Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 570/2284/16-ц
провадження № 61-9027св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Таргоній М. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 1979 року виділено у власність
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , інша 1/2 частина - виділена ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
14 квітня 1993 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували зазначену належну їм 1/2 частину вказаного житлового будинку ОСОБА_9
20 вересня 1994 року ОСОБА_9 подарувала зазначену 1/2 частину будинку за указаною адресою ОСОБА_3 20 вересня 1994 року Рівненському обласним бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності ОСОБА_3 на указану частину зазначеного житлового будинку.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 1996 року задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 та визнано недійсним договір дарування від 14 квітня 1993 року, яке набрало законної сили 12 березня 1996 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
ОСОБА_10 - внук спадкодавця та син ОСОБА_1 , прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 згідно його заповіту від 25 вересня 1986 року.
Спадкоємців, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині не було.
Дружина спадкодавця ОСОБА_7 - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до смерті спадкодавця ОСОБА_7 .
Вважала, що оскільки її покійний син ОСОБА_10 прийняв спадщину за заповітом на все спадкове майно померлого ОСОБА_7 , то до складу спадщини увійшла й спірна частина зазначеного житлового будинку, а вона, як спадкоємець, яка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_10 , до якої увійшла зазначена спірна частина житлового будинку, має право на пред'явлення такого позову як заінтересована особа щодо спірного спадкового майна, та не пропустила позовну давність, оскільки про порушене право вона дізналась у 2014 році під час оформлення спадщини після смерті сина ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . До складу спадщини, яку вона прийняла після смерті її сина - ОСОБА_10 , відноситься також і увесь склад спадщини, прийнятий останнім після смерті його діда - ОСОБА_7 .
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування, укладений 20 вересня 1994 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , щодо 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 20 вересня 1994 року укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 щодо 1/2 частин житлового будинку по
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_10 прийняв спадщину у 1996 році, після смерті діда ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 прийняла спадщину у 2014 році після смерті ОСОБА_10 , який
помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому з урахуванням пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про практику у справах про визнання угод недійсними» визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором, оскільки оформлення спірного договору відбулося на підставі іншого недійсного договору, тобто угода не відповідає вимогам закону, укладена без наміру створити юридичні наслідки є недійсною, отже позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 20 вересня 1994 року на підставі статей 48, 58 ЦК УРСР підлягають задоволенню. Також зазначив, що про укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 стало відомо у 2016 році при отриманні копії інвентаризаційної справи, тому саме з цього часу слід обраховувати позовну давність, а, отже, строк звернення до суду з вимогою про захист порушеного права нею не пропущено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Справа судом апеляційної інстанції розглядалась неодноразово.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного Рівненської області від 20 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що недійсність договору дарування від 14 квітня 1993 року згідно якого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_9 1/2 частину будинку
в АДРЕСА_1 , встановлено рішенням Рівненського районного суду Рівненської області
від 28 лютого 1996 року.
Встановлення таких обставин зумовлює незаконність дій ОСОБА_9 щодо подальшого відчуження такого майна та укладання договору дарування від 20 вересня 1994 року. Оскільки оформлення оспорюваного договору дарування від 20 вересня 1994 року відбулося на підставі та із посиланням на інший недійсний договір, тобто угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним в порядку статей 48, 58 ЦК УРСР.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент винесення Рівненським районним судом рішення про визнання договору недійсним, власником спірної частини будинку була ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 не була власником цієї частини будинку, тому позов повинен був пред'являтись до ОСОБА_3 , яка є власником 1/2 частини спірного будинку.
Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що вона є спадкоємцем після смерті її сина - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та, що інших спадкоємців немає, не відповідає дійсності, оскільки спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_10 є ОСОБА_11 .
Судами безпідставно не задоволено її клопотання про застосування позовної давності та не виконано вимоги постанови Верховного Суду
від 12 грудня 2018 року у цій справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 1979 року виділено у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 , інша 1/2 частина цього будинку виділена
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Визначено приміщення будинку, та надвірних будівель, що входять до кожної із виділених частин (а. с. 6, 8).
За договором дарування від 14 квітня 1993 року, посвідченого у Клеванській селищній раді Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували зазначену належну їм
1/2 частину будинку, що розташований по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 (а. с. 9).
Згідно договору дарування від 20 вересня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори, ОСОБА_9 подарувала зазначену 1/2 частину спірного будинку по
АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . На підставі вказаного договору в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану частину будинку (а. с. 10-11).
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 1996 року задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 , та визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку по
АДРЕСА_1
від 14 квітня 1993 року (а. с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а. с. 14).
Згідно заповіту ОСОБА_7 від 25 вересня 1986 року, посвідченого у Клеванській селищній раді народних депутатів Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_7 усе належне йому майно і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_10 (а. с. 15).
Дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше ОСОБА_7 (а. с. 17).
Відповідно до довідки Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 12 лютого 2016 року № 624 ОСОБА_10 постійно проживав разом зі своїм дідом ОСОБА_7 до дня його смерті, тобто
до ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 (а. с. 16).
У повідомленні Рівненської районної державної нотаріальної контори
№ 3291/02-14 від 23 грудня 2016 року, зазначено, що згідно даних Спадкового реєстру, було заведено спадкову справа після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно матеріалів спадкової справи, ОСОБА_10 подав у нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 помер.
Згідно даних Спадкового реєстру було заведено спадкову справа після смерті ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно матеріалів спадкової справи, ОСОБА_1 було подано до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 . Відомості про прийняття спадщини іншими спадкоємцями - відсутні.
До складу спадщини, яку прийняла ОСОБА_1 після смерті її сина - ОСОБА_10 , відноситься також і увесь склад спадщини, прийнятий останнім після смерті його діда - ОСОБА_7 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
За змістом статті 58 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Згідно положень частини другої статті 12 та частини третьої статті 19 Закону України «Про власність», діючого на час укладення оспорюваного договору дарування від 20 вересня 1994 року, громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законом. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України 28 квітня
1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що недійсність договору дарування від 14 квітня 1993 року, згідно якого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_9 1/2 частину будинку у АДРЕСА_1 , встановлено рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 1996 року.
Встановлення таких обставин зумовлює незаконність дій ОСОБА_9 щодо подальшого відчуження такого майна та укладання договору дарування від 20 вересня 1994 року. Оскільки оформлення оспорюваного договору дарування від 20 вересня 1994 року відбулося на підставі та із посиланням на інший недійсний договір, тобто угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним в порядку статей 48, 58 ЦК УРСР.
Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності із зверненням до суду з цим позовом спростовуються тим, що судами у цій справі встановлено, що про укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 стало відомо у 2016 році при отриманні копії інвентаризаційної справи, тому саме з цього часу слід обраховувати позовну давність, а, отже, строк звернення до суду з вимогою про захист порушеного права нею не пропущено.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович