вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2020 р. Справа№ 910/660/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.10.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 01.07.2020 (повний текст складено - 08.07.2020)
у справі №910/660/19 (суддя - Данилова М.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ"
до Державного підприємства "Український науково-дослідний і
проектний інститут цивільного будівництва
"Укрндпіцивільбуд"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області
про стягнення 376 317, 61 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ" (надалі - позивач, ТОВ "ЕН ЕР СІ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва "Укрндпіцивільбуд" (надалі - відповідач, Інститут) про стягнення грошових коштів, у загальному розмірі 376 317,61 грн.
Позов обґрунтовано з посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України тим, що вказані грошові кошти були набуті відповідачем без належної правової підстави, оскільки на момент перерахування цих коштів позивач не знаходився у договірних відносинах з відповідачем.
Відповідач в свою чергу проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що кошти у розмірі 376 317,61 грн не є помилково перерахованими позивачем, а є коштами, що перераховані на виконання договірних зобов'язань.
Так, відповідач зазначив, що впродовж травня-жовтня 2017 року позивачем були перераховані грошові кошти, окремими платежами, як попередня оплата на виконання робіт. При цьому в призначеннях банківських платежів, ТОВ "ЕН ЕР СІ" було зроблене посилання, що ці кошти перераховуються на конкретний відповідний договір.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного суду від 16.10.2019 у справі №910/660/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 376 317, 61 грн боргу, 5 644, 76 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.01.2019 касаційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову Північного апеляційного суду від 16.10.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 по справі №910/660/19 скасовано, передано дану справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд дійшов такого висновку, оскільки встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч основним засадам господарського судочинства щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вирішуючи спір лише з урахуванням доводів позивача про непідписання ним відповідних договорів, не надали жодної оцінки доводам відповідача про те, що вказані кошти сплачені позивачем в якості пайових внесків за отримання права забудови земельної ділянки комунальної власності.
При новому розгляді справи №910/660/19, судом першої інстанції було залучено до участі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/660/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження, викладених у позові обставин. Водночас, господарським судом прийнято як належні докази копії Декларацій про готовність до експлуатації об'єкта, які свідчать про те, що позивач сплачував кошти на виконання вимог Закону України "Про містобудування".
Відтак, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст наявних в матеріалах справи договорів, реквізити яких вказано позивачем під час сплати коштів, свідчать про те, що Білогородська сільська рада, як замовник, доручила позивачу, як платнику, сплатити кошти, а відповідач, як виконавець взяв на себе зобов'язання виконати проектні роботи. При цьому судом було встановлено факт ухилення позивача та третьої особи від підписання цих договорів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/660/19 та постановити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- договори, які зазначені у призначенні платежів при сплаті спірних коштів, позивачем із відповідачем чи іншими юридичними особами не укладалися, не підписувалися, їх істотні умови не узгоджувалися, будь-які попередні переговори, листування між сторонами справи щодо підписання таких договорів не велися. Відповідно позивачем помилково перераховані спірні кошти на рахунок відповідача та були набуті останнім без належної правової підстави;
- відповідач разом із відзивом на позов подав суду першої інстанції шаблони договорів, за реквізитами яких сплачені спірні кошти. Втім такі шаблони не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували наявність зобов'язальних відносин відповідача з позивачем, оскільки вони не підписані жодною особою, яка зазначена як сторона такого правочину, не засвідчені відтисками печаток юридичних осіб;
- факт обґрунтованості заявленого позову базується не лише на встановленні відсутності підписів позивача у зазначених договорах, а також на тому, що відповідачем не було спростовано такі доводи належними доказами, не надано на вивчення суду укладені в належній формі господарські договори, будь-які докази направлення таких договорів на підписання/погодження іншим учасникам справи, які б підтверджували, що особи, яких відповідач зазначив у шаблонах договорів, дійсно погодили істотні умови договору, його предмет, ціну, строки, тощо, як і не було надано будь-яких інших доказів наявності договірних відносин між учасниками справи;
- будь-яке листування чи протоколи нарад, декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи проектна документація, які містять посилання на реквізити договорів, що помилково були зазначені позивачем у платіжних дорученнях, за одночасної відсутності доказів передачі позивачу відповідачем, як він стверджує, оферти у вигляді таких шаблонів договорів до перерахування грошових коштів, не можуть оцінюватися як належні, достовірні та допустимі докази, оскільки вони не містять об'єктивних відомостей щодо обставин справи та у будь-якому разі не підтверджують доводів відповідача про ухилення позивача від підписання договорів, та одночасно не є доказами направлення безпосередньо самих договорів позивачу чи третій особі, а створені штучно з метою використання їх у судовому процесі та продовження неправомірного утримання чужого майна;
- доводи відповідача, підтримані судом першої інстанції про те, що сплата спірних коштів відбувалася в межах тристоронніх правовідносин - позивача, відповідача та третьої особи з приводу сплати відповідного пайового внеску у погодженому сторонами порядку та розмірі суперечить матеріалам справи та вимогам законодавства, оскільки предметом у шаблонах договорів визначено - виконання робіт. У таких шаблонах взагалі не визначено питання пайової участі, її розміру, строки оплати. Замовником у цих договорах є третя особа, яка очевидно не може бути суб'єктом, на якого покладається сплата пайової участі на користь самого себе. Припущення про сплату позивачем пайової участі шляхом укладення таких договорів через фінансування робіт, замовником яких є сільська рада, суперечать суті пайового внеску, оскільки сплата проводиться до відповідного місцевого бюджету у вигляді коштів, а не на рахунок відповідача, та не може бути замінена наданням будь-яких видів послуг чи виконання робіт.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ "ЕН ЕР СІ" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/660/19 за апеляційною скаргою ТОВ "ЕН ЕР СІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2020.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу позивача до Північного апеляційного господарського суду не подали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 розгляд справи №910/660/19 відкладено на 27.10.2020.
У судове засідання 27.10.2020 з'явився представник позивача. Відповідач третя особа представників не направилиа, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників позивача, третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, третьої особи.
У судовому засіданні 27.10.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 27.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ" за період з 15.05.2017 року по 11.10.2017 року було перераховано на рахунок Державного підприємства "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва "Укрндпіцивільбуд" за реквізитами: p/р НОМЕР_1 у АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК", МФО 313849, код ЄДРПОУ 02497683, суму коштів загальним розміром 376 317, 61 грн, а саме:
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №23 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. №13194.2 від 04.01.2017 р. на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 12500,00 грн, ПДВ";
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №24 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.3 від 01.02.2017 р на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 ; сумі 12500,00 грн., ПДВ";
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №25 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.4 від 02.03.2017 р. на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 ; сумі 12500,00 грн., ПДВ";
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №26 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.5 від 03.04.2017 р на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 ; сумі 12500,00 грн., ПДВ";
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №27 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.6 від 20.04.2017 р на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 ; сумі 12500,00 грн., ПДВ";
- 15.05.2017 перераховано кошти у сумі 15 000, 00 грн за платіжним дорученням №28 від 15.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.7 від 03.06.2017 р на підставі листа Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 ; сумі 12500,00 грн., ПДВ";
- 22.05.2017 перераховано кошти у сумі 10 000, 00 грн за платіжним дорученням №35 від 22.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.11 від 18.05.2017 р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 8333,33 грн., ПДВ- 20% 1666,67";
- 22.05.2017 перераховано кошти у сумі 10 000, 00 грн за платіжним дорученням №36 від 22.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.10 від 15.05.2017 р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 8333,33 грн., ПДВ- 20% 1666,67";
- 22.05.2017 перераховано кошти у сумі 10 000, 00 грн за платіжним дорученням №37 від 22.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.9 від 12.05.2017 р на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 8333,33 грн., ПДВ- 20% 1666,67";
- 22.05.2017 перераховано кошти у сумі 10 000, 00 грн за платіжним дорученням №38 від 22.05.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.8 від 05.05.2017 р на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 р. зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 8333,33грн., ПДВ- 20% 1666,67";
- 12.07.2017 перераховано кошти у сумі 53 892,05 грн за платіжним дорученням №74 від 12.07.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.5 від 03.04.2017 р на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 44910,04 грн., ПДВ- 20% 8982,01";
- 01.08.2017 перераховано кошти у сумі 50 000, 00 грн за платіжним дорученням №87 від 01.08.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.9 від 12.05.2017 р на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 41666,67 грн., ПДВ- 20% 8333,33";
- 28.09.2017 перераховано кошти у сумі 52 425,56 грн за платіжним дорученням №131 від 28.09.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.6 від 20.04.20Г р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 у сумі 43687,97 грн., ПДВ- 20% 8737,59";
- 11.10.2017 перераховано кошти у сумі 30 000, 00 грн за платіжним дорученням №139 від 11.10.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.10 від 15.05.2017 р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 р. у сумі 25000,00 грн., ПДВ- 20% 5000,00";
- 11.10.2017 перераховано кошти у сумі 30 000, 00 грн за платіжним дорученням №140 від 11.10.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.8 від 05.05.2017 р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 р. у сумі 25000,00 грн., ПДВ- 20% 5000,00";
- 11.10.2017 перераховано кошти у сумі 30 000, 00 грн за платіжним дорученням №141 від 11.10.2017 з призначенням платежу "опл. зг. дог. № 13194.4 від 02.03.2011 р. на під. лис. Біл.с/р №318/02-26 від 15.05.17 зг. п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11 р. у сумі 25000,00 грн., ПДВ- 20% 5000,00".
Позивач вважаючи, що між ним та відповідачем не укладалося жодних договорів із вказаними реквізитами та, не існує жодних зобов'язань, на виконання яких могли б бути оплачені вищезазначені кошти, направив відповідачу вимогу №24/12/18 від 24.12.2018 щодо повернення помилково перерахованих коштів, в якій просив відповідача повернути помилково перераховані кошти у сумі 376 317, 61 грн протягом 7 календарних днів з дати отримання вимоги.
04.01.2019 відповідач отримав вимогу, що підтверджується відомостями з сайту ПАТ "Укрпошта", однак кошти не повернув, оскільки на його думку кошти в сумі 376 317,61 грн не є помилково перерахованими позивачем відповідачу, а є коштами, що перераховані на виконання договірних зобов'язань.
Так, в рамках розроблення проектної документації на реконструкцію загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської відповідачем було підготовлено та передано позивачу для підписання 3-сторонні договори на виконання проектних робіт:
- №13194.2 від 04.01.2017 - "Архітектурний розділ архітектурно - будівельної частини проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- №13194.3 від 01.02.2017 - "Конструкторський розділ архітектурно - будівельної частини проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- №13194.4 від 02.03.2017 - "Інженерна частина проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- №13194.5 від 03.04.2017 - "Проект організації будівництва, генплан, благоустрій, внутрішньо-майданчикові інженерні мережі проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво - Святошинського району Київської області";
- №13194.6 від 20.04.2017 - "Технологічна частина та техніко-економічні показники до проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво- Святошинського району Київської області";
- №13194.7 від 03.05.2017 - "Розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони), природно-охоронні заходи та випуск затверджувальної частини проекту реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво- Святошинського району Київської області";
- №13194.8 від 05.05.2017 - "Архітектурний розділ архітектурно - будівельної частини робочої документації реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- №13194.9 від 12.05.2017 - "Конструкторський розділ архітектурно - будівельної частини робочої документації реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";
- №13194.10 від 15.05.2017 - "Інженерна частина (OB, ВК, ЗС) робочої документації реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво- Святошинського району Київської області";
- №13194.11 від 18.05.2017 - "Інженерна частина (ЕЛ) робочої документації реконструкції загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво- Святошинського району Київської області".
Згідно з п. 1 названих договорів (№13194.2 від 04.01.2017, №13194.3 від 01.02.2017, №13194.4 від 02.03.2017, №13194.5 від 03.04.2017, №13194.6 від 20.04.2017, №13194.7 від 03.05.2017, №1194.8 від 05.05.2017, №13194.9 від 12.05.2017, №13194.10 від 15.05.2017, №13194.11 від 18.05.2017, вбачається, що Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, як замовник, - доручає, позивач, як платник, - сплачує, відповідач, як виконавець , бере на себе зобов'язання виконати проектні роботи.
На виконання умов п. 2.3. даних договорів, щодо перерахування на розрахунковий рахунок виконавця попередньої оплати на виконання робіт, позивачем упродовж травня - жовтня 2017 року було перераховано 376 317,61 грн, при цьому в призначеннях банківських платежів позивачем було зроблено відповідне посилання, що ці кошти перераховуються на конкретний відповідний договір. Тобто, на думку відповідача, позивач свідомо здійснив 16-ть окремих платежів по договорах.
Окрім того, листом за вих. №172/02-26 від 20.03.2018 Білогородська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області, як сторона - замовник робіт за цими договорами, зверталась до відповідача з листом про надання розробленої проектної документації.
У відповідь на даний лист за вих. №172/02-26 від 20.03.2018, відповідач направив Білогородській сільській раді та позивачу лист за вих. №259 від 03.05.2018, де повідомлялось про необхідність повернення у підписаному вигляді вказаних вище договорів та необхідність доплати в повному розмірі коштів.
Даний лист №259 від 03.05.2018 згідно з поштовими повідомленнями, отримано Білогородською сільською радою та позивачем 08.05.2018, однак відповіді матеріали справи не містять.
07.02.2019 в с. Білогородка відбулась робоча нарада за участю Білогородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1, Білогородської сільської ради та позивача щодо розроблення проектної документації на реконструкцію загальноосвітньої школи №1 по вул. Сосніних, 2 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, в ході якої обговорювались питання безпосереднього розроблення позивачем документації, що стосується цих договорів, однак вказані договори в підписаному вигляді не були повернуті.
В усіх 16-ти окремих платіжних дорученнях (№23 від 15.05.2017, №24 від 15.05.2017, №25 від 15.05.2017, №26 від 15.05.2017, №27 від 15.05.201 7. №28 від 15.05.2017, №35 від 22.05.2017, №36 від 22.05.2017, №37 від 22.05.2017, №38 від 22.05.2017. №74 від 12.07.2017, №87 від 01.08.2017, №131 від 28.09.2017, №139 від 11.10.2017, №140 від 11.10.2017, №141 від 11.10.2017) здійснених, упродовж травня-жовтня 2017 року, в графі призначення платежу ТОВ "ЕН ЕР СІ" вказало посилання "п.2 ст.40 зг.ЗУ №3038-VI від 17.02.11".
Відповідач вказує, що ТОВ "ЕН ЕР СІ" є великим забудовником в с. Білогородка, яким зокрема здано в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки в с. Білогородка.
Згідно з діючою на той час ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту необхідно було сплачувати в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Матеріали справи містять копії Декларацій про готовність до експлуатації об'єкта: №КС 143171450415 від 25.05.2017, №КС 143171450401 від 25.05.2017. №КС 143171450384 від 25.05.2017, №КС 143171450376 від 25.05.2017. №КС 143171450369 від 25.05.2017, №КС 143171450353 від 25.05.2017, №КС 143171570156 від 06.06.2017, №КС 143171570146 від 06.06.2017, №КС 143171570126 від 06.06.2017, №КС 143171570115 від 06.06.2017, - в пункті 22 яких зазначено, що сплачені ТОВ "ЕН ЕР СІ" згідно з платіжними дорученням, які є предметом судового дослідження, кошти є такими, що сплачені по договорам №№13194.2-13194.11, як пайовий внесок в розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту с. Білогородка згідно з п. 2 ст. 40 ЗУ №3038- VI від 17.02.2011.
Відповідач на підтвердження своєї позиції надав копію Протоколу робочої наради від 07.02.2019, в якому зазначено, що має місце не повернення підприємству підписаних договорів, а ДП "УКРИДПІЦИВІЛЬБУД" від платника по договорам - компанії ТОВ "ЕН ЕР СІ", отримано лист, яким останнє вимагає повернення перерахованого авансу в сумі 376, 000 грн, як помилково перерахованих коштів, що на його думку свідчить про існування вказаних договорів.
На думку відповідача вказані договори є схваленими правочинами відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України.
Білгородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області у своїх поясненнях зазначила, що неодноразово співпрацювала із відповідачем з питань розробки проектної документації відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок на території сільської ради. Однак тристоронніх договорів із відповідачем та позивачем, на реквізити яких посилаються сторони, так само як і інших договорів за одночасної участі таких сторін не укладала.
Відповідні договори в сільській раді відсутні, не зареєстровані. Крім цього ні відповідач, ні позивач на узгодження чи підписання Білгородській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області проекти таких договорів не надсилали. У заявах сторін по суті справи також міститься посилання на Лист Білогородської сільської ради із реквізитами "№318/02-26 від 15.05.17", який також вказувався позивачем у призначенні платежу. З вказаного приводу третя особа повідомила, що у сільській раді відсутній оригінал такого листа, та у журналах вихідної кореспонденції інформації про такий документ не знайдено. Інформація щодо відсутності у Білогородської сільської ради вказаного вище листа була надана представнику відповідача, адвокату Букарєєва В.В., ще 27.05.2019 листом за вихідним №449/02-26 у відповідь на адвокатський запит.
Також третя особа повідомила, що договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, між Білогородською сільською радою та позивачем чи відповідачем не укладалися.
Отже спір у справі виник, у звязку з тим, що позивач вважає кошти у сумі 376 317, 61 грн такими, що помилково сплачені на рахунок відповідача, а відтак набуті останнім без належної правової підстави.
Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
- обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Як свідчить зміст наявних серед матеріалів справи договорів, реквізити яких вказано позивачем під час сплати спірних коштів, Білгородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, як замовник, доручає, позивач, як платник, сплачує, а відповідач, як виконавець, бере на себе зобов'язання виконати проектні роботи. Тобто у правовідносинах, про які йдеться у зазначених договорах, позивач, не набував жодних прав, натомість приймав на себе зобов'язання з оплати обумовлених послуг.
Матеріали справи містять докази, відповідно до яких відповідачем було підготовлено та направлено сторонам договори для підписання, а саме копії вказаних договорів; лист №172/02-26 від 20.03.2018 Білогородської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області про надання розробленої проектної документації; копію Протоколу робочої наради від 07.02.2019, в якому було зазначено, що має місце не повернення підприємству підписаних договорів; копії Декларацій про готовність до експлуатації об'єкта, в яких зазначено, що кошти сплачено відповідно до договорів №№13194.2-13194.11 та оригінали виготовленої проектної документації на виконання договорів. Отже, договори не були підписані відповідачем та третьою особою з невідомих причин, хоча вони існували та надавались для підпису відповідачем.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що доводи позивача щодо помилкового здійснення шістнадцяти платежів, в яких чітко зазначено реквізити десяти договорів, за одночасної наявності доводів відповідача про ухилення позивача від їх підписання не є достатнім для підтвердження обставини безпідставного отримання спірних коштів відповідачем.
У платіжних дорученнях, наданих позивачем, ним самим зазначено і інші підстави для перерахування вказаних коштів, а саме, "п. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також лист "Білогор.с/р №318/02-26 від 15.05.17".
Разом з цим, в зазначеній в платіжних дорученнях нормі (ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011 (в редакції, чинній на момент перерахування спірних коштів), йдеться про обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що свідчить про те, що сплата спірних коштів відбувалась в межах тристоронніх правовідносин: позивача, відповідача та Білогородської сільської ради з приводу сплати відповідного пайового внеску у погодженому сторонами порядку і розмірі.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього кодексу.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Ст. 241 ЦК України встановлює, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що особа на підтвердження своїх вимог про повернення грошових коштів, набутих відповідачем без належної правової підстави повинна довести належними і допустимими доказами, у тому числі, письмовими поясненнями про наявність складу цивільного правопорушення, що має наслідком стягнення з відповідача коштів саме, як безпідставно набутих останнім та/або, як помилково перерахованих позивачем.
Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а тому правомірним є висновок щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/660/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "ЕН ЕР СІ" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "ЕН ЕР СІ").
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/660/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/660/19 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕН ЕР СІ".
4. Матеріали справи №910/660/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 13.11.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк