Ухвала
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 199/5179/19
провадження № 61-14201ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у справі за позовом Товариства
з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 18 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовано тим, що представник відповідача подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності. Звернувшись у 2010 році до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, чим відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов договору змінив строк виконання основного зобов'язання щодо строку кредитування. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. До цих вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає застосуванню позовна давність, яка спливла
у 2013 році, що є підставою для відмови у позові.
У вересні 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті
1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У частині другій статті 392 ЦПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований
в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 10 березня 2011 року у справі № 2-1761/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 442 892, 55 грн не виконано, іпотечний договір, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , є чинним
і строк його дії не закінчився. А тому суди безпідставно відмовили у задоволенні позову.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 30 липня 2008 року укладений договір іпотеки
№ РML-300/303/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ML-300/303/2008 між
ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 .
У червні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.
Згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада
2010 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ПАТ «ОТП Банк», відступлено право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від
30 липня 2008 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2011 року у справі № 2-1761/11 стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у сумі 442 892,55 грн.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,
є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті визначено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає
з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору
в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 183/183/16-ц (провадження № 61-21050св18) зроблено висновок, що «вимога про звернення стягнення на заставу «піддається» впливу позовної давності. До неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на заставлене майно поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо)»
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Встановивши, що право на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки
у позивача виникло в зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту у 2010 році, позивач звернувся до суду з таким позовом у червні 2019 року, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Колегія суддів Суд відхиляє посилання скаржника на висновок, викладений
у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі
№ 6-1382цс16, оскільки він зроблений у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується
у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня
1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є необґрунтованою, оскільки Верховний Судвикладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити
у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня
2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат