04 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/4372/20 пров. № А/857/8803/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 140/4372/20 за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет" про застосування заходів реагування,-
суддя в 1-й інстанції - Мачульський В. В.,
час ухвалення рішення - 19.05.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 19.05.2020 року,
Позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області звернулося в суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет", в якому просило застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації автозаправочної станції з вбудованим магазином Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Хотянівка, вул. Лісова, 2-А, шляхом зобов'язання відповідача повністю зупинити експлуатацію вказаного об'єкта до повного усунення порушень зазначених в акті планової перевірки від 31 січня 2020 року № 25.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, покликаючись на те, що перелічені порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, зазначені у акті перевірки, створюють реальну загрозу життю та здоров'ю людей, які працюють, перебувають на об'єкті, а також особам, які будуть здійснювати гасіння виниклої пожежі. Крім того, на момент прийняття рішення судом першої інстанції, позаплановою перевіркою відповідачем не усунено усі зафіксовані, які створюють реальну загрозу життю та здоров'ю людей. Просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.
Представники позивача у судове засідання 04 листопада 2020 року не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, подали до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності, у судовому засіданні 07 жовтня 2020 року підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності позивача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Представник відповідача - Бугайов А.О. у судовому засіданні заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Крім того, у додаткових поясненнях відповідач зазначає, що вони є орендарями, а згідно з умовами договору оренди на них покладається обов'язок виключно щодо дотримання правил пожежної безпеки, а не забезпечення пожежної безпеки, що вони і виконують. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі №640/21249/18. Вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
У запереченнях на пояснення відповідача, позивач зазначає, що забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки покладено на суб'єкта господарювання незалежно від того чи є він власником або користувачем об'єкта підвищеної небезпеки.
Позивачем подано пояснення, в яких останній зазначає, що станом на момент їх подачі, відповідачем не усунуто 4 порушення, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, зазначені в акті позапланової перевірки №101.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на підставі наказу про проведення планових перевірок від 24 грудня 2019 №1400, посвідчення на перевірку від 24 грудня 2019 року №10888 проведено планову перевірку ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки на об'єкті - автозаправна станція з вбудованим магазином, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Хотянівка, вул. Лісова, 2-А.
За результатами перевірки складено акт від 31 січня 2020 року №25 (далі - акт перевірки), яким встановлені порушення відповідачем вимог Кодексу цивільного захисту України, Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МВС України від 30 грудня 2014 року № 1417, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05 березня 2015 року за № 252/26697, а саме:
- до роботи на автозаправних станціях допускаються особи, які не пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму і мають про це відповідне посвідчення;
- не дотримано мінімальну відстань від резервуарів СВГ до заправної колонки СВГ (відповідно до пункту 11.150, таблиця 23, ДБН В.2.5-20:2018);
- не дотримано мінімальні відстані від резервуарів СВГ до громадських будівель, (відповідно до пункту 11.150, таблиця 22, ДБН В.2.5-20:2018);
- об'єкт не забезпечено зовнішнім протипожежним водопостачанням (відповідно до пункт 6.2.1 ДБН В.2.5-74:2013);
- керівник об'єкта своїм розпорядчим документом не визначив спеціальні місця для куріння, які необхідно позначити відповідним знаком або написом, і місця, де встановлюють урну або попільницю з негорючих матеріалів;
- АЗК не оснащений жорсткою буксирною штангою довжиною не менше 3 м. для евакуації транспортних засобів з території АЗС у випадку пожежі (відповідно пункту 11, розділу VII НАПБ В.01.058- 2008/112 «Правила пожежної безпеки для об'єктів зберігання транспортування та реалізації нафтопродуктів);
- АЗК не забезпечена розрахунковою кількістю піноутворювального піноутворювача для ліквідації можливих пожеж протипожежною технікою (відповідно пункту 31, розділу V11 НАПБ В.01.058- 2008/112 «Правила пожежної безпеки для об'єктів зберігання транспортування та реалізації нафтопродуктів);
- навчання керівного складу, працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної безпеки, не здійснено;
- до роботи допускаються працівники які не пройшли навчання, інструктажі і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з техногенної безпеки;
- працівників об'єкта засобами колективного та індивідуального захисту не забезпечено в достатній кількості;
- аварійно-рятувальне обслуговування не забезпечено;
- на об'єкті підвищеної небезпеки автоматизовану систему раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та систему оповіщення не створено.
Керівник суб'єкта господарювання від підписання акту відмовився. Примірник акту надісланий відповідачу рекомендованим листом 31 січня 2020 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідачем після проведення планової перевірки позивачем усунуто більшість порушень із тих, що зафіксовані в акті перевірки, та враховуючи, що деякі порушення спростовані поданими відповідачем письмовими доказами, а ті порушення, які залишились не усунутими підприємством, не створюють реальну загрозу життю та здоров'ю людей, відсутні підстави для застосування заходів реагування до відповідача у виді повного зупинення експлуатації АЗС.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності регулює та визначає Кодекс цивільного захисту (далі - КЦЗ).
За приписами пункту 21 частини 1 статті 20 КЦЗ до завдань і обов'язків суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту належить: забезпечення виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також виконання вимог приписів, постанов та розпоряджень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.
Відповідно до статті 66 КЦЗ центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.
Стаття 67 КЦЗ передбачає, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб'єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у статті 65 цього Кодексу; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки у разі виявлення таких порушень; звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Згідно із частиною 2 статті 68 КЦЗ у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.
Аналогічні приписи містяться у частині 7 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877-V), за змістом якої, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.
Наведені положення законодавства кореспондують з пунктом 12 частини 1 статті 67 КЦЗ, згідно з яким до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Пунктами 1, 4, 10 частини 1 статті 70 КЦЗ встановлено, що підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є: недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій; неготовність до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки, засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Згідно з пунктом 25 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України небезпечна подія - подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров'ю населення чи призводить до завдання матеріальних збитків.
Як вбачається зі змісту підпункту 4.3.7 пункту 4.3 ДСТУ 2272-06 «Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять», небезпечним чинником пожежі є прояв пожежі, що призводить чи може призвести до опечення, отруєння леткими продуктами згоряння або піролізу, травмування чи загибелі людей та (або) до заподіяння матеріальних, соціальних, екологічних збитків. До небезпечних факторів пожежі належать: підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища.
Відповідно до вимог пункту 33 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов'язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю.
З аналізу наведених вище правових норм, можна дійти висновку про те, що законодавець відносить пожежі до надзвичайних ситуацій та пов'язує настання реальної загрози життю та здоров'ю людей від пожежі з обставинами, які можуть призвести до займання та розповсюдження вогню. Тобто, загроза життю та здоров'ю людей виникає не лише при наявності порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що безпосередньо можуть до неї призвести, але й за наявності інших порушень по нездійсненню заходів щодо захисту людей від шкідливого впливу небезпечних чинників при вже виниклій пожежі або які підвищують ризик розвитку пожеж.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, вжиття заходів реагування на порушення тих чи інших правил пожежної безпеки необхідно оцінювати з урахуванням принципу пропорційності, що передбачає дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі заходи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №809/443/16.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду з цим позовом стало виявлення ГУ ДСНС під час планової перевірки відповідача (акт від 31 січня 2020 року №25) 12 порушень вимог нормативних актів у сфері цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, які, на думку позивача, створюють загрозу для життю та/або здоров'ю людей.
При цьому, на час подання апеляційної скарги позивачем заявлено про неусунення відповідачем восьми порушень, зафіксованих у акті позапланового заходу державного нагляду від 25 червня 2020 року, а саме:
- до роботи на автозаправних станціях допускаються особи, які не пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму і мають про це відповідне посвідчення;
- не дотримано мінімальну відстань від резервуарів СВГ до заправної колонки СВГ (відповідно до пункту 11.150, таблиця 23, ДБН В.2.5-20:2018);
- не дотримано мінімальні відстані від резервуарів СВГ до громадських будівель, (відповідно до пункту 11.150, таблиця 22, ДБН В.2.5-20:2018);
- об'єкт не забезпечено зовнішнім протипожежним водопостачанням (відповідно до пункт 6.2.1 ДБН В.2.5-74:2013);
- навчання керівного складу, працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної безпеки, не здійснено;
- до роботи допускаються працівники які не пройшли навчання, інструктажі і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з техногенної безпеки;
- працівників об'єкта засобами колективного та індивідуального захисту не забезпечено в достатній кількості;
- на об'єкті підвищеної небезпеки автоматизовану систему раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та систему оповіщення не створено.
Разом з тим, у ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, і цей факт визнає позивач, оскільки таке стверджується доданими письмовими поясненнями, надісланими на адресу суду 03 листопада 2020 року, в яких останній зазначає про те, що 27 липня 2020 року за результатами перевірки був складений акт № 101, та залишалися неусунутими 4 порушення, а саме:
- не дотримано мінімальну відстань від резервуарів СВГ до заправної колонки СВГ (відповідно до пункту 11.150, таблиця 23, ДБН В.2.5-20:2018);
- не дотримано мінімальні відстані від резервуарів СВГ до громадських будівель, (відповідно до пункту 11.150, таблиця 22, ДБН В.2.5-20:2018);
- об'єкт не забезпечено зовнішнім протипожежним водопостачанням (відповідно до пункт 6.2.1 ДБН В.2.5-74:2013);
- на об'єкті підвищеної небезпеки автоматизовану систему раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та систему оповіщення не створено.
Надаючи оцінку правомірності вимог ГУ ДСНС з урахуванням порушень, що залишилися неусунутими відповідачем, оскільки в частині усунених порушень жодного спору про їх повне виконання, а тому, як наслідок, його відсутність, не виникає, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо порушень про недотримання мінімальної відстані від резервуарів СВГ до заправної колонки СВГ (відповідно до пункту 11.150, таблиця 23, ДБН В.2.5-20:2018, то як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріалами справи стверджується той факт, що АГЗП встановлювалась у 2006 році, як єдиний газовий модуль з дотриманням діючих на той час ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», разом з тим, ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» чинні з 01 липня 2019 року, і були прийняті на заміну ДБН В.2.5-20-2001, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
У частині порушення, а саме: не дотримання відповідачем мінімальної відстані від резервуарів СВГ до громадських будівель, то необхідно зазначити, що вищевказана АЗС була спроектована та побудована в 2006 році. Актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 01 грудня 2006 року Державною технічною комісією, в тому числі і Державного пожежного нагляду та інспекції ДАБК, було встановлено, що будівельно- монтажні роботи виконані товариством згідно з проектом та виданими технічними умовами. За результатами огляду комісія прийняла рішення про введення в експлуатацію автозаправної станції. Представник позивача цього факту в суді не заперечив, разом з тим, вважає, що порушено пункт 11.150, таблиці 22, ДБН В.2.5-20:2018, оскільки такими керується на час перевірки.
Щодо порушення про незабезпечення об'єкта зовнішнім протипожежним водопостачанням (відповідно до пункт 6.2.1 ДБН В.2.5-74:2013), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з експертним висновком від 08 листопада 2018 року проведена оцінка (експертиза) протипожежного стану багатопаливного автозаправного комплексу, що знаходиться у с. Хотянівка, вул. Лісова, 2-а, Вишгородського району, Київської області. Цим висновком підтверджується, що зовнішнє пожежогасіння можливе від пожежних гідрантів, встановлених на міській водомережі.
У частині виявленого позивачем порушення, що проявилося у необладнанні АЗС системою раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та системи оповіщення, то колегія суддів зазначає, що матеріалами справи стверджується і не заперечується позивачем, що АЗС обладнано системою автоматичної пожежної сигналізації з виводом сигналу на пульт цілодобового пожежного спостереження.
Крім того, щодо покликання позивача на це порушення відповідачем, а, відповідно, і не усунення такого порушення у спосіб визначений позивачем- на не створення на об'єкті підвищеної небезпеки автоматизовану систему раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та систему оповіщення, то колегія суддів звертає увагу на те, що наказом ДСНС України від 22 серпня 2014 року №481 «Про організацію централізованого та техногенного спостерігання» центром спостерігання було визначено ДП «Центр громадської безпеки 112». Водночас, у зв'язку з реорганізаційними заходами в системі ДСНС ДП «ЦГБ-112» наказом від 11 травня 2016 року №218 «Про припинення ДП «Центр громадської безпеки 112» шляхом ліквідації» - ліквідовано. Крім того, на звернення відповідача до позивача з цього приводу, то як пояснив представник відповідача, жодних відповідей не отримано. Отже, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, на даний час у позивача відсутній відповідний уповноважений орган, який би забезпечував прийом сигналу з ПЦС від СРВНСО для реагування в разі виявлення загрози чи виникнення надзвичайних ситуацій.
Також колегія суддів враховує ту обставину, що відповідач використовує територію, будівлі та технічне обладнання автозаправочного комплексу, за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Хотянівка, вул. Лісова, 2-А на підставі договору оренди №6/1 від 01 квітня 2019 року укладеного між ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» (орендар) та ТОВ «ГІЛЬДІЯ НЕРУХОМОСТІ» (орендодавець), відповідно до положень якого орендар зобов'язаний дотримуватися правил пожежної безпеки згідно зі встановленими нормами, відповідати за стан пожежної безпеки та охорона, що відповідачем і виконується.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування заходів реагування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» саме у вигляді повного зупинення експлуатації автозаправної станції з вбудованим магазином.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 140/4372/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 13 листопада 2020 року.