ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/595/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства “Ліра”
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 (суддя Рога Н.В., м. Одеса, повний текст складено 14.07.2020)
у справі № 916/595/20
за позовом Приватного підприємства “Ліра”
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Шаркової Наталії Робертівни
про стягнення 18256,99 грн.,
У березні 2020 року Приватне підприємство “Ліра” (далі також - ПП “Ліра”, Підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Шаркової Наталії Робертівни (далі також - ФОП Шаркова Н.Р., Підприємець) про стягнення з останньої безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 17000 грн. 00 коп. та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 256 грн. 99 коп.
Позов обґрунтовано тим, що для отримання правової допомоги директором Приватного підприємства “Ліра” Дацькою Л.А. було сплачено на поточний рахунок відповідача - ФОП Шаркової Н.Р. грошові кошти у розмірі 17000 грн., однак, станом на дату звернення до суду з позовом договір про надання правової допомоги між ФОП Шарковою Н.Р. та ПП «Ліра» не укладався та правову допомогу позивачу надано не було, чим порушено права та інтереси Підприємства.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивовано тим, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що ПП «Ліра» має право на звернення до суду з позовом про стягнення з ФОП Шаркової Н.Р. грошових коштів у розмірі 17000 грн., які було сплачено гр.Дацькою Л.А.
Не погодившись із рішенням суду, ПП “Ліра” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просило вказане судове рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовної заяви в повному обсязі. Так, скаржник наполягає, що, відмовляючи в позові, суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами було укладено усний правочин. Також апелянт зазначив, що факт звернення директора Підприємства Дацької Л.А. за правовою допомогою до ФОП Шаркової Н.Р. з питань, пов'язаних саме з діяльністю приватного підприємства, підтверджується матеріалами справи, а саме: електронними доказами, поясненнями свідків та самого відповідача, податковим рахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ПП «Ліра» за перший квартал 2017 року, а також Рішенням про закриття дисциплінарної справи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 07.07.2020 (копію якого додано позивачем до скарги).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “Ліра” на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/595/20; розгляд апеляційної скарги ухвалено почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частинами 1, 3 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ПП “Ліра” на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/595/20 здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 25.12.2002 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що здійснює підприємницьку діяльність за кедом КВЕД 69.10 - Діяльність у сфері права; за кодом КВЕД 70.22 - Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
ОСОБА_2 , яка є директором ПП «Ліра», неодноразово зверталась до ФОП Шаркової Н.Р. щодо надання послуг правового характеру, надавши останній пакет документів, які стосувалися понесених ПП «Ліра» витрат на капітальний ремонт та реконструкцію орендованого Підприємством у Департаменту комунальної власності приміщень, для вивчення цих документів та складання правової позиції стосовно певних питань.
Як свідчать копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №19 від 01.03.2017 та до прибуткового касового ордеру №20 від 02.03.2017, Дацька Л.А. надала ФОП Шарковій Н.Р. у якості попередньої оплати за договором про надання послуг правового характеру від 28.02.2017 17000 грн. (10000 грн - 01.03.2017 та 7000 грн - 02.03.2017), які остання прийняла та не заперечує цей факт.
Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396 «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» клас за кодом 69.10 «Діяльність у сфері права» включає: - юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом: консультаційні послуги та представництво у цивільних справах; консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах; консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках; - загальні консультації та складання юридичних документів: свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов'язаних зі створенням підприємств; патентів та авторських прав, підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо; - діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів та арбітрів.
З вищевикладеного слідує, що відповідач у справі - ФОП Шаркова Н.Р. з метою одержання прибутку має право здійснювати діяльність у сфері права, зокрема, у вигляді юридичного представництва інтересів однієї сторони, загальних консультацій та складання юридичних документів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 205 цього Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків
Частиною 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За положеннями ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття; якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
У силу ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За положеннями ч.1, ч.2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Конструкція ст.1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду справи.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають із отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 , яка є директором ПП «Ліра», звернулася до ФОП Шаркової Н.Р. щодо надання послуг правового характеру, у зв'язку з чим передала останній у якості попередньої оплати за надання послуг правового характеру 17000 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №19 від 01.03.2017 та №20 від 02.03.2017, які (кошти) остання прийняла.
Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, наведене свідчить про те, що 28.02.2017 між ФОП Шарковою Н.Р. та ОСОБА_2 було укладено усний правочин - договір про надання послуг правового характеру. При цьому, з квитанцій не вбачається, що ОСОБА_2 діяла у даному випадку саме від імені ПП «Ліра». Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що грошові кошти у розмірі 17000 грн ОСОБА_2 , як директор ПП «Ліра», отримала в касі Підприємства з метою їх подальшої оплати ФОП Шарковій Н.Р. в якості попередньої оплати за договором про надання послуг правового характеру.
Надану позивачем роздруківку податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку по ПП «Ліра» за І квартал 2017 року не можна вважати належним та допустимим доказом того, що ОСОБА_2 , як директор ПП «Ліра», 01.03.2017 отримала в касі підприємства 10000 грн. та 02.03.2017 - 7000 грн., а в подальшому подала звіт щодо використання цих коштів саме у якості попередньої оплати за договором про надання послуг правового характеру з ФОП Шарковою Н.Р. Крім того, зазначений податковий розрахунок є лише роздруківкою, не засвідченою належним чином уповноваженою особою. Докази подання саме такого розрахунку до ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області позивачем також не надані.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що, сплачуючи 17000 грн. ФОП Шарковій Н.Р. у якості попередньої оплати за надання послуг правового характеру, ОСОБА_2 діяла саме як директор ПП «Ліра», від імені та в інтересах даного підприємства, а отже, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за таких обставин у даному випадку права та інтереси ПП «Ліра» не порушено, так як правовідносини виникли саме між ОСОБА_2 та ФОП Шарковою Н.Р.
Таким чином, Господарський суд Одеської області обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ПП «Ліра» до ФОП Шаркової Н.Р. щодо стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 17000 грн., так само як і у задоволенні похідної вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1256,99 грн.
Стосовно доданого до апеляційної скарги Рішення про закриття дисциплінарної справи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 07.07.2020, на яке скаржник посилається як на доказ отримання грошових коштів відповідачем саме від Підприємства, то позивач не заявляв клопотання про приєднання цього рішення до матеріалів справи із наданням доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення КДКА Одеської області не є судовим рішенням, а тому не має преюдиційного значення для вирішення даної господарської справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують вищенаведених висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Ліра” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/595/20 залишити без змін.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран