13 листопада 2020 р. Справа № 520/150/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2020, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.03.2020 по справі № 520/150/20
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
У січні 2020 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області ( далі - ГУ ДПС у Харківській обл., відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення ( далі ( ППР) ГУ ДПС у Харківській обл. від 24.12.2019 №00006163305;
- стягнути з ГУ ДПС у Харківській обл. за рахунок бюджетних асигнувань витрати зі сплати судового збору на його користь у сумі 840,80 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про порушення ним вимог п. 181.1. ст.181 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) через його реєстрацію як платника ПДВ з 07.08.2018, зазначивши, що такий обов'язок виник у нього з 01.07.2018 через перевищення ним загальної суму доходу за останні 12 місяців у розмірі 1 000 000 грн. Вказав, що положення ст.181 ПК України застосовуються до нього з моменту його переходу як платника єдиного податку другої групи ( з 01.07.2017 по 30.06.2018) зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему, а не з моменту перевищення ним, як платником єдиного податку другої групи, вказаної вище суми доходу. Вказав, що перейшов на загальну систему оподаткування з 01.07.2018, а не з 07.08.2018, як зазначено судом першої інстанції. Зауважив, що положення п.181.1 ст.181 ПК встановлюють визначають ліміт отриманої суми доходу у розмірі 1 000 000 грн за останні 12 календарних місяців, тоді як судом першої інстанції взято до уваги період 18 місяців ( I-IV квартал 2017 року - 988 816 грн, I-II квартал 2018 року - 1 498 599, 08 грн.).
27.04.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду витребувано справу № 520/150/2020.
14.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження по справі № 520/150/2020.
01.06.2020 на адресу суду від ГУ ДПС у Харківській обл. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
24.06.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України).
Судом встановлено обставини, які не оспорені сторонами.
З 08.06.2016 ФОП ОСОБА_1 зареєстрований за № 24800000000197172 згідно виписки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та здійснює роздрібну торгівлю фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.
З 01.07.2017 по 30.06.2018 ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку другої групи.
07.08.2018 ФОП ОСОБА_1 зареєстровано платником ПДВ на загальній системі оподаткування.
09.12.2019 на підставі наказу № 2801 ГУ ДПС у Харківській обл. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності реєстрації платника на додану вартість, повноти нарахування та сплати ПДВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якого складено акт № 1240/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 від 17.12.2019, відповідно до висновків якого встановлені порушення п.181.1 ст. 181, п. 183.4 ст.183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188 ПК, які призвели до заниження податкових зобов'язань зі сплати ПДВ у сумі 6721, 05 грн.
24.12.2019 на підставі висновків, викладених в акті № 1240/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 від 17.12.2019, контролюючим органом винесено ППР № 00006163305, яким збільшено суму грошово зобов'язання зі сплати ПДВ на суму 8401, 31 грн, що включає суму податкового зобов'язання 6721,05 грн. та штрафні санкції - 1680,26 грн.
Не погодившись з таким рішення податкового органу позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач порушив строк реєстрації платником ПДВ, оскільки заяву про реєстрацію платником ПДВ зареєстровано 07.08.2018, а він підлягав обов'язковій реєстрації як платник ПДВ з 01.07.2018, оскільки перейшов зі спрощеної системи оподатковування на загальну систему та станом на вказану дату мав загальну суму доходу, яка за останні 12 місяців перевищувала 1 000 000 грн ( з 01.01.2018 по 30.06.2018 - 1 498 599, 08 грн на спрощеній системі оподаткування, з 01.07.2018 по 31.12.2018 - 2 181 331, 71 грн на загальній системі оподаткування), що свідчить про порушення ним вимог ПК України, а тому оскаржуване рішення податкового органу є правомірним.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Відповідно до норм п.180.1 ст.180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є в тому числі будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Приписами п. 181.1. ст. 181 ПК України встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Положеннями п.183.4 ст.183 ПК України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.
Пунктами 183.9-183.10 ст.183 ПК України визначено, що у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку: з бажаного (запланованого) дня реєстрації, зазначеного у реєстраційній заяві, що відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на складання податкових накладних, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку; з першого числа місяця, наступного за днем спливу 20 календарних днів після подання реєстраційної заяви до контролюючого органу, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено; з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі переходу осіб на спрощену систему оподаткування або зміни ставки єдиного податку; з першого числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, з якого здійснюється перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви не настало; з дня внесення запису до реєстру платників податку у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку або у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви настало.
Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
За приписами п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пп. 2 п. 291.4 ст. 291 ПК України до платників податків 2 групи належать фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у
- трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Плолження пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України для фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку доходом є дохід отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Згідно з п.п. 3 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також, що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи.
За наслідком системного аналізу правових норм колегія суддів зазначає, що до числа осіб, які підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку на додану вартість, відносяться особи, у яких загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Однак виключення, до яких не застосовуються вказані норми, становлять особи, які є платниками єдиного податку першої - третьої групи.
Судовим розглядом встановлено, що з 01.07.2017 по 30.06.2018 ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку другої групи.
У період з 01.07.2017 по 31.12.2017 загальна сума доходу позивача склала 988 816, 69 грн, а з 01.01.2018 по 30.06.2018 - 1 498 599, 08 грн., що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку та Книгою обліку доходів.
07.08.2018 ФОП ОСОБА_1 зареєстровано платником ПДВ за його заявою.
З огляду на викладене та враховуючи вказані вище правові норми колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача обов'язку зареєструватись платником ПДВ з 11.07.2018 ( як зазначає податковий орган), оскільки протягом знаходження на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності особа не обтяжена законодавцем обов'язком вести облік господарських операцій за правилами розділу V ПК України у розрізі належності кожної господарської операції до об'єкта справляння ПДВ. Ототожнення показника доходу позивача ( 1 498 599, 08 грн за І-ІІ квартал 2018 року) з обсягом господарських операцій, які є об'єктом справляння ПДВ, є помилковими, оскільки останній визначається відповідно до ст. 185 ПК України, а дохід платника єдиного податку згідно з ст. 292 ПК України.
Колегія суддів зауважує, що приписи п. 181.1 ст.181 ПК України мають застосовуватися до особи з моменту втрати статусу платника єдиного податку за власним рішенням, або з моменту настання події порушення правил знаходження на спрощеній системі оподаткування, обліку, звітності.
Враховуючи, що обсяг доходу ФОП ОСОБА_1 за І-ІІ квартал 2018 року склав 1 498 599, 08 грн, що не перевищує граничного розміру доходу платника єдиного податку другої групи, визначеного законом, - 1 500 000 грн, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що положення ст.181 ПК України застосовуються до нього з моменту його добровільного переходу як платника єдиного податку другої групи зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему, а не з моменту перевищення ним, як платником єдиного податку другої групи, суми доходу у 1 000 000 грн та визнає помилковим висновок суду першої інстанції про порушення ним вимог ПК України, а рішення податкового органу таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи положення ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції як такого, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору вирішено відповідно до статті 139 КАС.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 по справі №520/150/20 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 24.12.2019 № 00006163305.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 46, ЄДРПОУ 43143704) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витраті зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.( вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та за подання апеляційної скарги - 1261,30 грн. (тисяча двісті шістдесят одна гривня тридцять копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін Т.С. Перцова