12 листопада 2020 року м. Чернівці справа № 713/1116/20
провадження №22-ц/822/925/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Владичана А. І.
суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.
секретар Герман Я.І.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2020 року (головуючий у 1-й інстанції Кибич І.А.),-
У липні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 31.12.2007 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою тримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н, згідно умов якої отримав кредит у розмірі 1100 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «тарифами банку», які викладені на банківському сайті складає між позивачем та відповідачем договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Вказує, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення.
31.12.2007 року ОСОБА_1 також підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду. В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив, що з умовами надання кредитної картки «Універсальна» і правилами проведення розрахунків ознайомлений.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 7500 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
В процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавав своєчасно позивачеві грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 02.04.2020 року має заборгованість - 12669,55 грн., з яких: 11009,63 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 782,51 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 36 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 591,41 грн. - штраф (процентна складова).
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.
На основі вищезазначеного банк просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 12669,55 грн., а також судові витрати.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи скарги мотивує тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Посилається на те, що відповідно до анкети заяви відповідач з Умовами та правилами, Тарифами банку ознайомлений та їх положень зобов'язується неухильно дотримуватися. Відповідач підтвердив, що в подальшому зобов'язується самостійно знайомитися зі всіма змінами на сайті банку. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком.
Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу банку залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно розрахунку у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту та відсотками, а тому позовні вимоги банку є недоведеними.
Однак колегія суддів повністю не погоджується із зазначеними висновками суду, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 31 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 1100 грн. на картковий рахунок. В заяві зазначена базова процентна ставка 36% з розрахунку 360 днів в році. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с.22).
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , встановлений йому кредитний ліміт на картковий рахунок неодноразово змінювався. Термін дії останньої виданої йому картки згідно вказаного договору до 12/21 (а.с.20,21).
У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 02 квітня 2020 року становить 12669,55 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 31 грудня 2007 року, яка підписана відповідачем, зазначена процентна ставка у розмірі 36% з розрахунку 360 днів в році.
Крім того, у довідці про умови кредитування від 31 грудня 2007 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3%, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія (а.с.23).
Зазначена довідка також підписана відповідачем.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, відсотками, нарахованою пенею та штрафами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, а також заяви та вказаної довідки про умови кредитування, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк».
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у провадженні № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному банківському сайті неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (31 грудня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у липні 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 31 грудня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також враховуючи, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов'язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Судом першої інстанції помилково встановлено, що заборгованість позичальника відсутня.
Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 заборгованість останнього за простроченим тілом кредиту складає 11009,63 грн.
Прострочений кредит - кредитні кошти, які були надані власнику платіжної карти і не були повернуті банку в строк, передбачений договором.
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування картки оформленої ОСОБА_1 , останньому 20 вересня 2017 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 7500 грн.
Разом з тим, з виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 апеляційним судом встановлено, що за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року ОСОБА_1 повинен був вносити щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка» в розмірі 778,13 грн. (всього 7781,30 грн.), внаслідок чого розмір фактично отриманих позичальником коштів збільшився.
Однак, відповідач не в повній мірі виконував взяті на себе зобов'язання з повернення отриманих від банку коштів, що призвело до утворення у нього заборгованості перед банком за простроченим тілом кредиту, який підлягає стягненню в судовому порядку.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 11009,63 грн. розмір якого підтверджений розрахунком банку та банківською випискою по картковому рахунку і не спростований відповідачем.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем підписана заява-анкета та довідка про умови кредитування від 31 грудня 2007 року, яка містить інформацію щодо розміру відсотків, пені за несвоєчасність погашення заборгованості та штрафів, вимоги за якими було заявлено банком.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, пред'явлена до стягнення з відповідача заборгованість за простроченими відсотками розрахована за відсотковою ставкою 86,4%, однак заява-анкета та довідка про умови кредитування, які підписані відповідачем, не містять даних про погодження з відповідачем відсоткової ставки у зазначеному розмірі.
Таким чином, у задоволенні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у сумі 782,51 грн. слід відмовити.
Що стосується вимог банку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 пені та штрафу за неналежне виконання умов договору, колегія суддів зазначає наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Довідкою про умови кредитування передбачено стягнення з позичальника пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір якої визначається наступним чином: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості = пеня (1)+ пеня (2), де пеня (1) = (базова процентна ставка по договору)/30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 10 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при наявності прострочення на суму 50 грн і більше. Штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів: 250 грн + 5% від ціни позову.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача щодо правомірності нарахування пені, штрафу (фіксована частина) та штрафу (відсоткова складова), з огляду на наступне.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
В даному випадку погодженими між сторонами умовами Кредитного договору та Довідкою про умови кредитування передбачено одночасне застосування двох видів штрафів і пені за одне й те саме порушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, колегія суддів вважає неправомірним застосування банком двох видів штрафів, як відповідальності за порушення умов кредитного договору, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованою штрафною санкцією у вигляді штрафу (процентна складова) в розмірі 591,41 грн.
Таким чином, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за пенею в сумі 36,00 гривень та штраф (фіксована частина) 250 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).
Апеляційним судом встановлено, що в укладеному сторонами кредитному договорі у вигляді анкети-заяви строк дії кредитного договору не зазначено, а строк дії останньої виданої картки до грудня 2021 року. Також як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 , останній платіж за договором, за виключенням автоматичного списання банком коштів, відповідач здійснив 28 листопада 2018 року на суму 2000 грн.
Тому звернувшись з позовом у липні 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» не пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості у розмірі 11295 гривень 63 коп., з яких: 11009 гривень 63 коп. заборгованість за простроченим кредитом, 36,00 гривень заборгованість за пенею та 250 грн. штраф (фіксована частина). В решті вимог банку відмовити, з підстав зазначених в мотивувальній частині постанови.
Згідно вимог ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, враховуючи пропорційність задоволених вимог Банку, підлягає стягненню з відповідача на користь Банку судовий збір, сплачений останнім при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно задоволених вимог Банку (89,15 %), у розмірі 4684 гривні 83 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2020 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11295 гривень 63 коп., з яких: 11009 гривень 63 коп. заборгованість за простроченим кредитом, 36,00 гривень заборгованість за пенею та 250,00 гривень штраф (фіксована частина).
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення прострочених відсотків та штрафу (процентна складова) відмовити, з підстав зазначених в мотивувальній частині цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 4684 гривні 83 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Головуючий А.І. Владичан
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк