13 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 805/866/16-а
касаційне провадження № К/9901/25680/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року (головуючий суддя - Смагар С.В.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ляшенко Д.В.; судді - Ястребова Л.В., Компанієць І.Д.)
у справі № 805/866/16-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНАТ»
до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНАТ» (далі - ТОВ «СІНАТ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Артемівська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 жовтня 2015 року № 0000322202 та від 02 жовтня 2015 року № 0000332202.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 20 квітня 2016 року позов задовольнив повністю.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Артемівська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про фіктивний характер господарських операцій із придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей (брусу, піддонів) та послуг із розфасовки, укладки, доставки на завод сульфату амонію в Приватного підприємства «Пром-Трейд», а також транспортно-експедиторських послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірту Плюс».
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Артемівської ОДПІ.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СІНАТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірту Плюс» за період з 01 жовтня 2014 року по 30 листопада 2014 року, Приватним підприємством «Пром-Трейд» за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 вересня 2015 року № 20/22/00290601.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні товарно-матеріальних цінностей (брусу, піддонів) та послуг із розфасовки, укладки, доставки на завод сульфату амонію в Приватного підприємства «Пром-Трейд», а також транспортно-експедиторських послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірту Плюс» з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач звертав увагу на недоліки представлених платником товарно-транспортних накладних, а також зазначав, що контрагенти ТОВ «СІНАТ» не знаходяться за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 02 жовтня 2015 року № 0000332202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 410062,50 грн, у тому числі 273375,00 грн за основним платежем та 136687,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 02 жовтня 2015 року № 0000322202, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 142905,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить з такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ «СІНАТ» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; податкових накладних; актів здачі-приймання робіт; накладних на переміщення товарно-матеріальних цінностей; прибуткових ордерів; платіжних доручень.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «СІНАТ» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Таким чином, висновок судових інстанцій про необ'єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Приватним підприємством «Пром-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірту Плюс» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Артемівської ОДПІ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова