вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2020 р. Справа№ 910/6843/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Іоннікова Ю.В., довіреність від 20.12.2019 року №14-489;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32"
на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року
у справі №910/6843/20 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32"
про стягнення 56132, 64 грн.,-
У травні 2020 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 56132, 64 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року позов задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 31805, 94 грн., 3% річних у розмірі 5790, 97 грн., інфляційні втрати у розмірі 18535, 73 грн. та судовий збір у розмірі 2102, 00 грн.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено порушення відповідачем зобов'язань, по сплаті поставленого природного газу за договором. Вказав на те, що відповідач належним чином не обґрунтував обставини, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п.6.1. в частині строків оплати поставленого природного газу. Також, зазначив, що здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, так як інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (правова позиція викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18).
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року по справі №910/6843/20 змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, відповідно до якого, до стягнення підлягають пеня у розмірі 323, 55 грн., та інфляційні втрати у розмірі 18 327, 97 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не вірно було перераховано інфляційні втрати, а також безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про зменшення пені.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" та призначено розгляд справи на 10.11.2020 року.
В судовому засіданні 10.11.2020 року представник відповідача не з'явився про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Зарубіна Т.М. зайнята в іншому судовому засіданні.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія ухвалила в задоволенні клопотання відмовити, вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами
Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.10.2017 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (споживач, відповідач) укладений договір постачання природного газу №2368/1718-КП-41 (далі - договір) (а.с. 12).
За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору). Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями, та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).
Пунктами 2.1 та 3.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 139, 00 тис. куб метрів. Постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності па природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний, газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність,: пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідності до п. 3.7. Договору приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4 942, 00 гривні за 1000 куб.м (без. урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6 (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору).
Додатковими угодами №1-5 до Договору продовжено строк дії договору по 30 вересня 2018 року (включно). (а.с. 22-26)
Як свідчать матеріали справи, на виконання своїх зобов'язань за договором позивачем у період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року було передано у власність покупця природний газ на суму 16007, 34 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 року, 149057, 04 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 року, 181090, 69 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 року, 219756, 90 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 року, 210581, 39 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 року, 226977, 76 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 року, 23503, 36 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 року. (а.с. 27-33)
Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення зобов'язань за договором, оплату поставленого позивачем газу здійснив з порушенням строків встановлених договором, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача. (а.с. 40-50)
Позивач звернувся з позовними вимогами у зв'язку з неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №2368/1718-КП-41 від 27.10.2017 року постачання природного газу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 31805, 94 грн. за період з 19.06.2018 року по 25.11.2018 року, 3% річних у розмірі 5790, 97 грн. за період з 19.06.2018 року по 01.04.2019 року та інфляційні втрати у розмірі 18535, 73 грн. за період з 26.04.2018 року по 31.03.2019 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалам справи належним чином доведено, неналежне виконання відповідачем зобов'язань по сплаті природного газу за договором, у зв'язку з чим позивачем обґрунтовано заявлено вимоги, щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають задоволенню. В свою чергу, судом відмовлено в задоволені клопотання про зменшення пені, оскільки відповідачем не доведено поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами у п. 6.1. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Отже, уклавши з позивачем договір постачання природного газу, відповідач взяв на себе зобов'язання з оплати отриманого газу не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначалось вище, наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №2368/1718-КП-41 від 27.10.2017 року на суму 226977, 76 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 року, 23503, 36 грн. відповідно до Акта приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 року, проте відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо своєчасної сплати за поставлений природний газ.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів перевіривши розрахунок пені за період з 19.06.2018 року по 25.10.2018 року за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 року з урахуванням часткової оплати та період з 19.06.2018 року по 25.11.2018 року за актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 року, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 31805, 94 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за спірним Договором є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не зменшив пеню на 99% до 323, 55 грн., колегія суддів зазначає на наступне.
У відповідності до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт не довів винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 6.1. в частині оплати поставленого природного газу, а тому не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання на підставі п. 8.2 договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах договору не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого природного газу по договору. Доводи апелянта щодо існування форс-мажорної обставини (карантину), як підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру пені, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки скаржник помилково ототожнює підстави та умови для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (згідно зі статтею 617 ЦК України) з підставами та умовами зменшення розміру штрафних санкцій (згідно зі статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), які були застосовані до боржника у зв'язку з настанням такої відповідальності.
Зокрема, щодо зменшення пені, скаржник зазначає, що в травні 2016 року в зв'язку з рейдерським захопленням підприємства невстановленими особами, ОСОБА_1 заволодів корпоративними правами засновників та учасників товариства, та став їх одноосібним засновником, призначив себе директором, перейменував підприємство, шляхом внесення змін до реєстраційних документів товариства. Вказані обставини підтверджуються рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/10268/17 від 07.09.2017 року. (а.с. 96)
Водночас 19.06.2017 року Наказом Міністерства Юстиції України №1965/5 реєстраційні дії визнанні незаконними та були скасовані, назву підприємства змінено на попередню назву, а корпоративні права повернуто учасникам та засновникам. Зазначені незаконні дії ввели товариство в кризовий фінансовий стан. (а.с. 105)
Аналізуючи зазначені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки як вже зазначалось рейдерські дії відбувались в травні 2016 року, відновлення стану товариства відбулось 19.06.2017 року, в свою чергу договір на постачання природного газу було укладено 27.10.2017 року, а позовні вимоги стосовно стягнення пені, розраховуюся за період з 19.06.2018 року по 25.11.2018 року, отже після подій на які посилається апелянт. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не довів наявність обставин, для зменшення розміру пені.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 відсотків річних та втрат від інфляції на підставі ст. 625 ЦК України колегія суддів зазначає на наступне.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 26.04.2018 року по 31.03.2019 року та 3% річних за період 26.04.2018 року по 01.04.2019 року, визначені позивачем у позовній заяві, погоджується з висновком суд першої інстанції, що вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення 3% річних у розмірі 5790, 97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 18535, 73 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що нарахування інфляційних втрат на наступний період на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат за попередній період, а не шляхом складання сум інфляційних збитків є неправомірним, оскільки, здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, так як інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №905/21/19, у якій об'єднання палата дійшла висновку що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нараховувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає що апелянтом не доведено належними та допустимим доказами поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року у справі №910/6843/20, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року у справі №910/6843/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року у справі №910/6843/20 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).
Матеріали справи №910/6843/20 повернути до місцевого господарського суду .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України
Повний текст постанови підписано 11.11.2020
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
Л.В. Кропивна