13 листопада 2020 року
м. Київ
справа №804/15698/15
касаційне провадження №К/9901/25825/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шальєва В.А.; судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А.)
у справі № 804/15698/15
за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В листопаді 2015 року Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Дніпроводоканал»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2015 року № 4705/10/28-01-50-11.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив, дійшовши висновку про те, що розглядувана штрафна санкція є поточним зобов'язанням, від виконання якого запровадження мораторію не звільняє.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив.
СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року та залишити без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що введений мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після, та не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську.
13 лютого 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на тому, що штраф за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахований контролюючим органом за прострочення граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання, яке виникло до порушення провадження у справі про банкрутство, а відтак не є поточним платежем.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку КП «Дніпроводоканал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 16 липня 2015 року № 34/28-01-50-03341305.
За її наслідками СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську дійшла висновку про порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3150737,00 грн за податковою декларацією від 19 жовтня 2012 року.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2015 року № 4705/10/28-01-50-11, згідно з яким платнику визначено штраф у сумі 41560,30 грн.
При наданні оцінки правомірності прийняття вказаного акта індивідуальної дії слід виходити з такого.
Відповідно до абзацу двадцять четвертого статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Отже, встановлена наведеними правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Наведене тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою частини п'ятої статті 48 Закону № 2343-XII.
Тобто, застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Зазначені висновки щодо застосування наведених норм права викладено Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07 серпня 2018 року № 0096781309.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що підставою для нарахування позивачу штрафу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням була несвоєчасна сплата ним суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3150737,00 грн. за податковою декларацією з податку на додану вартість від 19 жовтня 2012 року, граничним строком сплати якого з урахуванням положень пункту 57.1 статті 57 ПК України було 30 жовтня 2012 року.
В свою чергу, зокрема, ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року та від 14 січня 2013 року порушено провадження у справах № 29/5005/9259/2012 та № 904/397/13-г про банкрутство КП «Дніпроводоканал» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Варто зазначити , що штрафні санкції за своєю правовою природою не є самостійним зобов'язанням, а є додатковими заходами, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.
А відтак, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин щодо визначення контролюючим органом позивачу штрафу згідно з податковим повідомленням-рішенням від 04 серпня 2015 року № 4705/10/28-01-50-11 за порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання, яке є конкурсною заборгованістю, а не поточною, його висновок про протиправність такого акта індивідуальної дії слід визнати правильним.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова