12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 824/220/19-а
адміністративне провадження № К/9901/26388/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (головуючий суддя Сапальова Т.В., судді - Франовська К.С., Мацький Є.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - ГУ ДФС у Чернівецькій області), в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу від 23 листопада 2018 року №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн; зобов'язати ГУ ДФС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного внеску.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 у сумі 15819,54 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернівецькій області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року залишити в силі.
ГУ ДФС у Чернівецькій області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 3 серпня 2004 року здійснено запис про державну реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФО-П), № запису: 20390000000000014.
Сокирянською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Чернівецькій області з 3 серпня 2004 року ФО-П ОСОБА_1 взято на облік.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 позов Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності задоволено повністю. Припинено підприємницьку діяльність Приватного підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент.номер НОМЕР_1 ). Копію постанови направлено сторонам та державному реєстратору. В даному рішенні судом визначено, що воно підлягає негайному виконанню.
Згідно супровідного листа Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11, сторонам копію вказаної постанови суду направлено 12 липня 2011 року.
ГУ ДФС у Чернівецькій області 23 листопада 2018 року сформовано та направлено позивачу Вимогу №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки), згідно якої станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 15819,54 грн.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 29 листопада 2018 року здійснено запис про припинення підприємницької діяльності ФО-П ОСОБА_1 , номер запису: 20390100011000014.
21 грудня 2018 року позивачем до ДФС України було подано скаргу, в якій останній просив скасувати оскаржувану Вимогу від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54.
ДФС України 28 січня 2019 року прийнято рішення № 4196/6/99-99-11-05-02-25, яким скаргу залишено без розгляду.
Вважаючи, прийняту ГУ ДФС у Чернівецькій області 23 листопада 2018 року Вимогу №Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про її скасування.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що прийняте податковим органом рішення не узгоджується з принципом верховенства права та підлягає скасуванню, оскільки підприємницьку діяльність позивача припинено за судовим рішенням у справі №2а/2470/1430/11, яке набрало законної сили 25 липня 2011 року, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 роки.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову вказував на те, що постановою суду Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 підприємницьку діяльність позивача припинено. Водночас, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФО-П ОСОБА_1 здійснено лише 29 листопада 2018 року. Таким чином, оскільки позивач протягом 2017-2018 років перебував на обліку як фізична особа - підприємець і його діяльність не була припинена, Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність прийняття ГУ ДФС у Чернівецькій області оскаржуваної Вимоги.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Колегія суддів касаційної інстанції, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та, як наслідок, надано помилкову оцінку обставинам справи, у результаті чого скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із частинами другою-третьою статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 9 вказаного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною першою статті 51 Господарського кодексу України визначено, що підприємницька діяльність припиняється, зокрема, на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).
Згідно із частиною першою статті 46 Закону № 755-IV (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2270/406/11), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 755-IV, підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є, зокрема, неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - в першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частиною п'ятою статті 78 КАС України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Статтею 255 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2270/406/11) передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Згідно із абзацом другим частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2270/406/11), негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.
Крім того, за приписами частин другої та четвертої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постанова Чернівецьким окружним адміністративним судом 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11, якою припинено підприємницьку діяльність позивача, прийнята в порядку скороченого провадження. У резолютивній частині вказаної постанови судом зазначено, що її копію направити сторонам та державному реєстратору та вона підлягає негайному виконанню.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В контексті наведених обставин колегія суддів касаційної інстанції враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України» зазначено, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн, оскільки судовим рішенням 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосував норми матеріального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року підлягає скасуванню, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Східного офісу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року скасувати.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх