Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа №619/3761/17
провадження №61-6777св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частину житлового будинку з надвірними будівлями як на частину у спільній сумісній власності подружжяза касаційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 лютого
2018 року у складі судді Калмикової Л. К. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_5 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у розгляді справи, подавала апеляційну скаргу та касаційну скаргу - ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,
представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 ,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, у якому просила визнати права власності на 23/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що з 10 червня 1983 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі Дергачівського районного суду Харківської області
від 03 лютого 1992 року. Від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що згідно договору купівлі-продажу від 1986 року, засвідченого виконкомом Солоницівської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області, реєстровий № 134, вона разом із ОСОБА_7 придбали 23/50 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який було оформлено на ОСОБА_7 , а 27/50 частин вказаного будинку належить відповідачу.
Вказувала, що частина зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями була придбана та обслуговувалась подружжям ОСОБА_7 за їх спільні кошти, витрачені з сімейного бюджету, а згодом були понесені сумісні витрати на ремонт.
Після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_7 домовилися, що вона не буде звертатись з позовом про стягнення аліментів на утримання спільної дитини, а він залишить заповіт на свою частину будинку на дочку ОСОБА_2 .
30 березня 2009 року ОСОБА_7 залишив заповіт, яким
23/50 вищевказаного будинку заповів на користь дочки ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Після смерті ОСОБА_7 з'ясувалась наявність спадкоємців першої черги - дочки від другого шлюбу.
Посилаючись на наведені обставини та порушення прав на спільне майно, а саме на 23/100 частин спірного домоволодіння, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області
від 27 лютого 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 23/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, в якому їх частки є рівними. ОСОБА_1 має право на Ѕ частину домоволодіння, тобто на 23/100 частин цього майна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
ОСОБА_3 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах малолітньої
ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані учасниками справи докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо дотримання позовної давності при зверненні до суду з цими вимогами, оскільки після смерті ОСОБА_7 , померлого
ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 дізналася про наявність інших спадкоємців першої черги від іншого шлюбу у 2017 році, а з позовом звернулася до суду у листопаді 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.
Апеляційний суд також указав, що матеріали справи не містять об'єктивних даних щодо належності спірного нерухомого майна на праві особистої власності колишньому чоловікові позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Залишення апеляційної скарги без задоволення не позбавляє ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , права на звернення до суду з самостійним позовом щодо захисту її прав, якщо вона вважає їх порушеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій квітні 2019 року, ОСОБА_3 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом при вирішення питання про початок відліку строку позовної давності при вирішенні питання поділу майна подружжя. Не враховано, що після розлучення подружжя ОСОБА_7 урегулювало питання поділу спільного сумісного майна подружжя.
Аргументом касаційної скарги також указано те, що позивач не обґрунтувала, яким саме чином факт смерті колишнього чоловіка порушив її права.
Доводи інших учасників справи
Доводи відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу зводяться до того, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що належність позивачу Ѕ частини у спільному сумісному майні подружжя не спростована, судовим рішенням не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 .
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 10 червня 1983 року по 11 листопада 2003 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 серпня 1986 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, за яким останній придбав 23/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями по
АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром 1 200 кв. м (та залишки 1 005 кв. м) розташовані: житловий будинок «А-1», сараї «Б» та «И», льохи «В» та «Д», літні кухні «Г» та «З», вбиральні «Е» та «Л», огорожа № 1-3. Розмір жилої площі всього будинку складає 48,8 кв. м. Договір посвідчено секретарем виконкому Солоницівської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області 13 серпня 1986 року за реєстровим № 134. 22 жовтня 1986 року за № 488 вказаний житловий будинок зареєстрований в Дергачівському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві власності за ОСОБА_7 .
Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 02 грудня 2008 року власником
23/50 частин житлового будинку є ОСОБА_7 , а 27/50 частин - ОСОБА_2
30 березня 2009 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: всю належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І за реєстровим № 2028.
14 січня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.
Відповідно до відповіді Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області від 05 лютого 2018 року після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно перевірених алфавітних книг обліку спадкових справ з дня смерті та по теперішній час до Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області заяв про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини не надходило, спадкова справа не заводилася. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.
Із інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 50792726 від 05 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А. заведено спадкову справу № 67/2017.
Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 50792750 від 05 лютого 2018 року за вказаними параметрами запиту знайдено посвідчений приватним нотаріусом
Мороз Г. І., заповіт від 30 березня 2009 року за реєстром № 2028 від імені ОСОБА_7
27/50 частин цього житлового будинку на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою 22 липня 2006 року за реєстровим № 5-887. На 23/100 частин свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалось.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, спірною є 23/100 частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , які з 1986 року оформлені на ім'я ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що 23/50 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями були придбані та обслуговувалась подружжям ОСОБА_7 за їх спільні кошти, витрачені з сімейного бюджету, а згодом були понесені сумісні витрати на ремонт.
Згідно зі статтею 22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення містить стаття 60 СК України.
В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (частина перша статті 28 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Близькі за змістом положення містить стаття 70 СК України
Частиною першою статті 24 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Близькі за змістом положення викладені в статті 57 СК України.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).
У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.
Факт поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на спірне майно, яке придбане в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя, під час розгляду справи не спростовано.
Судами встановлено, що за життя ОСОБА_7 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: всю належну йому частину житлового будинку
АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У межах даного позову, ОСОБА_1 не ставила питання визнання права власності в порядку спадкування після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_2 її колишнього чоловіка ОСОБА_7 , а відшукувала належну їй частку у спільному сумісному майні подружжя.
Встановивши, що 23/50 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 , набуті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , за спільні кошти, презумпція спільності права власності подружжя на вказане майно не спростована, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на Ѕ його частини, а саме 23/100.
Оскільки жодних вимог майнового характеру щодо Ѕ частини у спірному майні, тобто 23/100 частин домоволодіння, які є предметом спадкування після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , не були предметом спору у даній справі, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не містить жодних висновків про вирішення питання щодо прав, інтересів та обов'язків неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інтерсах якої діє ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов правильного висновку, що даним судовим рішенням не вирішувалось права власності останньої у спадковому майні.
Звертаючись у листопаді 2017 року з даним позовом, ОСОБА_1 указувала, що позов пред?явлено в межах строку позовної давності, оскільки лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавця
ОСОБА_7 позивач ОСОБА_1 дізналась про наявність інших спадкоємців першої черги від іншого шлюбу спадкодавця.
Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду.
Відповідно до обставин, встановлених судом, позивач постійно
з 17 серпня 1983 року проживає в спірному будинку (а с. 114) і її майнові права власності, користування не порушувалися.
Посилання в касаційній скарзі на те, що при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 266/5267/18, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, у постанові від 19 березня 2020 року у справі
№ 471/479/19 безпідставні, оскільки містять різні предмети позову та фактичні обставини у порівнянні зі справою, яка переглядається.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №640/13903/16-ц предметом позову є визнання правочину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Предметом позову у справі № 266/5267/18 (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року) було визначення частки у спільному сумісному майні подружжя та визнання права власності на частку в нерухомому майні в порядку спадкування. Позов у даній справі пред'явлено спадкоємцем за заповітом.
У справі, яка переглядається, право власності за померлим не визнавалось.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про пропуск позивачем строку позовної давності звернення з позовом про поділ майна подружжя, оскільки позивач ще у серпні 1999 року зверталася до суду із позовом про поділ майна подружжя, який ухвалою від 12 жовтня
2011 року за її заявою залишено без розгляду. Звернувшись із позовом до суду у березні 2016 року, позивач належних підстав для поновлення пропущеного строку не навела.
У справі № 471/497/19 про визнання права власності на частину житлового будинку, виділення частини надвірних будівель (споруд), виділення частини землі у подальшому з виділенням у натурі між власником та співвласником, виділення частки із спільного майна (постанова Верховного Суду від 19 березня 2020 року), суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки 29 листопада 2012 року позивачем складено розписку про те, що претензій до будинку вона не має. Звернувшись з позовом про поділ спільного майна подружжя у липні 2019 року, позивач пропустила трирічну позовну давність, підстав для поновлення позовної давності не встановлено.
У справі, яка переглядається, та обставина, що позивач постійно
з 1983 року проживала в будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя, свідчить про те, що права її не порушувались, а відтак, строк давності за захистом свого права власності позивачем порушено не було.
Доводи касаційної скарги про те, що суди дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не знайшли своє підтвердження, оскільки при вирішення спору судом надано оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі та за своєю суттю зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області
від 27 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська