Справа № 314/2798/19
Провадження № 2/314/159/2020
04.11.2020 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Рясна А.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №314/2798/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення права власності на Ѕ частку автомобіля та стягнення грошової компенсації,
У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на Ѕ частку автомобіля та стягнення грошової компенсації.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 20.10.1984 по 07.06.2018 вона перебувала у шлюбі з відповідачем, ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про укладення шлюбу та рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 04.05.2018 у справі 314/4139/17 про розірвання шлюбу.
Питання поділу спільного майна між цим подружжям було вирішено рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11.12.2018 у справі 314/984/17. Проте, в зазначеному рішенні було вказано, що предметом спору не був спірний автомобіль KIACERATO 2013 року випуску, з номером НОМЕР_1 , й не було заявлено вимогу про припинення права на частку у спільному майні з підстав, визначених ст. 365 ЦК України.
Таким чином позивачем заявлено відповідні вимоги в даній справі, враховуючи наступне.
Спірний автомобіль було придбано під час шлюбу 09.01.2014 та оформлено на ім'я відповідача, що підтверджується витягом з Державного реєстру власників транспортних засобів МВС України, вартість якого склала на момент придбання 192 700 грн., що підтверджується рахунком - фактурою № СФ - 0002594 від 13.12.2013. З вказаної суми 57810 грн. подружжя сплатило готівкою зі спільних заощаджень, а інші 134890 було взято у кредит згідно кредитного договору з ПАТ «Укрсоцбанк», в якому позивач виступив поручителем, а відповідач стороною кредитного договору.
Згідно довідки банку № 10.1-87/13566 від 21.07.2017 на 21.07.2017 подружжям було погашено з кредитних коштів - 116006, 17 грн. Таким чином, загалом за час шлюбу на придбання спірного автомобілю позивачем разом з відповідачем було витрачено 173816,17 грн.Частка позивача дорівнює Ѕ частину від цієї суми - 86 908, 09 грн.
Позивач та його представник у судовому засіданні на задоволенні позову наполягали з підстав, зазначених у позовній заяві. Також, просили стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з розміру сплаченого судового збору в розмірі 869,08 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 4800 грн. згідно акта прийому-передачі виконаних робіт від 04.11.2020.
Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав частково, зокрема погодився з тим, що автомобіль є спільною власністю подружжя, тому визнав позов в частині стягнення компенсації в розрахунку включення лише суми тіла кредита, щодо ж відсотків, такий представник зазначав, що останні не є вартістю автомобіля.
Дослідивши матеріали справи, заяви сторін, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 20.10.1984 року по 07.06.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 1984 року та рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 04.05.2018 у справі 314/4139/17 про розірвання шлюбу.
Відповідно до кредитного договору від 22.11.2013 № 321AI20140110001 на купівлю автотранспортних засобів банківська установа надала ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 134890 грн. на цілі, визначені п. 1.2 цього договору, а саме - оплати придбаного спірного автомобілю KIACERТO 2013 випуску.
При цьому поручителем за цим договором виступила на той момент дружина відповідача - ОСОБА_1 .
Як встановлено в судовому засіданні,питання про отримання відповідачем кредиту для купівлі автомобіля було узгоджено між подружжям, автомобіль було оформлено на відповідача й такий автомобіль є об'єктом спільної власності подружжя.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу,належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно відтого, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньогогосподарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуальногокористування, є об'єктом сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тількифактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами абопрацею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) тавизнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повиненустановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джереломйого набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1)час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власностіподружжя.
Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння,користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісноївласності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільноїсумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо іншене визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ проправо на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ сумісного майнаподружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майноподружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У відповідності до абз. 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Пропрактику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом праваспільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремихвипадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючиобставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вониодержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку талікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розумітине тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї,приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї,але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, веденнядомашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чидоходу (ч. 1 ст. 60 СК).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СКУкраїни закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
За змістом висновків, які містяться в постанові Великої Палати ВС від 30.06.2020 по справі № 638/18231/15-ц, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи,суд вважає, що компенсацію за автомобіль який є спільною сумісною власністюподружжя необхідно визначити із розрахунку, виходячи із засад рівності відповідних часток.
При цьому суд вважає безпідставним посилання представника відповідача про необхідність неврахування у відповідному розрахунку витрачених інших сум на оплату автомобілю окрім суми тіла кредита за відповідним кредитним договором на придбання спірного автомобілю, оскільки суд дійшов висновку, що такі витрати є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, з ким із подружжя укладений кредитний договір, тому відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами. У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ними частково визнано позов, тому і судові витрати просить розподілити між сторонами пропорційно визнаним позовним вимогам.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, якими передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру саме задоволених, а не визнаних у судовому засіданні відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення судових витрат з відповідача, оскільки позов задоволено в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , до ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , про припинення права власності на Ѕ частку автомобіля та стягнення грошової компенсації задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частку автомобіля KIA CERATO 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію Ѕ частки витрачених коштів на придбання автомобіля KIA CERATO 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , в розмірі 86908,09 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати в розмірі 5669,08 грн., які складаються із: судового збору - 869, 08 грн., витрати на професійну правничу допомогу - 4800 грн.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 13.11.2020.
Суддя Наталія Юріївна Мануйлова
13.11.2020