12 листопада 2020 року
м. Київ
справа №640/2694/19
адміністративне провадження №К/9901/7823/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/2694/19
за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року (головуючий суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Оксененко О.М., судді Лічевецький І.О., Мельничук В.П.),
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо незабезпечення належного розгляду звернення Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» про перегляд тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для позивача на 2018 рік у бік економічно обґрунтованого;
1.2. зобов?язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити для Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27 461,40 тис. грн з податком на додану вартість.
1.3. Позов обґрунтовано тим, що чинний тариф не забезпечує позивачу відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку, тому він зобов?язаний встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27 461,40 тис. грн з податком на додану вартість.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, позов задоволено повністю.
2.1. Визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо незабезпечення належного розгляду звернення Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» про перегляд тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для позивача на 2018 рік у бік економічно обґрунтованого.
2.2. Зобов?язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити для Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Тисменицягаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати на 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27 461,40 тис. грн з податком на додану вартість.
2.3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неприйняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, жодного рішення за заявою Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» про встановлення (перегляд) тарифу від 14 березня 2018 року у строк, визначений абзацом третім пункту 3.1 розділу ІІІ Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 03 квітня 2013 № 369, ставить позивача у правову невизначеність, тому слід визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо незабезпечення належного розгляду звернення Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» про перегляд тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для позивача на 2018 рік у бік економічно обґрунтованого.
2.4. Як наслідок, ефективним способом захисту позивача у даному випадку є саме зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити для Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27 461,40 тис. грн з податком на додану вартість.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
3.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що позивача листом від 11 квітня 2018 року було повідомлено про призупинення питання про перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу до моменту відновлення кворуму у Комісії.
3.2. Вказує, що за аналогічних обставин справи Верховний Суд визнав право Регулятора на зупинення розгляду заяв ліцензіатів про встановлення (перегляд) тарифу та відсутність бездіяльності з боку Регулятора та станом на сьогодні відсутні постанови Верховного Суду про відступлення від висновку, викладеного у постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 826/6718/18.
3.3. Вважає, що зобов'язання відповідача встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27461,4 тис.грн з податком на додану вартість, є грубим втручанням у дискреційні повноваження регулятора, оскільки суд не вправі перебирати на себе компетенцію державного органу шляхом зобов'язання його вчинити вказані дії. Щодо цього Верховний Суд висловив аналогічну правову позицію у постанові № 826/6713/18 від 17 грудня 2019 року.
3.4. Також зазначає про безпідставне відхилення судами його доводів про відсутність документального підтвердження проведеного позивачем розрахунку загальних фактичних витрат у 2018 році. Звертає увагу на те, що у березні 2018 року такі витрати ще були відсутні, а також на зміст постанови №3042 від 24 грудня 2019 року, якою позивачу встановлено тариф не тільки з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року, а і з 01 липня 2020 року, який включає компенсацію витрат за попередні періоди. Водночас, вказує, що предметом позову не є встановлення тарифу на 2018 рік, тому вважає безпідставним обґрунтування рішення суду апеляційної інстанції про те, що тариф постановою №3042 встановлений на 2020 рік, а не на 2018 рік.
3.5. Крім цього, наголошує, що відповідно до пункту 2 розділу VII Методики №236 розмір податку на додану вартість, встановлений Податковим кодексом України, при розрахунку тарифу не враховується, а додається до нього. За цих обставин вважає, що зобов'язавши відповідача включити до структури тарифу позивача певні суми із податком на додану вартість, суди попередніх інстанцій порушили методологію визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
4. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення цього позову повністю, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4.1. Зазначив, що вказане в касаційній скарзі відповідачем рішення Верховного Суду від 17 грудня 2019 року не може враховуватись у спірних правовідносинах, оскільки обставини цієї справи не є тотожними з обставинами справи, у якій це рішення прийняте. Крім цього, вказує на протилежні правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 11 липня 2019 року у справі №826/8168/17, від 14 листопада 2019 року в справі №640/18796/18, від 21 листопада 2019 року в справі №826/9826/18, від 31 березня 2020 року в справі № 826/13735/18.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25 грудня 2015 року №847 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств (операторів газорозподільних систем) на 2016 рік» затверджено розмір нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу газорозподільних систем (операторів газорозподільних систем) на 2016 рік, у тому числі для ПАТ «Тисменицягаз» в обсязі 2 886 тис.куб.м.
6. Листом від 14 березня 2018 року №TS04.1-СЛ-202-0318 позивач звернувся до відповідача, надавши пакет документів для перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу на 2018 рік, оскільки діючий тариф на даний час не покриває економічно-обґрунтовані фактичні витрати товариства.
7. У вказаному листі позивач зазначив, що в елементах витрат на оплату праці не враховано ріст мінімальної заробітної плати і у товариства немає джерел для підвищення заробітної плати працівникам відповідно до вимог Колективного договору та встановлення її на рівні середньої заробітної плати у відповідній галузі по регіону, що, в свою чергу, зумовлює відтік кваліфікованих кадрів. Крім того, в діючому тарифі не враховані витрати на заміну лічильників та створення обмінного фонду лічильників, що передбачено вимогами глави 8 розділу Х Кодексу ГРМ, а також не враховані витрати, пов?язані з експлуатацією газорозподільних систем, власником яких є держава згідно пункту 15 Договору «Експлуатації газорозподільних систем або їх складових» від 24 травня 2017 року №240517/15-Тс-ГРМ, витрати на сплату внесків на регулювання тощо. Враховуючи викладене, позивач просив розглянути питання щодо перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Тисменицягаз».
8. До листа-звернення ПАТ «Тисменицягаз» надало заяву про встановлення (перегляду) тарифу ПАТ «Тисменицягаз» від 14 березня 2018 року разом із наступними документами: пояснювальна записка до розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу на плановий 2018 рік; основні техніко-виробничі показники ПАТ «Тисменицягаз»; динаміка звітних даних та плановані розрахункові дані про ліцензовану діяльність суб?єктів господарювання з розподілу природного газу та розрахунок тарифу на послуги розподілу природного газу (без урахування ПДВ); обсяги транспортування природного газу розподільними трубопроводами та потужність в розрізі категорій споживачів; розшифрування обсягів величини нормативних витрат та втрат природного газу відповідно до чинних методик; розрахунок матеріальних витрат та динаміка цих витрат за попередній період, базовий період та очікувані зміни у планованому періоді; показники витрат на оплату праці; розрахунок амортизаційних відрахувань відповідно до груп необоротних активів ліцензіатів з розподілу природного газу; розрахунок інших витрат на планований період та динаміка цих витрат за попередній, базовий та планований періоди; розрахунок прибутку з урахуванням суми капітальних інвестицій на планований період та динаміка відповідних показників за попередній, базовий та планований періоди; план розвитку газорозподільної системи на наступні 10 років та розрахунок джерел фінансування на перший рік плану розвитку (інвестиційної програми); копії фінансової звітності за 2017 рік: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал; копії декларації з податку на прибуток з додатками за 2017 рік; протокол відкритого обговорення (відкритого слухання) проекту тарифу на послуги розподілу природного газу на 2018 рік.
9. У відповідь на подану позивачем заяву та подані документи відповідач листом від 11 квітня 2018 року №3562/16/7-18 повідомив, що питання тарифоутворення на послуги розподілу природного газу загалом та спроби НКРЕКП прийняти будь-які рішення, пов?язані із внесенням змін до Методики №236 або з проведенням розрахунків тарифів на послуги розподілу природного газу на основі потужності викликають негативну реакцію суспільства та політичний тиск на НКРЕКП, що унеможливлює встановлення економічно обґрунтованих тарифів на послуги розподілу природного газу. З метою врегулювання питання тарифоутворення у сфері розподілу природного газу та з метою врахування економічно обґрунтованих витрат газорозподільних підприємств, НКРЕКП розроблено проект постанови «Про затвердження Тимчасової методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу», прийняття якої наразі неможливе у зв?язку з відсутністю кворуму в НКРЕКП. Повідомлено, що розгляд заяви позивача на перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу призупинено до моменту відновлення кворуму.
10. Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача та вважаючи свої права порушеними з огляду на не розгляд поданої заяви, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
14. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
15. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про ціни та ціноутворення», Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Законом України «Про ринок природного газу».
16. Закон України «Про ціни та ціноутворення» визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
17. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій згідно з Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (стаття 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
18. Відповідно до статті 4 Закону України «Про ціни та ціноутворення», державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення: 1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності; 2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення; 3) розширення сфери застосування вільних цін; 4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості; 5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін; 6) необхідних економічних гарантій для виробників; 7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.
19. Державна цінова політика у сфері діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках реалізується відповідно до законодавства про природні монополії та інших законів України (стаття 8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
20. Частиною першою статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
21. Також нормативне регулювання відносин, що виникають у процесі формування, встановлення і застосування цін органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, регулюється Законом України «Про природні монополії», який визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.
22. Відповідно до статті 5 Закон України «Про природні монополії» цей закон регулює діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами.
23. Згідно із статтею 8 Закону України «Про природні монополії» предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є, зокрема ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
24. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).
25. Частиною першою статті 9 Закону України «Про природні монополії» встановлено, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів: гласності та відкритості процедур регулювання; адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії; самоокупності суб'єктів природних монополій; стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачів; підвищення ефективності функціонування суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері комбінованого виробництва електричної та теплової енергії шляхом застосування стимулюючого регулювання.
26. Законом України «Про ринок природного газу» виокремлюються правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів і безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
27. Статтею 2 Закону України «Про ринок природного газу» наголошено на правовій основі ринку природного газу, згідно якої на виконання зобов'язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС; Регламенту (ЄС) 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу та яким скасовується Регламент (ЄС) 1775/2005; Директиви 2004/67/ЄС про здійснення заходів для забезпечення безпеки постачання природного газу. Правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України. Суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у частині першій цієї статті. Рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.
28. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
29. Ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги з розподілу природного газу), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності газотранспортної системи виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб'єкта ринку природного газу та з урахуванням належного рівня рентабельності, а також, де це можливо, встановленими з урахуванням зіставлення з показниками аналогічних категорій регульованих цін, встановлених Регулятором для інших суб'єктів ринку природного газу, або таких, що діють на ринках природного газу інших держав (абзац перший частини шостої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу»).
30. Органом, уповноваженим на формування цінової політики - встановлення тарифу на розподіл природного газу - є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, правовий статус якої визначено Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
31. Відповідно до частин першої - третьої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.
32. Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема: у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу; діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопровідним транспортом (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).
33. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, в тому числі, 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
34. Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.
35. Приписами пункту 13 частини першої, абзацу другого частини четвертої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом. У разі застосування будь-якого способу державного регулювання цін порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення тарифів повинні забезпечити покриття економічно обґрунтованих витрат, залучення необхідних інвестицій, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки, обґрунтованої прибутковості. Такі порядки (методики) повинні сприяти використанню місцевих, відновлюваних та вторинних енергетичних ресурсів, а також сприятливих до навколишнього природного середовища технологій.
36. Порядок та процедура встановлення тарифів регламентуються Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженим постановою НКРЕ від 28 липня 2011 року № 1384 (далі - Порядок № 1384), Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств 3 газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від 04 вересня 2002 року № 983 (далі - Методика № 983), Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 03 квітня 2013 року № 369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2013 року за № 685/23217 (далі - Процедура № 369).
37. Зокрема, вимога щодо встановлення НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, який би забезпечував ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов'язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтованого рівня прибутку міститься в пункті 2.1 Порядку №1384; в пунктах 1.5, 1.7, 4.1, розділу 5 Методики №983; в Процедурі №369.
38. Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 «Розрахунок тарифів» Методики № 983 основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.
39. Пунктом 4.2. вказаного розділу передбачено, що витрати підприємства на транспортування та постачання природного газу визначаються згідно з національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та Методичним положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) за економічними елементами витрат на підприємствах з газопостачання та газифікації та їх структурних підрозділах.
40. Згідно з пунктом 2.5 Процедури № 369 суб'єкт господарювання при зверненні до НКРЕ за встановленням тарифу обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду діяльності, пов'язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат та прибутку. До таких витрат також відносяться витрати на закупівлю природного газу, що використовується для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу (далі - ВТВ та НВ) (пункт 4.5 Методики № 983, пункт 2.1.5 Процедури № 369).
41. Виробничо-технологічні витрати/втрати газу визначаються як газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів (розділ 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами (далі - Методика 1), розділ 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами (далі - Методика 2), затверджених наказом Мінпаливенерго від 30 травня 2003 року № 264.
42. Розмір складової тарифу для покриття ВТВ визначається відповідно до чинного законодавства, тобто на підставі наказу Міненерговугілля від 23 листопада 2011 року № 737 «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах» (далі - наказ № 737) та зазначених вище Методик 1, 2.
VI. Позиція Верховного Суду
43. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
44. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
46. Нормативно-правові акти, що регулюють ринок природного газу, не передбачають та не припускають можливості покриття ВТВ, що виникають в діяльності газорозподільного підприємства, за рахунок, будь-яких інших джерел, окрім тарифу на розподіл газу.
47. Отже, можливість позивача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ прямо та безпосередньо залежить від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
48. Тому, НКРЕКП, затверджуючи тариф на розподіл для ПАТ «Тисменицягаз», повинен встановити такий тариф, що є економічно обґрунтованим та враховує всі матеріальні витрати товариства.
49. Згідно з пунктом 4 розділу І Методики №236 розрахунок тарифу та документи і матеріали надаються суб'єктами господарювання з розподілу природного газу для розгляду до НКРЕКП відповідно до Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 03 квітня 2013 року № 369, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2013 року за № 685/23217.
50. За змістом пунктів 4.1 - 4.2 розділу IV Процедури № 369 перегляд рівня тарифу здійснюється як за ініціативою суб'єкта господарювання, так і НКРЕ за умови відповідного обґрунтування такого перегляду.
51. Суб'єкт господарювання має право звернутися до НКРЕ щодо перегляду рівня тарифу у разі: 4.2.1. Зміни обсягів надання послуг з відповідного виду ліцензованої діяльності (обсягів транспортування, розподілу, постачання, зберігання природного газу) у планованому періоді відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%. 4.2.2. Зміни собівартості, передбаченої структурою тарифу, внаслідок підвищення цін на паливо, сировину, матеріали, послуги, зростання витрат на оплату праці у зв'язку зі зміною законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%.
52. Вимоги до оформлення та подання заяви, документів, що додаються до неї визначено розділом ІІ Процедури № 369.
53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у передбаченому чинним законодавством порядку скористався своїм правом на звернення до НКРЕКП із заявою від 14 березня 2018 року про встановлення економічно обгрунтованого тарифу на транспортування природного газу та надав пакет документів для його перегляду.
54. Також суди встановили, що доказів щодо економічної необгрунтованості заявлених позивачем у цих документах витрат відповідачем не надано.
55. Порядок розгляду заяви визначено розділом ІІІ Процедури № 369, і він передбачає, зокрема, - перевірку їх структурним підрозділом НКРЕ, до компетенції якого належить формування цінової, тарифної та інвестиційної політики в нафтогазовому комплексі, щодо її відповідності вимогам цієї Процедури; повідомлення про їх нерозгляд та повернення у разі надання неповного пакета документів, визначеного пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури; розгляд заяви протягом 30 календарних днів з дня надходження до НКРЕ у разі відповідності заяви та доданих до неї документів, визначених пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури; звернення у разі потреби до заявника щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, які подаються суб'єктом господарювання до НКРЕ у визначений нею строк, підписані керівником та засвідчені печаткою суб'єкта господарювання; призупинення розгляду заяви на строк, необхідний для доопрацювання структури тарифу, якщо при розгляді структурними підрозділами НКРЕ виникають питання, що потребують додаткового вивчення і доопрацювання, про що НКРЕ письмово повідомляє суб'єкта господарювання; підготовку висновків згідно п. 3.2, 3.3 р. ІІІ Процедури № 369; включення питання встановлення тарифу на засідання НКРЕ.
56. Підставою для відмови у встановленні або перегляді тарифів може бути встановлення факту нецільового використання коштів, передбачених структурою встановленого тарифу, або фінансової неспроможності та економічної недоцільності здійснення відповідного виду ліцензованої діяльності суб'єктом господарювання, який має намір його провадити; надання до НКРЕ недостовірної інформації або необґрунтованості складових витрат, визначених розділом ІІ цієї Процедури.
57. Втім, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не надіслав на адресу позивача відмови у розгляді вказаної заяви, повідомлення про необхідність надання додаткових матеріалів чи додаткового вивчення документів, повідомлень про необгрунтованість наведених позивачем розрахунків витрат.
58. За цих обставин Верховний Суд вважає обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що не прийняття відповідачем жодного з передбаченим чинним законодавством рішень за заявою позивача та не вжиття дій для коригування тарифів на розподіл природного газу свідчить про невиконання НКРЕКП своїх законодавчо визначених повноважень в частині ефективного державного регулювання тарифів у сфері енергетики та комунальних послуг та бездіяльність останнього у питання перегляду структури тарифу на послуги розподілу природного газу.
59. При цьому лист НКРЕКП №3543/16/7-18 від 11 квітня 2018 року, на думку Верховного Суду, цих висновків судів не спростовує з огляду на таке.
60. Суди попередніх інстанцій встановили, що НКРЕКП у цьому листі як на підставу для зупинення розгляду заяви позивача від 14 березня 2018 року посилається на відсутність кворуму НКРЕКП, проте кворум відновлено та перше засідання відповідача відбулося 06 червня 2018 року, на якому питання щодо розгляду вказаної заяви позивача не вирішувалось.
61. Водночас, зміст зазначеного листа НКРЕП спростовує доводи останнього щодо відсутності можливості розгляду заяви саме через неподання позивачем обгрунтування складових кожного елементу тарифу.
62. Разом з цим, Верховний суд звертає увагу не те, що відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
63. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
64. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
65. У пунктах 70 - 71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
66. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
67. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що НКРЕКП не виконує своїх законодавчо визначених повноважень в частині ефективного державного регулювання тарифів у сфері енергетики та комунальних послуг.
68. Встановлений позивачу тариф на послуги розподілу природного газу не передбачає компенсації витрат, що виникли внаслідок неврахування необхідних обсягів природного газу для потреб ВТВ та НВ та різниці в цінах на ВТВ і недоотримання тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу газу, а тому не може вважатись економічно обґрунтованим.
69. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок таких дій НКРЕКП, у позивача виникає заборгованість на користь власника природного газу (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») з незалежних від дій та волі позивача причин, що ставить його та власника природного газу в нерівні умови господарювання за договором на купівлю-продаж природного газу для потреб ВТВ та відсутності компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв'язку зі зменшенням обсягів розподілу природного газу.
70. Позивач не має змоги без порушення законодавства розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ з інших джерел, ніж відповідна складова на ВТВ в затвердженому тарифі, оскільки всі кошти, які надходять до нього в оплату за розподіл природного газу мають відповідне цільове призначення.
71. За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про обгрунтованість заявлених позовних вимог.
72. Такі висновки судів узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №826/8168/17 та від 31 березня 2020 року у справі № 826/13735/18, від 22 червня 2020 року у справі №812/1716/17.
73. Щодо доводів відповідача стосовно того, що при прийнятті рішення про зобов'язання НКРЕКП встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, суди втрутилися в дискреційні повноваження відповідача, суд касаційної інстанції вважає обраний судом спосіб захисту порушених прав позивача виправданим з огляду на таке.
74. Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
75. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
76. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
77. Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо встановлення тарифу за своєю правовою природою є дискреційними.
78. Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
79. Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
80. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
81. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, враховуючи те, що позивач неодноразово звертався до НКРЕКП щодо перегляду та встановлення економічно обгрунтованого тарифу на розподіл, транспортування природного газу, встановлену бездіяльність відповідача з цього приводу, що потягло негативні наслідки для позивача, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов'язання НКРЕКП встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на розподіл природного газу зазначеним вище шляхом.
82. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 815/6768/15, від 22 червня 2020 року у справі №812/1716/17.
83. Окрім того, вимога про зобов'язання Нацкомісії встановити економічно обґрунтований тариф відповідає принципам недискримінаційності та економічної обґрунтованості під час затвердження тарифів, що передбачені Директивою Європейського парламенту та Ради від 13 липня 2009 року № 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та скасування Директиви 2003/55/ЄС», тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача встановити позивачу економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27461,40 тис.грн. без податку на додану вартість.
84. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року (справа № 826/9826/18).
85. Посилання скаржника на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 у справі №826/6713/18, згідно з яким позивач кожного разу, подаючи нову заяву, змінював розрахунки структури тарифу та сам тариф, що свідчить про втрату актуальності для АТ «Тисменицягаз» кожної попередньо поданої заяви, Верховний Суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що у листі від 14 березня 2018 року №TS04.1-СЛ-202-0318 позивач просив переглянути тариф на послуги розподілу природного газу саме на 2018 рік.
86. Водночас, в наявних у матеріалах справи заявах від 04 січня 2019 року №77/01/3-СЛ-7-0119 (вх. 08 січня 2019 року №Т-12/19), від 28 лютого 2019 року №77/01/3-СЛ-187-0219 (вх. 05 березня 2019 року №Т-112/19) позивач просив переглянути тариф на послуги розподілу природного газу вже на 2019 рік, що свідчить про відсутність зміни тарифу позивачем на 2018 рік.
87. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі №826/6713/18 стосується іншого предмету спору, фактичні обставини якої не є тотожними з обставинами цієї справи.
88. Також Верховний Суд вважає необгрунтованим твердження скаржника про існування постанови «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Тисменицягаз» №3042 від 24 грудня 2019 року, оскільки вказаною постановою позивачу встановлено тариф на розподіл природного газу на період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року, проте спірні правовідносини стосуються 2018 року.
89. Також неприйнятними є посилання скаржника щодо відсутності документального підтвердження проведеного позивачем розрахунку загальних виробничих витрат за 2018 рік на рівні 27 461, 40 тис. грн, з огляду на зазначення вказаних витрат у заяві ПАТ «Тисменицягаз» від 14 березня 2018 року та того факту, що цей розрахунок відповідачем не оспорювався та останній не вжив жодних заходів щодо доведення економічної необґрунтованості заявлених позивачем сум для компенсацій.
90. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
91. Поряд із цим Верховний Суд вважає обгрунтованими доводи касаційної скарги про безпідставне зобов'язання відповідача судами попередніх інстанцій, встановити для Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу загальні виробничі витрати за 2018 рік в частині, що не були компенсовані внаслідок невідповідності тарифу на розподіл природного газу економічно обґрунтованому рівню, а саме: 27 461,40 тис. грн з податком на додану вартість.
92. Вказаний висновок судів суперечить пункту 2 розділу VII Методики №236 розмір податку на додану вартість, встановлений Податковим кодексом України, при розрахунку тарифу не враховується, а додається до нього.
93. За цих обставин Верховний Суд вважає, що зобов'язавши відповідача включити до структури тарифу позивача певні суми із податком на додану вартість, суди попередніх інстанцій порушили методологію визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
94. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
95. Згідно із частинами першою, четвертою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд змінює судове рішення, якщо таке ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
96. Отже, зазначена обставина відповідно до правил статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни рішень судів попередній інстанцій в цій частині.
97. Інші доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.
98. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча суди і зобов'язані обґрунтовувати свої рішення, цей обов'язок не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
VIІ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року в цій справі змінити.
3. Замінити в абзаці третьому резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року, а також у його мотивувальній частині та мотивувальній частині постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року словосполучення «з податком на додану вартість» на словосполучення «без податку на додану вартість».
4. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.М. Соколов