вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" жовтня 2020 р. Справа № 910/16335/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Дідиченко М.А.
Пашкіної С.А.
секретар судового засідання Ярмоленко С.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Ті Ер Ес Лізинг"
на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. (повний текст складено 01.07.2020 р.)
у справі № 910/16335/19 (суддя - Бойко Р.В.)
за позовом приватного підприємства "Ті Ер Ес Лізинг"
до акціонерного товариства "Українська залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державне підприємство "Донецька залізниця"
про витребування майна,-
Приватне підприємство "Ті Ер Ес Лізинг" (далі - ПП "Ті Ер Ес Лізинг") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про витребування 36 об'єктів рухомого майна, перелік яких викладений у прохальній частині позову, які належать на праві власності позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача відсутні будь-які правові підстави для утримання спірної техніки та використання її у своїй господарській діяльності.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. у справі № 910/16335/19 відмовлено у задоволенні позову.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для витребування спірного майна у відповідача, оскільки майно було передано позивачем державному підприємству "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця") за договорами фінансового лізингу, тож АТ "Укрзалізниця", яка є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "Донецька залізниця", набуло статусу лізингоодержувача і на правовій підставі володіє та користується рухомим майном.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПП "Ті Ер Ес Лізинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Наводячи підстави скасування оскаржуваного рішення, апелянт зазначав, що у суді першої інстанції не досліджувалися обставини порядку створення відповідача як юридичної особи, і, відповідно, не досліджувались обставини його правонаступництва ДП "Донецька залізниця". Також позивач посилався на втрату відповідачем права користування спірним майном, з огляду на відсутність доказів здійснення позивачем дій щодо передання майна в користування відповідачу та закінчення строку лізингу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Пашкіна С.А., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 26.08.2020 р.
20.08.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
26.08.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. оголошено перерву до 21.10.2020 р.
12.10.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору.
Вказані клопотання позивача залишені без задоволення, оскільки судом вже оголошувалася перерва у розгляді справи і сторонам надавався час для мирного врегулювання спору.
У судовому засіданні, що відбулось 21.10.2020 р., позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Третя особа не взяла участі у розгляді справи судом апеляційної інстанції, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду, неявка її представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Матеріалами справи підтверджується, що у 2007 році між ПП "ВТБ Лізинг Україна" (після перейменування - ПП "Ті Ер Ес Лізинг") (лізингодавець) та ДП "Донецька залізниця" (лізингоодержувач) укладено договори фінансового лізингу № 16-ФЛ Д/П-071365/НЮ від 19.06.2007 р., № 35-ФЛ Д/П-071371/НЮ від 19.06.2007 р., № 88-ФЛ Д/Т-071443/НЮ від 02.07.2007 р., № 102-ФЛ Д/Е-071733/НЮ від 21.08.2007 р., № 103-ФЛ Д/Е-071732/НЮ від 21.08.2007 р., № 215-ФЛ Д/П-071746/НЮ від 21.08.2007 р., № 216-ФЛ Д/П-071745/НЮ від 21.08.2007 р., № 217-ФЛ Д/Ш-071719 від 20.08.2007 р., № 225-ФЛ Д/Ш-071835/НЮ від 14.09.2007 р., № 251-ФЛ/Д/Ш-071867/НЮ від 25.09.2007 р., № 254-ФЛ Д/П-072069/НЮ від 15.11.2007 р., № 265-ФЛ/Д/Ш-072335/НЮ від 25.12.2007 р., № Д/П-072307/НЮ від 20.12.2007 р. (далі - договори; а.с. 8-314 том 3), предметом яких є передання лізингодавцем лізингоодержувачу у фінансовий лізинг рухомого майна, витребування якого є предметом даної справи.
За умовами пункту 12.1 договорів вони набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до виконання ними всіх зобов'язань, передбачених цим договором.
Розділом 13 договорів врегульовано випадки одностороннього припинення прав володіння і користування предметом лізингу, розірвання договору за ініціативою лізингодавця, вилучення і продаж предмета лізингу. Так, права лізингоодержувача на володіння і користування предметом лізингу можуть бути припинені лізингодавцем в односторонньому порядку в наступних випадках:
- лізингоодержувач передав предмет лізингу в сублізинг без письмової згоди лізингодавця;
- лізингоодержувач погіршив стан предмета лізингу настільки, що це перешкоджає його подальшому використанню за призначенням;
- лізингодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплати лізинговий платіж частково або в повному об'ємі і термін прострочення складає більше 30 календарних днів;
- дія договору може бути припинена за взаємною згодою сторін, але не раніше ніж через 12 місяців від дати підписання акту приймання-передачі предмета лізингу. Одностороннє розірвання або припинення договору за ініціативою лізингоодержувача без підписання лізингодавцем відповідної угоди не допускається, окрім випадків, встановлених законодавством України.
Звертаючись з вимогами про витребування з чужого незаконного володіння у АТ "Українська залізниця" переданих за вказаними договорами 36 об'єктів рухомого майна, позивач вказував, що не давав своєї згоди на передачу майна АТ "Українська залізниця"; строк лізингу закінчився; лізингоодержувач допустив заборгованість за лізинговими платежами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч. 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Разом з тим необхідно розмежовувати захист права власності шляхом подання віндикаційного позову та невиконання чи виконання з порушенням умов договірного зобов'язання.
Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов'язалася повернути це майно після закінчення строку, на який воно передано, але не виконує цього обов'язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розділу III книги 5 ЦК України ("Окремі види зобов'язань").
Отже, для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 р. у справі № 924/1180/16, від 05.06.2018 р. у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 р. у справі № 910/17416/18.
Водночас для правильного застосування ст. 388 ЦК України необхідно встановити, яким саме шляхом спірне майно вибуло з володіння власника у користування іншої особи і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі власника, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16.
Майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло із володіння власника не з його волі.
Колегія суддів також враховує правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. в справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19), що при реорганізації відбувається універсальне правонаступництво, коли все майно, права та обов'язки юридичної особи, яка припиняється, переходять до правонаступників. При злитті є лише один правонаступник, який набуває не окремі, визначені в акті приймання-передачі активи та зобов'язання юридичних осіб, які припиняються, а всю їх сукупність. Тому АТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх державних підприємств залізничної галузі (зокрема, ДП "Донецька залізниця"), шляхом злиття яких було створене це товариство.
Велика Палата Верховного Суду також визначила, що АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації АТ - 21.10.2015 р.
Враховуючи наведене, АТ "Українська залізниця", як правонаступник ДП "Донецька залізниця" в силу універсального правонаступництва, набуло з 21.10.2015 р. статусу сторони у договорах лізингу, а тому твердження позивача про передання ДП "Донецька залізниця" (лізингоодержувачу) спірного майна АТ "Українська залізниця" без одержання відповідної письмової згоди лізингодавця є необґрунтованими, оскільки заміна сторони в зобов'язанні відбулося автоматично, в силу правонаступництва АТ "Українська залізниця", а відтак передання майна не відбулось. При цьому, доказів на доведення тієї обставини, що новим лізингоодержувачем майно використовується усупереч договорів лізингу, позивачем не надано.
Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин позбавляє можливості управнену сторону застосовувати такий захист речових прав, як віндикація.
До того ж за приписами частин 2 та 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності судом першої інстанції обґрунтовано не розглядалась, з огляду на те, що судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. у справі № 910/16335/19, підстав для його скасування або зміни не вбачається, тож у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України суд,-
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Ті Ер Ес Лізинг" на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. у справі № 910/16335/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. у справі № 910/16335/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/16335/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.11.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Дідиченко
С.А. Пашкіна