ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 листопада 2020 року м. Київ № 640/20872/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доАпарату Верховної Ради України
простягнення грошової компенсації,
29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (надалі - відповідач або Апарат ВРУ), в якому просить суд стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 66 864,89 грн. (шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні 89 копійок).
В якості підстави позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у виплаті належної суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки. Так, позивач, ОСОБА_1 , працювала за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта у народних депутатів України. При звільненні позивач подав заяву від 16 вересня 2019 року про виплату належної суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, однак листом відповідача позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічних відпусток. Грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті у день її звільнення. З огляду на те, що зазначена допомога є частиною заробітної плати, то, згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком. На підставі викладеного вище, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», компенсація позивачу за невикористану додаткову відпустку за період з 2013 по 2019 роки складає 66 864,89 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 позовну заяву залишено без руху. Представник позивача усунув недоліки у строк, встановлений судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 06.02.2020.
31.01.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статей 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України № 379/95-ВР від 13.10.1995 (далі - Положення № 379/95-ВР) роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників-консультантів прикріплюється для кадрового і фінансового обслуговування до апарату Верховної Ради України, а хто - до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування. Водночас, Постановою Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20.04.2000 № 1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України. У зазначеному переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України, тобто Апарат ВРУ не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку тощо. Таким чином, умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, водночас Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та її роботодавцем.
Трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від відповідача, а здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Відповідно Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідач не є тим суб'єктом владних повноважень, який би міг виконати не властиві йому повноваження у відносинах із позивачем щодо отримання нею бюджетних коштів у вигляді компенсації за невикористану відпустку при звільненні з вищезазначеної посади. Чинним законодавством України не передбачено жодного іншого джерела для здійснення будь-яких виплат помічникам-консультантам, окрім фіксованого фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Окремо відповідач наголошує на безпідставності тверджень позивача щодо ненарахування та невиплати станом на 07.02.2017 компенсації за 62,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки, оскільки з розрахункового листа за лютий 2017 року видно, що відповідач здійснив відповідні нарахування та виплату такої компенсації в межах фонду оплати праці помічників-консультантів, а тому такі твердження позивача не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються доказами, які додаються.
06.02.2020 розгляд справи відкладено на 17.03.2020, а в подальшому справу відкладено на 16.04.2020.
12.02.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній посилається на практику Верховного Суду по справі № 757/57336/16-ц.
14.04.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи і призначення судового засідання на іншу дату. Зважаючи на дане клопотання та карантинні заходи, розгляд справи відкладено на 25.06.2020.
01.06.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача про збільшення розміру позовних вимог.
17.06.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить повернути заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, з огляду на невідповідність цієї заяви вимогам процесуального закону.
У судовому засіданні 25.06.2020 судом розглянуто питання можливості прийняття заяви про збільшення позовних вимог, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено 26.06.2020. Цією ухвалою повернуто заяву представника позивача - адвоката Цикалевича В.М. про збільшення розміру позовних вимог без розгляду.
Також у судовому засіданні, зважаючи на клопотання сторін, ухвалено про перехід до стадії письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 2700 від 21.02.2013 позивач був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 4736 від 16.04.2013 ОСОБА_1 була переведена на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», присвоєно 7 ранг державного службовця.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7777 від 09.12.2014 ОСОБА_1 було зараховано з 28.11.2014 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_2 .
Даним Розпорядженням № 7777 зобов'язано відділ бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами Апарату ВРУ провести виплату компенсації за 24,5 календарних дні невикористаної основної відпустки в межах фонду, встановленого для оплати праці помічників-консультантів.
Водночас, відповідно до розрахункового листа за листопад місяць 2014 року позивачу була нарахована компенсація за невикористану відпустку за 1 день у розмірі 210,24 грн. Тобто, залишок днів невикористаної відпустки, за які не була проведена виплата компенсації, у позивача складає 23,5 календарних дня.
В подальшому, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 9170 від 31 грудня 2014 року позивача було зараховано з 06.01.2015 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 .
У Розпорядженні № 9170 також зазначено: відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами Апарату ВРУ провести виплату компенсації за 03 календарних дні невикористаної основної відпустки в межах фонду, встановленого для оплати праці помічників-консультантів.
Однак, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази проведення відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки. Так, розрахунковий лист за січень 2015 року не містить такого виду нарахування як компенсація за невикористану відпустку.
29 квітня 2016 року розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1053-к ОСОБА_1 було переведено з 04.05.2016 за її згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше встановленої заробітної плати.
01 лютого 2017 року розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 129-к позивача було звільнено з 07.02.2017 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) та зобов'язано провести виплату компенсації за невикористану основну відпустку в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України згідно з додатком. У додатку до розпорядження вказано, що у позивача наявні 62,5 невикористаних днів основної відпустки.
Згідно з розрахунковим листом за лютий місяць 2017 року ОСОБА_1 була нарахована компенсація за невикористану відпустку за 62 дні у розмірі 15095,63 грн. Тобто, залишок днів невикористаної відпустки, що підлягають компенсації у позивача за цей період складає 0,5 календарних дня.
08 вересня 2017 року, відповідно до розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1348-к ОСОБА_1 було зараховано з 11.09.2017 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень (патронатна служба).
27 серпня 2019 року розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к помічників-консультантів народних депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України). Вказано провести виплату компенсацій згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України.
Згідно з додатком до цього Розпорядження № 1305-к у ОСОБА_1 наявні 59 днів невикористаної основної відпустки. Відповідно до розрахункового листа за серпень місяць 2019 року позивачу була нарахована компенсація за невикористану відпустку за 2 дні у розмірі 1747,88 грн. Тобто, залишок днів невикористаної відпустки, що підлягають компенсації у позивача складає 57 календарних днів.
Листом Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами Боднаря П.О. № 20-24/2468 від 10.09.2019 надано інформацію про кількість календарних днів невикористаної позивачем щорічної основної відпустки на посадах помічника-консультанта народних депутатів України:
- Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 за період роботи з 01.02.2013 по 28.11.2014 - 24,5 календарних дні;
- Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 за період роботи з 28.11.2014 по 05.01.2015 - 3 календарних дні;
- Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за період роботи з 06.01.2015 по 07.02.2017 - 62,5 календарних дні;
- Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_4 за період роботи з 11.09.2017 по 29.08.2019 - 59 календарних днів.
Листом відповідача № 15/25-1613(174482) від 01.10.2019 вказано, що в Апараті Верховної Ради України розглянуто заяву позивача та повідомлено наступну інформацію. При звільненні 07 лютого 2017 року з посади помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_3 позивачу була виплачена компенсація за 62 календарних дні щорічної основної невикористаної відпустки. На момент звільнення (станом на 27 листопада 2014 року, 05 січня 2015 року, 29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було недостатньо для того, щоб здійснити виплату компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі. Здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку не вбачається можливим.
Вважаючи дії відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини між сторонами регулюються Кодексом законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971, Законом України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996, Законом України «Про статус народного депутата» № 2790-XII від 17.11.1992, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України № 379/95-ВР від 13.10.1995 (далі - Положення) у редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 34 Закону України «Про статус народного депутата» встановлено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України (абз. 4 ч. 3 ст. 34 вказаного Закону).
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. (абз. 6 ч. 3 ст. 34 Закону № 2790-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4.1 Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
Отже, вказаними нормами встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Додатково суд зазначає, що згідно з пунктом 1 статті 3.2 Положення № 379/95-ВР помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Враховуючи наведені норми законодавства, та беручи до уваги, що позивача призначали на посаду помічника-консультанта народних депутатів України та звільняли з неї шляхом видання розпоряджень Керівника Апарату Верховної Ради України або його Першого заступника на підставі особистого подання народного депутата України, а не наказом чи розпорядженням останнього, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народними депутатами України.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести відповідач, тобто Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні є необґрунтованими та не можуть бути прийняті судом.
Крім того, Закон України «Про статус народного депутата» не покладає на народного депутата України обов'язку виплати своєму помічнику-консультанту компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а ст. 19 Конституції України вказує на те, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.
Окрім цього, згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами 1-2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
При цьому, посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень на грошове відшкодування позивачу невикористаної відпустки, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (див., зокрема, рішення Європейського суду з прав людини «Ромашов проти України», «Шевченко проти України»).
Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення № 379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
Так, Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, судам необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки тільки в разі звільнення його з роботи.
Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Як вже було зазначено, законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Даний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15.
Тож, обґрунтованих підстав недотримання положень статті 83 Кодексу законів про працю України в частині невиплати позивачу компенсації за невикористані відпустки під час перебування позивача на посаді помічника-консультанта народного депутата України відповідачем не надано.
Відповідно до наявної у матеріалах адміністративної справи копії листа Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами Боднаря П.О. № 20-24/2468 від 10.09.2019 загальна кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки на посадах помічника-консультанта народних депутатів України у позивача становить 149 днів.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.
Разом з тим, як встановлено судом на підставі розрахункових листів за листопад 2014 року, лютий 2017 року та серпень 2019 року, які були надані відповідачем, позивачу була виплачена компенсація загалом за 65 днів невикористаної основної щорічної відпустки.
Так, у розрахунковому листі за листопад 2014 року вказана виплата компенсації за 1 день невикористаної відпустки у розмірі 210,24 грн. У розрахунковому листі за лютий 2017 року вказана виплата компенсації у розмірі 15095,63 грн. за 62 дні невикористаної відпустки, а в розрахунковому листі за серпень 2019 вказана виплата компенсації за 2 дні невикористаної відпустки в розмірі 1747,88 грн.
Доказів виплати компенсації за інші дні невикористаної щорічної відпустки відповідач не надав.
Тож, оскільки від загальної кількості днів невикористаної відпустки необхідно відняти кількість днів, за які позивачу вже була виплачена компенсація, то на даний момент у позивача наявні 84 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки, що підлягають компенсації.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачеві при звільненні грошову компенсацію за невикористані 84 дні основної щорічної відпустки, чим порушив майнові права та інтереси позивача, а відтак, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 84 календарних дні щорічних відпусток, а саме: з 01.02.2013 по 28.11.2014 - за 23,5 календарних дні, з 28.11.2014 по 05.01.2015 - за 3 календарних дні, з 06.01.2015 по 07.02.2017 - за 0,5 календарний день, з 11.09.2017 по 29.08.2019 - за 57 календарних днів.
Водночас, розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем 84 дні основної щорічної відпустки належить до прямих повноважень відповідача і тому суд не може зобов'язати виплачувати конкретну її суму, а має зобов'язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі № 826/8319/16.
Також суд судом виокремлюється, що спір стосується не розміру суми компенсації, а взагалі права позивача на її отримання.
Таким чином, вимоги позивача в частині визначення ним конкретної суми, яку належить стягнути з відповідача задоволенню не підлягають.
Згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Однак, у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також за відсутності доказів понесення сторонами інших витрат, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ідентифікаційний код 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 84 (вісімдесят чотири) календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки, а саме: з 01.02.2013 по 28.11.2014 - за 23,5 календарних дні, з 28.11.2014 по 05.01.2015 - за 3 календарних дні, з 06.01.2015 по 07.02.2017 - за 0,5 календарний день, з 11.09.2017 по 29.08.2019 - за 57 календарних днів.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко