Вирок від 30.10.2020 по справі 359/1765/19

Справа № 359/1765/19

Провадження № 1-кп/359/137/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю прокурорів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисників - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника - адвоката ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_12 , його законного представника ОСОБА_13 , потерпілого ОСОБА_14 , його представника - адвоката ОСОБА_15 , педагога - ОСОБА_16 , свідків: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та його законного представника ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та його законного представника ОСОБА_22 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду об'єднані кримінальні провадження: № 12019110100000012, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.01.2019 року, та № 12018110100000627, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.03.2018 року, надійшли до суду з обвинувальними актами, по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою за спеціальністю автослюсар, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , та проживаючого в АДРЕСА_2 ,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КК України, та

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Бориспіль Київської області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, проживаючого в АДРЕСА_3 ,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України, за наступних обставин.

Так, 15.12.2018 року близько 19 год. 35 хв. ОСОБА_7 та ОСОБА_10 зайшли до приміщення кафе "Макдональдс", розташованого по вул. Київський шлях, 67 в м. Бориспіль Київської області.

В приміщенні кафе "Макдональдс" ОСОБА_7 та ОСОБА_10 побачили, раніше їм знайомого, неповнолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якого помітили належний останньому мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", яким вирішили незаконно заволодіти.

Одразу після цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном, переслідуючи корисливий мотив, вирішили, здійснивши психологічний вплив на ОСОБА_12 , для того щоб вивести останнього за межі кафе "Макдональдс", де здійснити заволодіння належним йому мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+". З цією метою, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 розподілили між собою злочинні ролі, відповідно яких ОСОБА_7 мав здійснювати на ОСОБА_12 фізичний та психологічний тиск, а ОСОБА_10 повинен був бути присутнім під час цих злочинних дій, та своєю присутністю робити вигляд кількісної переваги над потерпілим, подавляючи тим самим волю потерпілого та змусити потерпілого не перешкоджати відкритому викраденню майна.

Діючи відповідно до розподілених між собою ролей, ОСОБА_7 підійшов разом з ОСОБА_10 до ОСОБА_12 , та попросив останнього вийти з приміщення кафе "Макдональдс" на зовні. Будучи наляканим поведінкою ОСОБА_7 , ОСОБА_12 вийшов з кафе разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , на вулицю.

В подальшому ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , діючи спільно та узгоджено, з метою заволодіння майном ОСОБА_12 , бажаючи щоб їх злочині дії залишились непоміченими сторонніми особами, відвели останнього з людного місця, біля кафе "Макдональдс", до будинку АДРЕСА_4 .

Прибувши у зазначене місце, близько 19 год. 45 хв. 15.12.2018 року ОСОБА_7 попросив у ОСОБА_12 зателефонувати, і як тільки останній витягнув телефон, розблокував його, знявши з нього захисний пароль, ОСОБА_7 підійшов впритул до ОСОБА_23 , та раптово, вихопив з його рук мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", вартістю 26000,13 грн., на що ОСОБА_12 почав просити, щоб ОСОБА_7 повернув йому мобільний телефон. У відповідь на це ОСОБА_7 , маючи при собі мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", належний ОСОБА_12 , діючи з метою утримання зазначеного телефону, та залякування ОСОБА_12 , щоб останній не повідомляв про неправомірне заволодіння його телефоном, почав погрожувати ОСОБА_12 застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, висловлюючи погрози застосуванням фізичного насильства до нього та його родини, із використанням ріжучих предметів, що не було сприйнято ОСОБА_24 як реальні загрози його життю чи здоров'ю, і останній продовжував просити повернути йому мобільний телефон назад. При цьому ОСОБА_10 знаходився безпосередньо біля ОСОБА_12 , та своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги над ним нападників, після чого ОСОБА_12 перестав просити повернути йому телефон. Заволодівши вказаним майном потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 з місця вчинення злочину зникли разом з мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+".

В той же день, пізніше, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , продовжуючи реалізацію їхнього злочинного умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, переслідуючи корисливий мотив, прагнучи обернути чуже майно, що належить потерпілому, на свою користь, о 21 год. 51 хв., ОСОБА_10 , через телефонний номер ОСОБА_18 , якому не було відомо про наміри обвинувачених, зв'язався з ОСОБА_12 та запропонував останньому прибути до автобусної зупинки біля загальноосвітньої школи №3, яка розташована біля будинку № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, для повернення мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", як законному власнику.

Не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , бажаючи повернути свою власність - мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", ОСОБА_12 приблизно о 22 год. 00 хв. 15.12.2018 року прийшов у визначене ОСОБА_10 місце. У зазначеному місці ОСОБА_12 зустрів ОСОБА_25 та відвів потерпілого за ріг будинку АДРЕСА_5 , де їх чекав ОСОБА_7 .

Виконавши частину злочинного плану, щодо безпосередньої зустрічі з потерпілим, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10 , щодо незаконного заволодіння чужим майном, що належить ОСОБА_12 , переслідуючи корисливий мотив, з метою залякування потерпілого, прагнучи викликати у останнього почуття страху перед собою та ОСОБА_10 , застосував до ОСОБА_12 насильство, яке не було небезпечним для його життя та здоров'я, завдавши удар по грудній клітині ОСОБА_12 , та висунув вимогу до потерпілого, розблокувати повністю мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", знявши з нього всі захисні паролі. При цьому ОСОБА_10 знаходився безпосередньо біля ОСОБА_12 , та своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги над ним нападників. Боячись обвинувачених, ОСОБА_23 зняв з мобільного телефону "Samsung Galaxy S9+" всі захисні паролі, що дозволило ОСОБА_7 та ОСОБА_10 користуватися зазначеним телефоном, після чого передав мобільний телефон назад ОСОБА_7 .

Заволодівши вказаним майном потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 зникли з місця вчинення злочину з мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+", чим спричинили матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_12 , на суму 26000,13 грн.

У цей же день, о 22 год. 32 хв., ОСОБА_10 , діючи за заздалегідь розробленим планом з ОСОБА_7 , із використанням свого знайомого ОСОБА_19 та його паспорту, здав мобільного телефону "Samsung Galaxy S9+", належний ОСОБА_12 , до Повного товариства "АЙ ТІ ЛОМБАРД", яке розташоване за адресою: вул. Київський шлях, 47 в м. Бориспіль, за який отримав 8600 грн. З отриманих в ломбарді грошових коштів, 7000 грн. ОСОБА_10 залишив собі, а 150 грн. передав ОСОБА_19 за допомогу в здачі телефону, а решту передав ОСОБА_7 .

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у відкритому викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також з погрозою застосування такого насильства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України.

Крім того, 15.12.2018 року, у невстановлений час та місці, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , за попередньою змовою між собою, вирішили вчинити вимагання чужого майна - грошових коштів у потерпілого ОСОБА_12 .

При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_10 спільно вирішили здійснити погрозу стосовно потерпілого ОСОБА_12 обмеженням його прав та законних інтересів, що полягало у неповерненні останньому мобільного телефону "Samsung Galaxy S9+", вартістю 26000,13 грн., яким вони незаконно заволоділи та утримували в себе, якщо потерпілий не передасть їм грошові кошти в сумі 9000 грн.

Реалізуючи свій злочинний заздалегідь спланований план щодо вимагання чужого майна, ОСОБА_10 о 21 год. 51 хв., через телефонний номер ОСОБА_18 , якому не було відомо про наміри обвинувачених, зв'язався з ОСОБА_12 та запропонував останньому прибути до автобусної зупинки біля загальноосвітньої школи №3, яка розташована біля будинку № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, для повернення мобільного телефону "Samsung Galaxy S9+", як законному власнику.

Виконавши частину злочинного плану, щодо безпосередньої зустрічі з потерпілим, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10 , щодо вимагання грошових коштів у ОСОБА_12 , ОСОБА_7 діючи спільно та узгоджено з ОСОБА_10 , з корисливих мотивів, повторно, здійснив вимогу передачі ОСОБА_12 грошових коштів в сумі 9000 грн., погрожуючи потерпілому обмеженням його законних прав та інтересів, що полягало у неповерненні останньому мобільного телефону "Samsung Galaxy S9+", якщо останній не передасть їм зазначені грошові кошти. При цьому ОСОБА_10 знаходився безпосередньо біля ОСОБА_12 , та своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги над ним нападників, та беззаперечної реалізації щодо нього злочинних намірів щодо вимагання.

Оскільки потерпілий ОСОБА_12 не мав у своєму розпорядженні 9000 грн., то повідомив про це ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ,, які зникли з місця вчинення злочину.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у вимозі передачі чужого майна з погрозою обмеження прав та законних інтересів потерпілого (вимагання), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 189 КК України.

Крім того, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, за наступних обставин.

Так, 05.03.2018 року приблизно о 19 год. 15 хв. між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , які знаходились біля дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1-го Травня, 4 в м. Бориспіль Київської області, виник словесний конфлікт з приводу довготривалих неприязних відносин ОСОБА_7 до ОСОБА_14 .

Під час вказаного конфлікту у ОСОБА_7 , на ґрунті довготривалих неприязних відносин, раптово виник злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 05.03.2018 року приблизно о 19 год. 20 хв., знаходячись біля дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1-го Травня, 4 в м. Бориспіль Київської області, схопив ОСОБА_14 , лівою рукою за його праву руку та, розвернувши до себе, наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя, а саме лобову кістку зліва.

Далі, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , ОСОБА_7 знову наніс два удари кулаками обох рук в область лівого вуха та в область правої щелепи.

Внаслідок вказаних дій, ОСОБА_7 умисно спричинив ОСОБА_14 тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми: забійної рани лобової ділянки, забій м'яких тканин лівої навколо вушної області, струс головного мозку, уламковий вдавлений перелом зовнішньої стінки лобної пазухи зліва, які згідно висновку експерта № 11-д від 06.03.2019 року відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Такими своїми злочинними діями, які виразились в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_14 середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального Кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав частково та зазначив, що факту заволодіння разом із ОСОБА_10 мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+", що належить ОСОБА_12 він не заперечує, однак заперечує надану органами досудового розслідування правову кваліфікацію його діям. Так, обвинувачений ОСОБА_7 показав, що точної дати він не пам'ятає, він зустрівся із ОСОБА_10 біля кафе "Макдональдс" м. Бориспіль, зайшли всередину, де проводили своє дозвілля. В приміщенні "Макдональдс" вони побачили ОСОБА_12 , якого ОСОБА_10 знав. Вони підійшли до ОСОБА_12 , ОСОБА_10 попросив у нього позичити 200 грн., на що останній відповів, що в нього не має таких коштів. Потім ОСОБА_10 сказав йому, почекати його на вулиці, а сам залишився в приміщенні кафе "Макдональдс". Майже відразу ОСОБА_10 вивів ОСОБА_12 із приміщення "Макдональдс", і вони всі разом пішли на вул. Шевченка в м. Бориспіль. Йшов ОСОБА_12 з ними добровільного, жодного тиску з їх боку на нього не було. При цьому ОСОБА_10 попросив забрати у ОСОБА_12 мобільний телефон, оскільки йому були потрібні гроші, щоб він віддав свій борг в сумі 7000 грн. Прийшовши на вул. Шевченка в м. Бориспіль, зупинились поряд із буд. № 5, де ОСОБА_10 , у нормальній формі, попросив у ОСОБА_12 подзвонити. ОСОБА_12 дістав з карману мобільний телефон, і він в нього його забрав. Після цього вказаний телефон він відразу передав ОСОБА_10 . Пізніше, під час уточнюючих запитань, показав, що саме він забрав телефон у ОСОБА_12 , бо останній дав подзвонити йому. Також ОСОБА_10 сказав ОСОБА_12 , що останній може викупити в нього телефон, передавши йому 9000 грн. ОСОБА_12 повідомив, що в нього не має таких коштів. ОСОБА_10 сказав, що в нього є час до завтра, якщо він хоче повернути телефон. ОСОБА_12 просив повернути йому телефон, однак вони йому нічого на це не відповіли, розвернулися і пішли звідти додому. Телефон залишився у ОСОБА_10 , на скільки йому відомо, останній наче здав його до ломбарду. Він ОСОБА_12 не бив, будь-яких погроз ні в його адресу, ні в адресу його родини, не висловлював, не чинив на нього ні психологічний, ні фізичний тиск. Трохи пізніше, хвилин через 30, йому зателефонував ОСОБА_10 , і повідомив, що на телефоні не знятий якісь пароль, і попросив його пройтися до школи № 3 в м Бориспіль за компанію, на що він погодився. Він взагалі не знав, що йде на зустріч із потерпілим, ОСОБА_10 попросив його прогулятися до 3-ої школи. Вже коли він зустрівся із ОСОБА_10 , то останній йому повідомив, що на телефоні встановлені захисні паролі, а тому його не можливо здати в ломбард. ОСОБА_10 зателефонував якомусь товаришу ОСОБА_12 , покликав останнього до телефону, і повідомив, що вони повернуть йому мобільний телефон, якщо він вийде до школи № 3, на що він погодився. Прийшовши до 3-ої школи, ОСОБА_12 добровільно зняв всі захисні паролі з телефони, і вони розійшлися. Під час другої їх зустрічі жодних погроз в адресу ОСОБА_12 не висловлювали, будь-яких ударів він йому не наносив, за одяг його не хапав. Взагалі жодних погроз в адрес потерпілого не висловлював. Будь-яких грошових коштів ОСОБА_10 , після здачі телефону в ломбард йому не передавав. На запитання сторони захисту, у зв'язку з чим, його показання відрізняються від показань обвинуваченого ОСОБА_26 , ОСОБА_7 не зміг відповісти, зазначивши, що йому невідомо. Також ОСОБА_7 в ході його допиту категорично заперечував, що саме він перший підходив до ОСОБА_12 , зазначаючи, що ініціатором всіх спілкувань із ОСОБА_12 був саме ОСОБА_10 , бо йому були потрібні гроші. При цьому, на запитання головуючого з приводу того, у зв'язку з чим і потерпілий ОСОБА_12 , і свідки вказують, що саме ОСОБА_7 перший підходив до ОСОБА_12 та розпочинав з ним спілкування, останній відповів, що йому невідомо, можливо останній його сплутали із ОСОБА_10 , оскільки вони трохи схожі ззовні, і були тоді однаково одягнені. При цьому обвинувачений ОСОБА_7 вказав, що він розуміє, що його дії були незаконними по відношенню до потерпілого, що він вчинив злочин, і зробив вже для себе належні висновки. При цьому обвинувачений ОСОБА_7 , в судовому засіданні, вибачився за вчинене перед потерпілим ОСОБА_12 та висловили їм жаль з приводу вчиненого.

По епізоду, передбаченому ч. 1 ст. 122 КК України, щодо нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 122 КК України, визнає у повному обсязі, та розкаявся у скоєному, вказавши, що зробив для себе належні висновки, та розуміє, що внаслідок його дій було заподіяно шкоду потерпілому, попросив у нього вибачення в судовому засіданні. Так, обвинувачений ОСОБА_7 показав, що із ОСОБА_14 вони знайомі більше трьох років, вони разом ходили на секцію по боксу, іноді були між ними спаринги, відносин між ними дружніх ніколи не було. Точної дати він не пам'ятає, десь трохи більше року назад, весною 2018 року, ОСОБА_14 разом зі своїми товаришами проводив свій вільний час поряд із приміщенням дитячо-юнацької спортивної школи в м. Бориспіль. Хто саме стояв поряд із ОСОБА_14 вже не пам'ятає, оскільки пройшов тривалий проміжок часу від моменту події, але там точно були його знайомі, свідки по справі. Оскільки, серед цих людей, були хлопці, яких він також знав, то він до них підійшов, щоб поспілкуватися. Як тільки він до них підійшов, то ОСОБА_14 у грубій формі, наказав йому відійти від них. Його це звичайно обурило, і він на це також ОСОБА_14 відповів у грубій формі. Після цього ОСОБА_14 відразу наніс йому один удар, в область обличчя, з боку, в ліву сторону, в нього навіть був синець, на що він відреагував аналогічно, і наніс йому спочатку один удар, в область обличчя, правою рукою, із значною силою, а потім ще два удари, десь в область голови. Після цієї, так сказати бійки між ними, вони пожали один одному руки, розуміючи, що так вже вийшло, і відразу розійшлися. Їх ніхто не розбороняв. Будь-яких тілесних ушкоджень від нанесених ним ударів ОСОБА_14 , на той момент, на ньому він не бачив. У зв'язку з нанесеним йому ударом ОСОБА_14 за медичною допомогою не звертався, оскільки займається боксом, і часто отримує подібні травми на тренування. До поліції з цього приводу також не звертався.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав частково та зазначив, що визнає вину у вчиненні грабежу, а саме у заволодіння разом із ОСОБА_7 мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+", що належить ОСОБА_12 , однак заперечує надану органами досудового розслідування правову кваліфікацію його діям, а саме за ст. 187 КК України. Також зазначив, що будь-яких коштів він ніколи у ОСОБА_12 не вимагав, а тому вину у вчиненні вимагання не визнає. Так, обвинувачений ОСОБА_10 показав, що в грудні 2018 року, точної дати не пам'ятає, близько 20:00 год., він перебував поряд із кафе "Макдональдс", що знаходиться в центрі м. Бориспіль, де він зустрів ОСОБА_7 , свого знайомого, з яким товаришували близько 2 років. Відносини між ними гарні, товариські, будь-яких конфліктів між ними не було. Також вони ще разом займалися вільною боротьбою, не значний час. Вони прогулялися по парку в м. Бориспіль, а потім повернулися назад до кафе "Макдональдс", де ОСОБА_7 сказав, що йому необхідно піднятися на другий поверх у "Макдональдс", а він, щоб залишився його чекати на вулиці. Трохи згодом із "Макдональдсу" вийшов ОСОБА_7 і покликав його піти разом з ним всередину кафе. Зайшовши, вони піднялися на другий поверх, де підійшли до ОСОБА_12 , який сидів там за столиком, і ОСОБА_7 попросив його вийти разом з ними на вулиці. Він погодився, і вони всі разом вийшли з кафе "Макдональдс", і відразу пішли в напрямку стадіону "Колос", а потім повернувши в провулок, вийшли на вул. Шевченка, де зупинилися поряд із одним із під'їздів будинку № 5. Як тільки вони вийшли із "Макдональдс", то ОСОБА_7 повідомив, що хоче забрати у ОСОБА_12 , на що він не заперечував. Однак, в який це саме буде спосіб, вони не домовлялися. Також останній повідомив, що хотів позичити у ОСОБА_12 200 грн., однак він не дав. Він при цьому особисто присутнім не був і з ОСОБА_7 не підходив тоді до ОСОБА_12 . Зупинившись біля будинку, ОСОБА_7 відразу попросив у ОСОБА_12 зателефонувати, і останній дістав телефон із карману, розблокував його, і ОСОБА_7 забрав у ОСОБА_12 із рук, сказавши йому, що він може забути про телефон. ОСОБА_12 відразу почав просити повернути йому телефон, бо йому його подарували батьки. На що ОСОБА_7 знову сказав, щоб він забув про телефон, бо йому його ніхто не поверне. Однак, ОСОБА_12 все рівно продовжив просити повернути йому телефон, однак ОСОБА_7 сказав йому, що не поверне. Будь-яких погроз вбивством, чи вбивством родини ОСОБА_12 , а саме, що останній поріже його сім'ю, як показав потерпілий, з боку ОСОБА_7 не було. Він взагалі йому не погрожував, телефон забрав у ОСОБА_12 , після чого сказав про нього забути і все. Можливо це був психологічний тиск на потерпілого. Також ОСОБА_7 казав ОСОБА_12 нічого про це не повідомляти в правоохоронні органи, бо буде гірше. Однак, погроз життю і здоров'ю не було. Він взагалі ніяких дій не вчиняв, лише весь час стояв поруч, і нічого не робив для того, щоб припинити дії ОСОБА_7 , розуміючи, що вони вчиняють злочин. Потім ОСОБА_12 почав вже від них відходити, пройшовши декілька метрів, розвернувся і поросив вже у нього, щоб він поговорив з ОСОБА_7 , щоб останній все таки вернув йому телефон. На що він йому відповів, що він не буде говорити, бо ОСОБА_7 слухати його не буде. Після чого ОСОБА_12 розвернувся і пішов у сторону "Макдональдс", а вони із ОСОБА_7 пішли в іншу сторону по вул. Шевченка, де повернули на вул. Київський шлях, де вони зупинилися та почали розмовляти із ОСОБА_7 в ході даної розмови, він попросив ОСОБА_7 позичити йому 7000 грн., на що останній повідомив йому, що він позичить йому ці кошти, якщо він здасть цей телефон до ломбарду. Він погодився, взяв у ОСОБА_7 телефон та направився до ломбарду, а ОСОБА_7 пішов додому. Поросив у ОСОБА_7 позичити кошти саме в цей момент, як в нього був телефон, оскільки до цього догадувався, що мабуть таких коштів у нього не має. Вважав, що вказаний телефон належав саме ОСОБА_7 , а не їм разом, оскільки він телефон у ОСОБА_27 не забирав. Він зателефонував своєму товаришу ОСОБА_19 , та поросив здати до ломбарду телефон, на що він погодився. Зазначив, що у такий спосіб хотів убезпечити себе від викриття у викраденні даного телефону. Вони зустрілися з ним, і пішли разом в ломбард, де у них взяли телефон та повідомили, що не можуть прийняти даний телефон, тому, що на ньому стоїть "самсунг-акаунт", який необхідно зняти, і повернули телефон назад. Вийшовши з ломбарду, він направився в сторону центру, зателефонував ОСОБА_7 і попросив зустрітися. При зустрічі він розповів про цю ситуацію з телефоном. Після цього, вони пішли до школи № 3 в м. Бориспіль, де він зателефонував до товариша ОСОБА_12 , номер телефону якого взяв у інстаграмі, і попросив покликати ОСОБА_12 до телефону. Розмовляючи із ОСОБА_12 вони домовилися зустрітися з ним біля 3-ої школи. Будь-яких дій вони із ОСОБА_7 не угоджували, йому необхідно було лише зустріти ОСОБА_12 і завести за ріг будинку, де на них чекав ОСОБА_7 , для того, щоб ОСОБА_12 розблокував телефон. ОСОБА_12 підійшов до школи № 3, він його зустрів на пішохідному переході, що навпроти школи, перейшли дорогу, і відразу запропонував відійти йому за ріг будинку, що знаходився поряд, однак останній не хотів туди йти. Запевнивши ОСОБА_12 , що все буде добре, останній все таки погодився туди піти, і вони зайшли за ріг будинку, де їх чекав ОСОБА_7 . Як тільки вони підійшли, то ОСОБА_7 схопив ОСОБА_12 за куртку, із зусиллям, із значною силою, в області грудної клітки, і наказав ОСОБА_12 розблокувати повністю телефон. Не може стверджувати, що це був саме удар в грудну клітину, бо звуку удару він не чув, він його саме схопив за одяг, але ОСОБА_12 від цього трохи зігнувся. ОСОБА_7 передав ОСОБА_12 телефон, останній, мабуть злякавшись, відразу розблокував його, знявши "самсунг-акаунт", і повернув назад телефон ОСОБА_7 . Він в цей час стояв поряд, на відстані 1-2 від них, і дії ОСОБА_7 не припиняв. Потім ОСОБА_12 знову почав просити в них повернути телефон, однак ніхто йому його не повернув. Після чого ОСОБА_7 сказав йому, що якщо він хоче повернути свій телефон назад, то хай приносить 9000 грн., в іншому випадку - він його не поверне. Це сказав саме ОСОБА_7 , а не він, тому вважає, що в його діях відсутнє вимагання, оскільки особисто він ніяких грошей не вимагав у ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_12 розвернувся та почав йти від них. Він взяв собі телефон, пішов в напрямку центру, звідки до магазину "Маяк", де зустрівся знову із ОСОБА_19 , і вони пішли до ломбарду. ОСОБА_19 здав даний телефон на свій паспорт, з отриманих за нього грошей, він передав останньому 200 грн., а інші кошти залишив собі, які зранку передав ОСОБА_7 . Також показав, що під час слідчого експерименту сказав не правду, що ОСОБА_7 наніс саме удар ОСОБА_12 . При цьому не зміг пояснити у зв'язку з чим, зазначив так, під час проведення слідчого експерименту, зазначаючи, що не розуміє, що тоді з ним відбувалося і чим він керувався, надаючи такі пояснення з приводу обставин подій. Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 зазначив, що щиро кається у скоєному, зазначивши, що зробив для себе належні висновки, та розуміє, що внаслідок його дій було заподіяно шкоду потерпілому.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 визнали себе винними лише частково по пред'явленому ним обвинуваченню, їх вина у вчиненні саме кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, допитаний у судовому засіданні неповнолітній потерпілий ОСОБА_12 , в порядку ст. 354 КПК України, в присутності законного представника ОСОБА_13 та педагога ОСОБА_16 , показав, що точної дати не пам'ятає, або 15 грудня, або 16 грудня 2018 року, це точно була субота, він зі своїм товаришем ОСОБА_18 зустрілися в м. Києві, і разом поїхали до м. Бориспіль, і близько 18:00 год. чи 19:00 год. зайшли в кафе "Макдональдс", де проводили своє дозвілля, спілкуючись між собою. До нього підійшов ОСОБА_7 , якого він знав лише наглядно, як особу на прізвисько " ОСОБА_28 ", особисто з ним незнайомий, який попросив відійти з ним до приміщення вбиральні. Відійшовши з ним, останній попросив позичити 200 грн., на що він йому відмовив, оскільки не мав таких коштів. Після цього він повернувся назад до своїх друзів, зробив вид, що все добре, і продовжив з ними спілкування. Трохи пізніше до нього знову підійшов ОСОБА_7 , однак вже з ОСОБА_10 , якого він знав через спільних знайомих, однак не спілкувався з ним. Вони попросили, у наполегливій формі, вийти разом з ними на вулицю, а саме сказали: "Давай вийдемо, поговоримо, на 5 хвилин". Не знає чому погодився вийти, можливо через страх, оскільки знав, що вони можуть застосувати фізичну силу, чув такі історії про них. Очевидцем таких подій особисто не був. Також, коли він побачив ОСОБА_7 , то в нього був синець під оком, коротко поголений, грубий голос, Тому, як тільки вони підійшли, то вже почав хвилюватися, з огляду на те що чув про них, та зовнішній вигляд, тому мабуть і вийшов з ними на вулицю. Вийшовши на вулицю, вони відразу направилися в сторону скейт-парку, потім до стадіону "Колос", де звернули в якісь провулок і вийшли в якихось дворах, точної адреси не пам'ятає. ОСОБА_7 йшов попереду, він - за ним, а позаду - ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_10 з ОСОБА_7 про щось розмовляли між собою. Будь-якого фізичного впливу на нього обвинувачені не здійснювали, він йшов з ними самостійно. Він міг розвернутися і піти, втекти, комусь зателефонувати, однак не мав коштів на рахунку. Він йшов разом з ними, бо був моральний тиск, а саме страх перед ними. Він в них лише запитав, куди вони йдуть, на що останній сказали, що скоро дізнається. Також по дорозі ОСОБА_7 запитав, чи є в нього зателефонувати, на що він відповів так. Коли вони зупинилися вже біля під'їзду багатоквартирного будинку, то ОСОБА_7 знову поросив його подзвонити, і коли він дістав телефон марки "Samsung Galaxy S9+", розблокував його, то останній вихопив його в нього з рук і забрав собі, і сказав про нього забути. В цей момент він просто вихопив телефон, без будь-яких погроз. Також він розглядав телефон, зняв чохол і викинув його. Також ОСОБА_7 передавав телефон і ОСОБА_10 в руки, він його оглядав. Коли він запитав у ОСОБА_7 , як він може забути про телефон, який для нього був дуже цінний, це подарунок батьків, то останній потиснув йому руку і сказав: "Зараз я допоможу тобі про нього забути". ОСОБА_7 йому погрожував вже тоді, коли телефон був у нього, зазначаючи, що якщо він комусь про це розповість, то йому буде лише гірше, а також він знайде його і його родину, бо знає де він живе, та всіх виріже. Також погрожував йому фізичною розправою, а саме, що його поб'ють і вб'ють, якщо він комусь розповість про заволодіння його телефоном. Він сприймав ці погрози як реальні, оскільки вважав, що вони можуть таке зробити. Будь-яким предметами, зокрема і ножем, йому не погрожували. Цей весь час ОСОБА_10 стояв поряд, десь на відстані близько 1 м від нього, і в такий спосіб чинив на нього моральний тиск, оскільки своєю присутністю здійснював враження їх чисельної переваги над ним. ОСОБА_10 нічого не казав ОСОБА_7 . Він спілкувався з ними близько 10 хвилини, і весь час просив їх повернути телефон, однак вони сказали, що нічого повертати не будуть, і розвернувшись пішли в сторону Київського шляху. Він постояв там ще близько 15 секунд, і також пішов, в іншому сторону. Це все було близько 20:00 год., однак місце де це все відбувалося, трохи освічувалося, бо був неподалік ліхтар. Йду по дорозі, до нього вибіг його товариш ОСОБА_18 , який повідомив, що він знаходився неподалік, і бачив що відбувалося, оскільки як тільки він вийшов з "Макдональдс", то він пішов за ним. Вони разом направилися до "Макдональдс", і по дорозі він йому ще розповів, що саме сталося. Вони викликали таксі і поїхали до нього додому. О 21:51 год. на телефон ОСОБА_18 зателефонував ОСОБА_10 і покликав його телефону, і сказав, що якщо він хоче повернути телефон назад, то їм необхідно зустрітися, і запитав, де йому буде краще. Так як він проживає неподалік школи № 3 в м. Бориспіль, то вони і домовилися зустрітися поряд із школою. Також ОСОБА_10 сказав, щоб він приходив один. Однак, ОСОБА_18 пішов разом ним, позаду, десь на відстані до 100 м, щоб його не побачили. Підійшовши до школи, ОСОБА_10 зустрів його на пішохідному переході, що поряд із зупинкою, вони перейшли дорогу, і останній попросив зайти його за ріг будинку. Він не хотів туди йти, однак ОСОБА_10 запевнив, що все буде добре. Як тільки вони зайшли за ріг будинку, до нього підбіг ОСОБА_29 , який схопив його за куртку, нанісши йому один удар, в область грудної клітки, і почав вимагати зняти всі паролі з телефону. На телефоні залишився не знятий "самсунг-акаунт" по якому можна було знайти телефон, навіть у неробочому, розібраному стані. Він боячись їх, зняв вказаний пароль, та повернув телефон назад ОСОБА_7 . Також ОСОБА_7 йому сказав, якщо він хоче повернути свій телефон, то йому необхідно їм віддати 9 000 грн., в іншому випадку, може забути про телефон. Він сказав, що в нього не має таких грошей, на що ОСОБА_7 повідомив, що в нього є один день, щоб подумати про це. Цей весь час ОСОБА_10 знову стояв поряд, десь на відстані близько 1 м від нього, і в такий спосіб чинив на нього моральний тиск, оскільки своєю присутністю здійснював враження їх чисельної переваги над ним. ОСОБА_10 будь-яких тілесних ушкоджень йому не наносив. Після цього вони розійшлися. Він пішов додому, і по дорозі до нього підійшов ОСОБА_18 , який був весь час неподалік та спостерігав за цими подіями. Наступного дня він все розповів батькам, вони звернулися із заявою до поліції. Мобільний телефон йому повернув слідчий, на скільки йому відомо, хтось із батьків обвинувачених викупив його із ломбарду. Зазначив, що будь-яких претензій ні матеріального, ні морального характеру не має.

Допитаний у судовому засіданні законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 в якості свідка, з дотриманням правил, передбачених ст. 352 КПК України, та попереджений про кримінальну відповідальність, показав, що він являється батьком потерпілого ОСОБА_12 . Безпосереднім очевидцем подій він не був, знає про обставини події лише зі злів сина. Так, 15.12.2018 року він разом із дружиною ОСОБА_17 повернулися додому близько 23:30 год., після концерту "Квартал 95". Коли вони повернулися, то мабуть їх син вже спав, але точно не пам'ятає. В той вечір він нічого їм не розповідав. З ранку, вони з дружиною почали запитувати у сина, чому вчора, вони йому не могли додзвонитися, починаючи десь із 21:00 год., оскільки телефон весь час перебував поза зоною досяжності. Спочатку син мовчав, нічого не казав, а потім вже розповів їм, що в нього відібрали телефон, і як саме це сталося. Син повідомив, що близько 18:00 год. чи 18:30 год. він приїхав до м. Бориспіль, із Києву, де навчається, то разом зі своїм товаришем ОСОБА_18 пішли до кафе "Макдональдс". Там до нього спочатку підійшов ОСОБА_7 , попросив в нього гроші, однак він йому не дав, бо в нього не було. Трохи згодом до нього вже підійшов ОСОБА_7 разом із ОСОБА_10 , і попросили його вийти на вулицю. Він вийшов разом із ними, вони відвели його трохи далі, де відібрали телефон. Телефон відібрав у нього ОСОБА_7 , який і погрожували його сину, сказавши, якщо він не віддасть телефон, то він вб'є і його, і всю його родину, поріже їх всіх. ОСОБА_10 нічого не казав, однак весь час знаходився поряд, і тим самим здійснював моральний тиск, своєю чисельною перевагою над його сином. Син їх боявся, тому віддав телефон. Також, коли син вже був вдома разом із ОСОБА_18 , то на його телефон зателефонували, покликали його до телефону, і домовились із ним про зустріч, начеб то для того, щоб повернути телефон. Коли він з ними зустрівся, то ОСОБА_7 наніс йому удар в грудну клітку, і наказав зняти всі захисні паролі з мобільного телефону. Він їх боявся, а тому зняв всі паролі із телефону. Також під час вказаної зустрічі сказали, що якщо він їм зранку принесе 9000 грн., то вони повернуть йому телефон. Безпосереднім очевидцем цієї зустрічі був ОСОБА_18 , який пішов разом з його сином, та знаходився на відстані, і спостерігав за тим, що відбувалося. Після того як син їм це повідомив, вони звернулися із заявою про вчинення злочину до поліції, повідомивши їм аналогічні обставини. На запитання прокурора, у зв'язку з чим у заяві про злочин, зазначено, що телефон було втрачено, а не викрадено, ОСОБА_30 показав, що йому невідомо, він не є юридично обізнаною людиною, зміст даної заяви писали працівники поліції, і саме вони зазначили, що телефон втрачено, не зважаючи на те, що вони повідомили, що телефоном заволоділи незаконним шляхом. Враховуючи, що при подачі заяви знаходився у стресі, то просто не звернув на це увагу. Вказаний телефон він разом із дружиною подарували сину на день народження, він коштував близько 26 000 грн. Телефон їм повернув слідчий, батьки обвинувачених його викупили із ломбарду. Будь-яких претензій до обвинувачених не мають.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показала, що вона являється матір'ю потерпілого ОСОБА_12 . Безпосереднім очевидцем подій вона не була, знає про обставини події лише зі злів сина. Так, 15.12.2018 року вона разом із чоловіком ОСОБА_13 повернулися додому пізно ввечері, після концерту "Квартал 95". Коли вони повернулися, то вона побачила, що син перебуває у якомусь стурбованому, пригніченому стані. Вона запитала, що в нього сталося, на що він відповів, що нічого. Наступного дня, зранку, він вже їй з чоловіком розповів, що вчора в нього хлопці забрали мобільний телефон. Син повідомив, що в суботу ввечері, близько 19:00 год. чи 19:30 год., він разом із ОСОБА_18 перебували в кафе "Макдональдс", де проводили свій вільний час в компанії друзів. До нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , яких він наглядно знав, але не спілкувався з ними, і попросили вийти з ними на вулицю, щоб поговорити. Він погодився, вийшов з ними, і вони його завели в якісь провулок, де вирвали в нього з рук телефон, забравши його собі, і сказали про нього забути. Потім почали погрожувати йому, зазначивши, якщо він комусь про це повідомить, то вони вб'ють і його, і його родину, всіх виріжуть. Також син просив у них повернути телефон, зазначаючи, що він не може про нього просто забути. На що йому сказали: "Тобі допомогти забути про телефон?". Телефон йому ніхто не повернув. Він повернувся назад до "Макдональдс", звідки разом із ОСОБА_18 поїхали до них додому. Потім о 22:00 год. на телефон ОСОБА_18 зателефонували обвинувачені, позвали ОСОБА_12 до телефону, запропонували йому зустрітись, зазначивши, що повернуть йому телефон, на що він погодився. При зустрічі ОСОБА_7 наніс йому удар в грудну клітку, вимагаючи зняти всі захисні паролі із телефону, що він і зробив. Викликали його для того, щоб зняти паролі з телефону. Також вони сказали йому, якщо він хоче повернути свій телефон, то йому необхідно віддати їм 9000 грн., однак в нього таких коштів не було. Після того як син це розповів їм, вони намагалися зв'язатися із хлопцями через соціальні сіті, вирішити все мирним шляхом, однак вони телефон не повернули. Після цього вже звернулися до поліції із заявою про викрадення телефону. Слідчий повернув мобільний телефон, в тому самому стані.

Допитаний у судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_18 , в порядку ст. 354 КПК України, в присутності законного представника ОСОБА_18 та педагога ОСОБА_16 , показав, що потерпілого ОСОБА_12 знає з двох років, це його гарний друг. Обвинувачених знає лише наглядно, декілька разів бачив у м. Бориспіль, будь-яких відносин з ними не підтримує. Точної дати не пам'ятає, він разом із ОСОБА_12 сиділи на другому поверсі. в кафе "Макдональдс", що знаходиться в м. Бориспіль. До них підійшов ОСОБА_7 та покликав ОСОБА_12 відійти з ним, і він пішов. Хвилин через 5 ОСОБА_12 повернувся назад, і вони далі сиділи спілкувалися між собою. Як пізніше вже повідомив йому ОСОБА_12 , ОСОБА_7 хотів позичити в нього 200 грн., однак він йому не дав, бо в нього не було цих коштів. Потім, трохи згодом, десь через 5-7 хвилин, знову до них підійшов ОСОБА_7 , можливо разом із ОСОБА_10 , вже точно не пам'ятає, і позвав ОСОБА_12 , у нормальній формі, без грубості, вже вийти з ним на вулицю. ОСОБА_12 вийшов з ними і вони в трьох пішли в сторону стадіону "Колос". Він вирішив піти за ними, йшов позаду, на відстані близько 70 м, бо переживав за ОСОБА_12 , не знав навіщо і у зв'язку з чим він з ними кудись пішов, оскільки вони не були друзями та спілкувалися. Крім того, чув історії про те, що ОСОБА_7 розбив комусь голову. Пройшовши від стадіону пару хвилин, вони всі зупинилися біля якогось під'їзду квартирного будинку, а саме: ОСОБА_7 став майже впритул до ОСОБА_12 , а ОСОБА_10 десь на відстані 1 м від них. Місце, де вони стояли, трохи освічувалося, не сильно, був ліхтар. Він зупинився неподалік, на відстані близько 30 м, за гаражами, і за всім спостерігав. Вони почали розмовляти між собою, на підвищених тонах. Зміст їхньої розмови, наче чув, але вже не пам'ятає її, бо пройшов тривалий проміжок часу. Будь-яких погроз не пам'ятає. Потім він побачив як ОСОБА_12 почали штовхати, ну наче як хапали за куртку, забрали у ОСОБА_12 телефон, та пішли у другу сторону, а ОСОБА_12 пішов назад, де він перестрів його по дорозі, і вони разом повернулися "Макдональдс". По дорозі ОСОБА_12 повідомив йому, що у нього обвинувачені відібрали телефон, однак як саме і чи висловлювали йому при цьому якісь погрози, він вже не пам'ятає. ОСОБА_12 був дуже пригнічений, засмучений, нервував. Біля "Макдональдс" вони взяли таксі і поїхали до ОСОБА_12 додому. Потім, близько 22:00 год., на його телефон зателефонував невідомий номер, йому не представився ніхто, а відразу попросив покликати ОСОБА_12 , і він передав йому телефон. Після цієї розмови ОСОБА_12 сказав, що йому необхідно піти до школи № 3, де йому віддадуть телефон. Так як ОСОБА_12 необхідно було прийти одному на дану зустріч, однак він не хотів, щоб останній йшов сам, то він знову пішов позаду нього, на відстані близько 50 м, щоб його не побачили. На пішохідному переході, що напроти школи № 3, ОСОБА_12 зустрів ОСОБА_10 , після чого повів його за магазин "Наш край", за ріг будинку. Він в свою чергу, обійшов магазин "Наш край" з іншого боку, щоб його не помітили, і став так, щоб мати можливість все бачити. Знову поряд із ОСОБА_12 стояв ОСОБА_7 , а на відстані близько 1 м від них ОСОБА_31 . Вони знову між собою розмовляли на підвищених тонах. Чи застосовував ОСОБА_7 якусь фізичну силу, точно не пам'ятає, але начеб то він один раз штовхнув ОСОБА_12 в груди. Після чого вони розійшлися. Він по дорозі зустрів ОСОБА_12 , і останній йому повідомив, що вони в нього вимагали зняти всі захисні паролі з телефону, що він і зробив. Наступного дня, зранку, ОСОБА_12 розповів про те, що сталося батькам, і вони вже написали заяву до поліції.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показав, що точної дати не пам'ятає, десь в грудні 2018 року, ввечері, він перебував в цей час вдома, до нього зателефонував ОСОБА_10 , його знайомий, і поросив йому допомогти, а саме: здати мобільний телефон до ломбарду на свої документи. Він погодився, близько 21:30 год. вони зустрілися, і разом пішли до ломбарду "Скарбниця", що знаходиться, мабуть, по вул. Головатого, 1, в м. Бориспіль, неподалік його місця проживання. Вони зайшли разом до ломбарду, ОСОБА_10 дав йому телефон марки "Samsung", і залишився поряд із ним. Однак, телефон не прийняли, оскільки він був заблокований. ОСОБА_10 забрав телефон назад, і повідомив йому, що він вирішить цю проблему, зараз сходить кудись, і розблокує телефон, і вони домовились зустрітись пізніше. Десь через півгодини йому зателефонував ОСОБА_10 , вони зустрілися, і знову пішли до вказаного ломбарду. Він здав вказаний мобільний телефон, чек та грошові кошти за нього відразу передав ОСОБА_10 . Скільки дали грошей за телефон, вже не пам'ятає, скількись тисяч гривень. Походження вказаного телефону він не питав, вважав, що це телефон, що належав ОСОБА_10 . Тому він попросив у ОСОБА_10 дати йому 150 грн., щоб витрати їх на своє дозвілля, бо йому не вистачало тих коштів, щоб він мав при собі.

Крім показань потерпілого та свідків, вина ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України, підтверджується також наступними доказами:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 16.12.2018 р., зареєстрованого в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Бориспільський ВП ГУ НП в Київській області за № 31141 від 16.12.2018 р. (т.1 а.с.128) з якого вбачається, що неповнолітній ОСОБА_12 , 2002 року народження, 15.12.2018 року близько 20:00 год., після спілкування із наглядно-знайомим хлопцем на ім'я ОСОБА_32 , в м. Бориспіль по вул. Київський шлях, поблизу буд. № 67, виявив відсутність свого мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI: НОМЕР_2 , про що було повідомлено його законним представником - батьком ОСОБА_13 ;

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 05.02.2019 р., складеного ст. слідчим СВ Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області ОСОБА_33 (т.1 а.с.129-130) з якого вбачається, що 15.12.2018 року, за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 , на прізвисько " ОСОБА_28 ", наніс удар кулаком в грудну клітку ОСОБА_12 , завдавши фізичного болю, але не спричинивши тілесних ушкоджень, про що було повідомлено неповнолітнім ОСОБА_12 в присутності його законного представника - батька ОСОБА_13 ;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.01.2019 р. з додатками до даного протоколу (т.1 а.с.133-134, 135, 136) та протоколом опитування про зовнішній вигляд особи, яка підлягає впізнанню від 15.01.2019 року (т.1 а.с.131-132). В ході цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_12 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 2 (обвинувачений ОСОБА_7 ), як особу, яка відкрито заволоділа його мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+". Дану особу він впізнав по рисах обличчя, формі носа, кольору волосся, синця під оком, формі очей, погляду;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.01.2019 р. з додатками до даного протоколу (т.1 а.с.139-140, 141, 142) та протоколом опитування про зовнішній вигляд особи, яка підлягає впізнанню від 15.01.2019 року (т.1 а.с.137-138). В ході цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_12 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 1 (обвинувачений ОСОБА_10 ), як особу, яка відкрито заволоділа його мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+". Дану особу він впізнав по рисах обличчя, формі носа, кольору волосся, формі очей, погляду;

- протоколом проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 27.01.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 , в присутності законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 , педагога ОСОБА_16 та двох понятих (т.1 а.с.143-146, 147), переглянутого в судовому засіданні. В ході цієї слідчої дії, потерпілий ОСОБА_12 , перебуваючи поряд із стадіоном "Колос" в м. Бориспіль, розказав та надав чіткі пояснення з приводу того, за яких він обставин проходив вказане місце. Потім, потерпілий ОСОБА_12 на місці події: спочатку біля під'їзду № 2 (з право на ліво), що знаходиться в будинку № 5 по вул. Шевченка в м. Бориспіль, а потім біля будинку № 122 по вул. Глибоцькій в м. Бориспіль, розповів та показав про обставини заволодіння його мобільним телефоном ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також про обставини вимагання в нього грошових коштів останніми, що мало місце 15.12.2018 року, що майже повністю співпадає з його показаннями, наданими в ході судового розгляду, під час допиту в якості потерпілого. Після цього всі учасники слідчої дії дісталися до будинку АДРЕСА_6 , на місце скоєння злочину, по маршруту, який був відтворений потерпілим ОСОБА_12 , яким він рухався разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_10 . На вказаному місці ОСОБА_12 детально розповів чому він 15.12.2018 близько 19:30 год. прибув до вказаного під'їзду, разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , демонструючи всі події, які там відбувалися, за участю обвинувачених, зазначивши про дії кожного з них, та відтворивши як саме один по відношенню до одного вони стояли. Також в ході даної слідчої дії, потерпілий ОСОБА_12 детально вказав, яким чином ОСОБА_7 вирвав у нього мобільний телефон з рук, без будь-яких погроз або застосування насильства, після того як він дістав його з карману, розблокував, для того, щоб дати йому подзвонити, тобто відкрито заволодів його майном. При цьому потерпілий ОСОБА_12 під час проведення експерименту однозначно стверджував, що дійсно ОСОБА_7 погрожував йому фізичної розправи, а саме останній сказав, що вб'є його та виріже всю його родину, однак вказані погрози були озвучені ним вже після заволодіння його мобільним телефоном, і спрямовані на те, щоб він нікому не розповів про те, що сталося (викрадення його мобільного телефону), бо в іншому випадку йому буде гірше. При цьому потерпілий зазначив, що він спілкувався із обвинуваченими близько 10 хвилини, постійно просячи їх повернути йому мобільний телефон, намагаючись з ними домовитись, однак останній розвернулися і пішли по вул. Шевченка, в сторону вул. Київський шлях, а він також пішов до кафе "Макдональдс", розповівши про обставини того, що трапилося з ним свідку ОСОБА_18 . Потерпілий показав маршрут руху обвинувачених, і його маршрут руху (аналогічний тому як він рухався вперед). Після цього всі учасники слідчої дії дісталися до будинку АДРЕСА_5 , де ОСОБА_12 детально розповів чому він 15.12.2018 близько 22:00 год. прибув до вказаного будинку, вказав місце, куди саме його відвів ОСОБА_10 , відтворивши їх маршрут від місця зустрічі - пішохідний перехід, навпроти ЗОШ № 3, до місця скоєння злочину, демонструючи всі події, які там відбувалися, за участю обвинувачених, зазначивши про дії кожного з них, та відтворивши як саме один по відношенню до одного вони стояли. Вказав, що як тільки він підійшов, то ОСОБА_7 наніс йому один удар значної сили, в область грудної клітки, після чого в нецензурній формі почав вимагати зняти захисний пароль із телефону, а саме: "самсунг-акаунт", завдяки якому мобільний телефон можна знайти і в непрацездатному, і несправному стані. При цьому детально відтворив механізм та спосіб нанесення йому удару ОСОБА_7 , а саме: правою рукою в область грудної клітки. Розповів про обставини вимагання в нього грошових коштів, а саме: що в момент як вони почали розходитись, то ОСОБА_7 крикнув йому в слід, що якщо він хоче повернути свій телефон, то повинен принести їм 9000 грн., давши час до ранку наступного дня, або в іншому випадку він телефон вже ніколи назад не отримає. Також під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_12 розповів та показав місце, де в цей момент знаходився свідок ОСОБА_18 , а саме: поряд із кар'єром, який розташований неподалік, навпроти місця скоєння злочину, що дозволяло йому бачити всі події, які там відбувалися;

- висновком судово-товарознавчої експертизи № 348 від 29.01.2019 року (т.1 а.с.189-153), згідно якого ринкова вартість мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", 64 Gb, IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI: НОМЕР_2 , чорного кольору, у робочому стані, придбаний 12.04.2018 року новим, станом на 15.12.2018 року, з урахуванням зносу, складає 26 000 грн. 13 коп.;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.01.2019 р. з додатками до даного протоколу (т.1 а.с.156-157, 158, 159) та протоколом опитування про зовнішній вигляд особи, яка підлягає впізнанню від 16.01.2019 року (т.1 а.с.154-155). В ході цієї слідчої дії свідок ОСОБА_18 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 2 (обвинувачений ОСОБА_10 ), як особу, яка по вул. Шевченка, 5 в м. Бориспіль заволоділа мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+". Дану особу він впізнав по рисах обличчя, формі носа, кольору волосся, формі очей, погляду;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.01.2019 р. з додатками до даного протоколу (т.1 а.с.162-163, 164, 165) та протоколом опитування про зовнішній вигляд особи, яка підлягає впізнанню від 16.01.2019 року (т.1 а.с.160-161). В ході цієї слідчої дії свідок ОСОБА_18 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 3 (обвинувачений ОСОБА_7 ), як особу, яка по вул. Шевченка, 5 в м. Бориспіль заволоділа мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+". Дану особу він впізнав по рисах обличчя, формі носа, кольору волосся, синця під оком, формі очей, погляду;

- протокол огляду предмета від 21.01.2019 року з додатками до нього (т.1 а.с.166, 167-168), згідно з яким старший слідчий Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області капітан поліції ОСОБА_34 , в приміщенні службового кабінету № 210 Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області, в присутності підозрюваного ОСОБА_10 , провів огляд мобільного телефон марки "Huawei", чорного кольору, в чохлі, що належить ОСОБА_10 , котрий добровільно надав його на огляд. В ході огляду даного мобільного телефону, за допомогою системного блоку "LG" та монітору "Samsung", встановлено, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 , належить ОСОБА_10 . Також встановлено його IMEI: НОМЕР_4 , IMEI: НОМЕР_5 . В ході даної слідчої дії ОСОБА_10 беззаперечно підтвердив, що вказаний телефон належить йому;

- протокол огляду предмета від 21.01.2019 року з додатками до нього (т.1 а.с.169, 170-171), згідно з яким старший слідчий Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області капітан поліції ОСОБА_34 , в приміщенні службового кабінету № 210 Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області, в присутності свідка ОСОБА_18 , провів огляд мобільного телефон марки "Iphone 5", чорного кольору, в чохлі, що належить ОСОБА_18 , котрий добровільно надав його на огляд. В ході огляду даного мобільного телефону, за допомогою системного блоку "LG" та монітору "Samsung", встановлено, що серед переліку вхідних і вихідних дзвінків містяться запис про вхідний дзвінок о 21:51 год. з абонентом НОМЕР_3 , яким користується ОСОБА_10 , тривалістю 1 хвилину;

- постановою старшого слідчого Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області капітана поліції ОСОБА_35 про визнання речових доказів від 21.01.2019 р. (т.1 а.с.172-173), згідно якої фотознімки: мобільного телефону марки "Iphone 5", чорного кольору, в чохлі, та мобільного телефону марки "Huawei", чорного кольору, в чохлі, визнано речовими доказами та долучено в якості речових доказів по справі № 12019110100000012 від 03.01.2019 року;

- протоколом проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 27.01.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_18 , в присутності законного представника неповнолітнього свідка ОСОБА_18 , педагога ОСОБА_16 та двох понятих (т.1 а.с.174-177, 178), переглянутого в судовому засіданні. В ході цієї слідчої дії, свідок ОСОБА_18 , перебуваючи в м. Бориспіль по вул. Шевченка, між будинками № 5 та № 7, поряд приміщення гаражів, тобто в тому місці, де він перебував в момент того, як 15.12.2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_10 заволоділи мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , розказав та надав чіткі пояснення з приводу того, за яких він обставин він опинився на вказаному місці, відтворивши маршрут свого руху. Після чого свідок ОСОБА_18 на вказаному місці, а потім біля будинку № 122 по вул. Глибоцькій в м. Бориспіль, розповів та показав про обставини очевидцем яких він став, а саме заволодіння мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також про обставини вимагання в останнього грошових коштів даними особами, що мало місце 15.12.2018 року.

Також, свідок ОСОБА_18 показав місце вчинення злочину, а саме під'їзд 2 (з права на ліво) в буд. АДРЕСА_4 , де відтворив як саме один по відношенню до одного стояли обвинувачені та потерпілий, а також дії кожного з обвинуваченого по відношенню до потерпілого. Показав, що один із хлопців ( ОСОБА_7 ) забрав у ОСОБА_12 телефон, а інший ( ОСОБА_10 ) стояв поряд з ними. Також зазначив, що якісь погрози були, однак він не чув які. Після того, як вони розійшлися, то він зустрів потерпілого, який розповів, що йому погрожували, що заріжуть його, якщо він комусь про це розповість. Після цього всі учасники слідчої дії дісталися до будинку АДРЕСА_5 , де ОСОБА_18 детально розповів чому потерпілий і за яких обставин 15.12.2018 близько 22:00 год. прибув до вказаного будинку, вказав місце, куди саме його відвів ОСОБА_10 , відтворивши їх маршрут від місця зустрічі - пішохідний перехід, навпроти ЗОШ № 3, до місця скоєння злочину. Також відтворив маршрут свого руху та показав місце, де саме він перебував в момент вчинення злочину, а саме навпроти зазначеного будинку, поряд із кар'єром. Також продемонстрував всі події, які там відбувалися, за участю обвинувачених, зазначивши про дії кожного з них по відношенню до потерпілого, та відтворивши як саме один по відношенню до одного вони стояли. Відтворив механізм нанесенню ОСОБА_7 одного удару в грудну клітку ОСОБА_12 , правою рукою. Розповів про обставини вимагання в потерпілого грошових коштів, а саме: в той момент як вони почали розходитись, то ОСОБА_7 крикнув у слід ОСОБА_12 , що якщо він хоче повернути свій телефон, то повинен принести їм 9000 грн., або в іншому випадку він телефон вже ніколи назад не отримає;

- копією листа, за підписом генерального директора ПТ "Ай Ті Ломбард" ОСОБА_36 , № 5/1 від 9 січня 2019 року (а.с.180), отриманого слідчим в порядку ст. 93 КПК України, на підставі його запиту № 09/01/20198 від 09.01.2019 року (т.1 а.с.179), з якого вбачається, що 15 грудня 2018 року о 22:32 год. ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в ломбард був зданий викрадений мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", 64 Gb, який відкуплено 19.12.2018 року;

- копією фіскального чеку № 60741 від 19.12.2018 року (т.1 а.с.183) та копією заяви про викуп (т.1 а.с.182), наданими на підставі спільної заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , адресованої ст. слідчому Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_37 , про приєднання до матеріалів кримінального провадження документів (т.1 а.с.181). Даними доказами підтверджується те, що 19.12.2018 року в ломбарді ПТ "Ай Ті Ломбард" було викуплено, викрадений у ОСОБА_12 , мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", 64 Gb;

- письмовою заявою законного представника потерпілого ОСОБА_13 (т.1 а.с.184), згідно якої останній отримав від слідчого мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", 64 Gb, на відповідальне зберігання;

- протокол огляду відеозапису від 22.01.2019 з додатком, а саме: диск з відеозаписами (т.1 а.с.186, 187), отриманого слідчим в порядку ст. 93 КПК України, на підставі його запиту № 132/11/1537 від 09.01.2019 року (т.1 а.с.185), згідно з яким старший слідчий Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області капітан поліції ОСОБА_34 , в приміщенні службового кабінету № 210 Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області, в присутності підозрюваного ОСОБА_10 , провів огляд відеозаписів з камер зовнішнього відеоспостереження в приміщенні ПТ "Ай Ті Ломбарду", за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 47 (т.1 а.с.187). В ході огляду даних відеозаписів, встановлено, що в приміщення ломбарду ОСОБА_19 заходив разом з ОСОБА_10 , де ОСОБА_19 дістав власний паспорт, а ОСОБА_10 в свою чергу, дістав мобільний телефон, чорного кольору, та передав у спеціальне вікно працівнику ломбарду, для здійснення продажу. мобільний телефон. Після цього ОСОБА_19 здав мобільний телефон в ломбард, на власний паспорт, а отримані грошові кошти відразу забрав ОСОБА_10 , незначну частину з яких передав ОСОБА_19 . Після перегляду даних відеозаписів з камер спостережень ОСОБА_10 підтвердив, що на відеозаписі знаходиться він і свідок ОСОБА_19 . Також після перегляду даних відеозаписів в ході судового розгляду обвинувачені не заперечували його справжність, та підтвердили зафіксовані на ньому обставини. Також ці відеозаписи у деталях співпадають з показаннями, наданими в ході допиту, обвинуваченим ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_19 щодо обставин здачі мобільного телефону марки "Samsung" в ломбард;

- постановою старшого слідчого Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області капітана поліції ОСОБА_35 про визнання речових доказів від 22.01.2019 р. (т.1 а.с.188-189), згідно якої відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження в приміщенні ПТ "Ай Ті Ломбарду", за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 47, визнано речовими доказами та долучено в якості речових доказів по справі № 12019110100000012 від 03.01.2019 року, зберігаючи їх на оптичному носії інформації;

- даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 14.02.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю підозрюваного ОСОБА_7 , в присутності захисника ОСОБА_9 та двох понятих (т.1 а.с.191-194, 195), переглянутого в судовому засіданні. В ході цієї слідчої дії, на місці події, підозрюваний ОСОБА_7 добровільно, без будь-якого тиску з боку правоохоронних органів, розказав та відтворив обставини заволодіння ним разом із ОСОБА_10 мобільним телефоном, що належить ОСОБА_12 , 15.12.2018 року, повідомляючи інформацію щодо обставин, які передували вчиненню кримінального правопорушення, що повністю співпадає з його показаннями, наданими в ході судового розгляду. В ході даної слідчої дії ОСОБА_7 відтворив маршрут їх руху від стадіону "Колос" в м. Бориспіль, до місця вчинення злочину, а саме: під'їзд АДРЕСА_7 , зазначивши, що він йшов попереду, а вже позаду нього ОСОБА_10 та ОСОБА_12 . На місці події, відтворив як саме один по відношенню до одного стояли він, ОСОБА_10 та потерпілий, а саме, що він стояв майже впритул до потерпілого, а ОСОБА_10 неподалік від них, а також показав як саме він вирвав із рук потерпілого ОСОБА_12 , без будь-яких погроз або застосування фізичного насильства, мобільний телефон, після того як він його дістав з карману, на прохання ОСОБА_10 дати йому подзвонити. Повідомив, що після цього він передав телефон відразу ОСОБА_10 . Відтворив їх подальші дії із ОСОБА_10 , а саме, що останній сказав зняти потерпілому паролі з телефону, що він і зробив, а також сказав, що якщо він комусь розкаже про це, то йому буде гірше. Потім ОСОБА_10 сказав, що ОСОБА_12 може викупити телефон за 9000 грн. Після чого він із ОСОБА_10 залишили місце події, пішовши у сторону вул. Київський шлях, а потерпілий залишився на місці події;

- даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 06.02.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю підозрюваного ОСОБА_10 , в присутності захисника ОСОБА_11 та двох понятих (т.1 а.с.200-203, 204), переглянутого в судовому засіданні. В ході цієї слідчої дії, на місці події, підозрюваний ОСОБА_10 добровільно, без будь-якого тиску з боку правоохоронних органів, розказав та відтворив обставини заволодіння ним разом із ОСОБА_7 мобільним телефоном, що належить ОСОБА_12 , 15.12.2018 року, повідомляючи інформацію щодо обставин, які передували вчиненню кримінального правопорушення, що майже повністю співпадає з його показаннями, наданими в ході судового розгляду. В ході цієї слідчої дії, підозрюваний ОСОБА_10 , відтворив маршрут їх руху від стадіону "Колос" в м. Бориспіль, до місця вчинення злочину, а саме: під'їзд АДРЕСА_7 , де відтворив як саме один по відношенню до одного вони стояли, а саме, що поряд із ОСОБА_12 став ОСОБА_7 , а він - неподалік від них, на відстані 1-2 м., та показав як саме ОСОБА_7 вирвав із рук потерпілого ОСОБА_12 , без будь-яких погроз або застосування фізичного насильства, мобільний телефон, який він дістав із карману, на прохання ОСОБА_7 дати йому подзвонити. Показав, що в момент заволодіння телефоном ні він, ні ОСОБА_7 не погрожували йому ОСОБА_12 . Відтворив подальші його дії та ОСОБА_7 , а саме, що ОСОБА_7 погрожував ОСОБА_12 застосуванням насильства, у разі, якщо він комусь розповість про те, що сталося, а також потерпілого, який весь час просив повернути йому телефон, однак вони не повернули, і всі покинули місце події, вони пішли в сторону вулиці Київський шлях, а потерпілий - в іншу. Після цього всі учасники слідчої дії дісталися до будинку АДРЕСА_5 , де ОСОБА_10 детально розповів чому він разом із ОСОБА_7 15.12.2018 близько 22:00 год. прибули до вказаного будинку, для зустрічі із потерпілим, щоб останній зняв захисний пароль із телефону "самсунг-акаунт", оскільки він не міг здати телефон до ломбарду. ОСОБА_10 показав, де саме він зустрів ОСОБА_12 , а саме на пішохідному переході, навпроти школи № 3, вказав місце, куди саме він відвів потерпілого, відтворивши їх маршрут від місця зустрічі, до місця скоєння злочину, демонструючи всі події, які там відбувалися, а саме, як тільки вони підійшли, то ОСОБА_7 наніс потерпілому один удар, в область грудної клітки, від якого ОСОБА_12 трохи зігнувся, і почав у грубій формі вимагати в нього зняти захисний пароль із телефону, а саме: "самсунг-акаунт", що ОСОБА_12 і зробив, після чого повернув телефон назад ОСОБА_7 . Він цей весь час стояв поряд. При цьому ОСОБА_10 продемонстрував механізм та спосіб нанесення йому удару ОСОБА_7 , а саме: кулаком, від себе, в область грудної клітки. Розповів про обставини вимагання ОСОБА_7 у потерпілого грошових коштів, а саме, що останній повинен принести йому 9000 грн., в іншому випадку може забути про телефон. Він коштів не вимагав. Розповів про подальші їх дії, а саме, що вони всі розійшлися, а він в подальшому здав телефон до ломбарду, на паспорт ОСОБА_19 . При цьому, суд звертає увагу, що при відтворенні поведінка ОСОБА_10 була спокійна та впевнена, та останній надавав свої пояснення послідовно, без підказок та виправлень з боку сторонніх осіб. Це в свою чергу вказує на те, що підозрюваний ОСОБА_10 при відтворенні подій надав повну та детальну інформацію щодо обставин заволодіння мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , яка може бути відомою виключно особі, яка його вчинила. Крім того із відеозапису чітко вбачається, що під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_10 особисто зазначив, що він добровільно все розповів та показав, та підтвердив, що будь-якого тиску з боку правоохоронних органів не було.

Також в судовому засіданні судом були дослідженні докази, що свідчать про осіб обвинувачених, речові докази та процесуальні витрати у справі.

Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд їх прийняв. Матеріали досудового розслідування були відкриті сторонам кримінального провадження, відповідно до ст. 290 КПК України, про що свідчить відповідні протоколи та не заперечувалось ними в судовому засіданні.

Суд приймаючи дане рішення, аналізуючи показання обвинувачених, потерпілих, свідків, надані суду докази, в їх сукупності, прийшов до наступних висновків.

Так, згідно показань потерпілого ОСОБА_12 останній, в судовому засіданні, чітко вказав на обставини незаконного заволодіння його мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+" обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також щодо вимагання останніми в нього грошових коштів, його показання є чіткими, послідовними та категоричними, наданими суду без будь-яких сумнівів та суперечностей, що суд сприймає як беззаперечний, належний та допустимий доказ вини обвинувачених у вчиненні даних злочинів.

При цьому, як вбачається із показань потерпілого ОСОБА_12 , останній показав, що в момент заволодіння, належним йому мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 будь-якого насильства чи погрози його застосування не здійснювали, а обвинувачений ОСОБА_7 , який стояв впритул до нього, заволодів його телефоном, вирвавши в нього його просто з рук, коли він його дістав з карману, розблокував, на прохання ОСОБА_7 дати йому телефон для здійснення телефонного дзвінку. Він неодноразово просив ОСОБА_7 , який утримував його телефон в себе в руках, повернути йому назад мобільний телефон, на що ОСОБА_7 , почав висловлювати погрози щодо застосування до нього фізичного насильства, зазначаючи, що він може допомогти йому забути про телефон, якщо він не може зробити це самостійно. Однак, не зважаючи на ці погрози, він продовжував просити його повернути йому назад. Потім ОСОБА_7 почав залякувати його, висловлюючи в його адресу погрози щодо застосування насильства до нього та його родини, сказавши, що всіх поріже, у разі якщо він комусь розповість про те, що сталося. Тобто останній його залякував, щоб він нікому про це навіть не думав повідомляти. В цей момент ОСОБА_10 стояв поряд, десь на відстані близько 1 м від нього, і в такий спосіб чинив на нього моральний тиск, оскільки своєю присутністю здійснював враження їх чисельної переваги над ним, тим самим подавляючи його волю. Всі погрози, які висловлював ОСОБА_7 в адресу потерпілого були спрямовані на його залякування, з метою утримання його телефону, та не розголошення про протиправні дії обвинувачених, які виразилися у незаконному заволодінні останніми його майном.

Дані показання потерпілого ОСОБА_12 повністю узгоджуються: з показаннями, наданими під час допиту в судовому засіданні, свідком ОСОБА_18 , який перебував неподалік від місця події, а саме: АДРЕСА_4 , за гаражами, в яких останній підтвердив, що обвинувачений ОСОБА_7 , стоячи впритул до потерпілого ОСОБА_12 , забрав у нього мобільний телефон, будь-яких погроз в цей момент він не чув; з показаннями свідка ОСОБА_17 , яка хоч і не була безпосереднім очевидцем подій, і їй все відомо лише зі слів потерпілого, яка показала, що обвинувачений ОСОБА_7 вирвав мобільний телефон з рук її сина, без погроз, сказавши йому забути про цей телефон, який він просив його повернути, а в подальшому вже почав погрожувати її сину, залякуючи його, щоб останній нікому про це не розповів, суд приймає дані показання свідка з чужих слів, оскільки ці показання знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду (ч. 2 ст. 97 КПК України), а також з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а саме: із відомостями, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 16.12.2018 р., зареєстрованого в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Бориспільський ВП ГУ НП в Київській області за № 31141 від 16.12.2018 р., з якого вбачається, що законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 не повідомив правоохоронним органом про застосування по відношенню до його сина насильства небезпечного для життя чи здоров'я чи висловлення погроз про застосування такого насильства в адресу його сина під час незаконного заволодіння, належним йому мобільним телефоном, про він також підтвердив під час допиту його в якості свідка, показавши, що дійсно повідомив працівникам поліції, що обвинуваченні незаконно заволоділи мобільним телефоном, що належав його сину, без будь-якого насильства; із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 27.01.2019 р., за участю потерпілого ОСОБА_12 , та відеозаписом даної слідчої дії, з якого вбачається, що ОСОБА_12 , відтворюючи обставини вчиненого відносно нього злочину обвинуваченими, показав, що на час заволодіння мобільним телефоном обвинувачені будь-якого насильства чи погрози його застосування не здійснювали, ОСОБА_7 заволодів його мобільним телефон, вирвавши в нього його з рук, погрози розпочалися вже в той момент, як телефон був у ОСОБА_7 з метою його залякування, щоб останній забув про свій телефон і про це нікому не розповідав; із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 27.01.2019 р., за участю свідка ОСОБА_18 , та відеозаписом даної слідчої дії, з якого вбачається, що ОСОБА_18 , відтворюючи обставини події, зазначив, що ОСОБА_7 , стоячи в притул до ОСОБА_12 забрав в нього мобільний телефон, будь-яких конкретних погроз він не чув, лише чув, що вони говорили на підвищених тонах, однак не чув про що, а також із відомостями, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів на місці скоєння злочину від 14.02.2019 р., за участю підозрюваного ОСОБА_10 , та від 06.02.2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_7 , та відеозаписами даних слідчих дій, а також з показаннями обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , наданими ними в ході судового допиту, в яких останні не заперечували та навпаки підтвердили факт заволодіння мобільним телефоном, що належав потерпілому, а саме, що ОСОБА_7 вирвав його у нього з рук, без застосування насильства та погрози застосування такого насильства, коли останній його дістав із карману, розблокував, на прохання ОСОБА_7 дати йому зателефонувати, однак останні постійно заперечували правову кваліфікацію їх діяння, в частині способу такого заволодіння, тобто заперечували факт вчинення нападу з метою заволодіння мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, а також із відомостями, що зафіксовані у проколі проведення слідчого експерименту від 14.02.2019 року, за участю підозрюваного ОСОБА_10 , та з показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 , наданими в ході його допиту, в яких останній підтвердив, розповідаючи про ці обставини чітко та послідовно, що ОСОБА_7 дійсно висловлював в адресу потерпілого ОСОБА_12 погрози щодо застосування фізичного насильства по відношенню до нього, тим самим лише залякуючи його: з метою подальшого утримання мобільного телефону, який останній весь час просив повернути йому назад, а також з метою не розголошення останнім про незаконне заволодіння ними його мобільним телефоном, що свідчить про те, що вони є правдивими та такими, що відповідають дійсності, в зв'язку з чим визнає за можливе покласти їх в основу обвинувального вироку.

В той же час, суд оцінює критично, а відтак відхиляє показання з чужих слів, на підставі ч. 6 ст. 97 КПК України, свідка ОСОБА_13 , надані ним в ході його допиту, а також свідка ОСОБА_18 , повідомлені ним під час проведення слідчого експерименту, в частині того, що мобільний телефон відібрав у нього ОСОБА_7 , погрожуючи при цьому ОСОБА_12 , сказавши, якщо він не віддасть телефон, то він вб'є його, і його родину: всіх поріже, оскільки про ці обставини заволодіння мобільним телефоном їм стало відомо зі слів потерпілого, безпосередніми очевидцями зазначених подій вони не були, хоча свідок ОСОБА_18 перебував неподалік місця події, і бачив як у потерпілого відібрав телефон обвинувачений ОСОБА_7 , однак він особисто будь-яких погроз в цей момент не чув, що він особисто підтвердив в ході його допиту, в якості свідка, йому відомо про погрози лише зі слів потерпілого, тобто ці показання вказаними особами надані з чужих слів і свого документального підтвердження допустимими доказами не знайшли. При цьому, вказані обставини особисто заперечив сам потерпілий в ході його допиту, зазначивши, що в момент викрадення в нього телефону, будь-яких погроз в його адресу не було.

Крім того, показання свідка ОСОБА_18 , надані ним під час допиту в судовому засіданні, а також і повідомлені ним в ході проведення слідчого експерименту, в частині того, що під час того, як потерпілий разом із обвинуваченими перебував під під'їздом по вул. Шевченка, поряд із буд. № 5, він бачив як ОСОБА_7 почав ОСОБА_12 штовхати, наче хапаючи за куртку, удар його, та забрав у останнього телефон, суд вважає неналежним доказом, з урахуванням положень ст. 85 КПК України, оскільки згідно пред'явленого обвинувачення обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_10 щодо заволодіння мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , вказані обставини не інкримінуються, а тому згадана обставина не є предметом доказування у даному кримінальному провадженні. При цьому вказані обставини навіть не підтвердив і потерпілий ОСОБА_12 , зазначаючи, що під час спілкування із ОСОБА_7 він самостійно, без застосування будь-якої фізичної сили з його боку, дістав мобільний телефон, який останній в подальшому вирвав у нього з рук.

В той же час, як вбачається із показань свідка ОСОБА_18 вказані події відбувалися у погано неосвітленому місці, у темну пору доби, а він знаходився на відстані не менше 30 м, а тому, видимість була поганою. Це також підтвердив і потерпілий в ході його допиту. Це в свою чергу свідчить про те, що умови видимості були такими, що не дозволяли свідку ОСОБА_18 належним чином бачити абсолютно всі події, які відбувалися, та чітко бачити дії кожного із учасників події. Також свідок ОСОБА_18 не зміг чітко повідомити в ході його допиту в судовому засіданні та відтворити в ході проведення слідчого експерименту, як саме ОСОБА_7 наніс удар ОСОБА_12 . Разом з тим, аналізуючи показання потерпілого ОСОБА_12 в сукупності з показами обвинувачених, які підтвердили, що ОСОБА_7 стояв прямо впритул до потерпілого, перед тим як вирвати в нього телефон з рук, а отже, можна припустити те, що свідку ОСОБА_18 , в силу поганого освітлення, здалося, що ОСОБА_7 хапав потерпілого за куртку та наніс один удар, який стояв притул до останнього. При цьому, суд вважає, що свідок ОСОБА_18 , перебуваючи в умовах обмеженої видимості місця події, із врахування поганого освітлення та відстані на якій він перебував, добросовісно помилився при оцінці дій ОСОБА_7 , останній вчинив по відношенню до потерпілого, знаходячись прямо в притул до останнього.

Також, слід зазначити, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Вказана норма кореспондується з загальними засадами безпосередності дослідження показань, закріплених в ст.ст. 7, 23 КПК України (за якими суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно).

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання, зокрема потерпілого, та протокол слідчого експерименту за його участю є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК.

Так, не можна вважати, що суд, прочитавши зміст протоколу та переглянувши відеозапис, - безпосередньо сприйняв та дослідив надані при такій слідчій дії показання потерпілого ОСОБА_12 , оскільки при такому дослідженні, по-перше, не забезпечується право на допит особи перед незалежним та неупередженим судом із можливістю ставити питання саме під час надання таких показань, по-друге, таке дослідження не є безпосереднім, а є опосередкованим та ретроспективним.

В той же час, допитаний безпосередньо в ході судового розгляду потерпілий ОСОБА_12 , надав показання, що частково суперечать змісту поясненням, наданими ним під час проведення слідчого експерименту за його участю, в частині, щодо зняття захисного паролі із мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+" на місці події в м. Бориспіль по вул. Шевченка, 5, поряд із під'їздом.

Так, як вбачається із показань потерпілого ОСОБА_12 , наданих в ході судового розгляду, останній показав, що після того, як він витягнув телефон з карману, на прохання ОСОБА_7 дати йому подзвонити, він його відразу розблокував, знявши з нього захисний пароль, оскільки в іншому випадку, останній би не зміг здійснити дзвінок, бо телефон був заблокований. Разом з тим, він не зняв інший захисний пароль, а саме; "самсунг-акаунт" за яким телефон можна відслідкувати та встановити його місце знаходження в будь-якому стані, навіть у несправному виді або розібраному на деталі.

При цьому, слід зазначити, що судом достовірно встановлено, що протягом судового розгляду кримінального провадження, з самого початку, потерпілий ОСОБА_12 , надавав стабільні, чіткі, детальні та логічно послідовні показання, в яких останній ретельно, в деталях, описав обставини, які передували вчиненню кримінального правопорушення, поведінку обвинувачених до, під час та після незаконного заволодіння його мобільним телефон, їх дії по відношенню до нього в момент заволодіння телефоном.

Також, вищезазначені показання потерпілого ОСОБА_12 повністю узгоджуються з показанням обвинуваченого ОСОБА_10 , який підтвердив, що після того як ОСОБА_7 попросив у ОСОБА_12 подзвонити, останній дістав телефон з карману, розблокував його, а потім ОСОБА_7 вирвав його в нього з рук, а також з показаннями свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , жоден з яких в ході їх допиту не вказав на те, що потерпілий ОСОБА_12 , розповідаючи їм про обставини незаконного заволодіння його телефоном, повідомляв з приводу того, що ОСОБА_7 , після того як вирвав у нього телефон з рук, погрожуючи потерпілому вбивством, вимагав в останнього зняти захисні паролі, та з показаннями свідка ОСОБА_19 , який підтвердив, що перший раз коли він разом із ОСОБА_10 пішов до ломбарду, то вони не змогли його здати, бо на телефону був не знятий пароль: "сасмунг-акаунт".

Оцінюючи вищезазначені показання потерпілого ОСОБА_12 , обвинуваченого ОСОБА_10 , свідків, суд робить висновок про їх достовірність, послідовність, оскільки вони є чіткими, логічними та повністю узгоджуються між собою, а тому вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а тому приймає їх до уваги.

В той же час, як вбачається із відеозапису слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_12 , під час надання вільних пояснень останній взагалі нічого не повідомляв з приводу того, що ОСОБА_7 висловлював йому будь-які погрози з вимогою зняти захисні паролі з мобільного телефону, Це свідчить про те, що потерпілий, розповідаючи про обставини вчинення злочину, взагалі упустив обставини з приводу зняття захисного паролю з телефону на вимогу ОСОБА_7 , обмежившись повідомленням про те, що коли він дістав телефон із карману, то ОСОБА_7 вирвав його в нього з рук, який на його прохання повернути телефон, почав висловлювати в його адресу погрози застосування фізичного насильства, а також залякуючи його з метою не розголошення про дані обставини. Лише, згодом, вже потерпілий ОСОБА_12 уточив, що ОСОБА_7 схопив його за куртку, в області грудної клітки, висловлюючи йому погрозу вбивством, а також вбивством членів його родини, зазначивши, що він їх поріже, із вимогою зняти всі паролі з мобільного телефону. Разом з тим, надаючи такі пояснення, в ході проведення слідчого експерименту, потерпілий ОСОБА_12 не відтворив детально ці обставини, а саме: не продемонстрував як саме його схопив ОСОБА_7 , його подальші дії, в якій спосіб він зняв паролі із телефону: чи передавав ОСОБА_7 йому телефон в руки, чи тримав у своїх руках, а він знімав паролі. Разом з тим, потерпілий ОСОБА_12 однозначно, весь час, під проведення слідчого експерименту стверджував, що після того, як ОСОБА_7 вирвав в нього телефон із рук, він неодноразово його просив повернути телефон, однак останній йому телефон не повернув, і не давав його назад.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вищезазначені пояснення потерпілого, надані ним під час проведення слідчого експерименту, в частині висловлення в його адресу погроз з боку обвинуваченого ОСОБА_7 з вимогою зняти захисні паролі, після того, як останній його в нього забрав, є непослідовними, нелогічними, суперечливими, які не узгоджуються із матеріалами кримінального провадження, а саме: показанням, наданими безпосередньо потерпілим в ході його допиту, в яких він неодноразово показав, що захисний пароль на телефоні він зняв самостійно, оскільки у разі не розблокуванню телефону, ОСОБА_7 і не зміг би навіть здійснити з нього телефонний дзвінок, оцінка яких надана вище; показанням свідка ОСОБА_18 , який показав, що після того, як ОСОБА_7 вирвав мобільний телефон у ОСОБА_12 , останній йому його не передавав назад; показанням свідка ОСОБА_17 , яка показала, що ОСОБА_7 погрожував її сину вбивством та вбивством його родини, а саме сказавши, що всіх виріже, з метою неповернення йому мобільного телефону та залякування останнього щодо не розголошення про ці обставини; відомостям, які зафіксовані в протоколах проведення слідчих експериментів, а також показанням обвинуваченого ОСОБА_10 , в яких він показав, що потерпілий самостійно зняв пароль з телефону, а потім ОСОБА_7 його в нього забрав, а тому оцінює їх критично, та з урахуванням положень, закріплених у ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК України, не приймає їх до уваги.

В той же час, показання потерпілого ОСОБА_12 , в частині того, що він самостійно розблокував мобільний телефон, для того, щоб ОСОБА_7 зміг зателефонувати, є послідовними, логічними, та повністю узгоджуються із дослідженими, в ході судового розгляду доказами, а тому суд вважає їх такими, що відповідають дійсності та приймає до уваги.

Таким чином, жодних належних, допустимих та переконливих доказів, що перебуваючи поряд із під'їздом будинку № 5 по вул. Шевченка в м. Бориспіль, ОСОБА_7 погрожував потерпілому ОСОБА_12 вбивством, а також погрожував вбивством членів сім'ї з використанням ріжучих предметів, висловлюючи при цьому вимогу, щоб останній зняв з мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+" захисні паролі, і потерпілий побоюючись погроз вбивством, виконав цю вимогу, знявши з телефону всі захисні паролі, органом досудового розслідування не здобуто, а прокурором не надано суду для дослідження.

З врахуванням вищенаведених обставин, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено факт висловлення погроз застосування насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_12 , у зв'язку з пред'явленням йому вимоги, зняти всі захисні паролі з мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", яку останній виконав, побоюючись погроз вбивством. Даний факт повністю заперечили як обвинувачені в судовому засіданні, так і потерпілий ОСОБА_12 , а тому даний факт ґрунтується виключно на припущенні, яке не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Таким чином, дані доводи сторони обвинувачення не знайшли свого об'єктивного підтвердження, вони ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому підлягають виключенню з пред'явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 обвинувачення.

В той же час, в ході судового розгляду, беззаперечно встановлено, що перебуваючи поряд із під'їздом будинку АДРЕСА_4 , потерпілий ОСОБА_12 , самостійно зняв захисні паролі з мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", окрім одного "самсунг-акаунту", тим самим розблокувавши його, для того, щоб ОСОБА_7 зміг зателефонувати, про він його попросив.

Тому з огляду на наведені докази в їх сукупності, у судовому засіданні беззаперечно встановлено, що 15.12.2018 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , діючи спільно та узгоджено, перебуваючи поряд з будинком № 5 по вул. Шевченка в м. Бориспіль, ОСОБА_7 , з метою реалізації їх злочинного умислу, попросив у ОСОБА_12 зателефонувати, і як тільки останній витягнув телефон, розблокував його, знявши з нього захисний пароль, ОСОБА_7 підійшовши впритул до ОСОБА_23 , раптово, вихопив з його рук мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", вартістю 26000,13 грн., на що ОСОБА_12 почав просити, щоб ОСОБА_7 повернув йому мобільний телефон. У відповідь на це ОСОБА_7 , маючи при собі мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", належний ОСОБА_12 , діючи з метою неповернення та утримання зазначеного телефону, а також залякування ОСОБА_12 , щоб останній не повідомляв про неправомірне заволодіння його телефоном, почав погрожувати ОСОБА_12 застосуванням фізичного насильства до нього та його родини, тобто висловлюючи погрозу застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого. При цьому ОСОБА_10 , підтримуючи злочинні дії ОСОБА_7 та бажаючи змусити потерпілого не перешкоджати відкритому викраденню майна, що належить йому, знаходився безпосередньо біля ОСОБА_12 , та своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги над ним нападників, після чого ОСОБА_12 перестав просити повернути йому телефон. Заволодівши вказаним майном потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 зникли з місця вчинення злочину з мобільним телефоном "Samsung Galaxy S9+".

Отже, суд приходить до переконання, що в судовому засіданні підтверджено факт відкритого заволодіння обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , за попередньою змовою групою осіб, мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав потерпілому ОСОБА_12 , без застосування будь-якого насильства до потерпілого або висловлювання погроз його застосування.

При цьому, з огляду на наведені вище докази, у судовому засіданні підтверджено факт висловлення погроз обвинуваченими застосуванням фізичного насильства до потерпілого, однак яке вже мало місце, після фактичного відкритого заволодіння мобільним телефоном, а саме, в той момент як мобільний телефон вже перебував у руках ОСОБА_7 , які були висловлені останньому з метою уникнення повернення мобільного телефону, який належав потерпілому ОСОБА_12 , а також не розголошення потерпілим про ці події.

Також, у судовому засіданні з достатньою повнотою встановлено, що ОСОБА_7 , тримаючи мобільний телефон ОСОБА_12 , у своїх руках, висловив погрозу вбивством останньому, а також погрозу вбивства членам його сім'ї з використанням ріжучих предметів, однак з метою залякування потерпілого, а саме, щоб останній нікому не повідомляв про неправомірне заволодіння обвинуваченими його мобільним телефоном. При цьому ОСОБА_10 знаходився безпосередньо біля ОСОБА_12 , не перешкоджав діям обвинуваченого ОСОБА_7 , а навпаки своєю присутністю здійснював у потерпілого враження їхньої чисельної переваги над ним, після чого ОСОБА_12 перестав просити повернути йому телефон. Зазначені обставини в судовому засіданні підтверджені чіткими та послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_12 , показаннями свідків: ОСОБА_18 , ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , які хоч і не були безпосереднім очевидцем цих подій, і їм все відомо лише зі слів потерпілого, які суд приймає до уваги, оскільки їх показання, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду (ч. 2 ст. 97 КПК України), і повністю узгоджуються між собою, в частині висловлення суті погроз, а саме: погроза вбивством ОСОБА_12 та членам його родини, із використанням ріжучих предметів, зазначивши, що поріже всіх, а також з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, зокрема, протоколами слідчих експериментів за участю потерпілого та свідка ОСОБА_18 , а також з показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 та відомостями, що містяться в протоколі слідчого експерименту, проведеного за його участю, в яких останній підтвердив, що ОСОБА_7 висловлював ОСОБА_12 погрози застосування по відношенню до останнього фізичного насильства, з метою залякування його щодо не розголошення про події, які сталися.

В той же час, вирішуючи питання щодо наявності реальної загрози життю та здоров'ю потерпілого ОСОБА_12 чи членам його родини, суд враховує, що сторона обвинувачення не надала жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, що на момент висловлення даних погроз потерпілому останній сприймав їх саме як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я.

Так, оцінюючи реальність погроз висловлених по відношенню до потерпілого, суд виходить з того, що оцінка небезпеки насильства для життя та здоров'я потерпілого повинна обґрунтовуватися не тільки на суб'єктивному сприйнятті небезпеки потерпілим, а й на об'єктивних критеріях - наскільки таке насильство буде дієвим та реальним.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_12 , надаючи свої вільні показання суду, взагалі нічого не повідомив з приводу того, що в його адресу висловлювалися з боку обвинувачених будь-які погрози щодо застосування фізичного насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, а саме: вбивством чи вбивством його родини. В подальшому, виключно, на неодноразові запитання сторони обвинувачення, потерпілий ОСОБА_12 вже згадав та показав, що обвинувачений ОСОБА_7 , після того як забрав у нього телефон, погрожував йому фізичною розправою, вбивством та вбивством його родини. При цьому, вказуючи на те, що ОСОБА_7 погрожував йому, потерпілий навіть не навів суті таких погроз, зазначаючи, що ОСОБА_7 сказав йому, якщо він комусь розкаже про те, що відбулося, то йому буде гірше. І знову, лише після декількох уточнюючих запитань зі сторони обвинувачення, потерпілий ОСОБА_12 згадав, що ОСОБА_7 погрожував йому фізичною розправою, а саме сказав, що його поб'ють та вб'ють, та виріжуть його родину.

При цьому, на запитання сторони обвинувачення, з приводу того, як потерпілий ОСОБА_12 сприймав ці погрози, останній повідомив, що сприймав ці погрози реально, вважав, що обвинувачені можуть таке зробити.

Разом з тим, такі показання потерпілого ОСОБА_12 викликають у суду сумніви у їх правдивості, виходячи із наступного.

Як вбачається із показань потерпілого ОСОБА_12 останній вийшов разом із обвинуваченими із кафе "Макдональдс" самостійно, на прохання ОСОБА_38 , яке було озвучено ним у нормальній формі, без будь-яких погроз чи застосування фізичного насильства, що також повністю підтверджується показаннями свідка ОСОБА_18 , а тому суд вважає їх такими, що відповідають дійсності. Також відповідно до показань потерпілого ОСОБА_12 , коли вони вийшли із кафе, то відразу всі направилися в сторону стадіону "Колосу", рухаючись по міському парку в м. Бориспіль, при цьому він йшов разом із обвинуваченими самостійно, вони його до цього не змушували, не утримували його за допомогою фізичної сили, не обмежували його пересування в будь-яких спосіб, він рухався вільно, обвинувачені йшли не в притул до нього, а поряд, а саме: ОСОБА_7 йшов попереду нього, а ОСОБА_10 - позаду. При цьому під час цього потерпілий ОСОБА_12 підтвердив, що він мав можливість не йти з ними, він міг вільно розвернутися і піти в іншу сторону, втекти, також міг комусь зателефонувати, оскільки обвинувачені не робили жодних очевидних обмежень для вільного його пересування, не обмежували його рух та не перешкоджали його діям.

При цьому, суд звертає увагу, що жоден із допитаних, в ході судового розгляду свідків обвинувачення, які хоч і не були очевидцями події, і обставини їм відомі зі слів потерпілого, однак суд приймає їх до уваги, оскільки вони повністю узгоджуються між собою, також не підтвердили того факту, що обвинувачені змусили ОСОБА_12 вийти разом із ними із кафе, і в будь-який спосіб примушували його йти разом із ними, або із застосуванням фізичного насильства чи погроз застосування такого насильства змусили йти потерпілого разом із ними, останній йшов вільно та самостійно.

Також, на питання сторони захисту, у зв'язку з чим, потерпілий ОСОБА_12 погодився вийти із кафе "Макдональдс" та пішов разом із обвинуваченими до вулиці Шевченка в м. Бориспіль, останній будь-яких логічних та обґрунтованих пояснень не надав, зазначаючи, що він не знає, чому пішов разом із обвинуваченими, мабуть через те, що перебував у стресовому стані як тільки обвинувачені підійшли до нього, оскільки чув про них розповіді, що останні схильні до застосування фізичної сили, застосували її до інших осіб, займалися боксом, а тому, побачивши їх, враховуючи ще їх зовнішній вигляд, які мали характерні риси для таких осіб, зокрема ОСОБА_7 мав синяк під оком, пострижений майже наголо, грубий голос, статура тощо, то злякався їх і пішов з ними. Однак, останні не змушували його це робити і спілкувалися з ним нормально.

В той же час, є очевидно нелогічним та явно абсурдним, що особа, яка боїться та злякалася осіб, які до неї підійшли, як показав про це потерпілий ОСОБА_12 , які звернулися до нього в нормальній формі, погоджується на їхню пропозицію разом з ними вийти на вулицю, тобто покинути приміщення кафе "Макдональдс", яке являється людним місцем, де в цей час перебувала значна кількість людей, і де здійснюється відеонагляд, що не заперечувалася сторонами кримінального провадження, а не залишитися в кафе і продовжити спілкування з ними там. Крім того, потерпілий, вийшовши разом з обвинуваченими на вулицю, перебуваючи в міському парку м. Бориспіль, поряд із кафе "Макдональдс", самостійно, без будь-якого примусу, застосування насильства або погроз такого застосування з їхнього боку, разом із обвинуваченими, яких він відповідно до його слів боявся, йде з ними у невідомо напрямку, не питаючи навіщо, рухаючись в бік вул. Шевченка в м. Бориспіль, в темну пору доби, тим самим покидаючи людяне місце.

При цьому, потерпілий ОСОБА_12 , самостійно йде з ними, в бік вулиці Шевченка в м. Бориспіль, рухаючись по міському парку, на відкритій території, не маючи жодних перешкод чи обмежень для вільного пересування, оскільки обвинувачені його не тримали, тобто він мав необмежені можливість вільно змінити напрямок свого руху, зокрема втекти від обвинувачених, або звернутися за допомогою до сторонніх осіб чи зателефонувати, що особисто підтвердив потерпілий в ході його допиту, однак він цього не робить, а добровільно продовжує рух разом із особами, яких він боявся.

Крім того, з дослідженого в судовому засіданні протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 16.12.2018 року, вбачається, що законний представник потерпілого ОСОБА_12 , повідомляючи про обставини події вчиненого злочину відносно його сина, нічого не зазначає з приводу того, що до потерпілого застосовувалося фізичне насильство або погроза його застосування.

Ці обставини в сукупності, на думку суду, обґрунтовано ставлять під сумнів правдивість показань потерпілого ОСОБА_12 , в частині того, що він реально боявся обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .

Також, як вбачається із показань потерпілого ОСОБА_12 , останній після того, як ОСОБА_7 відібрав у нього мобільний телефон, почав неодноразово його просити повернути йому мобільний телефон назад, і навіть не зважаючи на висловлені в його адресу ОСОБА_7 погрози щодо застосування фізичного насильства та погрози вбивством, потерпілий не покидає місце події, хоча мав таку можливість, а залишається разом із обвинуваченими, та продовжує з ними спілкування, просячи повернути йому мобільний телефон назад, і пішов з місця події лише після того, як його залишили обвинувачені. Відтак, така поведінка та дії потерпілого ОСОБА_12 беззаперечно свідчить про те, що потерпілим не сприймалися висловлені погрози щодо застосування фізичного насильства та вбивства в його бік ОСОБА_39 , які б об'єктивно давали підстави потерпілому сприймати їх як такі, що дійсно можуть бути реалізовані.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що показання потерпілого, в частині того, що він сприймав висловлені в його адресу погрози з боку обвинувачених щодо застосування фізичного насильства та погрози вбивством, як реальні, про що він навіть не показав, надаючи свої вільні показання, а в подальшому лише на уточнюючи питання прокурора, зазначив з приводу погроз, висловлених йому, і то спочатку, обмежився лише загальною фразою, зазначаючи, що в його адрес обвинувачені висловлювали якісь погрози, не розкриваючи суть вказаних погроз, що в свою чергу свідчить про недоведеність об'єктивної реальності будь-яких погроз, що зі слів ОСОБА_12 йому висловлювались, а відтак будь-якої суспільної небезпечності діянь по відношенню до нього.

Таким чином, стороною обвинувачення не представлено суду будь-яких допустимих та належних доказів про те, що потерпілий ОСОБА_12 перебував у заляканому стані та реально усвідомлював, що якщо він не виконає вимоги обвинувачених, то небезпека заподіяння шкоди здоров'ю, якою погрожує винний, може стати дійсністю.

За таких обставин суд вважає, що в ході судового розгляду не було встановлено, що до потерпілого ОСОБА_12 з боку обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 були погрози застосування фізичного насильства небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу.

Тому, з урахуванням наведеного, суд критично ставиться до показань потерпілого, наданих ним під час допиту в судовому засіданні, стосовно реальності сприйняття погроз вбивством, висловлених ОСОБА_7 , в момент вчинення кримінального правопорушення. На думку суду вказане пояснюється тим, що потерпілий в момент вчинення кримінального правопорушення пережив сильний стрес та потрясіння, з урахування встановлених обставин справи. Крім того, потерпілий до цих подій, чув певні історії про обвинувачених, що останніх охарактеризовували як осіб, які схильні до застосування фізичного насильства, зокрема нанесення тілесних ушкоджень. Також, суд враховує, що потерпілий був неповнолітньою особою, не має юридичної освіти, в зв'язку з чим може не придавати значення певним несуттєвим з його точки зору обставинам, що могло підштовхувати останнього до викривлення фактичних обставин провадження або деякого перебільшення певних обставин.

В той же час, з огляду на досліджені докази в їх сукупності, а також враховуючи вік потерпілого, який був неповнолітнім на момент вчинення злочину, та вік обвинувачених (повнолітні особи), їх фізичний стан (обвинувачені особи спортивної тілобудови), зовнішній вигляд обвинувачених, вечірній час скоєння кримінального правопорушення, те, що в момент вчинення злочину поряд не було людей, що обмежувало можливості потерпілого скористатися допомогою сторонніх осіб, та самі обставини його скоєння, зокрема, що обвинувачених було двоє, та їх дії носили узгоджений характер, на неодноразові прохання потерпілого останні не повернули йому мобільний телефон, все це давало потерпілому підстави хвилюватися за наслідки таких дій і розцінювати їх як погрозу, побоюючись за своє здоров'я, але суд вважає, що за вищезазначених обставин цю погрозу необхідно розцінювати як погрозу застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих.

З врахуванням вищенаведених обставин, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено факт погрози застосування саме насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_12 . Даний факт повністю заперечили обвинувачені в судовому засіданні, а тому даний факт ґрунтується виключно на припущенні, яке не підтверджено жодним належним та допустимим переконливим доказом у справі.

В той же час, достовірність показів обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , в частині того, що останні не погрожували потерпілому ОСОБА_12 застосуванням насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, в повному обсязі спростовуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, аналіз яких наведено вище у мотивувальній частині вироку.

Також, аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази в їх сукупності, в ході судового розгляду беззаперечно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 та ОСОБА_10 заволодівши мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , марки "Samsung Galaxy S9+", шляхом відкритого його викрадення по вул. Шевченка, 5 в м. Бориспіль, покинувши місце вчинення злочину, не мали можливості вільно користуватися та розпоряджатися даним мобільним телефоном, оскільки на мобільному телефоні "Samsung Galaxy S9+" стояв захисний пароль - "самсунг-акаунт", без зняття його мобільний телефон неможливо здати до ломбарду. Це в свою чергу свідчить про те, що обвинуваченими не було реалізовано їх злочинний умисел до кінця, а саме: заволодіння мобільним телефон, переслідуючи корисливий мотив та ціль наживи, шляхом здачі даного мобільного телефону до ломбарду. Зазначена обставина в судовому засіданні сторонами не заперечувалась, більше того, підтверджена чіткими та послідовними показаннями обвинувачених, потерпілого, свідків, а також письмові докази, які повністю узгоджуються між собою.

Як вбачається із показань обвинуваченого ОСОБА_10 останній не зміг здати мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , до ломбарду, оскільки на ньому був наявний захисний пароль "самсунг-акаунт", який міг зняти лише власник телефону, а тому працівник ломбарду відмовив у прийнятті даного телефону. Відразу після цього він зустрівся із ОСОБА_7 , і він зв'язався із потерпілим ОСОБА_12 , зателефонувавши на мобільний телефон його товариша, вмовив його зустрітися з ними поряд із ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, для того, щоб останній зняв захисний пароль з телефону, однак останньому про це не повідомляв, запевнивши його, що повернуть йому телефон, для того, щоб в подальшому здати телефон до ломбарду.

Так, вищезазначені показання обвинуваченого ОСОБА_10 повністю узгоджуються з показаннями, наданими під час допиту в судовому засіданні, обвинуваченим ОСОБА_7 , в яких він підтвердив, що ОСОБА_10 не зміг здати телефон до ломбарду, через те, що на ньому був захисний пароль, і вони з ОСОБА_10 направилися до ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, де домовилися зустрітися з потерпілим ОСОБА_12 , для того, щоб останній зняв даний пароль, про що останньому вони не повідомляли; з показаннями потерпілого ОСОБА_12 , в яких останній підтвердив, що на момент заволодіння обвинуваченими його мобільним телефоном, він не зняв з нього один захисний пароль - "самсунг-акаунт"; з показаннями свідка ОСОБА_19 , згідно яких, у нього з ОСОБА_10 мобільний телефон у ломбарді не прийняли, бо на ньому був захисний пароль - "самсунг-акаунт", на що ОСОБА_10 повідомив, що йому необхідно близько півгодини, щоб зняти вказаний пароль, а також з показаннями свідка ОСОБА_18 , в яких останній підтвердив, що на його телефон подзвонив невідомий номер, як пізніше виявилось це був ОСОБА_10 , який попросив покликати ОСОБА_12 до телефону, і з яким вони домовилася про зустріч біля ЗОШ № 3, а також з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду: із даними, що містяться у протоколах огляду предметів від 21.01.2019 року, яким підтверджується, що о 21:51 год. на телефон ОСОБА_18 телефонував ОСОБА_10 .

Також, як вбачається із показань потерпілого ОСОБА_12 , як тільки він підійшов до ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, то на пішохідному переході, що навпроти школи, його зустрів ОСОБА_10 , який відразу запропонував пройти йому разом з ним, за ріг будинку, що був поряд, на що він погодився, однак не відразу, і коли вони тільки зайшли за вказаний будинок, то він побачив там ОСОБА_7 , який наніс йому один удар в область грудної клітки, від якого він навіть зігнувся, при цьому вимагаючи у нього, у грубій формі, щоб він зняв всі захисні паролі із мобільного телефону, і він злякавшись, побоюючись за своє здоров'я, зняв із мобільного телефону захисний пароль - "самсунг-акаунт", і віддав телефон назад ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_10 весь цей час перебував поряд, і своєю присутністю здійснював враження чисельної переваги над ним.

Дані, показання потерпілого ОСОБА_12 повністю узгоджуються з показаннями, наданими під час допиту в судовому засіданні, з показаннями свідків: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , які хоч і не були безпосередніми очевидцями подій, і їм дані обставини відомо лише зі слів потерпілого, який показав, що коли він тільки зайшов за будинок, що неподалік ЗОШ № 3, куди його завів ОСОБА_10 , то обвинувачений ОСОБА_7 відразу наніс йому один удар в грудну клітку, і почав вимагати, щоб він зняв з телефону захисний пароль, які суд приймає до уваги, оскільки ці показання знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду (ч. 2 ст. 97 КПК України), а також з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а саме: із відомостями, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів на місці скоєння злочину, за участю потерпілого ОСОБА_12 та підозрюваного ОСОБА_10 , та відеозаписами даних слідчих дій, з яких вбачається, що кожен із них, відтворюючи обставини вчиненого злочину, на місці події, а саме: поряд із буд. АДРЕСА_5 , показали, що ОСОБА_7 наніс один удар в область грудної клітки ОСОБА_12 , як тільки він зайшов за будинок, вимагаючи зняти захисний пароль з телефону, які продемонстрували механізм і спосіб нанесення даного удару, а також із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину, за участю свідка ОСОБА_18 , в якому останній підтвердив нанесення удару в грудну клітку ОСОБА_12 обвинуваченим ОСОБА_7 , та з показаннями обвинувачених, в яких вони підтвердили, що під час зустрічі із потерпілим ОСОБА_12 поряд із ЗОШ № 3, останній зняв із телефону всі захисні паролі, що свідчить про те, що вони є правдивими та такими, що відповідають дійсності, в зв'язку з чим визнає за можливе покласти їх в основу обвинувального вироку.

При цьому, суд критично відноситься до показань обвинуваченого ОСОБА_10 , наданих в ході його допиту, в частині того, що під час слідчого експерименту він повідомив не правду, зазначивши, що ОСОБА_7 наніс удар ОСОБА_12 неподалік будинку № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, оскільки він перебував у не зрозумілому стані, в якому саме не зміг повідомити, у зв'язку з чим він не розумів, що розповідає, як до таких, непереконливі та не бере їх до уваги.

Так, як вбачається із дослідженого в судовому засіданні, відеозапису слідчої дії - слідчий експеримент, проведеного 06.02.2019 року, за участю підозрюваного ОСОБА_10 , останній нічого не повідомляв ні слідчому, ні адвокату, з приводу свого поганого, незрозумілого самопочуття, у зв'язку з чим, він не має змоги брати участь у проведенні слідчої дії, оскільки не має можливості правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїй дій, а навпаки самостійно, добровільно зазначив, що він готовий розповісти про обставини, які сталися 15.12.2018 року щодо незаконного заволодіння ним разом із ОСОБА_29 мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 . При цьому, зовнішній вигляд підозрюваного та його поведінка під час проведення слідчого експерименту, який проводився у двох місцях, свідчать про те, що він перебував у нормальному стані, і повністю розумів значення своїх дій.

Також, із відеозапису слідчої дії - слідчий експеримент, слідує, що підозрюваний ОСОБА_10 , на місці події, як по вул. Шевченка, 5 в м. Бориспіль, так і поряд із ЗОШ № 3 та будинком № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, детально, впевнено та поетапно розповів про всі обставини, які відбувалися 15.12.2018 року за його участю, ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_12 .

Так, під час проведення слідчого експерименту, за його участю підозрюваного ОСОБА_10 , він добровільно та послідовно розповідав про обставини, які відбувалися, зокрема на місці події, поряд із ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, а саме за будинком № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, 15.12.2018 року близько 22:00 год. При цьому в ході проведення слідчого експерименту підозрюваний ОСОБА_10 розповів про час, місце його зустрічі із потерпілим, про їх подальші дії, маршрут їхнього руху, про місце, куди він його привів, як саме вони стояли всі стояли один по відношенню до одного, які саме дії вчиняв ОСОБА_7 , він, про поведінку потерпілого, а також про спосіб, механізм заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_12 , зазначивши, що останній наніс один удар та його локалізацію, а також про інші суттєві обставини скоєння злочину, та детально відтворив механізм нанесення удару ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_12 , а саме один удар рукою в область грудної клітки.

Такі пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 , надані під час проведення слідчого експерименту 06.02.2020 р. за його участю, є послідовними, узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_12 , свідків, допитаних в ході судового розгляду, в цій частині з чужих слів, які суд приймає до уваги (ч. 2 ст. 97 КПК України), повністю підтверджуються іншими дослідженими судом доказами, щодо часу та способу, механізму та локалізації отриманого потерпілим удару.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_26 під час проведення за його участю слідчого експерименту 06.02.2019 р. по відтворенню події, надав достатній об'єм інформації, яка співпала щодо хронології події, послідовності дій та відповідної деталізації з прив'язкою до часу та місця події, та показав механізм та локалізацію нанесення удару ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_12 .

Ці обставини в сукупності вказують виключно на те, що під час проведення на досудовому слідстві слідчої дії - слідчий експеримент за участю підозрюваного ОСОБА_10 , останній, кожного разу, в повній мірі усвідомлював, що саме він розповідає та показує правоохоронним органам. З цих підстав вищезазначені показання обвинуваченого ОСОБА_10 , в частині того, що під час проведення слідчого експерименту за його участю, він перебував у стані, який не дозволяв йому правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїй дій, у зв'язку з чим він не розумів, що відбувається, суд вважає неправдивими та розцінює їх, як метод його захисту.

З огляду на вищезазначені докази, у судовому засіданні беззаперечно встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою між собою, 15.12.2018 року, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном, прагнучи обернути майно на свою користь, шляхом здачі його до ломбарду, ОСОБА_10 о 21:51 год. через телефонний номер ОСОБА_18 , зв'язався з ОСОБА_12 , домовився із ним про зустріч, поряд із ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, де зустрівшись із ним на пішохідному переході, що навпроти школи, завів його за будинок № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, де їх чекав ОСОБА_7 , який застосував до ОСОБА_12 насильство, яке не було небезпечним для життя та здоров'я, завдавши ОСОБА_12 один удар по грудній клітці, після чого почав вимагати в останнього повністю розблокувати мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", знявши з нього всі захисні паролі, при цьому ОСОБА_10 перебував поруч, підтримуючи злочинні дії ОСОБА_7 та бажаючи змусити потерпілого зняти всі паролі із телефону, та своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги їх над ним, і останній побоюючись за своє життя та здоров'я, зняв всі захисні паролі з телефону, що дозволило обвинуваченим користуватися зазначеним телефоном, після чого повернув його ОСОБА_7 . Заволодівши вказаним майном потерпілого ОСОБА_12 , в подальшому обвинувачені розпорядились даним телефон на свій розсуд, а саме: мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+" було здано до ломбарду. Зазначена обставина в судовому засіданні сторонами не заперечувалась, більше того, підтверджена чіткими та послідовними показаннями обвинувачених, свідка ОСОБА_19 , на паспорт якого саме і було здано вказаний телефон, та відеозаписом з камер зовнішнього відеоспостереження в приміщенні ПТ "Ай Ті Ломбарду", розташованого по вул. Київський шлях, 47 в м. Бориспіль.

При цьому вищезазначеними доказами повністю спростовується, достовірність показів обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині того, що коли ОСОБА_12 зайшов за ріг будинку, де він його чекав, то він будь-яких ударів йому не наносив і останній самостійно зняв захисний пароль із телефону, а також обвинуваченого ОСОБА_10 , в частині того, що коли вони зайшли за ріг будинку разом із потерпілим ОСОБА_12 , то ОСОБА_7 , яких їх там чекав, схопив ОСОБА_12 руками за куртку, із значною силою, в області грудей, вимагаючи зняти захисний пароль з телефону, а тому суд оцінює їх критично та не приймає до уваги.

Також, даючи оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині того, що ОСОБА_10 був ініціатором спілкування із ОСОБА_12 , саме ОСОБА_10 до нього підходив, з ним сам спілкувався, кожного разу, спочатку підійшов, щоб позитиви 200 грн., а потім же, щоб попросити вийти з ним на вулицю, він же не підходив до ОСОБА_12 в кафе взагалі, із приміщення "Макдональдс" ОСОБА_12 вів ОСОБА_10 , також, що це ОСОБА_10 запропонував викрасти телефон у ОСОБА_12 , а він просто йому допоміг, та те, що саме ОСОБА_10 на місці події попросив у ОСОБА_12 зателефонувати, а не він, суд вважає, що викладені ним обставини є неправдивими, оскільки вони повністю спростовуються сукупністю, досліджених в ході судового розгляду доказів, аналіз яких наведено вище.

Дослідженими в даному кримінальному провадженні доказами достовірно встановлено, що саме обвинувачений ОСОБА_7 став ініціатором спілкування із потерпілим ОСОБА_12 , самостійно до нього підходив перший раз, щоб позичити 200 грн., а також другий разом із ОСОБА_10 , вже реалізуючи їх спільний умисел, направлений на незаконне заволодіння мобільним телефоном, що належав ОСОБА_12 , запропонувавши вийти разом із ним із приміщення "Макдональдс", відвівши останнього до буд. АДРЕСА_4 , де попросив у ОСОБА_12 зателефонувати, і коли останній дістав телефон з карману, вирвав його в нього з рук, продовжував його утримувати в себе, висловлюючи погрози в адресу потерпілого, в такий спосіб незаконного заволодівши вказаним мобільним телефоном.

Крім того, суд враховує той факт, що висвітлені події ОСОБА_7 , в цій частині, з точністю, до найменших деталей повністю співпадають з встановленими фактичними обставини кримінального провадження, які підтверджуються сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, що не містяться в собі невирішених суперечностей, крім єдиного, що вказані всі дії вчиняв ОСОБА_10 , а не ОСОБА_7 , як беззаперечно встановлено в ході судового розгляду. Це в свою чергу, лише додатково свідчить про те, що вищезазначені показання обвинуваченого ОСОБА_7 є такими, що не відповідають дійсності, надуманими, а тому суд констатує певні викривлення деталей події обвинуваченим ОСОБА_7 . Суд не приймає такі показання обвинуваченого ОСОБА_7 до уваги та розцінює їх як спроби обвинуваченого ОСОБА_7 зменшити у суду негативне враження від характеру його злочинних дій, тобто як обраний ним спосіб захисту з метою зменшити його активну роль у вчиненні кримінального правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_12 та пом'якшити відповідальність, оскільки вони не узгоджуються з іншими дослідженими доказами по кримінальному провадженню.

Даючи оцінку показанням як обвинуваченого ОСОБА_7 , так і обвинуваченого ОСОБА_10 , в частині того, що кожен із ним показав, що саме він грошові кошти у розмірі 9000 грн. у потерпілого ОСОБА_12 не вимагав, а тому не вчиняв даний злочин, суд розцінює критично та не приймає до уваги.

Так, як і обвинувачений ОСОБА_7 , так і обвинувачений ОСОБА_10 , в ході їх допиту, підтвердили факт вимагання у потерпілого ОСОБА_12 грошових коштів у розмірі 9000 грн. за повернення останньому, нещодавно, викраденого ними, у нього мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+". В той же час, кожен із обвинувачених показав, що не причетний до скоєння даного злочину, перекладаючи вину один на одного, а саме: обвинувачений ОСОБА_7 показав, що він грошові кошти у розмірі 9000 грн. у ОСОБА_12 не вимагав, а вимагав їх ОСОБА_26 без його відома, висунувши останньому вимогу, що якщо він хоче повернути назад свій телефон, то повинен його викупити, віддавши йому 9000 грн., а він лише знаходився поруч в цей момент. При цьому, обвинувачений ОСОБА_10 зазначив ті самі обставини, однак вказавши, що це він не вимагав у ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 9000 грн., а такі вимоги були висунуті обвинуваченим ОСОБА_29 , а він лише при цьому був присутній і все.

При цьому, суд звертає увагу, що аналогічні пояснення були надані як і ОСОБА_7 , так і ОСОБА_10 під проведення за їх участю, в ході досудового розслідування кримінального провадження, слідчої дії - слідчий експеримент.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що в ході допиту як обвинувачений ОСОБА_7 , так і обвинувачений ОСОБА_10 фактично визнали, що у ОСОБА_12 вимагали грошові кошти, шляхом обмеження його прав, що полягало у неповерненні останньому мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", яким вони нещодавно заволоділи шляхом вчинення грабежу, якщо потерпілий не передасть їм грошові кошти в сумі 9000 грн., разом з тим, кожен з ним заперечував свою причетність до вказаного злочину.

З огляду на вищевикладене, суд розцінює такі показання як обвинуваченого ОСОБА_7 , так і обвинуваченого ОСОБА_10 , як обрану останніми лінію захисту і бажання будь-яким чином уникнути відповідальності за вчинення ними умисного тяжкого корисливого кримінального правопорушення, і вважає, що показання обвинувачених не впливають будь-яким чином на доведеність їх вини у вчиненні суспільно-небезпечного діяння або на кваліфікацію вчиненого, тому суд критично ставиться до таких показань як обвинуваченого ОСОБА_7 , так і обвинуваченого ОСОБА_10 .

При цьому, надані ними показання у судовому засіданні, що вони не причетні до скоєння вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, повністю спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_12 , які не змінювалися, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, які логічні, послідовні і незмінні, в яких останній детально та поетапно розповів про обставини в нього грошових коштів, а саме показавши, що коли він перебував поряд із будинком, неподалік ЗОШ № 3, ОСОБА_7 висунув йому вимогу передачі грошових коштів у сумі 9000 грн., погрожуючи йому, що в іншому випадку, викрадений у нього мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", вони не повернуть, і ОСОБА_10 в цей момент стояв поряд, підтримуючі такі вимоги ОСОБА_7 , в такий спосіб чинячи на нього моральний тиск, оскільки своєю присутністю здійснював враження їх чисельної переваги над ним.

Дані, показання потерпілого ОСОБА_12 за встановлених судом обставин є послідовними, логічними, узгоджуються та підтверджуються сукупністю зібраних в кримінальному провадженні доказів, а саме: з показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , які хоч і не були безпосередніми очевидцями подій, і їм дані обставини відомо лише зі слів потерпілого, який показав, що коли він перебував поряд із будинком, неподалік ЗОШ № 3, то обвинувачений ОСОБА_7 висунув йому вимогу передачі грошових коштів у сумі 9000 грн. за повернення йому його мобільного телефону, яким вони із ОСОБА_10 незаконного заволоділи, суд приймає дані показання свідка, оскільки ці показання знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду (ч. 2 ст. 97 КПК України), а також з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, а саме: із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 27.01.2019 р., за участю потерпілого ОСОБА_12 , та відеозаписом даної слідчої дії, з якого вбачається, що ОСОБА_12 , відтворюючи обставини вчиненого відносно нього злочину обвинуваченими, на місці події, а саме: поряд із буд. АДРЕСА_5 , показав, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вимагали в нього грошові кошти у сумі 9000 грн., за повернення йому назад мобільного телефону, вказану вимогу озвучив ОСОБА_7 , надавши йому час до ранку наступного дня; із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_18 , який показав, що коли ОСОБА_12 вже почав відходити від обвинувачених, то ОСОБА_7 сказав йому, або він дає їм 9000 грн., або телефон він вже ніколи не побачить; а також із відомостями, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину, а саме: поряд із буд. АДРЕСА_5 , від 14.02.2019 р., за участю підозрюваного ОСОБА_10 , та відеозаписом даної слідчої дій, в якому останній підтвердив, що ОСОБА_7 вимагав у ОСОБА_12 9000 грн. за повернення йому мобільного телефону, надавши йому час до ранку наступного дня, в нього присутності, він не заперечував проти цього, що свідчить про те, що вони є правдивими та такими, що відповідають дійсності. Тому, суд кладе їх в основу обвинувального вироку і, виходячи із позиції ЄСПЛ, визнає їх досить переконливими, щоб на підставі їх розумної оцінки визнати ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , причетними до вчинення інкримінованого їм злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.

При цьому, обставини та причини щодо можливої обмови потерпілими - обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , судом не встановлено. В той же час вищезазначені показання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , в яких вони заперечували свою причетність до вимагання грошових коштів у ОСОБА_12 , не зайшли свого підтвердження під час судового розгляду, повністю спростовуються об'єктивною сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не мають протиріч.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що всі доводи обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 повністю спростовані матеріалами кримінального провадження, судовим розглядом беззаперечно встановлено, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою групою осіб, незаконно заволоділи мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належить ОСОБА_12 , погрожуючи останньому застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, а також застосувавши до останнього таке насильство, а саме завдавши одного удару в область грудної клітки, яким в подальшому розпорядились на власний розсуд: здавши мобільний телефон до ломбарду, а також продовжуючи свої незаконні дії, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою між собою, вимагали грошові кошти у потерпілого ОСОБА_12 у сумі 9000 грн., погрожуючи потерпілому обмеженням його законних прав та інтересів, що полягало у неповерненні останньому мобільного телефону, яким останній нещодавно заволоділи, якщо останній не передасть їм вказані кошти, тому підстав для визнання обвинувачених невинуватими у вчиненні вказаних злочинів, судом не встановлено.

Отже, оцінюючи згідно вимог ст. 94 КПК України всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинувачених, потерпілого, свідків, запропонованих стороною обвинувачення, дослідивши запропоновані докази, з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, перевіривши доводи учасників процесу, з'ясувавши у них, чи всі докази на підтвердження своїх доводів були ними надані, суд прийшов до переконання про доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо потерпілого ОСОБА_12 .

Разом з тим, проаналізувавши в сукупності наведені вище докази, користуючись своїм правом, визначеним ст. 337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого ОСОБА_7 та ОСОБА_40 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, враховуючи, що це покращує становище осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та викликано необхідністю надання правильної правової кваліфікації їх діям.

Так, колегія суддів вважає, що дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 по епізоду щодо потерпілого ОСОБА_12 слід кваліфікувати:

- за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також поєднаного з погрозою застосування такого насильства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб;

- за ч. 2 ст. 189 КК України, як вимога передачі чужого майна з погрозою обмеження прав та законних інтересів потерпілого (вимагання), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Таку кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною і такою, що відповідає фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення.

У постанові від 05.04.2018 р. (справа № 658/1658/16-к) Верховним Судом (далі - ВС) зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, обвинувачення повинно довести "кожний факт", пов'язаний із злочином, щоб "не існувало жодної розумної підстави для сумнівів". Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Також, в рішенні ЄСПЛ у справі "Коробов проти України" (п.65) зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

У абзаці другому пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. "Про судову практику у справах про злочини проти власності" роз'яснено, що під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Відповідно до висновку судової палати у кримінальних справах Верховного суду України, "розбій є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності, яке складається з двох нерозривних, взаємозалежних дій: нападу і насильства".

У постанові ВС від 19.02.2019 р. (справа № 629/1663/16-к) зазначено, що відповідно до статті 187 КК розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. Обов'язковою ознакою розбійного нападу є небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, насильство. При цьому фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх заподіяння. В останньому випадку винна особа має усвідомлювати можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.

Аналогічні роз'яснення щодо небезпечного для життя чи здоров'я насильства надано і у пункті 9 Постанови № 10.

У постанові від 31.07.2018 р. (справа № 405/3734/16-к) ВС зазначено, що в разі вчинення розбою посягання відбувається на два об'єкти - власність та життя і здоров'я потерпілої особи.

Однією з характеризуючих ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Агресивність й спрямованість таких дій на подолання опору по відношенню до особи, яка зазнала нападу, є відмінною ознакою від грабежу.Аналогічний висновок зроблено ВС і у постанові від 26.04.2018 р. (справа № 197/1395/15-к).

В той же час, з об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. При цьому, з об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров'я, а при грабежі така небезпека відсутня.

Так, у висновках, що містяться у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 листопада 2013 року №5-35кс13 щодо розмежування розбою від грабежу зазначено, що розбій - є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності, яке складається з двох нерозривних, взаємозалежних дій: нападу і насильства. Напад складається (може складатися) з одномоментного акту або системи поведінкових актів, за допомогою яких відбувається заволодіння чужим майном. Властивістю нападу є включення, "вплетення" в нього насильства - дії, що робить заволодіння майном нападом. Власне акт чи акти заволодіння майном через обов'язкове поєднання з насильством чи погрозою його застосування (фізичне або психічне насильство) наповнюються якісно іншим змістом - набувають ознак розбійного нападу. У розбої напад завжди пов'язаний із насильством або погрозою його застосування. Зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи (потерпілого, власника майна); застосовуються проти її волі та/або поза її волею. Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя і здоров'я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж тривання нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь або уможливити його утримання, якщо воно вже у нього перебувало. У більшості випадків під час розбою особа діє раптово і несподівано. Насильство, як правило є інтенсивним. Особа, яка його застосовує або погрожує ним, перебуває в агресивно-насильницькому стані, тобто у стані готовності застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров'я особи, на будь-якому етапі злочинної поведінки. Такий стан і характер дій нападника по суті є тими ознаками, які, навіть за відсутності реального застосування насильства, свідчать про розбій. Насильство, яке застосовується під час відкритого заволодіння майном (грабежу), має іншу правову природу. Особа має намір викрасти чуже майно і для цього застосовує відкриту форму заволодіння ним. Головним у намірі грабіжника є бажання відкрито заволодіти майном. Стосовно цієї мети насильство має факультативне, другорядне, хоча обтяжуюче й кваліфікуюче, але побічне значення; в умислі винного воно не є переважаючим чинником. При грабежі неможливо заподіяти небезпечні для життя чи здоров'я тілесні ушкодження, оскільки форма, в якій реалізується злочинний умисел, не передбачає використання дій (прийомів, засобів), які можуть призвести до більш тяжких наслідків. Інакше ці дії за певних обставин матимуть ознаки розбою. Особа, яка вчиняє грабіж, не вдається до демонстративної агресивно-насильницької поведінки і своїм станом та характером дій не виражає її, не використовує предметів із підвищеною травмувальною дією, не застосовує засобів впливу, які очевидно можуть призвести до наслідків, небезпечних для життя чи здоров'я, не погрожує застосуванням саме такого насильства, оскільки такі погрози при грабежі об'єктивно неможливі. Отже, прояв ознак розбою та грабежу, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння. Якщо поведінка винної особи в конкретний час, місці, за обставин та в обстановці є підступною, несподіваною, раптовою і неспровокованою; спрямована проти волі або поза волею потерпілого; насильство є реальним, інтенсивним і небезпечним для життя чи здоров'я особи або ж воно не застосовується (є нереальним), але характер дій особи є агресивно-насильницьким, то такі ознаки свідчать про напад, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою його застосування, і мають розцінюватись як розбій. За відсутності цих ознак вчинене має кваліфікуватись як насильницький грабіж.

В контексті наведеного, суд приходить до висновку, що дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами не знайшов свого підтвердження той факт, що обвинувачені вчинили напад, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, оскільки в судовому засіданні встановлено, що мобільний телефон потерпілий ОСОБА_12 дістав із карману і зняв з нього відразу захисний пароль, самостійно, у зв'язку з проханням обвинуваченого ОСОБА_7 здійснити телефонний дзвінок, і ОСОБА_7 , стоячи впритул до потерпілого, вихватив телефон з його рук, не застосовуючи будь-якого насильства взагалі та не висловлюючи жодних погроз щодо застосування такого насильства, що свідчить про відкрите заволодіння майном потерпілого, оскільки відбувалось за відсутності ознак нападу. Також, в судовому засіданні встановлено, що висловлювання обвинуваченим ОСОБА_7 погроз застосування насильства було зумовлено прагненням уникнути повернення потерпілому ОСОБА_12 мобільного телефону, який постійно просив повернути його мобільний телефон назад, а також з метою не розголошення потерпілих відомостей про їхні з ОСОБА_10 незаконні дії щодо заволодіння майном потерпілого.

При цьому, найвагомішим з точки зору доказування, на думку суду, є сприйняття саме потерпілим ОСОБА_12 , аналізованої ситуації, та його реакція на висловлені погрози в його адресу щодо застосування насильства. Так, як беззаперечно встановлено в ході судового розгляду, що також підтвердив потерпілий в ході його допиту, після висловлення в його адресу погроз щодо застосування насильства, зокрема погрози вбивством йому та членам його родини, останній не втік з місця події, боячись за своє життя, не зважаючи на те, що обвинувачені його не утримували, не чинили будь-яких перешкод до вільного його пересування, а навпаки залишався на місці події, продовжуючи спілкування із обвинуваченими, просячи останніх повернути його мобільний телефон, і покинув місце події лише тоді, коли звідти пішли обвинувачені. Тому суд вважає, що така поведінка та реакція потерпілого ОСОБА_12 на висловлені в його адреси погрози, лише додатково свідчить про те, що останній не сприймав ці погрози реально, як такі, що дійсно можуть бути реалізовані обвинуваченими. Тому, сам по собі цей факт, такої поведінки і дій потерпілого, уже спростовує твердження обвинувачення, що потерпілому могла бути заподіяна реальна шкода життю чи здоров'ю.

Таким чином, в ході судового розгляду, беззаперечно встановлено, що в діях обвинувачених була відсутня демонстративна агресивно-насильницька поведінка і своїм станом та характером дій такі не виражали її, не використовували предмети із підвищеною травмувальною дією, не застосовували засобів впливу, які очевидно можуть призвести до наслідків, небезпечних для життя чи здоров'я, не погрожували застосуванням саме такого насильства потерпілому.

В той же час, враховуючи встановлені обставини та обстановку вчинення злочину, зокрема, що обвинувачених було двоє, темний час доби, відсутність поряд будь-яких по сторонніх людей, що обмежувало можливості потерпілого скористатися допомогою сторонніх осіб, а так само самостійно застосувати спротив, вік та фізичний стан обвинувачених, які являлися особами спортивної тілобудови, відомі потерпілому факти щодо поведінки обвинувачених в повсякденному житті, спілкування з ним на підвищених тонах, те, що дії обвинувачених носили узгоджений характер, то все це давало потерпілому підстави хвилюватися за наслідки таких дій і розцінювати їх як погрозу, але суд вважає, що за встановлених в ході судового розгляду обставин цю погрозу необхідно розцінювати як погрозу застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

В контексті наведеного, суд робить висновок, що дії обвинувачених, які проявились у висловленні погроз в адресу потерпілого ОСОБА_12 щодо застосування до нього фізичного насильства (погрози вбивством), мали на меті нейтралізувати спроможність потерпілого завадити їм довести викрадення майна до кінця, що створювало додаткові умови для доведення злочинного умислу направленого на відкрите викрадення майна до завершення, оскільки забезпечило ефективне подолання волі потерпілого. Їх погрози насильством над потерпілим не досягли того рівня, щоб вважати його небезпечним для життя чи здоров'я останнього. А тому сукупність цих ознак має кваліфікуватись як насильницький грабіж. Суд зауважує, що висловлені в адресу потерпілого погрози, щодо застосування фізичного насильства, були ефективними і достатніми саме для підкорення волі потерпілого, і в такий спосіб, такими спільними, узгодженими діями саме двох обвинувачених була пригнічена воля потерпілого, що дозволило останнім незаконно заволодіти мобільним телефоном потерпілого.

Так, слід зазначити, що при грабежі, поєднаному із застосуванням насильства чи погрозою застосування такого насильства до потерпілого, основним об'єктом посягання виступає власність, і незважаючи на те, що у момент вчинення грабежу відбувається вплив на потерпілого, однак він є незначним, тому й не може бути мови про існування ще одного об'єкту - життя і здоров'я особи.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та встановлені в ході судового розгляду обставини, суд приходить до висновку, що такі дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 повинні кваліфікуватися як грабіж, тобто відкрите викрадення майна, поєднаного із погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Також, відповідно до частини 2 статті 32 КК України продовжуваний злочин - це злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього з тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин.

Об'єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може.

Як беззаперечно встановлено в ході судового розгляду, що не заперечувалося сторонами кримінального провадження та підтверджено чіткими та послідовними показаннями обвинувачених, потерпілого ОСОБА_12 , свідків та письмовими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, умисел обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 від самого початку був направлений на заволодіння чужим майном, а саме мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , з метою обернути чуже майно на свою користь, шляхом здачі його до ломбарду, отримавши за нього грошові кошти. Для реалізації даного умислу, обвинувачені, діючи спільно, відповідно до розподілених ролей між собою, перебуваючи поряд із буд. 5 по вул. Шевченка в м. Бориспіль, відкрито заволоділи мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 . Однак, не зважаючи на те, що мобільний телефон перебував у фактичному володінні обвинувачених, останні не мали реальної можливості користуватися та розпорядитися ним, оскільки на вказаному телефоні був встановлений "самсунг-акаунт", який міг зняти лише власник, і без зняття якого телефон неможливо було здати до ломбарду, що в свою чергу безумовно свідчить про недоведеність злочинного наміру обвинувачених, спрямованого на заволодіння чужим майном, з метою незаконного збагачення, обернувши його на свою користь, до кінця. Тому, подальші дії обвинувачених, а саме, влаштування зустрічі із потерпілим ОСОБА_12 поряд із будинком № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, а також зустріч із ним у вказаному місці, та їх дії під час даної зустрічі, вчинялися з метою зняття всіх захисних паролів із мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , а саме: "самсунг-акаунту", щоб останні мали можливість розпорядитись вказаним майном, обернувши його на свою користь, шляхом здачі його до ломбарду.

При цьому, дії обвинуваченого ОСОБА_7 при зустрічі із потерпілим ОСОБА_12 поряд із будинком № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, які виразилися у нанесенні йому одного удару по грудній клітці, останній вчинив виключно з метою змусити потерпілого ОСОБА_12 повністю розблокувати мобільний телефон марки "Samsung Galaxy S9+", знявши всі захисні паролі з нього, бажаючи в такий спосіб змусити потерпілого не перешкоджати відкритому викраденню майна та подальшої реалізації обвинуваченими мобільного телефону, та отримання спільної вигоди від викраденого майна, шляхом здачі його до ломбарду. Тобто ОСОБА_7 вчинив дані дії для доведення їхнього злочинного наміру, спрямованого на заволодіння чужим майном, переслідуючи корисливий мотив та ціль наживи, до кінця. Інші мотиви застосування до потерпілого насильства не встановлені.

З огляду на вищевикладене, в ході судового розгляду беззаперечно встановлено, що причина і мета нанесення ОСОБА_7 одного удару потерпілому в область грудної клітки, з метою залякування його, для того, щоб останній зняв всі захисні паролі з мобільного телефону, і вони мали реальну можливість розпоряджатися та користуватися мобільним телефоном, обернувши його на свою користь. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК України, а саме за кваліфікуючою ознакою: "поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого", і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, зокрема ч. 2 ст. 126 КК України, не потребують.

Таким чином, подальші спільні дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , після того, як вони покинули місце події, що знаходилося за адресою: м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 5, вчинені цього ж дня о 21:51 год., а саме: телефонний дзвінок до свідка ОСОБА_18 , щоб поспілкуватися із потерпілим ОСОБА_12 , влаштування зустрічі та зустріч із потерпілим поряд із ЗОШ № 3 в м. Бориспіль, якого там зустрів ОСОБА_10 , і в подальшому провіві його за ріг будинку АДРЕСА_5 , де їх чекав ОСОБА_7 , нанесення ОСОБА_7 удару по грудній клітці потерпілого, були спрямовані виключно з метою доведення їхнього злочинного наміру, спрямованого на заволодіння мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , обернувши його на свою користь, шляхом здачі його до ломбарду, а тому повністю охоплювались складом грабежу, оскільки останній вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. На таке розуміння орієнтує абзац перший пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності".

Отже, враховуючи, що дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 свідчать про наявність у останніх єдиного злочинного наміру, а саме: заволодіння мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , переслідуючи корисливий мотив та ціль наживи, шляхом здачі його до ломбарду, а їх дії щодо відкритого заволодіння мобільним телефоном (грабіж), які вчинені ними 15.12.2018 року о 19:45 год. за адресою: м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 5, о 21:51 год., а також о 22:00 год., цього ж дня, за адресою: м. Бориспіль, вул. Глибоцька, буд. 122, тобто протягом незначного періоду часу, охоплювались єдиним умислом та заздалегідь поставлену мету, вчинені по відношенню до тієї самої особи - потерпілого ОСОБА_12 , стосувалися того самого предмету - мобільного телефону марки "Samsung Galaxy S9+", що в свою чергу беззаперечно свідчить про те, що вчинені обвинуваченим злочинні діяння є продовжуваним злочином, що складається із двох вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру обвинувачених, тому, суд вважає, що їх дії повинні бути кваліфіковані виключно за ч. 2 ст. 186 КК України.

З огляду на вищевикладене, у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження завдання обвинуваченими ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_12 удару, що завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, з метою залякування потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КК України, як про це зазначено, у обвинувальному акті.

Вищезазначені дії обвинувачених характеризуються умислом та корисливою метою. Зокрема, обвинувачені усвідомлювали, що майно, яким вони протиправно заволодівали, було для них чужим, і вони не мали права на нього. Викрадання цього майна здійснювалось всупереч волі потерпілого, але незважаючи на це, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 бажали ним заволодіти. Корисливий мотив обвинувачених полягав у тому, що при вчиненні кримінального правопорушення вони прагнули обернути чуже майно на свою користь. В результаті цих діянь вони одержали фактичну можливість володіти, користуватись та розпоряджатись викраденим майном, тоді як потерпілий такої можливості була позбавлена. Тому вчинене ОСОБА_7 та ОСОБА_10 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України є закінченим, саме з моменту як вони одержали фактичну можливість володіти, користуватись та розпоряджатись викраденим майном. Таку кваліфікацію дій обвинувачених суд вважає правильною і такою, що відповідає фактичним обставинам вчиненого ними кримінального правопорушення.

В обґрунтування перекваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 суд вважає, що із наданих обвинуваченням, вищенаведених і досліджених судом доказів, не вбачається доведеним: вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб; а також вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КК України - умисне завдання удару, що завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, з метою залякування потерпілого, так як ніяких доказів в обґрунтування цієї кваліфікації дій обвинувачених прокурором н надано і в судовому засіданні не встановлено, а дії обвинувачених полягають у відкритому викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб, що охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 186 КК України.

Вирішуючи питання про доведеність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України суд виходить з того, що безпосереднім об'єктом цього злочину - є правовідносини у сфері власності особи, а предметом злочину є чуже майно, таке, щодо якого винна особа не має відповідних правомочностей і підстав для його отримання у своє володіння.

З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, обмеження прав, свобод або законних інтересів; знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, пов'язаних з погрозою. Суб'єктивна сторона даного злочину тільки прямий умисел, корисливі мотив та мета.

Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, залякує потерпілого, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги.

Аналізуючи встановлені судом обставини та досліджені в ході судового розгляду докази, встановлено, що після незаконного заволодіння мобільним телефоном марки "Samsung Galaxy S9+", що належав ОСОБА_12 , шляхом вчинення грабежу, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , продовжуючи свої злочинні дії, перебуваючи поряд із будинку № 122 по вул. Глибоцька в м. Бориспіль, ОСОБА_7 здійснив вимогу передачі потерпілим ОСОБА_12 грошових коштів у сумі 9000 грн., погрожуючи потерпілому обмеженням його законних прав та інтересів, що полягало у неповерненні останньому даного мобільного телефону, якщо потерпілий не передасть їм грошові кошти, а ОСОБА_10 знаходячись безпосередньо поряд із потерпілим, своєю присутністю здійснював у потерпілого враження чисельної переваги їх над ним, та беззаперечної реалізації щодо нього злочинних намірів щодо вимагання. При цьому, на вказане місце події потерпілого ОСОБА_12 привів саме обвинувачений ОСОБА_10 , де на них вже чекав обвинувачений ОСОБА_7 .

Суд також враховує й ту обставину, що потерпілий ОСОБА_12 сприймав висловлені погрози обвинувачених, які полягали у неповернення йому мобільного телефону, у разі, якщо він не передасть їм 9000 грн., як реальні, оскільки останні жодного разу, на його неодноразові прохання не повернули йому телефон, про реальність такої загрози, в його розумінні свідчив і той факт, що останні зникли із місця події, а саме: АДРЕСА_4 , разом з його мобільним телефоном, а також дії та поведінка останніх по відношенню до нього.

Оцінюючи питання наявності попередньої змови між обвинуваченими на вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України, суд враховує, що згідно з п. 24 ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06.11.2009 року, злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину. Крім того, як випливає із ч. 2 ст. 28 КК України вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою означає, що у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб'єкта злочину; між цими особами, ще до початку злочину відбулася змова про спільне його вчинення. Форма змови усна чи письмова або у формі конклюдентних дій для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням. Ступінь стійкості взаємовідносин між співучасниками не має значення.

При цьому, спільна участь у вчиненні злочину передбачає об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв'язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності.

Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного із учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.

Так, за встановлених судом фактичних обставин, встановлено, що сукупність всіх вказаних обставин вчинення злочинів, спосіб, кількість, причини, послідовність та злагодженість злочинних дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які діяли узгоджено та розподілом ролей, а також їх поведінка до та після вчинення злочинів, вказують на те, що їхні дії були цілеспрямованими та обдуманими, що в свою чергу свідчать про єдину направленість їх умислу на досягнення протиправного результату, а саме заволодіння майном потерпілого та вимагання в останнього грошових коштів. При цьому жодний із співучасників не відмовився від злочинів, не зупинив або не стримував дії іншого співучасника, а, навпаки, активними діями та своєю присутністю, створюючи перевагу у більшості, сприяли тому, щоб подавити волю потерпілого шляхом висловлення в його адресу застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, з єдиною ціллю, а саме досягти кінцевої мети - заволодіти майном потерпілого, яке було після відкритого викрадення, здане ними до ломбарду, та отримані за нього кошти, розподілі між ними.

Також, із встановлених обставин справи вбачається, що спільними узгодженими діями ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили вимагання грошових коштів у потерпілого ОСОБА_12 . Хоча ОСОБА_10 безпосередньо не висував потерпілому вимогу передачі йому грошових коштів у сумі 9000 грн., однак дії ОСОБА_7 охоплювалися його умислом, оскільки саме він домовлявся про зустріч із потерпілим ОСОБА_12 , зв'язавшись із ним, через телефонний номер ОСОБА_18 , саме він відвів потерпілого за ріг будинку АДРЕСА_5 , де їх вже чекав ОСОБА_7 , а також в момент висловлення ОСОБА_7 вимог потерпілому щодо передачі грошових коштів у сумі 9000 грн., погрожуючи неповерненням йому мобільного телефону, ОСОБА_10 стояв поряд, не зупинив і не стримував дії ОСОБА_7 , а навпаки своєю присутністю, створюючи перевагу у більшості над потерпілим, знаходячись у безпосередній близькості до останнього, здійснював у потерпілого враження беззаперечної реалізації щодо нього вимагання.

Тому така узгодженість дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , вказує на те, що вони діяли за попередньою домовленістю, яка виникла до початку виконання об'єктивної сторони злочинів, що в свою чергу виключає виникнення спонтанних дій. Доказів на спростування зазначеного, суду надано не було.

Крім того, суд визнає підтвердженим вчинення злочинних дій щодо вимагання кожним з обвинувачених з корисливих мотивів, оскільки як встановлено в ході судового розгляду, що особисто показав обвинувачений ОСОБА_10 в ході його допиту, на момент вчинення злочину, останній мав борг у сумі 7000 грн., який йому необхідно було вже повертати, однак таких грошових коштів він не мав. Про наявність вказаного боргу було достеменно відомо і обвинуваченому ОСОБА_7 , що він підтвердив в ході його допиту.

В той же час, як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вимагали у потерпілого ОСОБА_12 грошові кошти у сумі 9000 грн., що на думку суду, обумовлювалось бажанням останніх, незаконно збагатись за рахунок потерпілого, розділивши ці гроші між собою, створивши тим самим обвинуваченому ОСОБА_10 умови для погашення його боргу у сумі 7000 грн., а інша частина коштів - ОСОБА_7 за вчинені ним дії. Ця обставина в свою чергу лише додатково свідчить про єдність умислу обвинувачених на вимагання у потерпілого ОСОБА_12 грошових коштів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає доведеним спільний умисел обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на відкрите викрадення майна у потерпілого (грабіж) та вимагання передачі їм грошових коштів потерпілого у розмірі 9000 грн. Тому викрадення майна та вимагання грошових коштів має ознаку його вчинення за попередньою змовою групою осіб.

Показання обвинувачених про те, що у них не були попередньої змови на вимагання, що вони не вимагали грошові кошти у потерпілого ОСОБА_12 , суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються послідовними показаннями потерпілого, свідків, а також дослідженими в ході судового розгляду, доказами. Про наявність попередньої змови обвинувачених, направленої на вимагання грошових коштів потерпілого, свідчать їх узгоджені, зі спільним умислом дії, коли кожен з обвинувачених безпосередньо виконував діяння, що повністю або частково утворювали об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 189 КК України.

Крім того, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що він не вимагав грошові кошти у ОСОБА_12 , а лише був присутнім при тому, як ОСОБА_7 висловив вимогу до ОСОБА_12 про передачу йому 9000 грн., або в іншому випадку мобільний телефон йому не повернуть, є голослівними, нічим не підтвердженими та судом не приймається, а розцінюються судом лише як спроба уникнути відповідальності за скоєне.

Також, як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили два корисливих злочини проти власності, в саме: грабіж та вимагання, кожен з цих злочинів має свою суб'єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникав у них щоразу перед вчинення окремого злочину. Крім того, за жоден з вищевказаних злочинів ОСОБА_7 та ОСОБА_10 не було засуджено.

Як вбачається з примітки до ст. 185 КК України у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визначається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачений цими статтями. Враховуючи, що вимагання грошових коштів ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було вчинено після незаконного заволодіння останніми майном, що належить ОСОБА_12 , шляхом вчинення грабежу, тому вчинення обвинуваченими вимагання має ознаку повторності.

За таких обставин, аналіз досліджених судом доказів по справі в їх сукупності, переконує суд у тому, що показання обвинувачених, дані ними у ході судового розгляду, якими вони заперечували свою вину у вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також з погрозою застосування такого насильства, а також у вчиненні вимагання, за попередньою змовою групою осіб, не відповідають дійсності та встановленим в ході судового розгляду фактам, а тому є неправдивими. Тому до уваги такі показання не приймає, розцінюючи їх як обраний спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за скоєні ними злочини.

За епізодом завдання умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується наступними доказами.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_14 в якості свідка, з дотриманням правил, передбачених ст. 352 КПК України, та попереджений про кримінальну відповідальність, показав, що з ОСОБА_7 він знайомий, вони не товаришують, відносини між ними не дружні, неприязні. Він разом із ОСОБА_7 деякий час ходили на секцію по боксу, вступали в спаринги. Між ними та ОСОБА_7 досить часто виникали конфлікти: як і в залі під час тренувань, так і поза межами залу. Вони придирались один до одного, пару разів були між ними незначні штовханини. 5 березня 2018 року, близько 19:00 год., він перебував вдома, і до нього зателефонував його знайомий, і попросив його підійти до спортшколи, що знаходиться в м. Бориспіль. Прийшовши до спортшколи, неподалік входу, він побачив там компанію хлопців, своїх знайомих, до яких відразу підійшов, та спілкувався з одним із хлопцем. Серед вказаних хлопців, також були два брати, прізвища яких він не пам'ятає, але які являються свідками по даній справі (свідки: ОСОБА_20 та ОСОБА_21 ). З вказаними свідками він також спілкувався, у нормальній формі, будь-яких конфліктів між ними не було. В цей момент ОСОБА_7 , який там також перебував, почав заважати їм розмовляти, встрявати в їхню розмову, почав чіплятися до його товариша з яким він розмовляв. Він попросив ОСОБА_7 , у нормальній формі, відійти від них і не заважати їм розмовляти. На що ОСОБА_7 відреагував у грубій формі, показуючи своє незадоволення. Враховуючи це, він запропонував ОСОБА_7 відійти за приміщення спортшколи, та нормально, вдвох поспілкуватися. Однак, ОСОБА_7 не погодився, та наніс йому один удар в область голови, а потім ще два удари, які прийшлися в ліву частину голови. Від нанесених ударів він втратив свідомість, на незначний час, в подальшому звернувся за медичною допомогою, його було госпіталізовано та він проходив курс стаціонарного лікування. На даний момент лікування ще повністю незавершено, оскільки вирішується питання про необхідність хірургічного втручання. Зазначив, що брати ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , надали в ході судового розгляду неправдиві показання про події, що відбувалися 05.03.2018 року, оскільки вони були безпосередньо на місці події. У зв'язку з чим, вказані свідки надали такі показання йому невідомо. Однак, зазначив, що між ним та ОСОБА_20 раніше були певні непорозуміння, у зв'язку з тим, що останній негарно висловлювався в його адресу, але він ніколи його не бив. Крім того, останній є меншим від нього, неповнолітній, тому він би і не став його бити.

Судом, за клопотанням сторони обвинуваченого, в порядку ч. 13 ст. 352 КПК України, було допитано повторно потерпілого ОСОБА_14 , в судовому засіданні 16.06.2020 року. Повторно допитаний потерпілий ОСОБА_14 в якості свідка, з дотриманням правил, передбачених ст. 352 КПК України, та попереджений про кримінальну відповідальність, підтвердив свої показання, що були надані ним під час його допиту в судовому засіданні. Також потерпілий ОСОБА_14 , відповідаючи на питання свого представника, уточнив свої первісні показання, зазначивши, що в той момент, як до них підійшов ОСОБА_7 , він розмовляв із ОСОБА_20 , оскільки пройшов тривалий проміжок час від події, і вже точно не пам'ятає з ким він розмовляв, і саме в їхню розмову почав встрявати ОСОБА_7 , заважаючи їм розмовляти. Він в нормальній формі попросив ОСОБА_7 не лізти в їхню розмову, бо це негарно, і запропонував йому відійти і поговорити вдвох, однак ОСОБА_7 взяв його лівою рукою за його праву руку, повернувши його обличчям до себе, і відразу наніс йому один удар, в обличчя, в ліву сторону, потім один удар, в ліву частину голову, десь за вухом, і ще один удар в щелепу, між ними була наче щось схоже на бійку, і все припинилося. З ОСОБА_20 він розмовляв нормально, просто спілкувалися, конфлікту не було, фізичної сили він по відношенню до нього не застосовував. Підійшов до спортшколи, бо йому зателефонували і попросили підійти. Також показав, що після цих подій, він не може точно сказати, коли саме, однак вже відбувався судовий розгляд, то до нього три рази підходив ОСОБА_7 , якого він випадково зустрічав у м. Бориспіль, і погрожував йому фізичною розправою, нанесенням тілесних ушкоджень, у зв'язку з тим, що він написав заяву у поліцію з приводу того, що його ОСОБА_7 побив. Разом з тим, ні конкретного часу, ні конкретних погроз, і що саме вимагав від нього ОСОБА_7 , погрожуючи, потерпілий ОСОБА_14 повідомити не зміг. З даного приводу до правоохоронних органів не звертався.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 показав, що він знає і обвинуваченого ОСОБА_7 , і потерпілого ОСОБА_14 , однак відносин з ними ніяких не підтримує. Зазначив, що враховуючи, що пройшов тривалий проміжок часу від події, то обставин даної події він майже не пам'ятає. Показав, що у березні 2018 року, ввечері, він перебував поряд із спортшколою в м. Бориспіль, де були також і ОСОБА_7 , і ОСОБА_14 . До цієї зустрічі, в нього були якість непорозуміння із ОСОБА_14 . Так, ОСОБА_14 до нього постійно чіплявся, хотів його побити, і він виразився в його адресу нецензурною лайкою, після чого втік. Наступного дня він зателефонував ОСОБА_14 і домовився із ним про цю зустріч, поряд із спортшколою, щоб нормально поговорити, і все вирішити. Вони зустрілися, поряд із спортшколою, нормально спілкувалися із ОСОБА_14 , а потім останньому щось не сподобалось, і він його штовхнув, від чого він впав на сніг. ОСОБА_7 , який випадково, поряд проходив, побачивши це, підійшов і заступився за нього, відштовхнувши від нього ОСОБА_14 , на що останній виразився в його адресу нецензурною лайкою, та наніс один удар в обличчя. Що відбувалося далі він не бачив, зокрема чи бив ОСОБА_7 . ОСОБА_14 , оскільки він впав на сніг, а тому не мав фізичної можливості це бачити. Його брата ОСОБА_21 , в цей момент, на місці події не було. Зазначив, що на досудовому слідстві: і під час допиту, і під час проведення слідчого експерименту, він надав неправдиві показання з приводу цих подій, оскільки на нього здійснювався тиск з боку слідчої, і він надав ті показання, які вона йому сказала, а саме, що ОСОБА_7 перший почав бити ОСОБА_14 . Слідча склала відповідні протоколи, які він підписав, не читаючи. Вказані слідчі дії проводилися за участю його законного представника - матері та педагога. Також під час проведення цих слідчих дій був ще його брат. З приводу здійснення на нього тиску з боку правоохоронних органів до поліції не звертався. ОСОБА_7 будь-якого впливу на нього не здійснював, нікого оговорювати в нього підстав не має.

Допитаний у судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_21 , в порядку ст. 354 КПК України, в присутності законного представника ОСОБА_22 та педагога ОСОБА_16 , показав, він знає і обвинуваченого ОСОБА_7 , і потерпілого ОСОБА_14 , однак відносин з ними ніяких не підтримує. Зазначив, що між його братом ОСОБА_20 та ОСОБА_14 був конфлікт. Вони повинні були зустрітися, поговорити і вирішити цей конфлікт. Вони зустрілися, ввечері, точної дати не пам'ятає, поряд із спортшколою в м. Бориспіль, поряд із турніками, де стояли і розмовляли. Він в цей час йшов по парку, проходив там, оскільки йшов із магазину "Білла", побачив свого брати та ОСОБА_14 , підійшов, зрозумів, що в них все нормально, вони просто спілкувалися, і пішов звідти додому. ОСОБА_7 він там не бачив. Безпосереднім очевидцем події не був, йому відомо все лише зі слів брата ОСОБА_20 . Так, брат повідомив, що коли він спілкувався із ОСОБА_14 , то останній почав до нього чіплятися, і ОСОБА_7 , який там проходив поряд, побачивши це, заступився за нього, і між ним та ОСОБА_14 виникла бійка. Чи застосовували фізичну силу до брата, останній йому не розповідав, однак на ньому ушкоджень він не бачив. Зазначив, що на досудовому слідстві як і під час допиту, так і під час проведення слідчого експерименту, він надав неправдиві показання з приводу цих подій, зазначивши, що був очевидцем цих подій, і бачив як ОСОБА_7 вдарив ОСОБА_14 , оскільки на нього здійснювався тиск з боку слідчої, і він надав ті показання, які вона йому надала на роздрукованому листку. Він повідомив слідчій, що нічого не бачив, однак остання стала йому погрожувати кримінальною відповідальністю за те, що він приховує обставини злочину, і він злякавшись, розповів все так, як казала слідча, і підписав всі, надані йому протоколи. Тиск слідча здійснювала і на нього, і на його брата ОСОБА_20 , а тому їх покази, надані під час досудового розслідування неправдиві. Вказані слідчі дії проводилися за участю його законного представника та педагога. Однак, як слідча здійснювала на них тиск, то вони були лише вдвох із братом. З приводу здійснення на нього тиску з боку правоохоронних органів до поліції не звертався. ОСОБА_7 будь-якого впливу на нього не здійснював, нікого оговорювати в нього підстав не має.

Крім показань потерпілого та свідків, вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, підтверджується також наступними доказами:

- витягом з кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 12018110100000627 (т.2 а.с.73), з якого вбачається, що розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення за фактом завдання ОСОБА_14 ударів по голові 05.03.2018 року, близько 19:20 год. по вул. 1 Травня, 1, в м. Бориспіль, від чого останній отримав тілесні ушкодження (ЄО № 4941);

- витягом з інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України за № 20708840 від 05.03.2018 року щодо надходження на спеціальну лінію 102 повідомлення про заподіяння неповнолітньому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень його знайомим, у зв'язку з чим останній знаходиться на приймальному відділенні Бориспільської ЦРЛ, що надійшло від батька неповнолітнього ОСОБА_41 , зареєстрованого в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інфоримаційний портал НП України" (журналі єдиного обліку) Бориспільського ВП за № 4941 (т.2 а.с.74);

- витягом з інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України за № 20713334 від 05.03.2018 року щодо надходження на спеціальну лінію 102 повідомлення від лікаря Бориспільської ЦРЛ про те, що о 20:01 год. до лікарні звернувся ОСОБА_14 на обстеження, пояснивши, що його побив його знайомий, внаслідок чого йому були завдані тілесні ушкодження, зареєстрованого в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інфоримаційний портал НП України" (журналі єдиного обліку) Бориспільського ВП за № 4931 (т.2 а.с.76), матеріали за вказаним повідомленням були приєднані до матеріалів СО № 4941 від 05.03.2018 року, оскільки стосуються однієї події, на підставі рапорту старшого інспектора-чергового Бориспільського ВП НП в Київській області ОСОБА_42 від 05.03.2018 року (т.2 а.с.75);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), яка надійшла від ОСОБА_41 від 05.03.2018 р. (т.2 а.с.77) з якого вбачається, що 05.03.2018 р. близько 19:20 хв. в м. Бориспіль по вул. 1 Травня, 1 в м. Бориспіль, біля спортшколи, його неповнолітньому сину ОСОБА_14 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_7 , у зв'язку з чим останній звернувся за медичною допомогою до Бориспільської ЦРЛ з діагнозом: струс головного мозку, забій м'яких тканей голови;

- довідкою лікара Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_43 № 152 від 05.03.2018 року (т.2 а.с.78), якою підтверджується, що 05.03.2018 року о 20:00 год. до відділення травматології Бориспільської ЦРЛ звернувся ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за медичною допомогою, з діагнозом: струс головного мозку;

- копіями медичних документів, отриманих за результатами проведення медичних обстежень потерпілого ОСОБА_14 (т.2 а.с.82, 83, 84, 85), наданих ОСОБА_44 (матір потерпілого ОСОБА_14 ), яким підтверджується наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_14 , внаслідок нанесення останньому ударів, по голові, 05.03.2018 року;

- протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 16.01.2019 року (т.2 а.с.89-90), з описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 22.04.2016 року, що є додатком до даного протоколу (т.2 а.с.91), згідно якого слідчий СВ Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_45 , в приміщенні Бориспільської ЦРЛ, розташованому за адресою: м. Бориспіль, вул. Котляревського, 1, у присутності ОСОБА_46 , вилучила медичну картку стаціонарного хворого № 2989/373, на ім'я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 24 сторінках, який був госпіталізований 06.03.2018 року до Бориспільської ЦРЛ, доступ до якої надано ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області № 1-кс/359/3055/2018, 359/10456/18 від 18.12.2018 року (т.2 а.с.86-88);

- висновком експерта № 11д від 06.03.2019 р. (т.2 а.с.94-97), наданого лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_47 , на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної слідчим Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_45 , від 28.01.2019 року (т.2 а.с.92-93), з якого вбачається, що згідно представленої медичної документації у ОСОБА_14 малось тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: забійна рана лобної ділянки, забій м'яких тканин лівої навколо вушної області, струс головного мозку, уламковий вдавлений перелом зовнішньої стінки лобної пазухи зліва. Вказане тілесне ушкодження могло утворитись від дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, індивідуальні властивості травмуючого предмету не відобразились; вказана закрита черепно-мозкова травма могла утворитись в строк та за обставин, вказаних у постанові про призначення судово-медичної. Виявлене у ОСОБА_14 тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, за своїм характером тягне тривалий розлад здоров'я, - на строк понад 21 день, - і за цією ознакою відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Враховуючи локалізацію, виявлених у ОСОБА_14 , тілесних ушкоджень, останньому було спричинено не менше одного прикладення предмету, що травмує, в лобну область голови та не менше одного - в ліву навколо вушну ділянку, що в комплексі утворили. Представляється маловірогідною можливість виникнення вказаної закритої черепно-мозкової травми у ОСОБА_14 "від падіння з висоти власного зросту об тверду поверхню";

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.01.2019 р. (т.2 а.с.100-101). В ході цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_14 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 2 (обвинувачений ОСОБА_7 ), як особу, який 05.03.2018 року, перебуваючи біля спортшколи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, наніс йому тілесні ушкодження. Дану особу він впізнав за короткою зачіскою, темним волоссям, темними очима, густими бровами, пухкими губами, прямим носом;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.01.2019 р. (т.2 а.с.101а-102). В ході цієї слідчої дії неповнолітній свідок ОСОБА_21 , в присутності законного представника ОСОБА_22 , педагога ОСОБА_16 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 1 (обвинувачений ОСОБА_7 ), як особу, який 05.03.2018 року, перебуваючи біля спортшколи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, наніс ОСОБА_14 тілесні ушкодження. Дану особу він впізнав за короткою зачіскою, темним волоссям, темними очима, густими бровами, пухкими губами, прямим носом;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.01.2019 р. (т.2 а.с.103-104). В ході цієї слідчої дії неповнолітній свідок ОСОБА_21 , в присутності законного представника ОСОБА_22 , педагога ОСОБА_16 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 2 (потерпілий ОСОБА_14 ), як особу, який 05.03.2018 року, біля спортшколи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, нанесли тілесні ушкодження. Дану особу він впізнав за короткою зачіскою, темним-русявим волоссям, світлими очима, овальною формою обличчя, пухкими вустами, прямим носом;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.01.2019 р. (т.2 а.с.105-106). В ході цієї слідчої дії неповнолітній свідок ОСОБА_20 , в присутності законного представника ОСОБА_22 , педагога ОСОБА_16 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 3 (обвинувачений ОСОБА_7 ), як особу, який 05.03.2018 року, перебуваючи біля спортшколи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, наніс ОСОБА_14 тілесні ушкодження. Дану особу він впізнав за короткою зачіскою, темним волоссям, темними очима, густими темними бровами, прямим носом, пухкими губами;

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.01.2019 р. (т.2 а.с.103-104). В ході цієї слідчої дії неповнолітній свідок ОСОБА_20 , в присутності законного представника ОСОБА_22 , педагога ОСОБА_16 , серед пред'явлених йому фотознімків чотирьох чоловіків, впізнав особу, яка зображена на фотознімку № 2 (потерпілий ОСОБА_14 ), як особу, який 05.03.2018 року, біля спортшколи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, нанесли тілесні ушкодження. Дану особу він впізнав за короткою зачіскою, світлими очима, темним-русявим волоссям, прямим носом, густими бровами, пухкими вустами;

- протоколом проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 17.01.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю потерпілого ОСОБА_14 , переглянутого в судовому засіданні (т.2 а.с.109, 114). В ході цієї слідчої дії, на місці події, а саме: напроти входу до будинку Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, потерпілий ОСОБА_14 розповів про обставини, які сталися 05.03.2018 р. близько 19 год. 30 хв., напроти входу до будинку Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, що повністю співпадає з його показаннями, наданими в ході судового розгляду, під час допиту його в якості свідка. Також в ході слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_14 показав як саме він стояв по відношенню до свідка ОСОБА_21 , з яким він розмовляв та до ОСОБА_7 , а саме: він і ОСОБА_21 стояли одии навпроти одного, а ОСОБА_7 - позаду нього, тобто він стояв до нього спиною. При цьому детально розповів, та за допомогою статиста, показав, як саме ОСОБА_7 завдав йому три удари в голову. За допомогою статиста відтворив механізм нанесення йому ударів ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_7 взяв його лівою рукою за праву руку, розвернув обличчям до себе, і наніс йому, із значною силою, один удар кулаком правої руки в обличчя, в область лобу, зліва, над бровою, після чого він закрив обличчя руками, зробив "блок", а ОСОБА_7 наніс йому ще один удар кулаком правої руки в голову, в область вуха, зліва, та один удар кулаком лівої руки, в область щелепи, справа, відобразивши при цьому механізм, локалізацію та силу нанесення йому кожного удару;

- протоколом проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 24.01.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_21 , в присутності законного представника неповнолітнього свідка ОСОБА_22 та педагога ОСОБА_16 , переглянутого в судовому засіданні (т.2 а.с.110-111, 114). В ході цієї слідчої дії, на місці події, а саме: напроти входу до будинку Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, свідок ОСОБА_21 добровільно, без будь-якого тиску з боку правоохоронних органів, детально розказав та відтворив обставини спричинення ОСОБА_14 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , надаючи конкретну інформацію щодо передумов вчинення кримінального правопорушення, а саме, що цього він стояв розмовляв із ОСОБА_14 , і до них підійшов ОСОБА_7 , який почав щось говорити ОСОБА_14 на підвищених тонах, на що ОСОБА_14 сказав йому його не чіпати і запропонував йому відійти за приміщення спортшколи, щоб там поговорити один на один, однак ОСОБА_7 не погодився. Вони продовжили спілкуватися із ОСОБА_14 , а ОСОБА_7 стояв поряд, позаду ОСОБА_14 . Потім ОСОБА_7 взяв лівою рукою ОСОБА_14 за праве плече, розвернув до себе обличчя, та наніс йому три удари кулаком в голову. Свідок ОСОБА_21 відтворив як саме вони всі стояли один по відношенню до одного. Також в ході даної слідчої дії свідок ОСОБА_21 за допомогою статиста відтворив механізм нанесення ОСОБА_14 ударів ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_7 наніс йому, із значною силою, один удар кулаком правої руки в обличчя, в область лобу, зліва, над бровою, після чого ОСОБА_14 закрив обличчя руками, зробив "блок", а ОСОБА_7 наніс йому ще один удар кулаком правої руки в голову, в область вуха, зліва, та один удар кулаком лівої руки, в область щелепи, справа, відобразивши при цьому механізм, локалізацію та силу нанесення кожного удару ОСОБА_14 . При цьому, суд звертає увагу, що при відтворенні поведінка ОСОБА_21 була спокійна та впевнена, та останній надавав свої пояснення послідовно, без підказок та виправлень з боку сторонніх осіб. Це в свою чергу вказує на те, що свідок ОСОБА_21 при відтворенні подій надав повну та детальну інформацію щодо обставин заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , яка може бути відомою виключно особі, яка була безпосереднім очевидцем цих подій. Крім того із відеозапису чітко вбачається, що під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_21 самостійно та добровільно розповів та показав. Протокол підписаний всіма учасниками слідчої дії без будь-яких зауважень, претензій, що свідчить про відсутність будь-якого тиску з боку правоохоронних органів;

- протоколом проведення слідчого експерименту на місці скоєння злочину від 24.01.2019 року та відеозаписом даної слідчої дії за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_20 , в присутності законного представника неповнолітнього свідка ОСОБА_22 та педагога ОСОБА_16 , переглянутого в судовому засіданні (т.2 а.с.112-113, 114). В ході цієї слідчої дії, на місці події, а саме: напроти входу до будинку Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, свідок ОСОБА_20 добровільно, без будь-якого тиску з боку правоохоронних органів, детально розказав та відтворив обставини спричинення ОСОБА_14 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , надаючи конкретну інформацію щодо передумов вчинення кримінального правопорушення, а саме, що цього його брат ОСОБА_21 стояв розмовляв із ОСОБА_14 , він знаходився трохи далі від них, неподалік. ОСОБА_7 стояв позаду ОСОБА_14 , і почав виражатися його адресу нецензурною лайкою, на що останній йому щось відповів. Потім ОСОБА_7 взяв лівою рукою ОСОБА_14 за праве плече, розвернув до себе обличчя, та наніс йому три удари кулаком в голову. Свідок ОСОБА_20 відтворив як саме вони всі стояли один по відношенню до одного. Також в ході даної слідчої дії свідок ОСОБА_20 за допомогою статиста відтворив механізм нанесення ОСОБА_14 ударів ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_7 наніс йому, із значною силою, один удар кулаком правої руки в обличчя, в область лобу, зліва, після чого ОСОБА_14 закрив обличчя руками, зробив "блок", а ОСОБА_7 наніс йому ще один удар кулаком правої руки в голову, в область лівого вуха та один удар кулаком, в область щелепи, справа, відобразивши при цьому механізм, локалізацію та силу нанесення кожного удару ОСОБА_14 . При цьому, суд звертає увагу, що при відтворенні поведінка ОСОБА_20 була спокійна та впевнена, та останній надавав свої пояснення послідовно, без підказок та виправлень з боку сторонніх осіб. Це в свою чергу вказує на те, що свідок ОСОБА_20 при відтворенні подій надав повну та детальну інформацію щодо обставин заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , яка може бути відомою виключно особі, яка була безпосереднім очевидцем цих подій. Крім того із відеозапису чітко вбачається, що під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_20 самостійно та добровільно розповів та показав. Протокол підписаний всіма учасниками слідчої дії без будь-яких зауважень, претензій, що свідчить про відсутність будь-якого тиску з боку правоохоронних органів

Також в судовому засіданні судом були дослідженні докази, що свідчать про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , речові докази та процесуальні витрати у справі.

Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, у відповідності до вимог КПК України, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд їх прийняв. Отже, оцінюючи зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що поза розумним сумнівом вина обвинувачених ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України доведена.

В той же час, суд критично ставиться до показань свідків: ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , в частині того, що під час досудового розслідування, а саме в ході їх допиту та під час проведення слідчих експериментів за їх участю, вони надавала пояснення з приводу того, що бачили як ОСОБА_7 побив ОСОБА_14 , що саме ОСОБА_7 перший наніс удар ОСОБА_14 , під психологічним тиском працівників поліції, а саме слідчої, яке відображалось у вигляді їх залякування та погроз в їх адресу щодо притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки такі твердження свідків є абстрактними, позбавленими несучої навантаження інформації, де, за яких обставин, і в який конкретно спосіб домагався і врешті домігся від них необхідних пояснень, з якою метою слідча здійснювала на них тиск, в цих посиланнях прослідковується намагання свідками надати загального, всеохоплюючого характеру і шляхом компрометації працівників поліції подати події у вигідній собі інтерпретації, а саме, що вони не були безпосередніми очевидцями цих подій. При цьому такі показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , повністю спростовуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

Так, як вбачається із протоколів проведення слідчих експериментів за участю свідків: ОСОБА_20 та ОСОБА_21 від 24.01.201'9 року, під час даних слідчих дій, останні надавали пояснення на місці події, в присутності їхнього законного представника - матері ОСОБА_22 , а також педагога ОСОБА_16 , з проведення повної відеофіксації даної слідчої дії.

В ході судового розгляду, на запитання головуючого, педагог ОСОБА_16 підтвердила, що вона була залучена під час досудового розслідування даного кримінального провадження в якості педагога під час проведення слідчих дій за участю неповнолітніх свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 . В її присутності та в присутності їх законного представника, вказані свідки були допитані слідчим, за результатами чого було складено відповідні протоколи. Також за її участі та їх законного представника були проведені слідчі дії - слідчий експеримент за участі неповнолітніх свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , під час яких вони повідомили та відтворили обставини, очевидцями яких вони стали, які повністю відповідали тим, що останні надали в ході їх допиту. Під час проведення слідчих дій за участю неповнолітніх свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , останні самостійно та добровільно повідомляли відомі їх обставини справи, відповідали на всі поставлені їх питання, заперечила будь-які дії незаконного поводження по відношенню до неповнолітніх свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 та вчинення на них психологічного тиску, з боку слідчої. Після проведення всіх слідчих дій було складено відповідні протоколи, зміст яких було оголошено всім учасникам слідчої дії, та надано їм для особистого ознайомлення, а також запропоновано, у разі наявності, зазначити свої зауваження. Після ознайомлення всі учасники слідчої дії, зокрема і свідки, підписали дані протоколи, та будь-яких зауважень та претензій до змісту протоколів чи скарг на дії працівників поліції в жодної особи не було.

Також законний представник неповнолітніх свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , їх мати ОСОБА_22 , яка була присутньою в ході їх допиту в судовому засіданні в якості свідків, не повідомила суду з приводу того, у неї були будь-яких зауваження до протоколів слідчих дій, проведених під час досудового розслідування за участю її синів, до дій працівників поліції, в частині того, що останні здійснювали тиск на її синів, з приводу того, що сини повідомляли їй про такі факти, а навпаки засвідчила відсутність таких дій з боку працівників поліції, про що свідчать її підписи, які знаходиться, зокрема в протоколах слідчих експериментів від 24.01.2019 року, та не підтвердили здійснення будь-якого тиску працівниками поліції на її синів.

При цьому, як вбачається з відомостей, що містяться в протоколах проведення слідчих експериментів за участі свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20 від 24.01.2019 року, а також відеозаписів даних слідчих дії, під час проведення яких як свідок ОСОБА_21 , так і свідок ОСОБА_20 послідовно стверджував та показував про обставини очевидцями яких вони стали, а сама: спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , напроти входу до будинку Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, що розташована по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, надаючи достатній об'єм інформації, яка співпала щодо хронології події, послідовності дій та відповідної деталізації з прив'язкою до часу та місця події, та показували, за допомогою статиста, механізм та місця на тілі нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , що повністю співпадає із виявленими у нього тілесними ушкодженнями, які зафіксовані у медичній документації та висновку судово-медичної експертизи № 11д від 06.03.2019 року, яка свідчить про те, що свідки розповідали та показували те, очевидцями чого стали. Також з даних відеозаписів слідує, що як свідок ОСОБА_21 , так і свідок ОСОБА_20 , самостійно, особисто підтвердив об'єктивність фіксації фактів у протоколах проведення слідчих експериментів за їх участю, зазначивши, що в них будь-яких зауважень та претензій не має. Зазначені протоколи підписані всіма учасниками слідчих дій, без будь-яких заперечень та зауважень.

Крім того, суд звертає увагу, що свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , а також їх законний представник ОСОБА_22 , яка безпосередньо була присутньою під час проведення на досудовому розслідуванні даного кримінального провадження слідчих дій за участю її синів, жодних скарг та звернень з приводу застосування до ОСОБА_21 та ОСОБА_20 психологічного тиску з боку працівників поліції під час проведення слідчих дій за їх участю, ні під час досудового розслідування, а ні під час судового розгляду не подавали. Так, про вказані факти свідками ОСОБА_21 та ОСОБА_20 заявлено безпосередньо лише в судовому засіданні під час їх допиту.

З огляду на викладене, суд, детально дослідивши в судовому засіданні протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20 від 24.01.2018 року, та відеозаписи даних слідчих дій, з'ясувавши обставини їх проведення, оцінивши пояснення та обставини про які повідомляли вказані свідки під час проведення слідчих дій, а саме, що вони за смисловим змістом збігаються із показаннями як потерпілого ОСОБА_14 , так і обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині того, що на той момент, як ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_14 , то останній спілкувався із свідками, і між ними виникла конфліктна ситуація, яка переросла в бійку, в ході якої ОСОБА_7 наніс три удари ОСОБА_14 , локалізація, механізм та спосіб нанесення яких, також повністю співпадає як із показаннями обвинуваченого, потерпілого, так із дослідженими в ході судового розгляду письмовими доказами, а тому суд приходить до висновку, що зазначені слідчі дії проведені відповідно до вимог Кримінального процесуального Кодексу, а тому підстав сумніватися у їх правдивості немає. При цьому свої показання свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_20 давали добровільно без будь-якого стороннього впливу, у присутності їх законного представника - матері ОСОБА_22 (їх рідної людини) та педагога ОСОБА_16 (незацікавленої особи), які не підтвердили, що на останніх здійснювався будь-який тиск з боку слідчої, жодна упередженість з боку правоохоронних органів у цій справі відсутня. У зв'язку з чим суд визнає за можливе покласти дані докази в основу обвинувального вироку.

З цих підстав показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , в частині того, що під час проведення слідчих експериментів за їх участю слідча, здійснюючи на них психологічний тиск, змусила їх повідомити, що ОСОБА_7 перший наніс удари ОСОБА_14 , і що вони не були очевидцями подій заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , суд вважає неправдивими та відкидає їх, оскільки вони повністю спростовані дослідженими судом доказами, аналіз яких наведено вище.

При цьому, щодо зміни показань свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20 в ході їх допиту під час судового розгляду, в яких останні зазначили, що вони не були безпосередніми очевидцями того як обвинувачений ОСОБА_7 наносив потерпілому ОСОБА_14 тілесні ушкодження, пояснюючи це певною поведінкою слідчої, яка здійснювала на них психологічний тиск, змусивши тим самим надати неправдиві показання під час досудового розслідування даного кримінального провадження, а саме, що вони були пристуні в цей момент і все бачили, то суд оцінює їх критично, оскільки в ході судового розгляду дані факти не знайшли свого підтвердження, будь-які належні та допустимі докази на підтвердження вказаних показань свідків відсутні. Також, будь-які обґрунтовані причини такої зміни своїх показань ні свідок ОСОБА_21 , ні свідок ОСОБА_20 суду не повідомили, а тому у суду виникає обґрунтований сумнів щодо правдивості змінених показів вищевказаними свідками, а тому суд оцінює їх критично, і бере за основу відомості, що зафіксовані у протоках проведення слідчих експериментів за їх участю від 24.01.2019 року, оскільки це були їх початкові пояснення, відібрані через незначний проміжок часу після події, і вони найбільш об'єктивно відображають обставини, що відбулися.

В той же час, показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 суд оцінює як такі, що підтверджують обвинувачення ОСОБА_7 , в частині того, що у березні 2018 року, ввечері, поряд із спортшколою в м. Бориспіль, між собою спілкувалися свідки та ОСОБА_14 , і в цей момент до них підійшов обвинувачений ОСОБА_7 , в якого виник конфлікт із ОСОБА_14 , який переріс у бійку, оскільки вони повністю узгоджуються із показаннями потерпілого ОСОБА_14 , обвинуваченого ОСОБА_7 , а також з іншими зібраними доказами, які були безпосередньо досліджені в ході судового розгляду, та об'єктивно вказують на обставини справи.

Однак, що стосується показів свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 про інші обставини, а саме: в частині підстав та обставин, через які саме виник конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_14 , а саме через те, що ОСОБА_7 заступився за свідка ОСОБА_20 , якого штовхнув потерпілий ОСОБА_14 від чого він впав, то суд ставиться до цих показань критично і не приймає їх до уваги, оскільки вони суперечать як показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , в цій частині, так і показанням потерпілого ОСОБА_14 , показання яких навпаки узгоджуються, як між собою, в яких останні не зазначили, що конфлікт виник між ними через вказані обставини. Так, як і обвинувачений ОСОБА_7 , так і потерпілий ОСОБА_14 показали, що конфлікт між ними виник через те, що в той момент як потерпілий спілкувався із свідком то до них підійшов ОСОБА_7 , який приєднався до вказаної розмови, на що потерпілий ОСОБА_14 відреагував, виявивши своє незадоволення, оскільки на його думку він їм заважав, і попросив його відійти, що в свою чергу також не сподобалося ОСОБА_7 , у зв'язку з чим між ними виникла конфліктна ситуація, яка в подальшому переросла в бійку, під час якої ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_14 тілесні ушкодження.

Суд зважає на ту обставину, що з моменту вчинення правопорушення ОСОБА_7 до допиту обвинуваченого, потерпілого та свідків пройшов значний проміжок часу, а отже їх показання можуть містити неточності, які обумовлюються особливостями пам'яті людини, зокрема в частині того з ким саме із свідків розмовляв потерпілий ОСОБА_14 , в той час як до нього підійшов обвинувачений ОСОБА_7 . При цьому суд зазначає, що така неточність у основних показаннях вказаних осіб не є суттєвою та не впливає на суть пред'явленого обвинувачення.

Крім того, суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_20 та обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині обставин та передумов, що передували заподіянню ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому, а саме, що потерпілий ОСОБА_14 наніс перший удар обвинуваченому ОСОБА_7 , тим самим спровокувавши його до подальших протиправних дій, а також показання потерпілого ОСОБА_14 , в частині того, що він спілкувався із обвинуваченим виключно у нормальній формі, не виражаючись в його адресу нецензурною лайкою, оскільки їх показання, в цій частині не містять інформації щодо пред'явленого обвинувачення, ні спростовують його, і не підтверджують. Так, як вбачається із пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, в ході досудового розслідування, органом досудового розслідування не встановлювалися безпосередньо причини та підстави саме конфлікту, що виник між обвинуваченим та потерпілим 05.03.2018 року о 19:15 год. поряд із приміщенням Бориспільської дитячо-юнацької спортивної школи, розташованої по вул. 1 Травня, 4 в м. Бориспіль, не встановлювалося хто саме став ініціатором даного конфлікту, чи вчиняв хтось із учасників конфлікту провокаційні дії по відношенню один до одного. Таким чином, такі обставини та дії не інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_7 , а суд позбавлений права виходити за межі висунутого обвинувачення прямою забороною закріпленою в ст. 337 КПК України.

Тому, вищезазначені показання потерпілого ОСОБА_14 , свідка ОСОБА_20 та обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині обставин, підстав та передумов виниклого між ними конфлікту 05.03.2018 року, суд вважає неналежним доказом, з урахуванням положень ст. 85 КПК України, оскільки згадана обставина не є предметом доказування у даному кримінальному провадженні.

Крім того, суд визнає неналежним доказом висновок експерта № 38д від 06.08.2018 року (т.2 а.с.98-99), виходячи із положень закріплених у ст. 85 КК України, з якого вбачається, що експерт був позбавлений встановити ступень тілесних ушкоджень, що мались у ОСОБА_14 , у зв'язку з тим, що на судово-медичну експертизу не була представлена медична документація на ім'я ОСОБА_14 , у повному обсязі.

При цьому визнання даних доказів судом неналежними доказами не впливає на правильність та обґрунтованість висновків суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Разом з тим, суд вважає, що показання потерпілого ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 , в частині того, що між ними склалися довготривалі неприязні відносини, зокрема останні разом займалися в одній секції по боксу, де вступали в спаринги, які закінчувалися по різному, а також, що між ними виникали неодноразово незначні конфлікти, підтверджують вищеописане обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_7 , а саме щодо факту наявності між ними довготривалих неприязних відносин, на ґрунті якого між ними і виник словесний конфлікт, під час якого обвинувачений наніс потерпілому три удари в область голови, а тому суд приймає їх до увагу та покладає в основу обвинувального вироку.

Так, в ході судового розгляду беззаперечно встановлено, що ОСОБА_7 вчинив діяння у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, тому воно заборонене кримінальним законом під загрозою кримінального покарання. Обставин, що виключають злочинність діяння обвинуваченого, не встановлено. Викладене свідчить про наявність в діяннях ОСОБА_7 ознак протиправності. Обвинувачений завдав, із значною силою, один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_14 , а саме в лобову кістку зліва, після чого наніс ще два удари кулаками обох рук в область лівого вуха та в область правої щелепи, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми: забійної рани лобової ділянки, забій м'яких тканин лівої навколо вушної області, струс головного мозку, уламковий вдавлений перелом зовнішньої стінки лобної пазухи зліва. Вони не були небезпечним для життя потерпілого, але потягли тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 день. За цими ознаками тілесне ушкодження відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Так, за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_7 носили активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_14 середньої тяжкості тілесного ушкодження, існував прямий причинний зв'язок, яке було спричинено шляхом нанесення обвинуваченим трьох ударів кулаками двох рук в область обличчя, а саме: лобову кістку зліва; область лівого вуха та в область правої щелепи потерпілого. Тілесні ушкодження обвинувачений заподіяв в ході словесного конфлікту, який виник між ними на ґрунті довготривалих неприязних відносин, які склалися між ними.

Таким чином, локалізації та характер тілесних ушкоджень, механізм їх нанесення, їх раптовість, враховуючи відсутність жодних попереджувальних дій з боку обвинуваченого, свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_7 об'єктивно усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров'ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у даному випадку - за умисне заподіяння ОСОБА_14 тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в діях ОСОБА_7 наявні всі ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, що узгоджується з матеріалами кримінального провадження, оскільки, як встановлено судом, умисел останнього був направлений саме на умисне заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого ОСОБА_14 . Тому ОСОБА_7 повинен відповідати за фактично спричинені його протиправними діями наслідки, а саме заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Таким чином, суд дійшов до переконання, що у кримінальному провадженні зібрана достатня кількість належним та допустимих доказів, які вказують на доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 122 КК України, а обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України.

З огляду на ці обставини суд дійшов до переконання, що ОСОБА_7 повинен бути засуджений:

- за ч. 2 ст. 186 КК України, за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також поєднаного з погрозою застосування такого насильства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб;

- за ч. 2 ст. 189 КК України, за вимогу передачі чужого майна з погрозою обмеження прав та законних інтересів потерпілого (вимагання), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб;

- за ч. 1 ст. 122 КК України, за умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального Кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

ОСОБА_10 повинен бути засудженим:

Призначаючи покарання обвинуваченим, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, обставини їх вчинення, характер суспільної небезпеки ними скоєного, дані про осіб обвинувачених й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, і виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Те, що, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує, що останній вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України, один із яких, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, а два інших - до тяжких злочинів. Суд також враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим злочинів, а саме, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив умисні злочини, один з яких проти життя та здоров'я особи, а два посягають на право власності.

Щодо наявності пом'якшуючих його відповідальність обставин, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, відносить добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому ОСОБА_12 .

Так, як встановлено в ході судового розгляду, викрадене майно, а саме: мобільний телефон "Samsung Galaxy S9+", під час досудового розслідування кримінального провадження, було самостійно повернуто обвинуваченими потерпілому, про що потерпілий ОСОБА_12 підтвердив в ході його допиту.

Разом з тим суд не визнає обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, щире каяття. Так, не зважаючи на те, що ОСОБА_7 визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, однак його особисте ставлення до вчиненого, зокрема останній надав часткового показання, які виправдовували його, але не в повній мірі відповідали дійсності, що свідчить про те, що обвинувачений не виявив щирого каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено.

Аналіз даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 вказує на те, що він являється особою молодого віку, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має місце реєстрації та місце постійного проживання, де характеризуються з гарної сторони, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, з середньо-спеціальною освітою за спеціальністю: "слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник ручного зварювання", хоча офіційно і не працевлаштований, однак на даний момент займається (неофіційно) суспільно корисною працею, також займається спортом. Ці обставини позитивно характеризують ОСОБА_7 як особу, яка має гарну репутацією.

З наданої досудової доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , складеної представником персоналу органу пробації ОСОБА_48 (т.2 а.с.143-146), вбачається, що виправлення ОСОБА_7 , з урахуванням даних, що характеризують особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк, оскільки останній не становить небезпеку для суспільства (у т.ч. окремих громадян).

Крім того, суд враховує активну роль обвинуваченого ОСОБА_7 під час вчинення грабежу, характер та послідовність його дій, які вирізнялися зухвалістю та грубістю, що проявлялось в тому, що саме він вихопив у потерпілого ОСОБА_12 мобільний телефон, висловлював погрози щодо застосування насильства по відношенню до потерпілого, застосував фізичне насильство до останнього, що було встановлено під час судового розгляду.

Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.

Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку, та не є військовослужбовцем

При цьому, як вбачається із матеріалів кримінального провадження ні потерпілий ОСОБА_12 , ні потерпілий ОСОБА_14 , жодних претензій до обвинувачуваного ОСОБА_7 ні морального, ні матеріального характеру не мають.

З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити покарання за вчинення кожного злочину у виді позбавлення, у межах, визначеного санкцією кримінального закону, але не на максимальний строк. При призначені остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України належить застосувати спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

З урахуванням викладеного вище, виходячи із фактичної тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу їх вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини обвинуваченого, мотивації кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінальних правопорушень, з урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_7 , матеріалів, що характеризують його особу, відомостей зазначених у досудовій доповіді, відсутності обтяжуючих обставин, те, що тяжких наслідків від вчинення злочину не настало, відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме, що останній в судовому засіданні все таки засуджував власні вчинки, що свідчить про усвідомлення власної протиправної поведінки, позиції потерпілих відносно міри покарання, які не наполягали на суворому покаранні, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду, що перевиховання та виправлення ОСОБА_7 залишається можливим без ізоляції від суспільства, та вважає, за доцільне застосувати до неї положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком терміном в три роки з визначенням відповідних обов'язків судом.

Призначаючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_10 суд враховує, характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим злочинів. Так, обвинувачений вчинив два умисних злочинів проти власності, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів.

Разом з тим суд також не визнає обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, щире каяття. Так, не зважаючи на те, що ОСОБА_10 зазначив, що він визнає вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, однак надаючи показання останній оспорював фактичні обставини висунутого проти нього обвинувачення, даючи не повністю правдиві показання, вказуючи, що дійсно було вчинено грабіж, однак не визнаючи вчинення насильницького грабежу, що свідчить про те, що обвинувачений не виявив щирого каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено.

Аналіз даних про особу обвинуваченого ОСОБА_10 вказує на те, що він являється особою молодого віку, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має місце реєстрації та місце постійного проживання, де характеризуються з гарної сторони, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, з середньо-спеціальною освітою, з базовою загальною середньою освітою, офіційно працевлаштований, а саме працює на посаді вантажника-комплектувальника на СПД ФО ОСОБА_49 , тобто має постійне і стабільне джерело доходу, за місцем роботи характеризується виключно позитивно. Ці обставини позитивно характеризують ОСОБА_10 як особу, яка має гарну репутацією.

З наданої досудової доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , складеної представником персоналу органу пробації ОСОБА_50 (т.2 а.с.148-150), вбачається, що виправлення ОСОБА_10 , з урахуванням даних, що характеризують особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк, оскільки останній не становить небезпеку для суспільства (у т.ч. окремих громадян).

Крім того, суд враховує роль обвинуваченого ОСОБА_10 у злочинах, яка не пов'язана з вчиненням активних дій насильницького характеру відносно потерпілого, що було встановлено під час судового розгляду.

Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку, та не є військовослужбовцем

При цьому, як вбачається із матеріалів кримінального провадження потерпілий ОСОБА_12 жодних претензій до обвинувачуваного ОСОБА_10 ні морального, ні матеріального характеру не має.

З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити покарання за вчинення кожного злочину у виді позбавлення, у межах, ближчих до мінімальних, визначеного санкцією кримінального закону. При призначені остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України належить застосувати спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

З урахуванням викладеного вище, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставин, при яких їх вчинено, мету й мотиви, якими він керувалась при вчиненні злочинів, його поведінку та дії як під час скоєння злочину, так і після цього, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінальних правопорушень, з урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_10 , матеріалів, що характеризують його особу, відомостей зазначених у досудовій доповіді, відсутності обтяжуючих обставин, те, що тяжких наслідків від вчинення злочину не настало, відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме, що останній в судовому засіданні весь час засуджував власні вчинки, що свідчить про усвідомлення власної протиправної поведінки, запевнив суд у своїх намірах вести в подальшому законослухняний спосіб життя та не вчинювати кримінальних правопорушень, позицію потерпілого ОСОБА_12 відносно міри покарання, який не наполягав на суворому покаранні, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду, що перевиховання та виправлення ОСОБА_10 залишається можливим без ізоляції від суспільства, та вважає, за доцільне застосувати до неї положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком терміном в два роки з визначенням відповідних обов'язків судом.

Підсумовуючи вищезазначене суд вважає, що дана міра покарання відносно обвинувачених є достатньою для виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів, враховуючи, тяжкість злочинів та дані про осіб обвинувачених. Враховуючи обставини вчинених злочинів, їх тяжкість та дані про осіб обвинувачених, а також застосовуючи принцип індивідуалізації та співмірності покарання, суд переконаний, що саме дане покарання, без ізоляції від суспільства ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на них обов'язків, передбачених ст. 76 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених, та саме за таких обставин буде досягнута мета покарання, яка полягає не тільки у покаранні, а й виправленні засуджених, а також запобіганні вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , не обраний, підстав для його обрання судом не встановлено.

Разом з тим, суд вважає за необхідне, в даному випадку, відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_7 в строк відбування покарання - попереднє ув'язнення, а саме перебування останнього під вартою з 15.01.2019 року по 30.04.2019 року, оскільки, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання, призначений вироком суду, за правилами, встановленими ч. 5 ст. 72 КК України, і у разі визнання особи винуватою, рішення про залік досудового тримання під вартою зазначається у резолютивній частині вироку (п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України).

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2019 року щодо підозрюваного ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання, починаючи з 16 листопада 2015 року, з утриманням його в Державній установі "Київське СІЗО" Міністерства юстиції України.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2019 р. обвинуваченому ОСОБА_7 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із визначенням відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, та звільнено його з під варти негайно в залі судового засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

З урахуванням наведеного та керуючись вимогами ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає, що до строку покарання, призначеного ОСОБА_7 , слід зарахувати строк його попереднього ув'язнення, а саме з 15 січня 2019 року по 30 квітня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Крім того, з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на користь держави, слід стягнути витрати на проведення експертиз у розмірі 170 грн. солідарно.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 100, 124, 318, 322, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, ст.ст. 50, 65-67, 72, 75-76, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 122 КК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років;

за ч. 2 ст. 189 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

за ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.

Звільнити засудженого ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном в 3 (три) роки, з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов'язку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

ОСОБА_10 визнати винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

за ч. 2 ст. 189 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточно призначити ОСОБА_10 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

Звільнити засудженого ОСОБА_10 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном в 2 (два) роки, з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов'язку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк ОСОБА_7 та ОСОБА_10 рахувати з моменту проголошення вироку.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_7 перебування в установах попереднього ув'язнення в період з 15.01.2019 року по 30.04.2019 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_6 , запис № 20000404-07294, орган, що видав: 3222, дата видачі 13.06.2017 року, проживаючого в АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_7 , запис № 20000711-00975, орган, що видав: 3222, дата видачі 29.05.2017 року, проживаючого в АДРЕСА_3 ) на користь держави України процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта, у розмірі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні, після набрання вироком суду законної сили: фотознімки мобільного телефону марки "Iphone 5", чорного кольору, в чохлі, та фотознімки мобільного телефону марки "Huawei", чорного кольору, в чохлі; відеозапис з камер відеоспостереження ПТ "Ай Ті Ломбарду", що розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 47 (т.1 а.с.187), - залишити зберігати при матеріалах судового кримінального провадження.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, їх захисникам, потерпілим та прокурору.

Суддя ОСОБА_1

Попередній документ

92831710

Наступний документ

92831712

Інформація про рішення:

№ рішення:	92831711
№ справи:	359/1765/19
Дата рішення:	30.10.2020
Дата публікації:	13.02.2023
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
Категорія справи:	Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Розбій

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(17.11.2023)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	16.11.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

15.01.2020 15:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
27.01.2020 11:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
07.02.2020 11:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
27.02.2020 11:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
11.03.2020 13:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
07.04.2020 15:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
20.05.2020 12:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
16.06.2020 12:00	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
14.07.2020 15:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
25.09.2020 14:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
30.10.2020 15:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
15.05.2023 09:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області
03.11.2023 09:30	Бориспільський міськрайонний суд Київської області