ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18403/20
провадження № 3/753/8382/20
"06" листопада 2020 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Коляденко П.Л., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої на посаді директора в ТОВ «Нивки фудс», проживаючої за адресою:. АДРЕСА_1 ,
за вчинення правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ОСОБА_1 , 11.08.2020 року, о 21 год. 55 хв., рухаючись по вул. Дніпровська набережна, 8/1 у м. Києві, керуючи автомобілем «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, не врахувала дорожньої обстановки та не вибрала безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впоралася з керуванням та допустила зіткнення з автомобілем «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який зупинився попереду, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушила п. п. 2.3 б), 2.9 а), 12.1 ПДР. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою приладу «Драгер» в присутності двох свідків.
До суду ОСОБА_1 не з'явилася, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП, про причини неявки не повідомила. Враховуючи вище зазначені правові норми, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також, право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, за статтею 130 КУпАП, на особисту участь у розгляді її справи чи участь її адвоката, встановлене частиною першою статті 268 КУпАП, не є абсолютним. Законом визначено випадки, коли справа не може розглядатися за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, однак розгляд справи за статтею 130 КУпАП не належить до цих випадків.
Разом з тим, право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, за статтею 130 КУпАП, на особисту участь у розгляді її справи чи участь її адвоката, встановлене частиною першою статті 268 КУпАП, не є абсолютним. Законом визначено випадки, коли справа не може розглядатися за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, проте розгляд справи за статтею 130 КУпАП, в якій ОСОБА_1 притягається до відповідальності, не належить до цих випадків.
Крім того, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Смірнов проти України» (2005 р.), у силу вимог параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням параграфу 1 статті 6 даної Конвенції.
При цьому до завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення наряду із охороною прав і свобод громадян віднесено в тому числі і виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Таким чином відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не має перешкоджати її розгляду зі збереженням можливості притягнення особи до адміністративної відповідальності в межах строків, визначених, зокрема, статтею 38 КУпАП, у разі встановлення наявності складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Також, справа не є складною ні в правовому, ні у фактичному аспекті, і в даному випадку безпідставне задоволення клопотання та відкладення розгляду на дату, яка би безальтернативно була би поза межами строку накладення адміністративного стягнення, призвела би до штучного створення умов для уникнення відповідальності за скоєне правопорушення.
Враховуючи викладене, з метою дотримання вимоги розумного строку відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаю можливим розглядати справу на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до загальних положень ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Як вбачається з письмових пояснень, наданих на адресу суду, ОСОБА_1 зазначила, що після проходження огляду на стан сп'яніння з результатами тесту згодна не була, проте проїхати до медичного закладу на освідування працівниками поліції їй запропоновано не було. При цьому вказувала, що працівниками поліції допущено порушення вимог Інструкції щодо використання алкотестеру «Драгер», зокрема прилад не пройшов калібрування за останні 6 місяців, крім того під час проходження тесту у інспектора працювала боді-камера та в неї, ОСОБА_1 , при собі був мобільний телефон, що свідчить про невірність результатів приладу. Крім того, температура повітря на приладі вказана +27 градусів, що не відповідає дійсності. Також вказала, що працівник поліції не пред'явити документи щодо сертифікату відповідності приладу та свідоцтва повірки робочого засобу вимірювальної техніки. Звертала увагу, що її не відсторонили від керування автомобілем. Просила провадження закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.
Другий учасник ДТП - ОСОБА_2 , підтримав пояснення, дані ним під час оформлення пригоди та суду показав, що він, керуючи автомобілем «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Дніпровська набережна у м. Києві, зупинився на Т-подібному перехресті, пропускаючи зустрічний транспорт, щоб в подальшому здійснити розворот, та в цей час відчув удар ззаду. Вийшовши зі свого автомобіля він побачив, що його автомобіль вдарив автомобіль «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 . В ході спілкування із водієм вказаного транспортного засобу відчув запах алкоголю з порожнини рота. В подальшому ним було викликано працівників поліції та швидку допомогу.
Вважаю, що пояснення, надані ОСОБА_2 є логічними, послідовними та повністю узгоджуються із даними схеми місця ДТП, яка складена уповноваженою особою, та підписана учасниками пригоди без будь-яких зауважень, зокрема щодо місця зіткнення транспортних засобів, їх розташування після пригоди, а також даними щодо характеру та локалізації механічних пошкоджень, отриманих транспортними засобами.
Крім того, згідно зі ст. 2 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. N 1103, огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме даними: протоколу про адміністративне правопорушення, який складено у відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та який містить необхідні відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення адміністративного правопорушення; тесту № 2517, який було проведено за допомогою приладу «Драгер» в присутності двох свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до якого рівень алкоголю в крові ОСОБА_1 склав 1.12 проміле, в якому ОСОБА_1 було поставлено підпис про згоду з результатами огляду без будь-яких зауважень та даними акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використання спеціальних технічних засобів.
Посилання ОСОБА_1 про те, що прилад «Драгер», за допомогою якого проводився тест на стан алкогольного сп'яніння, не був повірений належним чином після спливу шестимісячного строку також є неспроможними, так як відповідно до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.216 року № 1747, міжповірочний інтервал для даної категорії приладів законодавчо регульованих ЗВТ «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихується» становить 1 рік.
Разом з тим, відповідно до вимог п. 7 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України від 09.11.2015 року № 1452/735, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
При цьому з даних відеозапису, долученого до матеріалів справи та відтвореного в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_1 на пропозицію пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку на місці за допомогою приладу «Драгер» погодилася та добровільно пройшла його, результати огляду визнала, будь - яких зауважень з даного приводу не мала. З урахуванням наведеного у працівників поліції не було підстав для направлення ОСОБА_1 для проведення огляду у закладі охорони здоров'я.
При цьому відповідно до вимог ч. 5 розділу ІІ вказаної інструкції, поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки перед проведенням огляду. Разом з тим з відтвореного відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не висувала вимог щодо надання їй документів на алкотестер «Драгер».
Крім того, відповідно до ч. 1 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 р. № 1395, водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Як вбачається з даних відеозапису, ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортним засобом, а автомобіль, яким керувала остання, було евакуйовано.
Також, зі змісту протоколу про адіністративне правопоуршеня вбачається, огляд на стан сп'яніння ОСОБА_1 проводився в присутності двох свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому вимог щодо обов'язкового долучення пояснень свідків проходження огляду на стан сп'яніння чинним законодавством не передбачено.
Сукупність викладених доказів, що були ретельно досліджені в ході судового розгляду, дає безумовні підстави зробити висновок, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не зважаючи на заперечення нею своєї вини, підтверджена в повному обсязі, а позиція щодо невизнання вини є обраною позицією захисту з метою уникнути відповідальності за скоєне.
З огляду на викладене, приходжу до висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 130 ч. 1 КУпАП, за обставин, встановлених у протоколах.
Враховуючи те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, приходжу до висновку, що з метою виховання правопорушника та запобігання вчинення ним нових правопорушень, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції статтей 124, 130 КУпАП.
Виходячи з норм ст. 36 КУпАП остаточне адміністративне стягнення накласти у межах санкції статті встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Крім того, відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, яка притягається до адміністративного відповідальності підлягає стягненню судовий збір.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 420 грн. 40 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 36, 40-1, 124, 130 ч. 1, 283-285 КУпАП, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя,-
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі ст. 36 КУпАП накласти остаточне адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 420 грн. 40 коп.
Строк позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів обчислювати з дня винесення постанови про позбавлення цього права, у разі ухилення від здачі документа, що посвідчує право керування транспортними засобами - з моменту примусового вилучення такого документу.
Роз'яснити, що в разі несплати штрафу в п'ятнадцятиденний строк з дня вручення постанови правопорушнику, сума штрафу буде стягнена в порядку примусового виконання постанови в подвійному розмірі.
Крім того, роз'яснити, що після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, вилучене посвідчення водія повертається після успішного складання іспитів на право керування транспортним засобом.
Постанова судді пред'являється до примусового виконання протягом трьох місяців з дня набрання її законної сили.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва.
Суддя