28.10.2020 Справа №607/7505/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Грицака Р.М.
за участю секретаря с/з Бігун О.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи Марцун А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Прокуратура Тернопільської області про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 2 261 372 гривень 40 копійок на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 24 жовтня 2017 року органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42017210000000250 стосовно нього ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 05 жовтня 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та в подальшому обвинувальний акт скеровано до суду. Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю в його діяннях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року залишено без змін.
Зазначає, що вказаним кримінальним переслідуванням йому була заподіяна моральна шкода, яка полягала в тому, що він переживав з приводу незаконного обвинувачення, вимушений був на протязі більше як року доводити свою невинність, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відшуковувати на це можливості та час. Вищезазначене потягло у свою чергу для нього негативні наслідки у вигляді вимушених змін у житті, ступені зниження його авторитету, престижу, репутації і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, які настали для нього в результаті безпідставного кримінального переслідування. Крім того зазначає, що з початком повідомлення його про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, до нього, як до підозрюваного було застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання та неодноразове відсторонення від займаних посад в органах поліції, що в свою чергу негативно вплинуло на його просування по службі, міцність соціальних зв'язків.
Вважає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та в подальшому ухвалення судом виправдувального вироку, він має право на відшкодування моральної шкоди в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Тому враховуючи, що він перебував під слідством та судом 14 місяців у період з 24 жовтня 2017 року по 20 грудня 2018 року та висновком експерта за результатами проведення судової-психологічної експертизи встановлено розмір компенсації в розмірі 478,8 розмірів мінімальної зарплати на момент винесення рішення судом, виходячи із усіх наведених ним обставин зазначених у позові, що негативно відобразились на ньому, за довгий час перебування у тяжкій моральній, духовній, психічній обстановці, вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню і буде достатнім становить 2 261 372,40 гривень.
Ухвалою судді від 03 червня 2020 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.
03 липня 2020 року від відповідача Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позов у якому зазначено, що казначейство в процесі здійснення своєї діяльності жодними чином не порушувало законних прав та інтересів позивача, що прослідковується із змісту позовної заяви. Вважає, що у позовній заяві ОСОБА_1 та доданих документах не наведено належного обґрунтування спричинення моральної шкоди, не розкрито зміст заподіяної шкоди, не надано жодного доказу на підтвердження про понесені ОСОБА_1 тяжких духовних і психічних страждань, приниження гідності, вимушені зміни у повсякденному житті і стосунках. Вказані позивачем судові рішення та повідомлення про підозру не можуть слугувати доказами моральних страждань особи. Разом з цим якщо виходити з того, що позивач перебував під слідством з 24 жовтня 2017 року по 20 грудня 2018 року загальна сума відшкодування може становити 54 276 грн. виходячи з розрахунку, що у 2017 року мінімальний розмір заробітної плати становив 3 200 грн. * 3 місяці перебування під слідством чи судом = 9 600 грн., у 2018 році мінімальний розмір заробітної плати становив 3 723 грн. * 12 місяців перебування під слідством чи судом = 44 676 грн. Крім цього не погоджується із висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №4547 від 21 лютого 2020 року як таким що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки при проведенні експертизи використовувалася науково-технічна та довідкова література, яка на час проведення експертизи втратила чинність. Відтак у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити.
Протокольною ухвалою суду від 20 серпня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено прокуратуру Тернопільської області.
У своїх письмових пояснення, які отримані судом 01 вересня 2020 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору прокуратура Тернопільської області зазначає, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден нормативний акт не встановлює імперативного обов'язку компенсації шкоди, тому позивач повинен надати докази про заподіяння йому моральної шкоди та доцільності і достатності відшкодування моральної шкоди саме в тому розмірі, який зазначено у позові. Разом з цим, застосований до ОСОБА_4 в ході досудового розслідування такий запобіжний захід, як особисте зобов'язання є одним із найбільш м'яких видів запобіжних заходів, який цілком виправдано був застосований до нього. Жодних доказів застосування органами досудового розслідування до позивача морального чи фізичного впливу суду не надано. Тому лише проведення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Крім цього, на обґрунтування своїх вимог позивач долучив висновок експерта № 4547 від 21 лютого 2020 року за результатами проведеної стосовно нього судово-психологічної експертизи, однак необхідно врахувати, що психологічне дослідження проведено та висновок складений 21 лютого 2020 року, а час скоєння протиправної поведінки, яка призвела до моральних страждань охоплюється 2016-2018 роками, проте виявлення функціонального рівня психічної діяльності, особистісні та емоційні прояви суб'єкта, особливості їх динаміки повинні бути встановленні під впливом конкретних життєвих подій на час їх існування, а не протягом тривалого часу після цього. Також безпідставною є вимога позивача про застосування підвищеного розміру до мінімальної суми моральної шкоди, яка може підлягати відшкодуванню. Враховуючи період його перебування під слідством та судом з 24 жовтня 2017 року по 20 грудня 2018 року, розмір відшкодування моральної шкоди може становити 65 360 гривень, з розрахунку 4 723 гривень х 13 місяців та 26 днів (26 х 4723 / 31). Тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_5 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов в повному обсязі з наведених у ньому підстав та мотивів.
Представник відповідача Державної казначейської служби Клим А.А. в судовому засіданні позову не визнав та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позов.
Представник третьої особи прокуратури Тернопільської області Марцун А.А. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у наданих третьою особою письмових поясненнях.
Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:
Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами ч.6. ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
В судовому засіданні встановлено та не заперечується учасниками справи, що 05 жовтня 2017 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області радником юстиції Балда А.Є. під час розгляду матеріалів досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210050000259 від 23 серпня 2016 року було повідомлено ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість) та направлено до суду з обвинувальним актом.
З урахуванням факту повідомлення позивачеві про підозру у кримінальному проваджені №12016210050000259, за клопотанням слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні - слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області Балда А.Є., яке погоджене із старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні начальником відділу прокуратури Тернопільської області Барановським Ю.Б. на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання з покладенням наступних обов'язків: з'являтися до слідчого, прокурора та суду за першою вимогу; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; відвідувати Борщівське відділення поліції Чортківського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області. Строк дії ухвали встановлено до 04 грудня 2017 року.
Разом з цим ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року за клопотанням слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні - слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області Балда А.Є., яке погоджене із старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні начальником відділу прокуратури Тернопільської області Барановським Ю.Б. відсторонено підозрюваного ОСОБА_7 від займаної ним посади - старшого інспектора - чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області до 04 грудня 2017 року.
В подальшому ухвалами Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 лютого 2018 року, 26 березня 2018 року, 15 серпня 2018 року, 04 червня 2018 року відбувалося відсторонення ОСОБА_7 від займаної ним посади - старшого інспектора - чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області строком на два місяці.
Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 , обраний ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2018 року у вигляді відсторонення від займаної ним посади - старшого інспектора - чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області скасовано.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року залишено без змін.
18 червня 2019 року ОСОБА_5 звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Богомола О.М. з проханням про поновлення його на посаді або призначення на рівнозначну посаду виконавши при цьому рішення атестаційної комісії.
Згідно атестаційного листа від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 відповідає займаній посаді, а саме посаді начальника Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.
У відповідь на звернення ОСОБА_4 від 18 червня 2019 року листом начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Богомола О.М. від 17 липня 2019 року за №2/6/2/05/2019 останньому було відмовлено у призначенні на посади старшого слідчого СВ Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області та старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, оскільки його було призначено не відповідно до рішення атестаційної комісії, а згідно поданих ним рапортів на вищевказані посади.
За результатами проведення судово-психологічної експертизи судовим експертом Балінською К.І. складено висновок №4547 від 21 лютого 2020 року згідно якого у ОСОБА_4 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тривалого перебування під слідством і судом. Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_4 і такою, внаслідок якої ОСОБА_1 спричинені психологічні страждання як підстава правового поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендований розмір компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання, виходячи з кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат становить 478,8 МЗП (розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду повідомили, що після повідомлення ОСОБА_11 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та впродовж всього часу протягом якого тривало слідство його моральний стан був важким, погіршилися стосунки у сім'ї та з колегами, він став агресивним та почав уникати спілкування з близькими, також у зв'язку з відсторонення його від посади його майновий стан погіршився, що неодноразово було причиною конфлікту в сім'ї.
Згідно частин 1-3 статті 21 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд приймає доводи позивача та вважає обґрунтованим та доведеним той факт, що у зв'язку з кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів, за яким згодом був постановлений виправдувальний вирок, позивач зазнав душевних переживань та надзвичайного впливу, що призвів до зміни його життєвого укладу та завдав йому значних страждань.
На думку суду кримінальним переслідуванням позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягала в тому, що позивач переживав з приводу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, вимушений був на протязі тривалого часу доводити свою невинність, брати участь у судових засіданнях, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, виділення часу на звернення до послуг професійних адвокатів, що суттєво порушило його життєві ритми.
Також суд вважає, що будучи обвинуваченим у кримінальному провадженні позивач відчував приниження гідності та ділової репутації, що могло мати вплив на його стосунки між родичами, друзями, знайомими, колегами.
Крім того суд бере до уваги той факт, що в ході кримінального переслідування позивача ОСОБА_4 неодноразово було відсторонено від займаної ним посади, що в подальшому негативно вплинула на його просування по службі, зокрема останньому було відмовлено у призначенні на посаду начальника Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, яка є більш престижнішою та високооплачуваною.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення частини другої статті 13 Закону дозволяє зробити висновок, що розмір моральної шкоди у мінімальному розмірі заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом є гарантованим мінімумом такого відшкодування виходячи лише з тривалості кримінального провадження відносно особи.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 вересня - 5000 гривень.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебував під слідством і судом з 05 жовтня 2017 року (дата повідомлення йому підозри у вчиненні кримінального правопорушення) по 20 грудня 2018 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку суду), тобто 14 місяців 14 днів.
Враховуючи період перебування ОСОБА_4 під слідством та судом з 05 жовтня 2017 року по 20 грудня 2018 року, гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди суд розраховує наступним чином:
1) 27 днів жовтня 2017 року - 5000 грн. : 31 день * 27 днів = 4354,88 грн.;
2) 13 місяців (листопад 2017 року - листопад 2018 року) * 5000 грн. = 65 000 грн.;
3) за 20 днів грудня 2018 року: 5000 грн. : 31 день * 20 днів = 3225,80 грн., що сукупно становить 72 580,68 грн. (4354,88 грн. + 65 000 грн. + 3225,80 грн.)
Однак, враховуючи засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, висновки судової психологічної експертизи, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу становить 100 000 гривень.
Щодо доводів Державної казначейської служби України, щодо того, що вони є неналежними відповідачами у справі суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Відповідно до п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК України чи іншого законодавства.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Виходячи з наведених положень Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі щодо заявлених позивачем вимог.
Згідно з частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 4 Закону відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року, № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно підпункту 3 пункту 3 вказаного Положення казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц зробила висновок про те, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
В постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову та стягнення з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
В силу ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 4, 11,12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Прокуратура Тернопільської області про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Прокуратура Тернопільської області, код ЄДРПОУ - 02910098, місцезнаходження: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001.
Повний текст рішення суду складено 09 листопада 2020 року.
Головуючий суддяР. М. Грицак