Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 308/10189/15
провадження № 61-2279св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року у складі судді Леміш О. М., постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року, постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № MKAWGK00000169, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 63 367,50 доларів США на термін до 24 квітня 2028 року.
Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 149 616,84 доларів США із яких: 51 217,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 35 485,18 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1161,49 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 54 617,14 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 11,57 доларів США - штраф (фіксована частина); 7 124,06 доларів США - штраф (процентна складова), яка у добровільному порядку погашена не була.
На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 149 616,84 доларів США, що еквівалентно 3 233 219,90 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 149 616,84 доларів США, що за курсом НБУ складає 3 233 219,90 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року рішення місцевого суду змінено.
Резолютивну частину рішення суду викладено в наступній редакції:
«Позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2008 року: 51 217,40 доларів США заборгованості за тілом кредиту; 35 485,18 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 10 000 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором. В решті заявлених вимог відмовити».
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, суду апеляційної інстанції врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Також, враховуючи, що розмір нарахованої позивачем неустойки значно перевищує розмір збитків, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для зменшення її розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановивши обставини, які мають значення для справи, а тому висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
ПАТ КБ «ПриватБанк» касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року не подавало.
Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про те, що вона не містить доводів із запереченнями щодо висновків апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом та штрафів, а тому, у відповідності до положень статті 400 ЦПК України, в цій частині рішення суду апеляційної інстанції не є предметом касаційного перегляду.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргупредставник позивача просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України(тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
04 травня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 24 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKAWGK00000169, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 63 367,50 доларів США на термін до 24 квітня 2028 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами установлено, що станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором № MKAWGK00000169 від 24 квітня 2008 року: 51 217,40 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 35 485,18 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 54 617,14 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
При таких обставинах, дослідивши докази, надані сторонами, встановивши обставини, що мають суттєве значення для розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № MKAWGK00000169 від 24 квітня 2008 рокув сумі 51 217,40 доларів США, та заборгованості по процентам за користування вказаним кредитом в розмірі 35 485,18 доларів США
Висновок апеляційного суду щодо зменшення розміру пені з 54 617,14 доларів США до 10 000 доларів США є обґрунтованим та узгоджується із вимогами частини третьої статті 551 ЦК України, згідно із якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Такий висновок апеляційного суду відповідає і правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 (провадження № 14-319цс19).
Доводи касаційної скарги щодо заперечення виконання умов кредитного договору про кредитування сплати страхових платежів є необґрунтованими, з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про скасування кредитного договору відмовлено.
Отже, умови кредитного договору, зокрема, пункт 8.1, який передбачає сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, страхування майна, особисте страхування, сплату страхових платежів, у судовому порядку недійсними не визнавалися, як і не визнавалися недійсними відповідні кредитні договори.
Належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності кредитного договору № MKAWGK00000169 від 24 квітня 2008 року позивачем не надано.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої ( у незміненій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої(у незміненій частині) та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року у незміненій частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев