Справа № 539/1795/19 Номер провадження 22-ц/814/2439/20Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
11 листопада 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Одринської Т. В..
при секретарі: Ачкасовій О.Н.
переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скарг ою Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2020 року, ухвалене суддею Іващенком Ю. А., повний текст рішення складено - 18 вересня 2020 року
у справі за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, -
24.04.2019 року Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 придбав у власність нежитлову будівлю загальною площею 360 кв.м в АДРЕСА_1 . Вказана будівля розміщена на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0534 га, кадастровий номер 5310700000:06:069:0012 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування. У попереднього землекористувача - Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області земельна ділянка перебувала на праві постійного користування. Відповідач не має підстав користуватися спірною земельною ділянкою на праві постійного користування і він зобов'язаний оформити своє право користування земельною ділянкою на умовах оренди, про що його було повідомлено листом від 02.08.2017 року. Своїми відповідями від 08.08.2017 року та від 17.08.2017 року відповідач фактично проігнорував їх прохання оформити право користування земельною ділянкою. Крім того, ОСОБА_1 неодноразово звертався із заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідь йому було неодноразово роз'яснено, що придбана ним за вказаною адресою будівля знаходиться на вже сформованій земельній ділянці площею 554 кв.м., яка має інше цільове призначення. Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. 29.03.2019 року на адресу ОСОБА_1 . Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради направило претензію з вимогою погасити заборгованість з плати за землю, що виникла у відповідача перед міським бюджетом за період з 18.07.2017 року по 01.04.2019 року у розмірі 12 870,8 грн., йому було запропоновано погасити заборгованість в добровільному порядку. Відповіддю від 08.04.2019 року відповідач підтвердив факт користування землею комунальної власності, фактично чужої для нього, без належного оформлення та відмовився від добровільного погашення виниклої заборгованості, що є підставою для звернення до суду з даним позовом. У період з 18.07.2017 року по 01.04.2019 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не сплачував, хоча земельна ділянка використовується для розміщення об'єкту нерухомого майна, що перебуває у його власності. Лубенською міською радою визначено розмір безпідставно збережених коштів відповідачем та розраховано, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, та яку міська рада могла отримати у разі укладення між нею та відповідачем договору оренди земельної ділянки площею 534 кв. м., кадастровий номер 5310700000:06:069:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації за відповідний рік, дана сума склала 12 870,8 грн. Таким чином, відповідачем не внесено плату за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого міська рада була позбавлена можливості отримати дохід в очікуваному розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим їй завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю. Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.07.2020 року (а.с. 126), просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Лубенської міської ради збитки за період з 18.07.2017 року по 11.09.2020 року за користування безпідставно набутим майном, а саме земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 534 кв.м., у розмірі 23 800,19 грн.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2020 року у задоволенні позову Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки перебуває у віддані органу місцевого самоврядування. Перехід права на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування до приватного власника придбаного об'єкта нерухомості, розташованого на ній, об'єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, адже змінюється суб'єкт її використання, земельна ділянка у такому випадку використовується для експлуатації придбаного приватною особою у власність об'єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об'єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об'єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель. Оскільки ані територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області до Лубенської міської ради, ані позивач до територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області з вимогою про припинення права постійного користування земельною ділянкою не зверталися, суд визнав, що право користування спірною земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області, яке ОСОБА_1 має в силу частини другої ст. 120 ЗК України, не створює для відповідача обов'язку укласти з позивачем договір оренди землі, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що між попереднім власником нерухомості ТУ ДСА в Полтавській області та міською радою було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки. При цьому, судом враховано правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 285/4707/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
В апеляційній скарзі Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що в самій позовній заяві зазначено про те, що попередній власник нерухомого майна ДСА України користувалася земельною ділянкою на умовах постійного користування. Це не заперечував відповідач у своєму відзиві, до якого додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2010 року, де вказано правокористувачем на право постійного користування земельною ділянкою є ДСА України. Вважає, що суд першої інстанції відступив від предмету спору, а саме стягнення упущеної вигоди за користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлення права на користування. У зв'язку з цим, судом першої інстануії проігноровано положення Земельного та Податкового кодексів України про те, що користування землею в Україні є платним. Плата стягується у вигляді земельного податку або орендної плати. Також зазначає, що рішенням Лубенської міської ради від 18.08.2017 року право постійного користування ТУ ДСА України в Полтавській області земельною ділянкою в АДРЕСА_1 припинено за їх заявою. ОСОБА_1 , будучи фактичним користувачем земельної ділянки, без достатньої правової підстави зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею та зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 360 кв.м. відповідно до договору купівлі-продажу від 18.07.2017 року (а.с. 12-14).
Вказана вище нежитлова будівля розміщена на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0534 га, кадастровий номер 5310700000:06:069:0012, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 12-14).
Відповідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №7053001 від 29.07.2013 року попереднім користувачем вищевказаної земельної ділянки було територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області на підставі рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 14.06.2013 року.
Згідно листа виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області №1-8/578 від 02.08.2017 року виконавчий комітет Лубенської міськради звертався до ОСОБА_1 з проханням оформити право користування земельною ділянкою площею 0,0534 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до вимог законодавства (а.с. 18).
17.08.2017 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву з проханням передати йому у власність земельну ділянку не більше 0,10 га. для обслуговування будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Відповідачу листом від 11.09.2017 було роз'яснено, що придбана ним за вказаною адресою будівля знаходиться на вже сформованій земельній ділянці площею 554 кв.м., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель органів влади та місцевого самоврядування. Для зміни цільового призначення землі ОСОБА_1 необхідно отримати від міської ради дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (а.с. 24).
Згідно заяви від 25.09.2017 року відповідач ОСОБА_1 просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки, а саме з існуючого - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, на нове - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 25).
31.05.2018 року та 26.03.2019 року ОСОБА_1 подавав клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 27, 29).
Відповідач ОСОБА_1 не заперечує свого обов'язку користувача земельної ділянки на тих же умовах, що і попередній власник нерухомості, яка на ній розміщена.
Позивач не надав суду жодного доказу, на яких саме підставах та умовах спірною земельною ділянкою користувався попередній власник нерухомого майна, яке знаходиться на даній земельній ділянці.
Питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки перебуває у віддані органу місцевого самоврядування.
Відповідач ОСОБА_1 неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування як із заявами про зміну цільового призначення земельної ділянки, так і щодо виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, так і щодо передачі йому у власність даної земельної ділянки.
Позивачем не вчинялися дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на реалізовану будівлю та приведення даних щодо земельної ділянки у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями про те, які землі, що обліковувались за ТУ ДСА України в Полтавській області, не використовуються в силу правочину щодо придбання відповідачем у власність нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , який відбувся.
За обставин не вчинення вищезазначених дій, суд першої інстанції визнав, що законодавство не містить вказівки на можливість змусити сторони, в тому числі відповідача, до дій з такого оформлення поза їх волевиявленням щодо умов та порядку реалізації набувачем майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та способу оформлення цього права.
Відповідач неодноразово звертався до міськради з питання зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки ним придбано нерухоме майно будівлі органу державної влади, яке звичайно не могло ним використовуватись відповідно до наявного цільового призначення земельної ділянки.
Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур і порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Тому перехід права на земельну ділянку, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, до приватного власника придбаного об'єкта нерухомості, розташованого на ній, об'єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, адже змінюється суб'єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного приватною особою у власність об'єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.
Таким чином, особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній, що відповідає правовій позиції відповідача та відображено у численних заявах ОСОБА_1 до Лубенської міської ради.
Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об'єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об'єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.
Оскільки ані територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області до Лубенської міської ради, ані позивач до територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області з вимогою про припинення права постійного користування земельною ділянкою не зверталися, суд першої інстанціївизнав, що право користування спірною земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області, яке ОСОБА_1 має в силу частини другої ст. 120 ЗК України, не створює для відповідача обов'язку укласти з позивачем договір оренди землі, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що між попереднім власником нерухомості ТУДСА в Полтавській області та міською радою було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки.
При цьому, судом першої інстанції враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 285/4707/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 щодо виключної правової проблеми.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 23 800,19 грн. за користування земельною ділянкою площею 0,0534 га по АДРЕСА_1 у період з 18 липня 2017 року по 11 вересня 2020 року без достатньої правової підстави.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд не може підміняти підстави та предмет позову, обрані позивачем на захист порушеного права.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обгрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, і які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК)). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог та вдався до аналізу правовідносин сторін, які склалися між ними з приводу зміни цільового призначення земельної ділянки, за користування якою позивачем пред'явлено позовну вимогу в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України, що вказує на порушення вимог ЦПК України.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно ст. ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, відповідно договору купівлі - продажу від 18 липня 2017 року ОСОБА_1 отримав у власність нежитлову будівлю загальною площею 360,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці комунальної власності, загальної площею 0,0534 га, кадастровий номер: 5310700000:06:069:0012.
З цього часу відповідач використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, хоча земельна ділянка використовується для розміщення об'єкта нерухомого майна, який належить йому на праві приватної власності.
Таким чином, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19).
Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності його вини у завданні збитків, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки для кондиційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття майна однією особою за рахунок іншої ( статті 1212-1214 ЦК України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що згідно договору купівлі - продажу від 18 липня 2017 року відбулося відчуження нежитлової будівлі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яке належало на праві власності державі, у приватну власність. Відповідно до покупця об'єкту нерухомого майна перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування цього майна.
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій прояв у правилах статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, інших положення законодавства.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Згідно розрахунку суми збитків за користування землею за період з 18.07.2017 р. по 11.09.2020 р., що здійснений з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земель, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнту функціонального використання земель, загальна сума збитків, що підлягає стягненню становить 23 800, 19 грн.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п.4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
По справі вбачається, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн (а.с. 1,37), при подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. (а.с. 149,156), а всього 4 802,50 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області - задовольнити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2020 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 ) на користь Лубенської міської ради23 800,19 грн. (двадцять три тисячі вісімсот гривень 19 копійок) за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у період з 18 липня 2017 року 11 вересня 2020 року та 4 802,5 грн. (чотири тисячі вісімсот дві гривні п'ятдесят копійок) на відшкодування понесених судових витрат, а всього стягнуто 28 602, 69 грн. (двадцять вісім тисяч шістсот дві гривні шістдесят дев'ять копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов Т. В. Одринська