05 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1132/20 пров. № А/857/7843/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.
з участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (суддя першої інстанції Потабенко В.А., м. Львів, повний текст складено 15.06.2020),-
У лютому 2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням його оскаржив ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що мали місце порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу і недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). В даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 3 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішеннях.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 27.08.2007 (а.с. 13).
Відповідно до даних зворотного боку облікової картки платника податків та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.10.2019 сума недоїмки по сплаті єдиного внеску позивача становила 26539,26 грн.
У зв'язку з цим, Головним управління ДФС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-7045-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 26539,26 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її до суду.
Ухвалююче рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50 позивач ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, відтак, зобов'язаний був нараховувати та сплачувати єдиний внесок, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Доказів наявності пільг по сплаті єдиного соціального внеску позивачем чи його представником не надано. Відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно п.2 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Згідно п.1 ч.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 вищевказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п.5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (п. 6 ч.1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно ч.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки абзац 2 п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» імперативно передбачає обов'язок фізичної особи-підприємця у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, а для платника, який обрав спрощену систему оподаткування - нарахувати єдиний внесок на суми, що визначаються таким платником самостійно для себе.
Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія В02 №645907 вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 27.08.2007. Номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 2 415 000 0000 026567.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був найманим працівником у період, за який нарахований єдиний внесок та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснював за нього його роботодавець.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача був обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок за вказаний період у мінімальному розмірі, незалежно від отримання чи неотримання ним доходу за цей період від здійснення підприємницької діяльності, оскільки це прямо передбачено п.п. 2, 3 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Покликання апелянта на те, що ним не здійснювалася підприємницька діяльність фактично з моменту реєстрації та дотепер, а, відтак, він не отримував доходу від такої діяльності є безпідставними та судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.
Частною 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази, які підтверджували б право позивача на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі ч. 4 ст. 4 вказаного Закону.
Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та розділу VI Інструкції “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Згідно ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» та п. 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз наведених норм права вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Із матеріалів справи видно, що станом на 31.10.2019 у позивача обліковувалася недоїмка в розмірі 26539,26 грн. Вказане підтверджується даними зворотного боку облікової картки платника податку.
Отже, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.
Судомом першої інстанції правомірно не враховано доводи позивача про протиправність спірної вимоги відповідача від 05.11.2019 №Ф-7045-50 з підстав, що законодавством не передбачено право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки в автоматичному режимі за допомогою відповідних програмних комплексів.
Отже, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та фактичними обставинами справи.
Щодо покликання апелянта на покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску та втручання державного органу у його право на мирне володіння майном, а, відтак, порушення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, що відображений в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд апеляційної інстнції зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини встановив наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) “на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”, (2) воно повинне мати легітимну мету (“в інтересах суспільства”) та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений «надмірний індивідуальний тягар».
Згідно з ч.1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас, єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов'язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкцією “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.
Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками Європейського суду з прав людини, наданими у справі “Сєрков проти України” (№ 39766/05, рішення від 07.07.2011, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі “передбачуваності” у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі “Горжелік та інші проти Польщі” (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17.02.2004).
Щодо покликань апелянта про запізнє формування спірної вомоги, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі дії відповідача не призвели до неправильного формування вимоги та не впливають на її законність.
Як правильно встановив суд першої інстанції станом на день винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50 позивач ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, відтак, зобов'язаний був нараховувати та сплачувати єдиний внесок, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що оскаржена вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50 прийнята відповідно до чинного законодавства на момент її формування, до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» щодо усуненя дискримінації за колом платників" від 13.05.2020 року №592-IX, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі, а тому дія цього нормативного акта на спірні правовідносини не поширюється.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-7045-50.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні таких.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №380/1132/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 13.11.2020.