ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2020Справа № 910/5350/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 12121,71 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України про стягнення 2143 грн. в якості відшкодування майнової шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо порушення строків виплати встановленої законом компенсації, 2143 грн. трьох процентів річних, 2835,71 грн. інфляційних втрат та 5000 грн. відшкодування немайнової шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо строків виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 у справі № 908/1146/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
05.05.2020 та 07.05.2020 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що здійснював списання коштів державного бюджету за черговістю надходження рішень суду та в межах відповідних бюджетних призначень та асигнувань. Також відповідач послався на те, що законодавством не передбачено строку для виконання рішення суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування трьох процентів річних за несвоєчасне виконання рішення.
Дана справа розглянута з урахуванням пункту 4 розділу Х прикінцевих положень ГПК України (у редакції, чинній до 17.07.2020 року).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про відшкодування за рахунок держави немайнової шкоди в розмірі 314 749,32 грн., завданої бездіяльністю Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області та її правонаступником Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду у справах № 808/2973/15 та № 808/3860/16. Також Товариство просить визначити порядок виконання рішення шляхом стягнення з державної казначейської служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕНЕРГОХІМ" 314 749,32 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 у справі № 908/1146/18 позов задоволено частково: стягнено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" немайнову шкоду в розмірі 108 648,78 грн.; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у справі № № 908/1146/18 рішення Господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 залишено без змін.
На виконання рішення Господарського суду Запорізької області видано наказ від 12.12.2018 № 908/1146/18.
20.02.2019 позивач звернувся до Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі із заявою про виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 № 908/1146/18.
Відповідно до платіжного доручення від 17.10.2019 № 4008, проведеного банком 24.10.2019, Казначейство України перерахувало на рахунок позивача 108648,78 грн. із призначенням платежу « 3504030;2800; відш.немайн.шкод.зг.наказ Господ.с.Запоріз.обл. 12.12.2018 № 908/1146/18 кор.ТОВ «Техенергохім».
24.10.2019 позивач звернувся до Державної казначейської служби України з листом № 908/1146/18/13 щодо несвоєчасного перерахування коштів на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 № 908/1146/18 та просив сплатити три проценти річних за час прострочення.
У відповіді від 30.10.2019 № 5-06-06/18624 на вказаний лист Державна казначейська служба України повідомила, що кошти за платіжним дорученням від 17.10.2019 № 4008 перераховані в повному обсязі та законодавством сплата компенсації за порушення строків перерахування коштів за програмою КПКВК 3504030 не передбачено.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Як вбачається з статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (зі змінами та доповненнями), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Підпунктом 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.
Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр) є Державна казначейська служба України (Казначейство України) (п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011).
Згідно із пп. 5 п. 4 наведеного Положення, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами та доповненнями, надалі - Порядок).
У відповідності до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 4901-VI).
Суд зазначає, що у даному випадку таким, що підлягає застосуванню, є саме Закон України «Про гарантії Держави щодо виконання судових рішень», оскільки він є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року по справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
За положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
Крім того компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.
Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст. 5 вказаного Закону та пунктів 50-52 Порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 809/836/17.
Щодо посилання відповідача на викладену правову позицію в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 804/2076/17, суд зауважує, що в указаній справі відмінні фактичні обставини, оскільки стягненню підлягала матеріальна шкода, право на відшкодування якої здійснювалося на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов'язання, позаяк Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від постанові від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц.
Одночасно суд зауважує, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та передбачені вказаною статтею три проценти річних конкретизуються в частині 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якою річні проценти встановлюється в розмірі трьох.
Виходячи з положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відтак, нарахування позивачем трьох процентів річних двічі за одне й те саме правопорушення відповідачем суперечить вказаній нормі Конституції України.
Крім того, позивачем при визначені періоду нарахування трьох процентів річних не враховано, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.
Із матеріалів справи слідує, що відповідна заява позивачем про виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 12.12.2018 № 908/1146/18 датована 20.02.2019, у зв'язку з чим Казначейство мало строк для виконання вказаного наказу протягом трьох місяців, а саме до 20.05.2019 року.
При цьому, за положеннями статтей 253, 254 ЦК України, день фактичного виконання зобов'язання не включається до періоду прострочення, а тому останнім днем нарахування річних є 23.10.2019 року.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних за період з 20.05.2019 по 23.10.2019 включно, суд дійшов висновку, що три проценти річних підлягають стягненню в розмірі 1402,02 грн.
У той же час, за арифметичним перерахунком суду, інфляційні втрати за вказаний період мають від'ємний розмір, а саме -9,11 грн., а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Щодо заявленої до стягнення немайнової шкоди в розмірі 5000 грн., завданої бездіяльністю відповідача, суд дійшов висновку про наступне.
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статті 1173 і 1174 ЦК є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно низки факторів, як-то: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом прийнято до уваги обов'язковість виконання судових рішень, неправомірність дій відповідача щодо несвоєчасного виконання судового рішення на користь позивача та тривалість невиконання відповідачем рішення суду. При цьому, присуджена до стягнення на користь позивача у межах справи № 908/1146/18 сума грошових коштів у розмірі 108 648,78 грн. становила завдану позивачу бездіяльністю Державної податкової інспекції немайнову шкоду та підлягала перерахуванню позивачу з Державного бюджету України.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.
У рішенні від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
У пункті 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зауважено, що Суд вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (№ 2), у пункті 100 якого зазначено: "Стосовно цього останнього критерію Суд зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу".
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку задовольнити позов у частині стягнення з відповідача немайнової шкоди в розмірі 5000 грн.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов'язки (ч. 2 ст. 2, ст. 170 ЦК України).
Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України.
При цьому, відповідно до вимог процесуального законодавства резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей щодо органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Аналогічний правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина 2 статті 129 ГПК України)
Таким чином, оскільки судовий збір за подання даного позову не сплачується, та відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України, то судовий збір з відповідача не стягується.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29; ідентифікаційний код 22161169) 1402 (одну тисячу чотириста дві) грн. 02 коп. трьох процентів річних та 5000 (п'ять тисяч) грн. немайнової шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.В. Полякова