12 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3652/20 пров. № А/857/12320/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шинкар Т.І.,Онишкевича Т.В.
з участю секретаря судового засідання: Чопко Ю.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року про залишення без розгляду частини позовних вимог (постановлена головуючим-суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - Управління соцзахисту, Управління, відповідач) у нарахуванні та виплаті їй відповідно до ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII) з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та зобов'язати нарахувати та виплатити вказану допомогу у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 17.07.2018.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови, зобов'язання нарахувати та виплатити вищевказану грошову допомогу за період з 17.07.2018 по 18.11.2019 залишено без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки строк звернення до суду пропущений нею з повноважних причин. Про наявність порушеного права вона дізналася лише з листа відповідача №01/5-14-8249 від 10.12.2019. Зазначає, що Верховний Суд у судовому рішенні по зразковій справі №240/4946/18 підтвердив підставність здійснення нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону №796-XII саме з 17.07.2018.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутності.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період 17.07.2018 по 18.11.2019, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулася до суду з адміністративним позовом 19.05.2020 (дата штемпеля поштового відділення на конверті, у якому було скеровано позов до суду), а тому відповідна частина позовних вимог заявлена поза межами шестимісячного строку звернення до суду без наведення поважних підстав його пропуску.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ч.1 ст.122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд, відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом восьмим частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу.
З матеріалів справи видно, що позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст.37 Закону №796-XII, з 17.07.2018, дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 6-р/2018, яке слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Слід зазначити, що рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 по справі №6-р/2018, було опубліковане у Офіційному віснику України 21.08.2018 та інших офіційних друкованих виданнях України, відтак, перебувало в загальному доступі.
Так, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України).
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку перебіг процесуального строку пов'язаний саме з ухваленням Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів, інших актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними.
Отже, право на звернення із даним адміністративним позовом у позивача виникло з 17.07.2018.
Стосовно доводів позивача з покликанням на ту обставину, що про порушення свого права вона дізналася у грудні 2019 року з листа Управління соцзахисту, на думку колегії суддів, така не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не могли позбавити її можливості звернутися після ухвалення Конституційним Судом України рішення в межах строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі № 9901/37/20 дійшла висновку, що початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов'язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується.
Натомість, із зазначеним позовом позивач звернулася лише 19.05.2020, не порушуючи при цьому питання про поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» (№116/1997/900/1112 зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Із доводами апелянта щодо врахування Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963, ратифіковану Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» №334/96-ВР від 12.07.1996, як підставу для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів не погоджується, оскільки статтею VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифікованою цим Законом, передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано на протязі десяти років з дня ядерного інциденту. Окрім того, Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки. З огляду на те, що відповідач жодним чином не відповідає критеріям оператора ядерної установки, встановленим Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, її застосування у цій справі є неможливим.
Інші доводи апеляційної скарги з покликанням на рішення Верховного суду України від 13.09.2000 по справі №6-26370кс04 та рішень ЄСПЛ, встановлених по справі обставин та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.
Вказана правова позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.04.2019 по справі №227/2015/17, від 15.05.2019 по справі №804/4217/18, від 21.02.2018 по справі №346/3696/17, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року про залишення без розгляду частини позовних вимог по справі №460/3652/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Т. І. Шинкар
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 13.11.2020.