Справа № 755/1172/20
"05" листопада 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Виниченко Л.М.,
при секретарі Сіренко Д.В.,
за участі
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу № 755/1172/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішень суду під час проведення виконавчого провадження,-
Позивач 21.01.2020 року звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої через тривале невиконання обов'язків та бездіяльність виконавчої служби щодо виконання рішення суду під час проведення виконавчого провадження.
Відповідно вимог поданої уточненої позовної заяви позивач просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030 у відшкодування майнової шкоди кошти у розмірі 240 997 грн. та моральної шкоди 15 000 грн. завданої тривалим невиконанням рішення суду внаслідок бездіяльності Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 договору позики від 21.03.2002 року на суму 39 307 грн., що на момент укладання угоди складало 7 386 дол. США по курсу НБУ, які останній зобов'язався повернути в строк до 25.09.2002 р., рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2004 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 46 074 грн.
Позивач зазначає, що вперше виконавче провадження було відкрите 09.11.2004 р. та закрите 30.12.2004 р. за відсутності майна в боржника та триває на протязі більше 15-ти років. Протиправна поведінка державної виконавчої служби підтверджується тим, з 2004 року не виконано жодного судового рішення, при цьому бездіяльність виконавчої служби визнана ухвалою суду від 11.07.2017 р. у справі № 755/7072/17; рішенням від 30.05.2019 р. у справі № 755/2833/18; невиконанням зобов'язань покладених на відповідача в резолютивній частині вказаної ухвали суду від 11.07.2017 р.; не направлення йому постанови про відкриття зведеного виконавчого провадження№ 54034403, що є порушенням ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 14 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень; відсутністю реагування на його заяви наявні в матеріалах виконавчого провадження про виклик боржника до виконавчої служби для надання пояснень; невиконанням ухвали суду від 02.03.2018 р. у справі № 755/13989/15-ц про примусовий привід боржника; бездіяльністю ДВС у розшуку боржника, через що він був змушений особисто займатися розшуком боржника на протязі 6 років (2004 - 2011), що завдало шкоди йому здоров'ю; байдужим відношенням державної виконавчої служби до кримінальних проваджень порушених за його заявами за ст. 382 КК України та ст. 190 КК України.
Позивач вказує, що через невиконання жодного з рішень суду йому було завдано збитки, що підтверджується реальною втратою коштів на які він розраховував та які досі не повернуті; знеціненням коштів у зв'язку з інфляцією; несвоєчасне виконання рішення суду спричинило суттєву затримку на накопичення коштів для проведення повторної операції трансплантації, яка йому потрібна за життєво важливими показниками.
Причинно-наслідковий зв'язок між діяннями особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, що встановлено рішеннями Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2017 р. у справі № 755/7072/17 та від 30.05.2019 р. у справі № 755/2833/18.
Позивач стверджує, що через бездіяльність державних виконавців, починаючи з 2004 року він відчуває душевні страждання, приниження своєї часті та гідності, завдану моральну шкоду оцінює у 15 000 грн.
Зазначає, що через невиконання з 2004 р. жодного судового рішення він втратив свої особисті кошти, як особа з інвалідністю 1 групи внаслідок війни, що значно ускладнювало відвідування суду та державної виконавчої служби, потребувало витрат на пересування. Через затягування процесу із стягнення суми боргу він змушений був витрачати значні сили, час та кошти на оскарження бездіяльності працівників виконавчої служби. Встановлення істини в справі та доказування протиправної бездіяльності потребували значних коштів та моральних сил. Також постійно був змушений робити візити до державного виконавця та в судові засідання щоб довести неправомірність затримки примусового виконання судового рішення, відвідував Дніпровський районний відділ виконавчої служби у м. Києві не менше двох разів на місяць з метою дізнатися про дії виконані державним виконавцями, які постійно змінюються та безпідставно і періодично закривали виконавчі провадження.
Позивач вказує, що причинно-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача та заподіянням шкоди полягає в тому, що він зазнав моральних страждань у зв'язку з бездіяльністю Державної виконавчої служби, яка була наслідком погіршення стану його здоров'я, а також задля відновлення своїх порушених прав на протязі тривалого часу - більш 15 років, вимушений був змінити режим життя, постійно контролювати хід виконавчого провадження, витрачати час на судові засідання, що негативно впливало на його самопочуття, вимагало додаткових зусиль для відновлення морального стану, а також значних матеріальних витрат, витрачати кошти, час, сили, в той час як він є особою з інвалідністю внаслідок війни 1 групи, на встановлення істини в справі та доказування протиправної бездіяльності виконавчої служби. Тривала боротьба на захист своїх прав виснажує, викликає у нього психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності державних органів на які покладено обов'язок виконання рішення суду, що створює додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішуються. Все це позначилося на укладі його життя, у зв'язку з чим витрачав свій час та власні кошти, що супроводжувалось моральним виснаженням, покладенням на нього обов'язку на протязі 6 років (2004 - 2011) по розшуку боржника через те, що державна виконавча служба самоусунулась від виконання обов'язків щодо встановлення місця проживання боржника, його місць роботи, тому через таку бездіяльність він змушений був шляхом звернень та скарг до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства юстиції України примушувати державних виконавців належним чином виконувати свої обов'язки. На даний час державний виконавець знову усунувся від розшуку боржника (а.с. 151-159).
Посилаючись на ст. ст. 56, 124 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, Закон України «Про виконавче провадження», ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та надмірне тривале невиконання остаточних рішень позивач просить відшкодувати майнову шкоду у розмірі 240 997 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.
Ухвалою суду від 27.01.2020 року відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 41).
Ухвалою суду від 30.03.2020 року подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків (а.с. 54, 55).
29.05.2020 року до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало з ним у правовідносини і жодної шкоди позивачу не завдавало, тож відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів. Позивач знаходився у правовідносинах з Державною виконавчою службою та саме внаслідок дій зазначеного державного органу виникла підстава для звернення позивача до суду для відновлення порушених його прав. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. При цьому у Державному бюджеті України передбачено кошти на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, але не передбачено відповідних асигнувань на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті невиконання рішення суду через втрату можливості стягнення коштів за виконавчим документом. Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необгрунтованими (а.с. 89-95).
05.06.2020 року позивач подав відповідь на відзив Державної казначейської служби України у якій просить задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 104-108).
Ухвалою суду від 17.06.2020 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, оголошено в підготовчому судовому засіданні перерву та встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання відзиву за вказану заяву, відповіді на відзив та заперечень (а.с. 113, 114).
Ухвалою суду від 15.07.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 136, 137).
Ухвалою суду від 05.10.2020 року замінено відповідача у справі Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на відповідача - Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), прийнято заву позивача з уточненими позовним вимогами від 01.10.2020 р. до відповідачів Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Державної казначейської служби України, в судовому засіданні оголошено перерву та встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання відзиву за заяву позивача, відповіді на відзив та заперечень (а.с. 172-174).
20.10.2020 р. до суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у попередньо поданому відзиві.
21.10.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не погоджуючись з поясненнями та аргументами викладеними Державною казначейською службою України у відзиві.
В судовому засіданні позивач підтримав позов та викладені у ньому обставини, додатково пояснив, що починаючи з 2004 року по даний час не було виконано 8 рішень суду, змінилось більше 20 державних виконавців, яким він надавав інформацію про боржника, у 2012 р. за його участю державний виконавець відвідав вдома боржника, з яким поспілкувався, однак опису майна не провів, у 2018 р. боржник продав свою квартиру у якій продовжує проживати, проте на виклики до виконавчої служби не з'являвся, протягом всього часу виконавчі провадження закривались та відкривались. Через це стан його здоров'я погіршився, він знаходиться на постійному лікуванні у військовому шпиталі.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причину неявки не повідомлено. У поданому відзиві на уточнену позовну заяву Державна казначейська служба України просить розглянути справу у відсутності представника Казначейства.
Відповідач Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відзив на позов не подав.
Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.10.2004 року у справі № 2-2719/04 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 46 074 грн. (а.с. 17-18). На виконання цього рішення Дніпровським районним судом м. Києва 09.11 2004 року було видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві від 30.12.2004 року вищевказаний виконавчий лист № 2-2719 було повернуто стягувачу без виконання у зв'язку з відсутністю майна в боржника (а.с. 31).
З матеріалів справи убачається, що на підставі рішень Дніпровського районного суду м. Києва, постановлених за результатами розгляду позовних заяв ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, були видані наступні виконавчі листи про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики та індексу інфляції:
- виконавчий лист № 2-6449/2011 виданий 14.03.2012 року про стягнення 53 187,73 грн. (а.с. 32),
- виконавчий лист № 2604/13946/12 виданий 27.02.2013 року про стягнення коштів у сумі 6 183,68 грн. (а.с. 33);
- виконавчий лист № 755/20352/13-ц виданий 05.03.2014 року про стягнення суми 6 436,20 грн. (а.с. 34);
- виконавчий лист № 755/19638/14-ц виданий 12.12.2014 року про коштів 44911,17 грн. (а.с. 35);
- виконавчий лист № 755/13989/15-ц виданий 09.12.2015 року про стягнення суми 82940,74 грн. (а.с. 36);
- виконавчий лист № 755/16599/16-ц виданий 29.03.2017 року про стягнення коштів у сумі 20396,35 грн. (а.с. 37);
- виконавчий лист № 755/8822/18-ц виданий 03.10.2018 року про стягнення суми 23294,39 грн. (а.с. 38).
Позивач звертався до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві стосовно невиконання вищевказаних виконавчих документів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 р. у справі № 755/7072/17 таку скаргу було задоволено; визнано бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо виконання рішень Дніпровського районного суду м. Києва по зведеному виконавчому провадженню № 53233285 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неправомірною та зобов'язано Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві виконати дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішень Дніпровського районного суду м. Києва по зведеному виконавчому провадженню № 53233285 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (а.с. 19-22).
При вирішенні скарги ОСОБА_1 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби судом було встановлено, що з 2004 року судові рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виконані, у тому числі у зведеному виконавчому провадженні, яке розпочато з січня 2017 року, згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні дані щодо виконання державним виконавцем наступних дій: звернення до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; звернення до суду щодо застосування до боржника приводу у разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця; залучення в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб; накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов'язань у разі його ухилення від виконання зобов'язань; та інших дій, передбачених передбачені цим Законом. Також відсутні дані щодо виконання рішення наради управління виконавчої служби згідно протоколу № 46 від 13.10.2014 року, винесеного за заявою стягувача.
Попередньо позивач ОСОБА_3 також звертався до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності під час виконавчого провадження. За результатами розгляду такого спору рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.05.2019 р. у справі № 755/2833/18 позов задоволено частково, а саме визнано бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у зведеному виконавчому провадженні № 54034403.
За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30.05.2019 р. залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22.10.2019 року.
Судовим рішенням встановлено, що на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває зведене виконавче провадження № 54034403 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 244 798,04 грн., до складу якого входять виконавчі листи Дніпровського районного суду м. Києва: № 755/20352/13-ц від 05.03.2014 року про стягнення боргу у сумі 6 436,20 грн.; № 2604/13946/12 від 27.02.2013 року про стягнення боргу у сумі 6 183,68 грн.; № 755/16599/16-цвід 29.03.2017 року про стягнення боргу у сумі 20396,35 грн.; № 755/19638/14-цвід 12.12.2014 року про стягнення боргу у сумі 44911,17 грн.; № 2-6449/2011від 14.03.2012 року про стягнення боргу у сумі 60635,51 грн.; № 755/13989/15-цвід 09.12.2015 року про стягнення боргу у сумі 82940,74 грн.; № 755/8822/18-ц від 03.10.2018 року про стягнення боргу у сумі 23294,39 грн.
Також рішенням суду встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача Головного територіального управління юстиції у м. Києві Управління державної виконавчої служби і суду з приводу тривалого невиконання судових рішень та визнано обгрунтованими твердження позивача щодо невиконання судового рішення впродовж тривалого часу, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд.
За нормою частини 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За повідомленням Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 17.07.2019 року № 34633/6, на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № 54034403 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 244 798,04 грн., до складу якого входять виконавчі листи Дніпровського районного суду м. Києва: № 2-6449/2011 від 14.03.2012 року, № 2604/13946/12 від 27.02.2013 року, № 755/20352/13-ц від 05.03.2014 року, № 755/19638/14-ц від 12.12.2014 року, № 755/13989/15-ц від 09.12.2015 року, № 755/16599/16-ц від 29.03.2017 року, № 755/8822/18-ц від 03.10.2018 року. Станом на 08.07.2019 р. борг не стягнуто, загальна сума заборгованості за вказаними виконавчими листами становить 244 798,08 грн. (а.с. 14).
Згідно частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня2012 року № 11-рп/2012).
Виконання судового рішення - сфера регулювання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 р. у справі "Войтенко проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу №1).
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, судом встановлені обставини невиконання відповідачем Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва судових рішень щодо позивача, як стягувача у виконавчих провадження, упродовж тривалого часу, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд.
При вирішенні спору суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені вищенаведеними статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі 240 997 грн., яка нарахована позивачем, як збитки, через інфляційні втрати за період з 09.11.2004 до 17.03.2020 р. (5 609 днів прострочення) виходячи із суми боргу 39 307 грн. з урахуванням встановлених індексів інфляції за весь час прострочення.
Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, так як зведене виконавче провадження на даний час перебуває на примусовому виконанні. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).
Вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а оскільки боржником у даному зобов'язанні є ОСОБА_2 , то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19).
У зв'язку з наведеним позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню.
Положення ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачають, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначає ЄСПЛ у справі «Антонюк проти України» від 11.12.2008р., відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні, при цьому надмірне тривале провадження дає підстави для відшкодування моральної шкоди. Такого висновку також дійшов і Верховний Суд.
Під час розгляду справи встановлено, що Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/7072/17 від 11 липня 2017 р. та у справі № 755/2833/18 від 30.05.2019 р. визнавались неправомірною бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо виконання рішень Дніпровського районного суду м. Києва по зведеному виконавчому провадженню про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів та було зобов'язано вказаного відповідача вчинити дії на відновлення порушених прав стягувача.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судових рішень, також встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача Головного територіального управління юстиції у м. Києві Управління державної виконавчої служби і суду з приводу тривалого невиконання судових рішень.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача.
Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів на користь позивача, тому суд приходить до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.
Позивач є особою з інвалідністю 1 групи та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 1).
Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, що тривають з кінця 2004 року, стан здоров'я ОСОБА_1 , глибину душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок невиконання судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів, що призвело до зміни ритму життя позивача, який для відновлення своїх порушених прав неодноразово звертався до державних виконавців, до суду, контролював хід виконавчого провадження, витрачав час на судові засідання, направлення запитів і скарг до державної виконавчої служби та контролюючих її органів, що негативно впливало на самопочуття позивача, вимагало додаткових зусиль для відновлення морального стану та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 15 000 грн., яка заявлена позивачем.
Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання бездіяльності державної виконавчої служби порушене право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.
За викладених обставин позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки в цій частині знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно положень пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та судових витрат у даній справі сторонами не заявлялось.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За наведених обставин питання щодо судових витрат при ухваленні рішення судом не вирішувалось.
Керуючись ст. ст. 13, 19, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 170, 1173, 1174 ЦК України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 82, 89, 133, 141, 223, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішень суду під час проведення виконавчого провадження задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої моральної шкоди 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місце знаходження: 02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 15, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35011660.
Відповідач - Державна казначейська служба України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37567646.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2020 р.
Суддя Л.М.Виниченко