Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 755/15648/16-ц
провадження № 61-51св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Євтушок Ірина Олександрівна та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забавська Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц.,
Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 06 травня 2014 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у борг кошти у розмірі 8 160,00 доларів США, що еквівалентно 210 528,00 грн, строком до 06 грудня 2014 року.
На забезпечення виконання останньою зобов'язань за вказаним договором позики між нею та ОСОБА_3 було укладено договір застави, відповідно до умов якого ОСОБА_2 було передано в заставу автомобіль
«Hyndai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
28 жовтня 2015 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого він набув право вимоги за вказаними договорами позики та застави.
Зазначав, що про укладення вищевказаних договорів відповідачка була належним чином повідомлена відповідною заявою від 30 жовтня 2015 року № 02-24/114, засвідченою приватним нотаріусом Забавською Н. В.
Своє зобов'язання по поверненню коштів у зазначений строк відповідачка
у повному обсязі не виконала.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості
за договором позики у розмірі 212 550,00 грн, інфляційні втрати -
141 204,05 грн, 3 % річних - 15 396,25 грн, відсотки за користування
коштами - 104 596,67 грн, неустойку - 309 720,00 грн.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Євтушок І. О. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забавська Н. В., про визнання зобов'язання припиненим, визнання припиненим договору застави транспортного засобу та договору відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, вилучення обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, стягнення зайво сплачених коштів.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на виконання договору позики від 06 травня 2014 року нею у період з 06 травня 2014 року по 06 жовтня
2015 року були сплачені кошти у сумі 6 480,00 доларів США на користь першого кредитора.
30 жовтня 2015 року ОСОБА_3 заявою повідомив її про відступлення його прав кредитора за вищевказаним договором новому кредитору
ОСОБА_4
06 листопада 2015 року вона передавала грошові кошти як погашення позики в сумі 360,00 доларів США вже новому кредитору, про що відповідачем було складено відповідну розписку. Упродовж двох місяців нею було сплачено новому кредитору 1 080,00 доларів США. Усього нею було сплачено
7 560,00 доларів США.
25 липня 2016 року нею було отримано письмову вимогу щодо сплати
на користь відповідача за зустрічним позовом суми боргу у розмірі
68 448 грн, неустойки - 694 200,00 грн, відсотків за користування позикою -
19 959,51 грн, 3 % річних - 4 388,00 грн, інфляційних - 47 928,56 грн, а усього 834 924,07 грн. У відповідь на вказану вимогу вона повідомляла відповідача за зустрічним позовом, що виконала свої зобов'язання належним чином
і будь-яких зобов'язань у неї перед ним немає.
Зазначала, що отримавши позовну заяву, вона виявила підміну договору позики, доданий до позовної заяви договір позики не є тим договором, який вона уклала 06 травня 2014 року з ОСОБА_3 , підпис на цьому договорі вона не ставила.
Враховуючи, що за укладеним вищезазначеним договором, між
ОСОБА_3 та відповідачем до ОСОБА_4 перейшло право вимагати від неї 600 доларів США, які нею повністю сплачені, вона повністю виконала взяті на себе зобов'язання за укладеним договором і зобов'язання
є припиненим.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти: заборгованість за договором позики - 212 550,00 грн; 3 % річних -
15 396,25 грн; неустойку в розмірі 309 720,00 грн та судовий збір -
5 377,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 взяла у позику грошові кошти, проте умови договору позики щодо сплати грошових коштів у визначені у договорі строки порушила, належних та допустимих доказів повернення сум боргу нею надано не було, і відповідно до умов договору
та вимог законодавства настають правові наслідки, зокрема стягнення
з боржника штрафних санкцій, у зв'язку із чим суд першої інстанції вважав, що позов ОСОБА_1 щодо стягнення боргу підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки розписка про отримання суми позики ОСОБА_2 у розмірі, еквівалентному
8 160,00 доларів США, не складалася, що сторонами не заперечувалося, тому грошові кошти за цим договором позики фактично не передавалися
і договір позики на зазначену суму у силу вимог статті 1046 ЦК України
не можна вважати укладеним.
Разом із тим суд апеляційної інстанції виходив із відсутності належних
та допустимих доказів укладення нотаріально посвідченого договору застави, яким би забезпечувалося виконання зобов'язання щодо повернення суми позики, еквівалентної 8 160,00 доларів США, а тому заставою автомобіля забезпечене лише виконання зобов'язань ОСОБА_2 щодо повернення суми позики, еквівалентної 7 080,00 доларів США за договором позики від 06 квітня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції вважав, що право вимоги за договором позики
від 06 травня 2014 року на суму, еквівалентну 7 080 доларів США,
ОСОБА_1 за договорами відступлення права вимоги від 28 жовтня 2015 року не передавалось.
Разом із тим оцінюючи підстави зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання зобов'язання припиненим, суд апеляційної інстанції враховуючи, що право вимоги за договором позики у сумі, еквівалентній 7 080,00 доларів США, належить ОСОБА_3 , який не є відповідачем, а третьою особою у цій справі, вважав, що позовні вимоги до нього заявлені бути не можуть.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Дніпровського районного суду м. Києва.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,
що призвело до неправильного вирішення спору судом апеляційної інстанції
та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Зазначав, що видача позичальником розписки позикодавцю є правом позичальника після отримання суми позики, а не зобов'язанням, оскільки істотні умови сторони погодили і прописали у договорі позики, факт передачі суми позики зафіксовано шляхом укладення (підписання) договору позики. У зв'язку із чим вважав, що твердження про те, що виключно розпискою підтверджується укладення договору та передача грошей не відповідають чинному законодавству України.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 травня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі 93 024,00 грн, що еквівалентно 8 160,00 доларів США, строком
до 06 листопада 2014 року (а. с. 13-15 т. 1).
Згідно пункту 2 договору позики, передача зазначеної у пункті 1 цього договору суми позики здійснюється під час підписання цього договору.
З цього моменту договір позики вважається укладеним. На підтвердження укладення цього договору та його умов і отримання коштів позичальник видає позикодавцеві розписку.
Пунктом 3 цього договору встановлено графік повернення позичальником грошових коштів, а саме: по 4 004,00 грн, що еквівалентно 360,00 доларів США, до 06 червня 2014 року включно, до 06 липня 2014 року включно,
до 06 серпня 2014 року включно, до 06 вересня 2014 року включно,
до 06 жовтня 2014 року включно, а також 72 504,00 грн, що еквівалентно 6 360,00 доларів США, до 06 листопада 2014 року включно. Крім суми позики, позичальник компенсує (відшкодовує) позикодавцю знецінення суми позики внаслідок інфляції та девальвації гривні. Сума такої компенсації (відшкодування) застосовується кожного чергового платежу згідно
з графіком повернення позичальником грошових коштів.
Згідно пункту 4 договору позики, у разі несвоєчасного повернення позичальником позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини за графіком) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 890,00 грн за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Пунктом 7 договору позики передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором є передача позичальником
у заставу рухомого майна: автомобіля «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позичальнику на підставі свідоцтва
про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 05 червня
2013 року. Припинення зобов'язань позичальника за цим договором позики (виконанням або з інших підстав, передбачених законодавством) тягне
за собою припинення договору застави, а також всіх похідних від нього зобов'язань. Позичальник не заперечує проти відступлення позикодавцем права вимоги за даним договором будь-якій третій особі на його розсуд,
в порядку, передбаченому статтями 512 - 519 ЦК України.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи
№ 15054/17-32/15055/17-33, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 12 грудня 2017 року на підставі ухвали суду, рукописний запис « ОСОБА_2 » на третьому аркуші у розділі 8 «Адреси
та підписи сторін» у графі «Позичальник» договору позики від 06 травня
2014 року на суму 93 024,00 грн, що еквівалентно 8 160,00 доларів США, виконаний ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2 на третьому аркуші
в розділі 8 «Адреси та підписи сторін» у графі «Позичальник» договору позики від 06 травня 2014 року на суму 93 024,00 грн, що еквівалентно
8 160,00 доларів США, виконаний ОСОБА_2 . Рукописний запис « ОСОБА_3 » на третьому аркуші у розділі 8 «Адреси та підписи сторін» у графі «Позикодавець» договору позики від 06 травня 2014 року на суму
93 024,00 грн, що еквівалентно 8 160,00 доларів США, виконаний
ОСОБА_3 . Підпис від імені ОСОБА_3 на третьому аркуші у розділі
8 «Адреси та підписи сторін» у графі «Позикодавець» договору позики
від 06 травня 2014 року на суму 93 024,00 грн, що еквівалентно
8 160,00 доларів США, виконаний ОСОБА_3 (а. с. 20-28 т. 2).
06 травня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладеного договір застави автомобіля, відповідно до умов забезпечується заставою виконання заставодавцем зобов'язань за договором позики грошей від 06 травня
2014 року, що укладений між заставодавцем та заставодержателем,
за умовами якого заставодавець, зокрема, зобов'язаний повернути у строки, визначені договором позики, заставодержателю грошові кошти у розмірі 80 712,00 грн, що еквівалентно 7 080,00 доларів США, неустойку у розмірі
та у випадках, передбачених договором позики і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. Предметом застави
за цим договором є «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 05 червня 2013 року. Договір посвідчено
06 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І. О. за реєстровим номером 312
(а. с. 16-17 т. 1).
28 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором позики
від 06 травня 2014 року, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору позики, укладеного 06 травня
2014 року між первісним кредитором та ОСОБА_2 .
Згідно частини 2 цього договору новий кредитор набуває право вимагати
від боржника належного виконання наступних обов'язків: а) повернення позиченої суми грошових коштів, зазначеної у підпункті 1.1 договору, а саме 198 288,00 грн, що еквівалентно 8 160,00 доларів США (1 долар США =
24,3 грн), б) у разі несвоєчасного повернення зазначених у підпункті «а» коштів, сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України;
в) сплати неустойки у розмірі 890,00 грн за кожний календарний день існування простроченої заборгованості за несвоєчасне повернення позики
(її чергової частини); г) відшкодування збитків, завданих позикодавцю порушенням зобов'язання за договором позики, та витрат, понесених позикодавцем, в зв'язку з пред'явленням вимоги за договором позики
та зверненням стягнення за ним (а. с. 20 т. 1).
28 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором застави автомобіля, відповідно до умов якого первісний кредитор відступав новому кредиторові, а новий кредитор набував право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору застави автомобіля, укладеного
06 травня 2014 року між первісним кредитором та ОСОБА_2 . Новий кредитор набув право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків: а) повернення позиченої суми грошових коштів, зазначеної
у пункті 1.1 договору, а саме 172 044,00 грн, що еквівалентно 7 080,00 доларів США (1 долар США = 24,3 грн), у тому числі шляхом звернення стягнення
на предмети застави - автомобіль «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_2 , б) у разі несвоєчасного повернення зазначених в підпунктах «а» коштів, сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України; в) сплати неустойки у розмірі 1 % від позиченої суми за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, збитків, завданих простроченням виконання, витрати, пов'язані з утриманням та зверненням стягнення
на предмет іпотеки (а. с. 21 т. 1).
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забавської Н. В. від 30 жовтня 2015 року передано ОСОБА_2 заяву
ОСОБА_3 щодо передачі ОСОБА_1 права вимог кредитора
за договором позики, укладеним ним як первісним кредитором
та ОСОБА_2 06 травня 2014 року; договором застави автомобіля, укладеним ним як первісним кредитором та ОСОБА_2 , посвідченим 06 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Євтушок І. О. за реєстровим номером 312 (а. с. 23 т. 1).
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. від 25 липня 2016 року передано ОСОБА_2 письмову вимогу ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 неналежно виконала зобов'язання за договором позики, починаючи з 06 червня 2014 року порушила графік повернення грошових коштів (сплачувала не у відповідності до суми, яка вказана у графіку), крім того, не дотримала кінцевий строк повернення суми коштів до 06 листопада 2014 року. Такі дії є порушенням умов договору. У зв'язку із вищевикладеним та керуючись статтями 625, 1048, 1049 ЦК України, вимагав повернути 2 760,00 доларів США,
що еквівалентно 68 448,00 грн (1 долар США = 24,8 грн), плату (неустойка) відповідно до пункту 4.2 договору, що у період з 06 червня
2014 року по 25 липня 2016 року складала 694 100,00 грн, проценти
за користування позикою у розмірі облікової ставки НБУ у розмірі
19 959,51 грн, 4 388,00 грн - 3 % річних від простроченої суми;
47 928,56 грн - інфляції за весь час прострочення, у загальній сумі
834 924,07 грн (а. с. 24-25 т. 1).
28 липня 2016 року ОСОБА_2 отримала вказану письмову вимогу
(а. с. 26 т. 1).
Відповідно до листа, направленого ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_1
від 15 серпня 2016 року заборгованість за договором позики від 06 травня 2014 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відсутня (а. с. 91 т. 1).
Під час судового розгляду цієї цивільної справи ОСОБА_2 було надано інший екземпляр договору позики від 06 травня 2014 року, відповідно
до умов якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 80 712,00 грн, що еквівалентно 7 080,00 доларів США
(1 долар США = 11,4 грн), а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк і за графіком відповідно до пункту 3 цього договору. Кінцевий строк погашення позики - 06 серпня 2014 року (а. с. 65 т. 1).
Згідно пункту 3 вказаного договору позики, позичальник зобов'язаний повернути позику згідно з таким графіком повернення позичальником грошових коштів: по 4 104,00 грн, що еквівалентно 360,00 доларів США -
до 06 травня та 06 липня 2014 року включно, 72 504,00 грн, що еквівалентно 6 360,00 доларів США - до 06 серпня 2014 року включно. Позика може бути повернена позичальником достроково, але не раніше 06 червня 2014 року.
За умови дострокового повернення позики 06 червня 2014 року включно, сума боргу становитиме 68 400,00 грн, що еквівалентно 6 000,00 доларів США (1 долар США - 11,4 грн). Крім суми позики, позичальник компенсує (відшкодовує) продавцю знецінення суми позики внаслідок інфляції
та девальвації гривні. Сума такої компенсації застосовується до кожного чергового платежу згідно з графіком повернення позичальником грошових коштів, та розраховується за наведеною формулою.
Такий же екземпляр договору позики було надано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І. О. на запит суду
як документ, на підставі якого було посвідчено договір застави автомобіля (а. с. 118 т. 1).
Згідно розписки, складеної 06 травня 2014 року ОСОБА_2 отримала позику від ОСОБА_3 у розмірі 80 712,00 грн, що еквівалентно 7 080,00 доларів США (1 долар США = 11,4 грн), і зобов'язалася повернути цю суму
ОСОБА_3 у строк до 06 серпня 2014 року включно (а. с. 68 т. 1).
ОСОБА_3 складені щомісячні розписки про отримання від ОСОБА_2 по 360,00 доларів США у погашення боргу з 06 червня 2014 року
по 06 жовтня 2015 року, всього 19 розписок на загальну суму
6 480,00 доларів США (а. с. 69-88 т. 1).
06 листопада 2015 року ОСОБА_1 склав розписку, що отримав
від ОСОБА_2 360,00 доларів США у рахунок сплати за договором позики
від 06 травня 2014 року (а. с. 85 т. 1).
Згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 у ході розгляду матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020002229 від 02 березня 2016 року,
ОСОБА_3 повідомляв, що позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі
7 080,00 доларів США, які вона щомісячно зобов'язувалась повертати
по 360,00 доларів США до сплати повної суми, і сплачувала по 360,00 доларів США щомісячно до того моменту, поки не сплатила 6 480,00 доларів США,
та була винна ще 600,00 доларів США. Кожного разу, коли він отримував грошові кошти від ОСОБА_2 , то писав розписку про їх отримання. Тоді
з власної ініціативи він передав своє право вимагати з ОСОБА_2 решту грошових коштів у сумі 600,00 доларів США своєму знайомому
ОСОБА_1 , про що уклали договір цесії. Цей договір було укладено
у присутності нотаріуса, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час укладання якого між ними було оговорено усі його умови, а також те, що загальна сума позики складала 7 080,00 доларів США, з яких 6 480,00 ОСОБА_2 уже сплатила, тому ОСОБА_1 передавалось право вимагати з ОСОБА_2 лише 600,00 доларів США. Про подальший хід повернення грошових коштів йому не відомо. Будь-яких претензій до ОСОБА_2 у нього немає, гроші вона сплачувала вчасно і без запізнень.
При одночасному допиті осіб від 30 липня 2016 року ОСОБА_3 показав,
що інші договори з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ним не укладалися
та домовленостей ніяких не було (а. с. 95-96, 98 т. 1).
Зазначена інформація у вказаному протоколі також міститься у нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 (а. с. 186 т. 1).
Згідно пояснень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забавської Н. В. 28 жовтня 2015 року нею було посвідчено договір відступлення прав вимоги (цесії) за договором застави автомобіля, зауважень від ОСОБА_3 щодо зменшення суми боргу не було. Про видачу ОСОБА_2 розписок за цим договором ОСОБА_3 не повідомляв. 28 жовтня 2015 року в її присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підписали договір відступлення прав вимоги за договором позики, укладеного 06 травня
2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму, еквівалентну
8 160,00 доларів США. Зауважень від ОСОБА_3 щодо суми боргу не було. Про видачу ОСОБА_2 розписок за цим договором ОСОБА_3
не повідомляв. При укладенні договору відступлення прав вимоги
за договором застави автомобіля були присутні дружина ОСОБА_1
та дружина ОСОБА_3 , які давали письмову згоду на укладення цього договору. Під час підписання договору відступлення прав вимоги
за договором позики ОСОБА_2 та договором застави автомобіля присутня не була. Про відступлення прав вимоги ОСОБА_2 була ознайомлена
30 жовтня 2015 року шляхом передачі їй заяви (р. № 2810) відповідного змісту особисто за адресою розташування робочого місця нотаріуса, жодних зауважень стосовно суми боргу та наявності у неї розписок від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не надано (а. с. 202 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним укладення договору позики від 06 травня
2014 року на таких умовах, згідно яких ОСОБА_2 було передано у власність ОСОБА_3 93 024,00 грн, що еквівалентно 8 160,00 доларів США, із кінцевим строком погашення позики 06 листопада 2014 року, оскільки розписка про отримання суми позики ОСОБА_2 у розмірі, еквівалентному 8 160,00 доларів США не видавалася, видання якої було умовою договору, тому грошові кошти за цим договором позики фактично не передавалися і договір позики
на зазначену суму у силу вимог статті 1046 ЦК України не можна вважати укладеним, проте з таким висновком не можна погодитися виходячи
з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки
за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник,
а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів
є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що видача позичальником розписки позикодавцю є правом позичальника після отримання суми позики,
а не зобов'язанням, оскільки істотні умови сторони погоджують
та прописують у договорі позики, факт передачі суми позики фіксується шляхом укладення (підписання) договору позики.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно
від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що
за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша-друга статті 367 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не перевірив доводів сторін про те, що не написання ОСОБА_2 розписки про одержання грошових коштів після укладення договору позики у розмірі 8 160,00 доларів США не може бути належним доказам неукладення цього договору, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, зокрема, за яким саме договором позики надавалися позичальником
та позивачем наявні у матеріалах справи розписки про отримання коштів
за договором позики, не перевірив доводів та не дав їм належної оцінки про те, що відповідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року підписи у договорі позики на суму 8 160,00 доларів США належать сторонам цього договору, зокрема: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Разом із тим, суд апеляційної інстанції не надав оцінки іншим доказам, поданим ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог та доводам його відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 ,
не встановив фактичних обставин відповідно заявленого позову, чи виникли між сторонами правовідносини відповідно до указаного договору цесії,
чи перейшло до позивача право вимоги за указаним договором позики,
на яку суму та чи виконані умови цього договору.
Нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Перевірка доводів заявника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи у касаційному порядку.
Тому Верховний Суд позбавлений можливості зробити висновок про законність та обґрунтованість судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
При новому розгляді справи суду необхідно дослідити надані докази
у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович