12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/1797/18
адміністративне провадження № К/9901/31801/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (головуючий суддя Качур Р.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя Шавель Р.М., судді - Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску,
28 квітня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) від 2 грудня 2016 року №0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала про безпідставність нарахування їй оскаржуваним рішенням штрафу та пені за несплату єдиного внеску за 2013 рік, оскільки такі кошти були сплачені нею ще у 2015 році у межах виконавчого провадження ВП №47406200.
Водночас, як в позовній заяві, так і в клопотанні про поновлення строку звернення до суду ФО-П ОСОБА_1 зазначала, що вимога контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 9025,75 грн була оскаржена нею в адміністративному порядку. Рішення Державної фіскальної служби України від 16 квітня 2018 року про залишення скарги позивача без задоволення, а вимоги - без змін одержано нею 19 квітня 2018 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, у задоволені заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву ФО-П ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент подання позовної заяви; далі - КАС України).
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ФО-П ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, постановити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
ГУ ДФС у Львівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений частиною чотирнадцятою статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" десятиденний строк оскарження рішення про нарахування пені та застосування штрафів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Що стосується посилань ФО-П ОСОБА_1 на пропуск строку звернення до суду з позовом внаслідок вжиття заходів досудового врегулювання спору, то останні не прийняті судом до уваги, оскільки подані позивачем докази свідчать про вжиття нею таких заходів щодо вимоги контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25, тоді як предметом оскарження у даній справі є рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300.
Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
При цьому за змістом частини третьої статті 2 вказаного Кодексу основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Приписами частини четвертої статті 123 КАС України встановлено якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 121 КАС України передбачена можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 25 вказаного Закону про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову, поданого ФО-П ОСОБА_1 є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Львівській області від 2 грудня 2016 року № 0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 6536,27 грн.
Вказане оскаржуване рішення отримано позивачем 17 грудня 2016 року, що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
З адміністративним позовом ФО-П ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду 28 квітня 2018 року, що підтверджено відтиском штемпеля органу зв'язку на поштовому конверті, тобто, з пропуском десятиденного строку звернення до суду, встановленого Законом №2464-VІ.
Ухвалою суду від 7 травня 2018 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків, зокрема, щодо надання заяви про поновлення строку звернення до суду (з доказами поважності пропуску строку звернення до суду).
На виконання вимог ухвали позивач 25 травня 2018 року подала заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначила, що строк звернення до суду був пропущений нею з поважних причин, оскільки вимога контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 9025,75 грн була оскаржена нею в адміністративному порядку. Рішення Державної фіскальної служби України від 16 квітня 2018 року про залишення скарги позивача без задоволення, а вимоги - без змін одержано нею 19 квітня 2018 року. У зв'язку з наведеним просила поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду.
Судами попередніх інстанцій вказані підстави визнано неповажними, оскільки подані позивачем докази свідчать про вжиття ФО-П ОСОБА_1 заходів досудового врегулювання спору щодо визнання протиправною та скасування вимоги контролюючого органу від 6 лютого 2018 року №Ф-299-25 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 9025,75 грн, тоді як предметом оскарження у даній справі є рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300, правом на оскарження якого в адміністративному порядку ФО-П ОСОБА_1 не скористалася.
Таким чином, звернувшись до суду лише 28 квітня 2018 року з позовом про скасування оскаржуваного рішення від 2 грудня 2016 року №0018821300, позивач пропустила десятиденний строк звернення до суду, який встановлений Законом № 2464-VI. При цьому, позивачем у клопотанні про поновлення строку не наведено обставин, які б вказували на поважність причин пропуску строку.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску ФО-П ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася 17 грудня 2016 року, але з цієї дати не вчиняла передбачених чинним законодавством дій для поновлення цих прав, позивачем не зазначено обґрунтованих причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та не надано доказів на підтвердження того, що існували певні об'єктивні обставини, що перешкоджали їй скористатися правом на звернення до адміністративного суду у встановлений законом строк, а отже й про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
За правилами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх