ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 листопада 2020 року м. Київ № 640/17285/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
про визнання дій протиправними та скасування постанови
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову від 25 червня 2020 року у виконавчому провадженні №61335759 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 9446,00 грн; судові витрати стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем виконавчі дії в рамках виконавчого провадження №61335759 не проводились, отже відсутні підстави винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Крім того позивач вказує, що відповідачем невірно розраховано суму виконавчого збору. Оскільки позивач, як боржник у виконавчому провадженні №61335759, мав повернути мобільний телефон Nokia E65, отже виконавчий збір має становити 10% вартості майна, що підлягає передачі стягувачу, натомість відповідачем визначено виконавчий збір в сумі двох мінімальних розмірів заробітних плат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що оскільки позивачем не було виконано судове рішення про повернення мобільного телефону Nokia E65, що зафіксовано відповідними актами, було прийнято оскаржувану постанову від 25 червня 2020 року, якою визначено виконавчий збір у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що станом на час прийняття такої постанови становить 9446,00 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 20 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження №61335759 з примусового виконання виконавчого листа №754/2161/16-ц, виданого Деснянським районним судом міста Києва 27 березня 2017 року, про зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 мобільний телефон Nokia E65.
Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25 червня 2020 року стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 9446,00 грн.
Незгода позивача із постановою про стягнення виконавчого збору зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон, в редакції чинній станом на час прийняття оскаржуваної постанови), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 27 Закону визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Згідно з частинами 2-4 статті 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Одночасно частиною 9 статті 27 Закону визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Приписами статей 40, 42 Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини 3 статті 40 Закону постанова про стягнення виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження (висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №712/5014/17).
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення. Примусове виконання виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
При цьому на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не має жодної інформації від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом не передбачено.
Посилання скаржника на те, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору відповідно до приписів Закону є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання, визнано необґрунтованим, оскільки, зважаючи на зазначені положення чинного законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Таким чином, доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа, на думку суду, є необґрунтованими.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем невірно розрахована сума виконавчого збору, суд зазначає таке.
Як вказано вище, згідно з частинами 2, 3 статті 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Так, виконавчим листом №754/2161/16-ц, виданим Деснянським районним судом міста Києва 27 березня 2017 року, зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 мобільний телефон Nokia E65.
Відповідачем визначено виконавчий збір у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної.
Натомість позивач вказує, що виконавчий збір має становити 10% вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Суд зауважує, що виконавчим документом позивача зобов'язано повернути стягувачу конкретно визначений мобільний телефон, тобто таке рішення є рішенням, за яким боржник зобов'язаний вчините певні дії, а відтак рішенням немайнового характеру, отже відповідачем розраховано виконавчий збір відповідно до частини 3 статті 27 Закону.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв згідно названих норм Закону в редакції чинній станом на час прийняття такої постанови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав та довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко