Ухвала
Іменем України
09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 227/3100/19
провадження № 61-15138ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Донецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про припинення права на частку
у спільному майні, визнання права власності,
Ухвалою Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2019 року клопотання сторін про затвердження мирової угоди від 20 серпня
2019 року залишено без задоволення.
Рішенням Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада
2019 року про відмову у затвердженні мирової угоди повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала про відмову у задоволенні клопотання про затвердження мирової угоди відсутня в переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного суду
від 29 вересня 2020 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати
і передати справу для продовження її розгляду до Донецького апеляційного суду.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури,
в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (De Geouffre de la Pradelle v. France, № 12964/87, § 59, ЄСПЛ, від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження
№ 14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені
у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження
№ 61-19138сво18) зроблено висновок, що «право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення».
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Встановивши, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про затвердження мирової угодине входить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 30 січня 2020 року у справі № 744/880/19.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття б Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня
1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ,
від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Донецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про припинення права на частку
у спільному майні, визнання права власності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат