що зазначена технічна документація хоча і була розроблена, проте відповідний договір не було укладено.
Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка має площу 0,01107 га (згідно висновку Слов'янського міського відділу земельних ресурсів від 27.12.2005), а також є сформованою як об'єкт цивільних прав, оскільки згідно технічної документації запроектована земельна ділянка має кадастровий номер 1414100000:01:001:0436.
На свій захист відповідач наголосив, що у Публічній кадастровій карті (https://map.land.gov.ua/) відсутні відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 1414100000:01:001:0436, а тому категорично заперечив щодо існування спірної земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, при цьому заявивши, що саме вказана земельна ділянка ним не використовується.
Вивчивши наявні у провадженні докази, суд першої інстанції встановив відсутність документів, які б свідчили про затвердження міською радою проекту землеустрою спірної земельної ділянки, а також доказів стосовно внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру.
За змістом позовних вимог прокурор доводить, що саме відповідач - ФОП Костін В.О. є особою, яка самовільно зайняла земельну ділянку.
В обґрунтування вказаного аргументу прокурор посилається, зокрема, на спроби відповідача отримати зазначену земельну ділянку в оренду, про що свідчать відповідні заяви від 02.04.2018 та від 11.12.2019 (том 1 аркуш справи 166, 168). Водночас використання відповідачем спірної земельної ділянки прокурор підтверджує Актами обстеження від 22.07.2019 № 1-2019 та від 16.09.2019 № 16.09.2019, що складені представниками Слов'янської міської ради в порядку здійснення самоврядного контролю (том 1 аркуш справи 25, аркуші справи 37-40).
Перевіривши зміст заяв відповідача від 02.04.2018 та від 11.12.2019, судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2018 відповідач дійсно звернувся до позивача з проханням щодо узаконення землі під тимчасовими спорудами (кіоском) та автостоянкою за адресами: Шовковична, 3 та Поштова, у зв'язку зі смертю власника - ОСОБА_3 , який доводиться відповідачу родичем. При цьому відповідач у заяві від 02.04.2018 просив розглянути позитивно зазначене питання, оскільки після смерті його родича залишилася сиротою неповнолітня дитина. В подальшому відповідач 11.12.2019 звернувся до позивача із заявою, в якій просив розглянути питання про видачу йому земельної ділянки по вул. Поштова, яка використовується ним після смерті родича - ОСОБА_3 , у якого залишилась семирічна донька, яка проживає разом із відповідачем.
Ретельно вивчивши зміст вказаних заяв суд першої інстанції дійшов висновку, що перша заява відповідача не містить інформації про використання останнім саме спірної земельної ділянки, а друга заява, хоча і містить інформацію про використання відповідачем певної земельної ділянки, але за відсутністю будь-яких ідентифікуючих ознак цієї земельної ділянки (площі, адреси, кадастрового номера, тощо), зазначений доказ не є належним в підтвердження використання відповідачем земельної ділянки, що є предметом позову у цій справі. Інших належних та допустимих доказів в підтвердження інформації про фактичне використання відповідачем земельної ділянки, визначеної у заяві від 11.12.2019, ані прокурором, ані позивачем не надано.
Такий висновок суду першої інстанції зумовлений тим, що єдиною ідентифікуючою ознакою спірної ділянки, яка наведена прокурором у позовній заяві, є її попереднє перебування у користуванні ОСОБА_2 , в той час як відповідач у заявах повідомляє, що він користується ділянкою іншої особи - ОСОБА_3 .
Поряд із цим судом першої інстанції встановлено, що наданими до позовної заяви Актами обстеження від 22.07.2019 № 1-2019 та від 16.09.2019 № 16.09.2019 земельної ділянки по вулиці Поштовій у місті Слов'янську, площею 0,1107 га, комунальної форми власності, без кадастрового номера, цільового призначення В.02.09 для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, інформація до Державного земельного кадастру не внесена, зафіксовано, що: її фактичним користувачем є ОСОБА_1 ; на земельній ділянці знаходяться капітальні споруди, які не зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно; ділянка використовується для функціонування автостоянки; на момент обстеження на території знаходилось декілька автомобілів; територію по периметру огороджено парканом, встановлено шлагбаум, рух автомобілів регулює охоронець.
Проте зазначені Акти обстеження обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції в якості належних доказів факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою, повернення якої вимагає прокурор, з огляду на відсутність у цих документах: -даних щодо того, яким чином було проведено заміри ділянки; -кадастрового номеру ділянки; -ідентифікуючих відомостей, межових знаків; -підпису відповідача на актах; -відомостей, на якій підставі зроблено висновок про використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1107 га.
Крім того, судом першої інстанції з'ясовано, що Акти обстеження містять посилання щодо розташування на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, не зареєстрованих в реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна, але при цьому не пояснюють яким чином були отримані такі відомості, з огляду на відсутність ідентифікуючих ознак такого майна (адреса, поверховість, площа, рік побудови, тощо) у взаємозв'язку із відсутністю кадастрового номеру земельної ділянки. За змістом актів судом встановлено, що вони складені на вулиці Поштовій у місті Слов'янську, однак при цьому ці акти мають друкований вид, що за висновками суду, виключає їх складення за місцем, визначеним в актах.
За встановлених судом першої інстанції обставин спору, використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1107 га, визначеної в актах обстеження, не підтверджується належними доказами. Так само не свідчать про використання відповідачем саме спірної земельної ділянки і зміст його заяв від 02.04.2018 та від 11.12.2019.
При цьому судом першої інстанції на підставі наданих прокурором та відповідачем витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1 аркуші справи 54-57, 58-60, 61-64, 65) встановлено, що за відповідачем не зареєстроване право власності на нерухоме майно по вулиці Поштова у місті Слов'янську, тому є правильними висновки суду про недоведеність прокурором факту належності майна на спірній ділянці відповідачу.
Колегія суддів апеляційної інстанції визнає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги про неврахування господарським судом першої інстанції Актів обстеження земельної ділянки, оскільки із оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом було надано належну правову оцінку цим Актам та враховано позиції усіх учасників справи.
Водночас вмотивованою підставою відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі є достеменне установлення судом першої інстанції факту відсутності доказів існування протягом спірного періоду земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.
Викладеним спростовуються доводи скаржника про порушення господарським судом першої інстанції положень статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Під місцем розташування розуміють певне розташування об'єкта у просторі. Для земельної ділянки таке місце розташування визначається за її координатами (точніше за координатами вершин багатокутника, який утворює земельну ділянку) в прив'язці до існуючої геодезичної межі. Місце розташування земельної ділянки визначається при її формуванні.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.
Суд першої інстанції, ґрунтуючись на матеріалах справи, дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об'єктом цивільних прав у розумінні положень статті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки не має ані визначених меж, ані кадастрового номера, а інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру. Відсутність сформованості земельної спірної ділянки, як об'єкту цивільних прав, також підтверджується і тим, що розмір спірної земельної ділянки було орієнтовно встановлено. Вказане виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав.
За змістом статей 15, 20, 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов'язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.
Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).
Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, згідно з п. 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).
Наявна у справі копія листа Слов'янського міськрайонного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 373/116-19 від 23.05.2019 (том 1 аркуші справи 47, 165), яким прокурор обґрунтовує розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, містить інформацію про відсутність відомостей про спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі. Додатково у листі наведені відомості, що на 2016 рік вартість земельної ділянки площею 0,1107 га становить 1882320,49 грн., а станом на 2017, 2018, 2019рр. - 1995260,08 грн. (землі комерційного використання). Відомостей щодо методики (коефіцієнтів) розрахунку вартості зазначений лист не містить.
Позивач стверджує, що розрахунок грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою в сумі 154632,65 грн., складений відповідно до наданих відомостей міськрайонного управління у Слов'янському районі та м. Слов'янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23.05.2019 373/116-19 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки по вул.Поштовій, та відповідно до рішення міської ради від 27.05.2015 №6-LXXVIII-6 «Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Слов'янської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок».
Однак судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що розрахунок розміру коштів, що підлягає стягненню із відповідача за час користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1107 га за період з 01.01.2017 по 01.08.2019, на підставі якого прокурор просить стягнути з відповідача кошти за безпідставне користування земельною ділянкою, не містить інформації щодо технічної документації такої земельної ділянки, а також посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі.
У той же час, положеннями пункту 14.1.147 статті 14, статті 288 Податкового кодексу України, статей 5, 20 Закону України «Про оцінку земель» спростовуються доводи прокурора та позивача про обґрунтованість доданого до позову розрахунку, який здійснено виходячи із вартості земельної ділянки загальною площею 0,1107 га - 1995260,08 грн. на підставі інформації, наданої на запит управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, з урахуванням коефіцієнту розміру орендної ставки в 3 %, помножених на орієнтовну площу земельної ділянки, доказів на правомірність застосування яких прокурором та позивачем також не надано.
Колегія суддів визнає бездоказовим використання необґрунтованої площі земельної ділянки, яку покладено в основу наданих до позову розрахунків, а визначений прокурором та позивачем розмір зобов'язання відповідача, не є належним доказом на підтвердження суми, заявленої до стягнення.
Посилання прокурора та позивача на обґрунтованість розрахунку заявленої до стягнення суми, виходячи з Актів обстеження земельної ділянки, визнаються колегією суддів помилковими, оскільки ці документи у даному спорі не є допустимими доказами, адже одноособове встановлення позивачем площі земельної ділянки в інший спосіб, ніж це передбачено земельним законодавством, зокрема статтею 79-1 Земельного кодексу України, статтею 20 Закону України «Про оцінку земель», є неправомірним.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що додані до позову Акти обстеження земельної ділянки складені позивачем в односторонньому порядку, за участю представників Слов'янської міської ради, які в даному спірному випадку є зацікавленими особами. При цьому, дані акти не містять підписів неупереджених осіб, як і не містять відомостей про повідомлення ФОП Костіна О.В. щодо факту обстеження земельної ділянки та запрошення його для прийняття участі у цьому заході.
Встановлення площі земельної ділянки способом, який здійснено позивачем, та та здійснення на цій підставі розрахунку безпідставно збережених коштів у формі орендної плати, в даному випадку недостатньо. Отже площа для обрахунку недоотриманих доходів позивача, ґрунтується виключно на припущеннях.
Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України не передбачено формування земельних ділянок на підставі актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою.
Отже, оскільки в даному випадку предметом розгляду є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватися саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі, а із наданого прокурором розрахунку неможливо встановити, чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурором та позивачем належними та допустимими доказами по справі не було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та мало наслідком відмову у їх задоволенні.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на ухвалення оскаржуваного судового рішення без урахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, є помилковим, з огляду на таке.
У справі № 642/4792/17 (предмет позову - стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у розмірі 126562,56 грн) Верховний Суд установив, що суди попередніх інстанцій при визначенні суми, яка підлягає стягненню, правильно взяли до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки, Договори дарування із зазначенням площі нерухомого майна, та вирахували цю суму шляхом множення вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується відповідачем, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку із врахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Водночас, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
При цьому колегія суддів зазначає, що подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 924/878/18, від 05.03.2020 у справі № 922/926/19.
Пунктом 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскаржуване прокурором рішення у цій справі № 905/85/20 ухвалено судом у повній відповідності із висновками Великої Палати Верховного Суду, Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду та Верховного Суду.
Суд першої інстанції у цій справі достеменно установив відсутність доказів існування протягом спірного періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Доводи скаржника про необов'язковість наявності сформованої земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, та необов'язковості витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, спростовуються наведеними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, Верховного Суду.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, оскільки суд дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив пов'язані з ними обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дійшовши законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у даній справі, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Враховуючи те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які в даному випадку не підтверджують ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі із порушеннями, визначеними статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, тому апеляційна скарга Прокуратури Харківської області, м. Харків залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 28.07.2020 у справі № 905/85/20 залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16.11.2020.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Н.М. Пелипенко