11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 620/2444/19
адміністративне провадження № К/9901/6411/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Комфорт Групп" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (головуючий суддя Баргаміна Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року (головуючий суддя Губська Л.В., судді - Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Комфорт Групп" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт Групп» (далі - ТОВ «Еко Комфорт Групп») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення у Чернігівській області від 24 липня 2019 року: №00002161400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 822 275 грн (в тому числі за податковим зобов'язанням у розмірі 657 820 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 164 455 грн; № 00002171400, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 64 271 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Еко Комфорт Групп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби України за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби України за переліком згідно з додатком 2. Згідно з додатками 1 та 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України утворено ГУ ДПС у Чернігівській області до якого приєдналося ГУ ДФС у Чернігівській області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р "Питання Державної податкової служби" визначено можливість забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну фіскальну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" Державна податкова служба України є правонаступником прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності. Основні завдання та повноваження Державної податкової служби України визначені у Положенні про ДПС, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227.
ГУ ДПС у Чернігівській області зареєстровано як юридичну особу і включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" за кодом 43143966.
За змістом статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про заміну відповідача у цій справі з ГУ ДФС у Чернігівській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Чернігівській області.
ГУ ДПС у Чернігівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
У судове засідання сторони не з'явилися хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Від ГУ ДПС у Чернігівській області до Верховного Суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
У зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Чернігівській області у період з 26 червня 2019 року по 3 липня 2019 року посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірка ТОВ «Еко Комфорт Групп» щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2018 року по взаємовідносинах з ТОВ «Пріорс» (назва на момент проведення операцій ТОВ «ТК Інтегра»), ТОВ «Смартбіз-технолоджі», ТОВ «Елістарс», за результатами якої 8 липня 2019 року складено Акт № 512/14/41609367.
Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44 пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що сплачується до державного бюджету всього у сумі 657820 грн, у тому числі за грудень 2018 року на 657 820 грн; завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 64 271 грн ПДВ, у тому числі за грудень 2018 року на 64 271 грн.
Висновки контролюючого органу ґрунтувалися на тому, що у контрагентів позивача відсутні матеріальні та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст оформлених господарських операцій з постачання товарів; не підтверджено придбання поставлених товарів, їх походження, якість, доставку (транспортування) та передачу на складі покупця; ТОВ «ТК Інтегра» внесено до Реєстру суб'єктів фіктивного підприємництва, керівник надав пояснення про свою непричетність до діяльності даного підприємства, а ТОВ «Смартбіз-технолоджі», ТОВ «Елістарс» є фігурантами кримінальної справи, порушеної за частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, як підприємства, що «упродовж 2016-2018 років створені та придбані невстановленими особами з метою прикриття протиправної діяльності, спрямованої на формування безпідставного податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки».
На підставі Акта перевірки 24 липня 2019 року ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято податкові повідомлення-рішення: № 00002161400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 822275 грн, у тому числі за податковим зобов'язанням у розмірі 657820 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 164 455 грн; № 00002171400, яким зменшено суму від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 64271 грн.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятим ГУ ДФС у Чернігівській області 24 липня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними, та про їх скасування.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, виходили з наступних мотивів, з якими погоджується Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із абзацом одинадцятим статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно пункту 137.1 статті 137 вказаного Кодексу, податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ТК Інтегра» як постачальником та ТОВ «Еко Комфорт Групп» як покупцем 1 грудня 2018 року укладено договір поставки. Згідно умов договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар.
Згідно пункту 2.2. вказаного договору постачання товару здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010): склад постачальника.
В подальшому між вказаними суб'єктами господарських відносин було укладено додаткову угоду № 1 від 10 грудня 2018 року до договору поставки від 1 грудня 2018 року, згідно якої, зокрема, пункт 2.2 викладено в новій редакції, а саме: постачання товару здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010): склад покупця.
Аналогічні за змістом договори були укладені і з іншими контрагентами, а саме договір поставки від 1 грудня 2018 року з ТОВ «Смартбіз-технолоджі» та договір поставки від 1 грудня 2018 року з ТОВ «Елістар». Також, додатковими угодами до вказаних договорів внесені зміни, щодо умов постачання товару.
На підтвердження виконання сторонами договірних зобов'язань позивачем надано такі документи:
- по відносинах з ТОВ «ТК Інтегра»: видаткову накладну № 60 від 21 грудня 2018 року, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 5-20 мм у кількості 2324 т; видаткову накладну № 61 від 18 грудня 2018 року, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 5-20 мм у кількості 2324 т; видаткову накладну № 62 від 24 грудня 2018 року, складену в м. Маріуполь, про поставку щебню фракції 20-40 мм у кількості 2464 т; податкові накладні № 60 від 21 грудня 2018 року, № 61 від 18 грудня 2018 року, № 62 від 24 грудня 2018 року; витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 8022.
- по відносинах з ТОВ «Смартбіз-технолоджі»: видаткову накладну № 21 від 27 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного кількості 3200 т; видаткову накладну № 30 від 28 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку щебню фракції 20-40 мм у кількості 2464 т; видаткову накладну № 20 від 28 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного у кількості 7273 т; видаткову накладну № 19 від 26 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку піску (з доставкою) у кількості 2500 т; податкові накладні № 19 від 26 грудня 2018 року, № 20 від 28 грудня 2018 року, № 30 від 28 грудня 2018 року, № 21 від 27 грудня 2018 року; витяги з Єдиного реєстру податкових накладних № 8022 та № 7966.
- по відносинах з ТОВ «Елістар»: видаткову накладну № 22 від 24 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку піску (з доставкою) у кількості 2500 т; видаткову накладну № 21 від 20 грудня 2018 року, складену в м. Суми, про поставку відсіву гранітного в кількості 5000 т; податкові накладні № 21 від 20 грудня 2018 року, № 22 від 24 грудня 2018 року; витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 7966.
На підтвердження поставки товарно-матеріальних цінностей за вказаними правочинами, позивачем надано договір про надання послуг відповідального зберігання від 1 грудня 2018 року, укладений між ПП «Кассиель» як зберігачем та ТОВ «Еко Комфорт Групп» як поклажедавцем, згідно умов якого останній передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності (товар).
Згідно даного договору товаром є: пісок, щебінь, інші будівельні матеріали чи сировина (п. 1.2 договору).
Відповідно до пункту 1.3 договору зберігач здійснює зберігання товару за наступною адресою: м. Чернігів, вул. І.Маземи, 59-а.
Згідно договору оренди приміщень № 429 від 15 червня 2010 року, додаткових угод № 1 від 4 липня 2013 року та № 2 від 27 вересня 2013 року до вказаного договору, укладеного між ВАТ «Домобудівник» та ПП «Кассиель», останнє орендувало 250 кв. м офісних приміщень та 5800 кв. м виробничих приміщень.
Так, за актами прийому-передачі позивач передав, а ПП «Кассиель» прийняло на відповідальне зберігання наступне майно: 18 грудня 2018 року щебінь фракції 5-20 мм у кількості 2324 т; 21 грудня 2018 року щебінь фракції 5-20 мм у кількості 2324 т, відсів гранітний у кількості 5000 т; 24 грудня 2018 року щебінь фракції 20-40 мм у кількості 2464 т, пісок у кількості 2500 т; 26 грудня 2018 року пісок у кількості 2500 т; 27 грудня 2018 року відсів гранітний у кількості 3200 т; 28 грудня 2018 року відсів гранітний у кількості 7273 т, щебінь фракції 20-40 мм в кількості 2464 т.
Згідно з правилами «ІНКОТЕРМС-2010» умова поставки EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо).
Відповідальність продавця закінчується при передачі товару покупцеві або найнятому ним перевізнику в приміщенні продавця. При цьому, продавець не відповідає ні за навантаження товару на транспорт, ні за сплату митних платежів, ні за митне оформлення товару, що експортується; покупець несе всі витрати з вивезення товару зі складу, перевезення, митного оформлення.
За бази поставки EXW покупець несе всі види ризику і всі витрати по переміщенню товару з території продавця до зазначеного місця призначення. Даний термін покладає, таким чином, мінімальні обов'язки на продавця, і покупець повинен нести всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Отже, такий вид поставки завжди вживається із зазначенням місця розташування продавця.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних дає підстави погодитися з висновками контролюючого органу про те, що ненадання доказів здійснення транспортування товару є обставиною, яка підтверджує нереальність здійснення господарських операцій.
Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 №128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 цих правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції обгрунтовано зазначили, що доводи позивача про можливість укладення цивільно-правових угод для поставки товарів є безпідставними та підлягають відхиленню.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідачем надано копію пояснень директора ТОВ «ТК Інтегра» ОСОБА_1 , відібраних міжрегіональним оперативним управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в яких останній заперечує свою причетність до створення цього товариства та до його фінансово-господарської діяльності.
Також, контролюючим органом в акті перевірки вказано про неможливість укладення цією особою будь-яких правочинів від імені товариства з огляду на те, що ОСОБА_1 був керівником ТОВ «ТК Інтегра» у період з 10 грудня 2018 року до 22 квітня 2019 року, в той час, як договір поставки між вказаним товариством та позивачем було укладено 1 грудня 2018 року.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що первинні документи, виписані від імені підприємства особою, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.
За таких обставин, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ГУ ДПС у Миколаївській області доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих 24 липня 2019 року: №00002161400 та № 00002171400.
Враховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог ТОВ «Еко Комфорт Групп» про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Комфорт Групп" залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх