Справа № 130/2300/19
Провадження № 22-ц/801/1868/2020
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.
Доповідач:Матківська М. В.
11 листопада 2020 рокуСправа № 130/2300/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.
Секретар: Кузьменко Б. І.
За участю: представника позивачів - адвоката Смірнова С. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2
на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області і Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування,
Рішення ухвалив суддя Вернік В. М.
Рішення ухвалено в м. Жмеринці, час ухвалення - невідомо
Повний текст рішення складено 31 липня 2020 року,
Встановив:
06 листопада 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та Жмеринської районної державної адміністрації про встановлення факту родинних відносин і визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування.
З урахуванням поданих 2 грудня 2019 року і 12 грудня 2019 року позовних заяв у новій редакції, позивачі заявили вимоги до Сербинівської сільської ради, Жмеринської районної державної адміністрації і Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, та просили: встановити факт, що позивач ОСОБА_1 дійсно є дочкою ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт, що позивач ОСОБА_2 дійсно є сином ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном; визнати за позивачами право в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки № 322 площею 2,1947 га вартістю 51 925,55 грн., що розташована на території Сербинівської сільської ради Жмеринського району та рахується за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Свої вимоги мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_3 , яка за життя - 14 березня 1997 року, склала заповіт, за яким все своє майно заповіла по 1/2 кожному: сину ОСОБА_2 і дочці ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно Жмеринським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 15 січня 2019 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Сербинівською сільською радою 29 січня 1973 року, батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 , а матір'ю є ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 05 травня 1991 року ОСОБА_1 уклала шлюб 05 травня 1991 року із ОСОБА_6 і змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим Сербинівським сільським РАЦС Жмеринського району 09 січня 1968 року, батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_4 , а матір'ю - ОСОБА_3 .
У свідоцтві про смерть спадкодавця та у свідоцтвах про народження спадкоємців є розбіжності в написанні по-батькові спадкодавця. Так у свідоцтві про смерть по батькові спадкодавця записано « ОСОБА_3 », а в свідоцтвах про народження позивачів записано « ОСОБА_3 ».
Дані розбіжності характеризуються часом видання відповідних документів. Так свідоцтва про народження позивачів видавалися в часи Української РСР, діловодство велося на двох мовах: українській та російській; освіченість працівників сільських бюро РАЦС була на низькому рівні і часто допускалися помилки. Такі помилки були допущені і при заповнені їхніх свідоцтв про народження, в яких записано їх матір по-батькові « ОСОБА_3 », тобто таким чином, яким відповідальний працівник його чув.
Державний нотаріус Жмеринської районної державної нотаріальної контори не піддав сумніву факт належності саме ОСОБА_3 земельної ділянки так і факт родинних відносин, оскільки відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину з іншої підстави - у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа. Державний нотаріус Жмеринської районної нотаріальної контори перевіряла розбіжність у написанні по-батькові спадкодавця по Словнику власних імен людей, виданому Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР у 1967 році. Згідно даного Словника чоловіче ім'я ОСОБА_3 має ряд інших написань. Тому написання по-батькові « ОСОБА_3 » чи « ОСОБА_3 » не може слугувати підставою для твердження про розбіжності і відсутність доказів приналежності спадкодавцеві земельної ділянки.
Позивачі вважають що в даному випадку спір відсутній, однак, з метою повного, всебічного і законного розгляду даної справи, вони звертаються із вимогою про встановлення факту родинних відносин одночасно з вимогою позовного характеру про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позивачі не можуть оформити спадщину після смерті їх матері ОСОБА_3 через розбіжності в документах щодо написання по батькові їх матері.
Той факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно являється їх рідною матір'ю позивачі підтверджують: довідкою Сербинівської сільської ради від 16 жовтня 2019 року № 684 про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_3 є однією і тією особою; довідкою Сербинівської сільської ради № 150 від 05 березня 2019 року про те, що позивачі вступили у фактичне володіння та управління майном померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , розпорядилися домашніми та особистими речами померлої в серпні 2000 року; фактом перебування в їх розпорядженні особистих документів матері, в тому числі заповіту від 14 березня 1997 року, та поясненнями свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 .
Після смерті їх матері залишилася спадщина - право на земельну частку (пай) на території Сербинівської сільської ради. За життя ОСОБА_3 була внесена до списку осіб членів КСП «Сербинівське», які мають право на земельну частку (пай). На підставі сертифіката на земельну частку (пай) серії ВН № 0418242 від 31 жовтня 1998 року ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай), що перебувала в колективній власності КСП «Сербинівське» с. Сербинівка Жмеринського району розміром 2,01 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості). За ОСОБА_3 на території Сербинівської сільської ради закріплена земельна ділянка № 322 загальною площею 2,1947 га вартістю 51 925,55 грн.
Позивачі не мають у своєму розпорядженні сертифіката на земельну частку (пай) виданого на ім'я померлої ОСОБА_3 через його втрату. Сертифікат було втрачено та визнано недійсним, про що було опубліковано оголошення в газеті «Наша газета» № 13 (1219) від 27 березня 2019 року.
За життя ОСОБА_3 Державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі втраченого сертифіката не видавався.
У зв'язку із втратою сертифіката на земельну частку (пай) серії ВН № 0418242 від 31 жовтня 1998 року і неможливістю отримати його дублікат, позивачі не можуть оформити право власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом у Жмеринській районній державній нотаріальній конторі, про що державним нотаріусом 18 червня 2019 року винесено постанову № 1084/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Інші особи, які б претендували на прийняття спадщини відсутні. Спадкова справа не заводилась, так як ніхто із спадкоємців з відповідною заявою до нотаріальної контори не звертався.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання за кожним із позивачів права в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки № 322 площею 2,1947 га, яка розташована на території Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та винести постанову про задоволення позовних вимог.
Зазначили, що рішення суду вважають незаконним, оскільки воно винесено з неповним дослідженням зібраних по справі доказів, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивачі в апеляційній скарзі доводять, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пред'явлення даного позову до неналежного відповідача в особі Сербинівської сільської ради, оскільки такі заявлені позовні вимоги підлягають пред'явленню до відповідача ОСОБА_13 , є безпідставним, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права. ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , він не є особою, яка має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , тому залучення позивачами Сербинівської сільської ради до участі у справі відповідачем є законним і обґрунтованим, а висновок суду про неналежність цього відповідача є безпідставним і хибним. ОСОБА_13 є онуком покійної ОСОБА_3 і на день її смерті - час відкриття спадщини, був неповнолітнім. Його батько ОСОБА_14 помер раніше за свою матір ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_8 і він не мав права на обов'язкову частку у спадщині, а відповідно, таке право не могло перейти до його неповнолітнього сина, тому висновок суду першої інстанції є незаконним.
Також позивачі вказують на те, що судом першої інстанції не враховано, що спадкодавець ОСОБА_3 здійснила особисте розпорядження щодо свого майна на випадок своєї смерті у вигляді заповіту, посвідченого 14 березня 1997 року, яким вона заповіла своє майно двом дітям, які проживали поряд - позивачам по справі. По своїй волі вона не включила до заповіту старшого сина ОСОБА_14 . Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , діти ОСОБА_14 спадщини не приймали, з відповідною заявою до нотаріальної контори не зверталися і на неї не претендують. Такі обставини свідчать про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин вимог статті 535 ЦК України, в редакції 1963 року, які не підлягають до застосування у даному конкретному випадку, що вказує на неправильне застосування норм матеріального права, що виразилося у неправильному тлумаченні закону та його застосуванні до відносин, де він не підлягає застосуванню.
Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення суду, ухваленому у цивільній справі за їх позовом до Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області і Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про встановлення факту родинних відносин та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, а рішення Жмеринського міськрайонного суду залишити без змін.
Відповідачі Сербинівська сільська рада Жмеринського району Вінницької області і Жмеринська районна державна адміністрація Вінницької області не надали відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник позивачів підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Відповідачі: Сербинівська сільська рада, Жмеринська районна державна адміністрація і Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання своїх представників не направили.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - мати позивачів по справі, яка за життя - 14 березня 1997 року, склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла по 1/2 кожному: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений 14 березня 1997 року секретарем виконавчого комітету Сербинівської сільської ради Жмеринського району Крикун Г.В.; зареєстрований в книзі для запису нотаріальних дій під № 1. На заповіті міститься відмітка секретаря сільської ради Грибок Л. Ф. про те, що заповіт не змінений, не відмінений і не скасований (а. с. 31).
Підтверджує вчинення даного заповіту Витяг зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а. с. 30).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно Жмеринським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 15 січня 2019 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а. с. 18).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Сербинівською сільською радою 29 січня 1973 року, батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_4 , матір'ю є ОСОБА_3 (а. с. 19).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 05 травня 1991 року ОСОБА_1 уклала 05 травня 1991 року шлюб із ОСОБА_6 і змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а. с. 20).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Сербинівським сільбюро ЗАГС Жмеринського району 09 січня 1968 року, батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_4 , а матір'ю - ОСОБА_3 (а. с. 21, 33).
Відділ у Жмеринському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на заяву ОСОБА_1 надав відповідь за № С-159/0-0.22-180/136-19 від 22 квітня 2019 року, якою повідомив про те, що сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0418242 площею 2,01 умовних кадастрових гектара, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право за земельну частку (пай) за № 374 від 31 жовтня 1998 року с. Сербинівці КСП «Сербинівське», виданий на підставі розпорядження Жмеринської районної державної адміністрації № 184 від 31 липня 1998 року на ім'я ОСОБА_3 . Відповідно до розпорядження Жмеринської районної державної адміністрації від 31 серпня 2006 року № 466 «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо передачі земельних часток (паїв) власникам земельних сертифікатів колишнього КСП «Сербинівське» з виготовленням державних актів на право власності на землю на території Сербинівської сільської ради» за ОСОБА_3 закріплена земельна ділянка за № 322 загальною площею 2,1947 га (а. с. 22).
Розпорядженням № 466 від 31 серпня 2006 року Жмеринської районної державної адміністрації затверджено технічну документацію з землеустрою щодо передачі земельних часток (паїв) власникам земельних сертифікатів колишнього КСП «Сербинівське» з виготовленням державних актів на право власності на землю на території Сербинівської сільської ради. Додатком № 1 до цього розпорядження є список громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель спільної власності членів колишнього КСП «Сербинівське», яким видаються державні акти на право власності на землю, до якого внесено власника сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_16 , номер ділянки (паю) № 322 , загальна площа земельної ділянки 2,1947 га (а. с. 23, 24).
В газеті «Наша газета» № 13 (1219) від 27 березня 2019 року опубліковано оголошення про те, що сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0418242, виданий 31 жовтня 1998 року Жмеринською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_3 вважати недійсним ( а. с. 25).
Довідкою № 150 виданою 05 березня 2019 року Сербинівська сільська рада, свідчить про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дійсно прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка постійно проживала та була прописана в с. Сербинівці Жмеринського району, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: вступили в фактичне володіння та управління майном померлої, розпорядилися домашніми та особистими речами померлої в серпні 2000 року (а. с. 26).
Із довідки № 684 від 16 жовтня 2019 року та довідки № 772 від 18 листопада 2019 року, виданих Сербинівською сільською радою, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є однією і тією ж особою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 ; згідно запису в погосподарській книзі № 3 особовий рахунок № НОМЕР_8 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ніхто не проживав та не був зареєстрований (а. с. 27, 28).
Державний нотаріус Жмеринської районної державної нотаріальної контори Суська С. В. 18 червня 2019 року за № 1084/02-31 винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану на території Сербинівської сільської ради Жмеринського району та належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Підставою відмови у видачі свідоцтва державний нотаріус вказала відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку на території Сербинівської сільської ради, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 29).
Згідно відповіді Жмеринської районної державної нотаріальної контори № 203/01-16 від 07 квітня 2020 року спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 ) не заводилась (а. с. 110).
Із витягу № 00026116741 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається складення виконавчим комітетом Сербинівської сільської ради Жмеринського району актового запису про народження № 16 від 18 березня 1960 року на громадянина ОСОБА_17 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком якого є ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_16 , місце проживання батьків: с. Сербинівці Жмеринського району Вінницької області (а. с. 111-113).
Із витягу № 00026117144 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається складення виконавчим комітетом Воробіївської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області актового запису про народження № 25 від 12 червня 1978 року на громадянина ОСОБА_18 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком якого є ОСОБА_14 , мати - ОСОБА_19 (а. с. 111, 114-115).
Із витягу № 00026117156 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається складення виконавчим комітетом Воробіївської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області актового запису про народження № 18 від 08 червня 1987 року на громадянина ОСОБА_13 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком якого є ОСОБА_14 , мати - ОСОБА_19 (а. с. 111, 116-117).
Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть вбачається, що Дунаєвецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮУ (м. Хмельницький) складено актовий запис про смерть № 7 від 15 січня 2000 року на громадянина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , та видано свідоцтво серії НОМЕР_7 від ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 111, 118).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги пред'явлені до неналежного відповідача в особі Сербинівської сільської ради, оскільки орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади до участі у справі щодо спору про спадкування підлягає залученню за відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину. За встановлених по справі обставин щодо неповнолітнього віку ОСОБА_13 станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , спадкоємець ОСОБА_13 за відсутності відомостей про відмову ним або уповноваженими особами в його інтересах від даної спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину з урахуванням зворотної дії в часі цивільного закону, який пом'якшує цивільну відповідальність в частині визначення прийняття спадщини неповнолітньою особою, а тому заявлені позовні вимоги підлягають пред'явленню до відповідача ОСОБА_13 , а не до Сербинівської сільської ради.
Такий висновок суду є правильним.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції від 16 січня 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, отже для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України 1963 року.
Відповідно до положень статті 524 ЦК України, 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом (ч. 1). Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ч. 2). Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ч 3).
За правилами статей 525 і 526 ЦК України, 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.
Обґрунтовуючи позов, позивачі посилались на те, що вони є дітьми померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка залишила заповіт, заповівши все своє майно по 1/2 кожному із них. Заповіт не змінений, не відмінений і не скасований (а. с. 31).
Згідно відповіді Жмеринської районної державної нотаріальної контори № 203/01-16 від 07 квітня 2020 року спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 ) не заводилась (а. с. 110).
Відповідно до ст. 548 ЦК України, 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Дії, що свідчать про прийняття спадщини врегульовані нормами статті 549 ЦК України, 1963 року. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (частина 1). Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина 2).
До уточненої позовної заяви, поданої до суду 12 грудня 2019 року (а. с. 50 і 54-61) позивачі також включили вимогу про встановлення факту прийняття ними спадщини після смерті їх матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, обґрунтувавши її довідкою Сербинівської сільської ради № 150 від 05 березня 2019 року, із якої вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дійсно прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка постійно проживала та була прописана в с. Сербинівці Жмеринського району, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: вступили в фактичне володіння та управління майном померлої, розпорядилися домашніми та особистими речами померлої в серпні 2000 року (а. с. 26) і показами свідків.
Як вбачається із оскаржуваного рішення судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_12 і ОСОБА_20 .
При цьому свідок ОСОБА_12 пояснила, що їй відомо, що позивачі є дітьми ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і у якої був ще старший син ОСОБА_14 , який помер за життя матері і мав двох синів. Свідок ОСОБА_20 підтвердила, що ОСОБА_3 є матір'ю позивачів, з якою вона разом працювала в колгоспі і знає її дітей, також їй відомо, що у неї був старший син ОСОБА_14 , який помер.
Інших показів ці свідки не надали і цього не спростували позивачі по справі у своєму позові та в апеляційній скарзі.
При цьому також враховується видана Сербинівською сільською радою 18 листопада 2019 року за № 772 довідка про те, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Згідно запису в погосподарській книзі № 3 особовий рахунок № НОМЕР_8 разом із спадкоємцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ніхто не проживав та не був зареєстрований (а. с. 28).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно вимог частин 3 і 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6).
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вказані норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтованим є висновок, що позивачі не довели належними доказами, які б достовірно підтверджували факт прийняття ними спадщини після смерті їх матері у порядку, визначеному частиною першою і другою статті 549 ЦК України, 1963 року.
Позивачі після смерті їх матері до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталися; доказів, які б свідчили, що вони фактично вступили в управління спадковим майном, у тому числі земельною ділянкою (паєм) розміром 2,1947 га, позивачі не надали. Також вони не надали доказів про те, що вказана земельна ділянка була передана в оренду та орендар сплачував їм орендну плату. Не надано і доказів належності житлового будинку по АДРЕСА_1 , фактичного управління цим будинком, в якому мешкала спадкодавець ОСОБА_3 на день смерті.
Таким чином встановлено, що позивачі, будучи спадкоємцями за заповітом, не прийняли спадщину, оскільки не вчинили жодної із дій, визначених статтею 549 ЦК України, 1963 року для прийняття спадщини.
Відповідно до частини 3 статті 524 ЦК України якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Відповідно до статті 555 ЦК України, 1963 року, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Згідно положень статей 560 і 561 ЦК України, 1963 року, свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу). Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.
За правилами статті 553 ЦК України (1963 року) спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що «відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину».
Така позиція Верховного Суду викладена і в постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 205/822/17 (провадження № 61-2292св19).
У разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, спадщина може бути прийнята особами, які мають таке право за законом.
Відповідно до статті 529 ЦК України, 1963 року, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина 1). Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (частина 2).
Як встановлено по справі спадкодавець ОСОБА_3 мала сина ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 і який мав двох синів: ОСОБА_18 і ОСОБА_13 , які згідно положень частини 2 статті 529 ЦК України, 1963 року, є спадкоємцями за законом, оскільки на час відкриття спадщини немає в живих їх батька, який був би спадкоємцем і вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх батькові.
При цьому враховується, що ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовився від спадщини, оскільки не вчинив жодних дій, визначених статтями 548, 549 ЦК України, 1963 року, по прийняттю спадщини за правилами частини 2 статті 529 ЦК України, 1963 року.
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на час відкриття спадщини був малолітнім - мав повних 12 років, належну йому згідно положень частини 2 статті 529 ЦК України, 1963 року, спадщину прийняв, оскільки не заявив про свою відмову від спадщини при допомозі законного представника.
Отже, за правилами частини 2 статті 529 ЦК України, 1963 року, спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , є її онук ОСОБА_13 .
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі залучені: Сербинівська сільська рада, Жмеринська районна державна адміністрація і Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а ОСОБА_13 позивачі до участі у справі не залучили.
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Такий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі № 233/2210/19 (провадження № 61-6484св20).
Заявлені позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вимоги стосуються прав та обов'язків ОСОБА_13 , як спадкоємця першої черги за законом, після смерті ОСОБА_3 , за правилами частини 2 статті 529 ЦК України, і не можуть бути розглянуті судом та вирішені у спорі позивачів з Сербинівською сільською радою, Жмеринською районною державною адміністрацією і Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області.
За обставин незаявлення позовних вимог до ОСОБА_13 , який є належним відповідачем у цій справі, суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належного відповідача позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Наведені обставини є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні всіх заявлених позовних вимог, з огляду на те, що такі позовні вимоги пред'явлені до неналежного відповідача.
Доводи апеляційної скарги в тому, що ОСОБА_13 не є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , не є особою, яка має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , тому залучення Сербинівської сільської ради відповідачем у справі є законним і обґрунтованим, колегія суддів розцінює як безпідставні, оскільки вони суперечать встановленим по справі фактичним обставинам і не ґрунтуються на вимогах матеріального закону, зокрема на вимогах статей 548 і 549 та частини 2 статті 529 ЦК України, 1963 року, згідно вимог яких онук спадкодавця набув прав спадкоємця за законом, так як спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину у визначеному законом порядку та строк, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 не було в живих її сина ОСОБА_14 - спадкоємця першої черги за законом, зваживши на те, ОСОБА_13 є сином ОСОБА_14 і на час відкриття спадщини був малолітнім.
При цьому колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положення статті 535 УК України, яка визначає право на обов'язкову частку в спадщині, тому посилання на цю норму матеріального права підлягає виключенню із мотивувальної частини рішення, що не вплине на висновок суду про відмову у задоволенні позову з підстав пред'явлення позовних вимог до неналежного відповідача.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. В. Міхасішин
Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2020 року