Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 127/12338/19
провадження № 61-92св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головного управління Національної поліції у Вінницькій області,
відповідач - Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2019 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., Панасюка О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, казначейська служба) з позовом, в якому просив стягнути за рахунок держави Україна шляхом списання коштів з Державного бюджету України в безспірному порядку, без врахування будь-яких податків і зборів, що можуть нараховуватися на цю суму, на користь ОСОБА_1 500 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач є потерпілим у кримінальному провадженні № 12012010380000162, відомості про яке внесені до ЄРДР 22 листопада 2012 року. У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про національну поліцію» функції проведення досудового розслідування перейшли до органів поліції.
Внаслідок неправомірної бездіяльності органів досудового розслідування, ігнорування виконання службових обов'язків щодо захисту позивача, як особи потерпілої від злочинних посягань, а також у зв'язку з тим, що досудове слідство триває понад розумні строки, позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої ним оцінено у 500 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 50 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто в рівних частинах з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України на користь держави 500 грн судового збору.
Стягнуто в рівних частинах з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 400 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що факт бездіяльності органу слідства підтверджується необґрунтовано тривалим проведенням досудового розслідування та додатково не потребує доведення судовим рішенням. На момент пред'явлення позову досудове слідство органами поліції проводилось 3 роки 5 місяців та 29 днів, що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування. Аналіз ухвал, винесених слідчими суддями 12 лютого 2018 року та 06 грудня 2018 року дозволяє дійти висновку, що слідчими не виконано всі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.
Захист прав позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні, не відбулося, адже орган досудового розслідування фактично імітує розслідування поза межами розумного строку, незважаючи на вказівки суду до вчинення дій та скасування завідомо необґрунтованої постанови слідчого, жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розслідування не вчинено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про завдання позивачу такими діями моральної шкоди.
Установивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій посадових осіб органу досудового слідства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності органів слідства, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача, у зв'язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду його звернень, визначив розмір моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині розміру стягнутої суми моральної шкоди та в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить змінити ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн та 4000 грн витрат на правничу допомогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій не врахували принцип розумності та справедливості, натомість зменшення розміру витрат на правову допомогу, що були стягнуті з відповідачів на його користь, взагалі не мотивоване.
Оцінюючи розмір завданої позивачу моральної шкоди в суму 50 000 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, без будь-яких мотивувань зазначив, що виходить з вимог розумності та справедливості. Проте судами не у повній мірі враховані принципи розумності та справедливості, оскільки в порушення пункту З частини четвертої статті 265 ЦПК України не надана мотивована оцінка зменшення розміру моральної шкоди з 500 000 грн до 50 000 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен був навести у рішенні відповідні мотиви, з яких він виходив, зменшуючи заявлену позивачем до відшкодування суму моральної шкоди.
Суди не дали належної оцінки доказам - довідкам МСЕК, медичним документам, згідно з якими за час тривалого досудового розслідування та постійного перебування у стані сильних душевних страждань, позивач був визнаний інвалідом третьої, а згодом - і другої групи, звертався до лікарів, тому потребував компенсації в більшому розмірі, ніж визначено судом.
Апеляційну скаргу щодо стягнення судом першої інстанції занадто малої суми компенсації за завдану позивачу моральну шкоду було обґрунтовано методикою розрахунку професора О. Ерделевського, згідно з якою розмір шкоди становить 452 765,63 грн. Разом з тим, апеляційний суд не мотивував підстав відхилення цих розрахунків, що підтверджує несправедливість розміру компенсації за завдану моральну шкоду.
В апеляційній скарзі також вказувалось на незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Проте апеляційний суд не дав належної оцінки цим доводам та не врахував, що суд не може самостійно зменшувати розмір витрат на правову допомогу, а лише за клопотанням сторони.
Судами неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні закону, який підлягав застосуванню - стаття 23 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ГУ НП у Вінницькій області, заперечує проти доводів позивача та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи зводяться до незгоди позивача з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо визначеного розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди та розміром витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У справі, яка переглядається, установлено, що 22 листопада 2012 року до ЄРДР внесено відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, в якому
ОСОБА_1 визнано потерпілим, кримінальне провадження
№ 12012010380000162.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року зобов'язано слідчого СВ ЛВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Новікова П. О. виконати усі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року постанову старшого слідчого СВ Лівобережного відділення поліції Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Новікова П. О. від 11 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, - скасовано. Матеріали кримінального провадження №12012010380000162 від 22 листопада 2012 року направлено до Лівобережного відділення поліції Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області для проведення додаткової перевірки.
Станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом досудове слідство органами поліції проводилось 3 роки 5 місяців та 29 днів, що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування.
З аналізу змісту ухвал, постановлених слідчими суддями 12 лютого 2018 року та 06 грудня 2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що слідчими не виконано всі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.
Факт бездіяльності органу слідства підтверджується необґрунтовано тривалим проведенням досудового розслідування та відсутністю ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також невиконанням вказівок слідчих суддів щодо вчинення відповідних дій, викладених у наведених вище ухвалах.
Установивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій посадових осіб органу досудового слідства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував конкретні обставини, встановлені у цій справі, глибину заподіяної позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких він зазнав внаслідок бездіяльності органів слідства, їх тривалість, дійшов висновку про достатність суми для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 50 000 грн і такий розмір відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.
Розмір моральної шкоди в розмірі 500 000 грн, заявлений позивачем у позові, з урахуванням встановлених судами обставин, є завищеним та не відповідає засадам розумності та справедливості, а також є недоведеним у такому розмірі.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено судом, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності, перевірили наведені позивачем доводи і дали належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги щодо стягнутого судом на користь позивача розміру витрат на правову допомогу є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначив цей розмір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що узгоджується з положеннями статті 141 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська