12 листопада 2020 року
м. Київ
справа №816/1201/17
адміністративне провадження №К/9901/34013/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя Старосуд М.І., судді - Лях О.П., Яковенко М.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: визнати протиправними дії щодо не нарахування та не сплати з індексації грошового забезпечення, виплаченої позивачу, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 у розмірі 7366,50 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Полтавського ОВК щодо не нарахування та не сплати з сум виплаченої позивачу за період з 1 січня 2011 року по 30 серпня 2012 року суми індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 7366,50 грн єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зобов'язано відповідача обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із суми виплаченої ОСОБА_1 за період з 1 січня 2011 року по 30 серпня 2012 року індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 7366,50 грн, у порядку та розмірах, визначених Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зобов'язано Полтавський ОВК подати до суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання постановою суду законної сили.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 залишити в силі.
Частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Cудами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом начальника 154 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом від 30 серпня 2012 року №137, старшого прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину 154 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" частини шостої (за станом здоров'я).
Полтавським ОВК 28 серпня 2012 року позивачу видано Довідку про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії №518, на підставі якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області з 31 серпня 2012 року ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення.
22 червня 2017 року позивач звернувся до Полтавського ОВК із заявою, в якій просив надати Довідку за період з 1 серпня 2010 року по 30 серпня 2012 року про виплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення та індексації грошового забезпечення, скласти довідку про додаткові види грошового забезпечення для перерахунку раніше призначеної пенсії, з урахуванням протягом останніх 24 місяців підряд перед звільненням з військової служби суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а також надати зазначену довідку до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Листом від 27 червня 2017 року №1/9/389 відповідач відмовив позивачу у задоволенні вказаної заяви. Відмова мотивована тим, що відповідно до листа Пенсійного фонду України від 17 березня 2010 року №4405/03-20, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та індексація грошового забезпечення військовослужбовців не є об'єктом для утримання та нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. До листа додано довідку про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та індексації за період з 1 серпня 2010 року по 30 серпня 2012 року.
Позивач вважаючи, що відповідач безпідставно не сплатив єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у період з 1 серпня 2010 року по 30 серпня 2012 року з нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 7366,50 грн, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що базою нарахування єдиного внеску є грошове забезпечення військовослужбовця, а індексація є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця, тому входила до бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову виходив з наступних мотивів, з якими погоджується Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464-VI).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій органами Пенсійного фонду України, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року №21-5.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу. Згідно положень абзацу сьомого пункту 1 частини першої цієї ж статті, платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства, - для осіб, зазначених у пунктах 9 - 14 цієї частини.
Статтею 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно приписів частини 2 статті 19 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Складові грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначений у додатках 25-28 зазначеної постанови (1294-2007).
При цьому суми індексації грошового забезпечення військовослужбовців не віднесені до зазначеного переліку ( 1294-2007 ).
До набрання чинності вищезазначеної постанови перелік щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 452 «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців».
Суми індексації грошового забезпечення військовослужбовців до вказаного переліку також не відносилися.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суми індексації грошового забезпечення військовослужбовців не віднесені до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень), тобто не є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовців, а тому відповідачем на суми індексації правомірно не нараховувався та не сплачувався єдиний соціальний внесок.
Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх