13 листопада 2020 р. Справа № 520/6090/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2020, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.05.2020 року по справі № 520/6090/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області , Департаменту реєстрації Харківської міської ради
про визнання протиправними та скасування запису про державну реєстрацію і вимоги,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2 480 017 0000 025218, внесений Департаментом реєстрації Харківської ради 25 серпня 2005 року;
- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-545- 56-У від 08 липня 2019 року, прийнятою Головним управлінням ДФС у Харківській області про сплату боргу ОСОБА_1 у сумі 15 819,54 грн.;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання протиправними та скасування запису про державну реєстрацію і вимоги - повернуто позивачу.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що ухвала була постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що при постановленні ухвали про повернення позовної заяви судом першої інстанції на стадії відкриття провадження зроблено передчасний висновок, що сумісний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме встановленню всіх обставин справи, з'ясуванню спірних правовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки позов подано на підставі акту та дії окремих відповідачів, які вчинені та складені за різних фактичних і юридичних підстав, та помилково дійшов до висновків, що обставини справи за кожною із вимог не є ідентичними, мають різні підстави та стосуються різних правовідносин.
Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції міг роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №9901/430/19 (реєстраційний номер рішення 84642878).
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), розглянув справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що вона подана до Головного управління ДПС у Харківській області з приводу оскарження вимоги № Ф-545- 56-У від 08 липня 2019 року про сплату боргу ОСОБА_1 у сумі 15 819,54 грн та до Департаменту реєстрації Харківської міської ради з приводу оскарження запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2 480 017 0000 025218, внесеного Департаментом реєстрації Харківської ради 25 серпня 2005 року.
Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги до різних відповідачів мають різні підстави та предмет, які не пов'язані між собою; обставини справи за кожною із вимог не є ідентичними, мають різні підстави та стосуються різних правовідносин. У зв'язку з відсутність підстав для об'єднання заявлених позивачем позовних вимог в одній позовній заяві, спільний розгляд заявлених позовних вимог суд першої інстанції визнав недоцільним.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За частиною першою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 172 КАС України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно із пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
На думку колегії суддів, пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Отже, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Слід звернути увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно із пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частинами 4, 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачами в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства та за правилами виключної підсудності різним судам.
Наведені підстави стосовно заборони об'єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Згідно із частиною шостою статті 172 КАС України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте, таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №9901/430/19, на яку посилається позивач у апеляційній скарзі.
Отже, колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою повернення позовної заяви на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України є порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та неможливість їх роз'єднання судом у порядку, передбаченому статті 172 КАС України.
Як убачається з адміністративного позову, позивач вважає, що позовні вимоги заявлені у справі № 520/6090/2020, є пов'язаними між собою підставами виникнення, оскільки, на думку позивача, він був незаконно зареєстрований як фізична особа-підприємець Департаментом реєстрації Харківської міської ради та на підставі чого він був взятий на облік до Головного управління ДПС у Харківській області як фізична особа-підприємець, з огляду на що йому були нараховані зобов'язання зі сплати ЄСВ, а також пов'язані доказами у справі, а саме вимогою про сплату боргу та записом у ЄДРПОУ.
Зі змісту ухвали про повернення позовної заяви вбачається, що суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві фактично заявлено самостійні позовні вимоги, які стосуються: 1) визнання протиправним та скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2 480 017 0000 025218, який внесений Департаментом реєстрації Харківської ради 25 серпня 2005 року та 2) визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-545- 56-У від 08 липня 2019 року, винесеної Головним управлінням ДФС у Харківській області про сплату боргу ОСОБА_1 у сумі 15 819,54 грн, які не є ідентичними, мають різні підстави та стосуються різних правовідносин.
З приводу висновку суду першої інстанції стосовно того, що позивачем заявлено вимоги, пов'язаність яких не обґрунтована та недоведена, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не є підставою для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки вказане питання підлягає з'ясуванню судом та у разі необхідності суд вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, як за клопотанням учасника справи так і з власної ініціативи.
Водночас, зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 не вбачається підстав, передбачених частинами 4 та 5 статті 172 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку, що, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції неповно з'ясовав обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Крім того, суд першої інстанції помилково не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною шостою статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
З урахуванням наведеного, а також того, що судом першої інстанції не враховано, що позовні вимоги позивача у повному обсязі повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення позовної заяви позивача на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення питання та порушено норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року по справі №520/6090/2020 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін