05 листопада 2020 рокуСправа № 500/1347/20 пров. № А/857/9029/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Курильця А.Р.,
при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (суддя Баранюк А.З., м.Тернопіль) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкової вимоги, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - Головне управління) в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2020 №Ф-1618 (далі - Вимога).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що відповідно до інформації щодо позивача, яка міститься у інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», а саме: розділ «Реєстраційні дані», ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю станом на 25.12.1998. Оскільки платником не виконувалось жодних дій передбачених чинним законодавством, в тому числі подання звітності та нарахування єдиного внеску самостійно, тому Головним управлінням відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було сформовано Вимогу. Крім того, зазначає, що Законом №2464-VI жодної норми, яка б звільняла від сплати єдиного внеску осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які проводять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності не передбачено, навіть за умови, коли такі особи мають статус особи з інвалідністю. Оскільки позивач є платником єдиного внеску відповідно до Закону №2464-VI, то такий повинен його сплачувати незалежно від факту отримання доходу.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Розгляд справи проводити у його відсутності.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як особа, яка отримує пенсію по інвалідності, звільнений від сплати єдиного внеску, тому оскаржувана Вимога є протиправною та підлягає до скасування.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок». Облік платників податків, а саме розділ «Реєстраційні дані», відомо, що позивач зареєстрований, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю станом на 25.12.1998 та взятий на облік у контролюючого органу з 06.03.2012 як платник податків.
ОСОБА_1 є адвокатом, здійснює незалежну професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.12.1998№199.
Відповідно до пенсійного посвідчення від 21.04.2010 серії НОМЕР_1 позивач отримує пенсію по інвалідності з групи загальне захворювання (а.с.10).
02.04.2020 відповідачем сформовано Вимогу у якій зазначено, що станом на 31.03.2020 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 28642,05 грн (а.с.4).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Стаття 1 цього Закону вказує, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно з вимогами Закону №2464-VI та Інструкції №449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та повного нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII внесено зміни до Закону №464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Таким чином, починаючи з 01.01.2017 у разі, якщо особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхованого внеску на місяць.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017(далі - Закон №2148-VIII) перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI викладено в такій редакції: «особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу».
Наведені вище норми законів є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають обов'язковому виконанню податковими органами.
Аналіз цієї норми в редакції, що діяла в спірний у цій справі період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а з врахуванням змін, внесених Законом №2148-VIII, також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов'язкових умов: 1) - є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», 2) - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 25 червня 2019 року у справі №1640/2837/18.
У дослідженому судом випадку позивач не підпадає під критерії, визначені частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, зокрема, він не є фізичною особою-підприємцем або членом фермерського господарства.
Оскільки ОСОБА_1 здійснює незалежну професійну діяльність (згідно відомостей Єдиного реєстру адвокатів України), враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є платником єдиного внеску, для якого цим Законом встановлений певний порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Відповідно до приписів частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (пункт 3 Розділу VI Інструкції № 449).
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що спірна Вимога прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Законом №2464-VI та Інструкцією №449, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для її прийняття.
З урахуванням вищенаведеного, доводи позивача та висновки суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваної Вимоги є помилковими.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного скасування Вимоги, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
А. Р. Курилець
Повне судове рішення 13 листопада 2020 року.