Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 127/25432/17
провадження № 61-18391 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 березня 2019 року у складі судді Павленко І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С.К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що він з 07 серпня 2001 року по 02 лютого 2015 року перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу за спільні кошти вони придбали 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 липня 2011 року право власності на вказане майно зареєстровано - 1/2 частини квартири за ОСОБА_3 , інша 1/2 частина квартири належить ОСОБА_4 .
Оскільки 1/2 частина вказаної квартири є спільно нажитим майном подружжя, вона підлягає поділу в рівних частинах. Відповідач не бажає у добровільному порядку поділити спільне майно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поділити майно, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві сумісної власності, визнати за ним право приватної власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/4 частку вказаної квартири.
У квітні 2018 року ОСОБА_3 пред'явила до суду зустрічний позов про поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до укладення шлюбу між нею та відповідачем був укладений шлюбний договір, за умовами якого відповідач, у разі розірвання шлюбу, не претендуватиме на майно, набуте нею під час шлюбу. Однак, даний шлюбний договір приховується ОСОБА_1 і вона не має можливості його надати суду.
Спірна частина квартири придбана нею за особисті кошті, отримані від продажу квартири, яка належала їй на праві особистої приватної власності.
Також нею було придбано дві земельні ділянки площею 0,0600 га та 0,0912 га, розташовані на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області. Вказані земельні ділянки за її дорученням були відчужені ОСОБА_1 , який не повідомив їй про ціну, за якою їх відчужено, та не передав їй кошти за їхній продаж.
Крім того, за час шлюбу сторонами придбано також меблі та побутову техніку, серед яких: два шкіряних дивана, два шкіряних крісла та один шкіряний пуфік жовтого кольору, вартістю 40 тис. грн; двоспальне ліжко, комод, дві тумбочки італійського виробництва, вартістю 30 тис. грн; великий обідній стіл з масиву скла і шість стільців фірми MERX, вартістю 7 тис. грн; холодильник марки Whirlpool, вартістю 8 тис. грн; пральна машина автомат вартістю 2 тис. грн; кухонні меблі з газовою плитою, вартістю 10 тис. грн; дві шафи та два ліжка дитячих, вартістю 10 тис. грн; всього загальною вартістю 107 тис. грн.
Згоди про поділ вказаного майна між сторонами не досягнуто.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; поділити майно, яке належить їй та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, стягнувши з останнього на її користь компенсацію 1/2 вартості меблів та побутової техніки в сумі 53 500 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 25 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поділено майно, яке належить ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві сумісної власності. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що докази про укладення шлюбного договору відсутні, а, відтак, в розумінні статті 70 СК України розмір часток майна дружини та чоловіка є рівними. Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсації 1/2 вартості меблів та побутової техніки суд зазначив, що ця вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, відсутні докази, які б підтверджували кількість та вартість меблів в розумінні статей 77, 80 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Виділено ОСОБА_5 обідній стіл зі скла та 4 стільці загальною вартістю 3 тис. грн, двоспальне ліжко та дві тумбочки вартістю 10 тис. грн, два шкіряних дивана, одне шкіряне крісло та один шкіряний пуфік загальною вартістю 10 тис. грн, всього на суму 23 тис. грн. Виділено ОСОБА_1 дві шафи та два ліжка дитячих вартістю 5 тис. грн, кухонні меблі з газовою плитою вартістю 10 тис. грн, холодильник вартістю 8 тис. грн та пральну машину вартістю 2 тис. грн, всього на суму 25 тис. грн. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 компенсацію різниці у вартості майна в сумі 1 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції, мотивована тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках. Належних та допустимих доказів того, що участь когось із подружжя у придбанні квартири була більшою або меншою суду надано не було. Також під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_3 про наявність шлюбного договору.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 визнав, що сторонами під час шлюбу за спільні кошти придбавалися меблі та побутова техніка, зокрема: два шкіряних дивана, одне шкіряне крісло та один шкіряний пуфік загальною вартістю 10 тис. грн, двоспальне ліжко та дві тумбочки вартістю 10 тис. грн, обідній стіл зі скла та 4 стільці загальною вартістю 3 тис. грн, холодильник вартістю 8 тис. грн, пральна машина вартістю 2 тис. грн, кухонні меблі з газовою плитою вартістю 10 тис. грн, дві шафи та два ліжка дитячих вартістю 5 тис. грн, на загальну суму 48 тис. грн. Зазначений обсяг та вартість рухомого майна визнано ОСОБА_1 , що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, а, відтак, воно підлягає поділу. При поділі вказаного майна суд враховував місце знаходження майна та можливість його переміщення без втрати його цільового призначення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити її зустрічний позов у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 127/25432/17 з Калинівського районного суду Вінницької області.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку тій обставини, що частка спірної квартири була придбана за її особисті кошти, одержані від продажу іншої належної їй на праві особистої приватної власності квартири.
Заявлений нею спосіб поділу спільного майна подружжя, меблі та побутової техніки шляхом залишення у власність ОСОБА_1 меблів та побутової техніки із стягненням компенсації їх вартості обумовлений тим, що вказане майно залишився у користуванні ОСОБА_1 та було придбане саме для даної квартири.
Вважала, що суди, за відсутності заперечення ОСОБА_1 проти її вимог про поділ спільного майна подружжя шляхом залишення у його власності меблів та побутової техніки із стягненням компенсації на її користь, повинні були задовольнити її вимоги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважав висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з 07 серпня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області Байлемою І. Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 535, у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перейшло по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано у державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг з державного реєстру правочинів № 10178182. Вартість вказаної квартири становила 560 тис. грн.
Згідно з актовим записом про шлюб від 18 липня 2018 року № 1663, наданого Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Отже, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_3 не спростовано, відтак, спірна квартира підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Доводи касаційної скарги про те, що придбання спірної квартири відбулося за кошти, отримані від продажу квартири, належної їй на праві особистої приватної власності, необґрунтовані, оскільки продаж такої квартири відбувся за два роки (травень 2009 року) до придбання подружжям спірної квартири (липень 2011 року) (а.с. 145, т. 1) і доказів того, що кошти, отримані від продажу такої квартири були використані при придбанні спірної квартири ОСОБА_3 суду не надано.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що меблі та побутові речі, перелік та вартість яких визнана ОСОБА_1 , що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, підлягає поділу в рівних частках. При цьому судом враховано місце знаходження майна та можливість його переміщення без втрати його цільового призначення.
За таких обставин посилання касаційної скарги на те, що суди мали задовольнити вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя шляхом залишення у власності ОСОБА_1 меблів та побутової техніки із стягненням компенсації на її користь, безпідставні, оскільки останній не погоджувався із вартістю майна, заявленого ОСОБА_3 , а, відповідно із розміром компенсації.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 березня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович