Справа № 683/1564/20
2/683/932/2020
26 жовтня 2020 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Бондарчук Л.А.
секретаря Борикіної Л.В.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження справу №683/1564/20, 2/683/932/2020 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 17 липня 1999 року у відділі реєстрації актів цивільного стану р-ну Сариєр, Турецької Республіки (актовий запис №177-683).
На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 17 липня 1999 року вона уклала шлюб з громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2 . Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею та перебуває на її утриманні. Зазначає, що вона з відповідачем з 2014 року не підтримують подружні стосунки, спільного господарства не ведуть, оскільки кожен із них має різні погляди на сімейне життя, сім'ю та виховання дитини. Відсутність між ними взаєморозуміння і довіри, слугували причиною фактичного припинення шлюбних відносин. Вважає, що шлюб існує лише формально, збереження сім'ї є неможливим та суперечить їхнім інтересам та інтересам дитини, а тому просить суд даний шлюб розірвати.
В судове засідання позивачка не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала та просила задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позов визнає та не заперечує проти його задоволення.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Частинами 1, 2, 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року №2709-IV «Про міжнародне приватне право» визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про міжнародне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Згідно ст. 63 Закону України «Про міжнародне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків.
Між Україною та Турецькою Республіко 23 листопада 2000 року укладено Угоду про правову допомогу та співробітництво у цивільних справах, ратифікованої Україною Законом №2605-ІІІ (2605-14) від 05.07.2001 року, що набула чинності 02.05.2004 року.
Згідно ст.1 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво у цивільних справах, передбачено, що громадяни Договірних Сторін мають право на рівний правовий захист на території другої Договірної Сторони щодо своїх прав та інтересів в цивільних справах так як би вони були громадянами другої Договірної Сторони.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво у цивільних справах, у випадку, коли один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а інший - громадянином другої, то розгляд справи про розірвання шлюбу та роздільне проживання подружжя визначатиметься законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу та роздільне проживання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї Договірної Сторони, тоді компетентні установи обох Договірних Сторін мають юрисдикцію розглядати справу. У цьому випадку вони застосовують законодавство своєї держави.
Крім того, виходячи з положень ст. 13 зазначеної Угоди, документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї з Договірних Сторін, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони. Документи, видані офіційними органами Договірних Сторін, мають таку саму доказову силу й на території другої Договірної Сторони.
Судом встановлено, що 17 липня 1999 року відділом реєстрації актів цивільного стану р-ну Сариєр, Турецької Республіки, було зареєстровано шлюб між позивачкою ОСОБА_1 , яка є громадянкою України, та відповідачем ОСОБА_2 , який є громадянином Турецької Республіки, (актовий запис №177/683), що підтверджується міжнародною сімейною книгою серії НОМЕР_4, виданою 17.07.1999 року. Переклад з турецької зроблено перекладачем Покровською І.Л та посвідчено Федосєєвою О.О., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу 30.07.2020 року за р. №4269.
Від даного шлюбу у сторін на території України народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має громадянство України. Син сторін проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Після укладення шлюбу сторони проживали в Україні, а відповідач зареєстрував своє місце проживання за зареєстрованим місцем проживання позивачки - по АДРЕСА_1 в Україні, що підтверджується довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради №1684/03-27/2020 від 10 вересня 2020 року, яка надійшла до суду 19 вересня 2020 року, а також у встановленому порядку отримав посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_1 , видана 12 червня 2009 року ВГІРФО УМВС України у Хмельницькій області.
Оскільки сторони мають зареєстроване спільне місце проживання в Україні, то у даному конкретному випадку при вирішенні питання про розірвання шлюбу між сторонами застосовуються вимоги Сімейного кодексу України (СК України).
Так, в силу ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки.
Згідно із ст. 24 зазначеного Кодексу, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно із ст. 56, 110 СК України, кожна особа має право припинити свої шлюбні відносини. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, судом встановлено, що сторони протягом тривалого часу не підтримують шлюбних відносин та не ведуть спільного господарства. Такі дії сторін викликані несумісністю характерів, різними поглядами на життя та ведення спільного господарства. Тому позивачка вважає, що збереження сім'ї є неможливим та суперечить її інтересам та інтересам їхньої дитини, а тому просить суд даний шлюб розірвати.
Отже, враховуючи також позицію відповідача, викладену ним у своїй заяві процесуального характеру від 26 жовтня 2020 року, подальше спільне життя сторін і збереження їх шлюбу є недоцільним, буде суперечити інтересам обох сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Оскільки сімейні стосунки між сторонами припинені, примирення та подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому за таких обставин позов підлягає задоволенню.
Вимог про стягнення судових витрат позивачка не заявляла.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, ЗУ «Про міжнародне право», Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво у цивільних справах, суд
вирішив:
Позов задоволити.
Шлюб, зареєстрований 17 липня 1999 року відділом реєстрації актів цивільного стану р-ну Сариєр, Турецької Республіки, між громадянином Турецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (актовий запис №177/683), розірвати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.
Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ППП серія НОМЕР_1, видана 12 червня 2009 року ВГІРФО УМВС України у Хмельницькій області.
Суддя: