Номер провадження 22-ц/821/1795/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №692/845/19 Категорія: 307020000 Чепурний О. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
12 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі:
суддівВініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фай Валерія Івановича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року у справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Бірюк Олег Васильович, приватний нотаріус Петраченко Олексій Васильович по визнання спадкового договору недійсним, -
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В мотивування поданого позову посилався на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великий Хутір Драбівського району Черкаської області померла ОСОБА_3 , яка за життя 24 лютого 2018 року вчинила заповіт, яким земельну ділянку площею 3,2063 га, що знаходиться за адресою Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.09.2010 року, заповіла позивачу. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Бірюком О.В.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, спадкове майно складається з вказаної в заповіті земельної ділянки. Спадщину він прийняв шляхом подання 23 травня 2019 року заяви про прийняття спадщини.
Від нотаріуса дізнався що померлою ОСОБА_3 за життя 15 вересня 2012 року був укладений спадковий договір з відповідачем, предметом якого була належна ОСОБА_3 земельна ділянка, яку померла за життя заповіла позивачу.
Позивач вважає, що укладення такого договору суперечило законодавству, а тому він підлягає визнанню недійсним, оскільки на той час діяла заборона відчуження земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Просив суд визнати недійсним спадковий договір, укладений 15 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого була земельна ділянка площею 3,2063 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №706036, виданого 01 вересня 2010 року Драбівською районною державною адміністрацією; стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок, а тому визнання його недійсним не є належним способом захисту прав.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Фай В.Г. вказує, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставина, формально підійшов до вивчення обставин справи, не сприяв повному, всебічному та об'єктивному її розгляду, є незаконним, необґрунтованим, а тому просив судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В мотивування апеляційної скарги вказував, що суд не звернув уваги на ту обставину, що позивач не є стороною спадкового договору, а тільки визнання спадкового договору укладеного 15 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним надасть змогу позивачеві оформити спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Інших належних способів захисту прав позивача в даному випадку немає.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказував на те, що суд, приймаючи рішення вийшов за межі предмету спору, оскільки вказав, що спірний договір є нікчемним з моменту його укладення. Натомість спірний договір укладений у визначеній законодавцем - письмовій формі, нотаріально посвідчений, відомості про нього внесено до Спадкового Реєстру. А тому рішення суду саме з цих підстав підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно копії заповіту від 24 лютого 2018 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,2063 га, що знаходиться за адресою Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.09.2010 року серії АЯ № 706036.
Крім того 15 вересня 2012 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 спадковий договір, предметом якого є вищевказана земельна ділянка.
Спадковий договір посвідчений приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Петраченком О.В.
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З спадкової справи ОСОБА_3 вбачається, що позивач у справі вчасно звернуся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказав, що у зв'язку із наявність спадкового договору, який порушує публічний порядок, він позбавлений можливості оформити спадкове майно, земельну ділянку, яка належала померлій.
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до положень пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до 1 січня 2013 року не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 01 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), від 19 березня 2020 року у справі № 692/86/19 (провадження № 61-311св20).
З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла правового висновку, відповідно до якого визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 94, 95).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).
Вимоги про встановлення нікчемності оскаржуваного договору позивачем до суду пред'явлено не було, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.
Таким чином, спадковий договір, який укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними в силу закону (нікчемними). А захист інтересів ОСОБА_1 шляхом визнання недійсними такого спадкового договору не є належним.
Порушень норм процесуального права та не дотримання норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції або які б давали підстави для обов'язкового скасування рішення суду, колегія суддів не встановила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фай Валерія Івановича - залишити без задоволення.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2020 року.
Судді: