Комінтернівський районний суд м.Харкова
Провадження № 2-з/641/112/2020 Справа № 641/8864/20
12 листопада 2020 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі :
головуючого судді - Колодяжної І.М.
за участю секретаря судового засідання - Гішян А.В.
справа №641/ 8864/20
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові заяву представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, до подання позовної заяви ОСОБА_1 ,яка діє в своїх інтересах та інтересах недієздатного ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третя особа : Управління соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про захист порушеного права , визнання договору купівлі- продажу недійсним , поновлення у праві користування житловим приміщенням та вселення , -
До суду надійшла заява представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, до подання позовної заяви до суду , в якій остання просила накласти заборону на відчуження на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник зазначила , що позивачка - ОСОБА_1 є матір'ю і, на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.08.2009, опікуном недієздатного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інваліда 1 групи, в інтересах якого вона буде звертатися до суду з позовом про захист його порушеного майнового права, та матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Відповідач 2 - ОСОБА_5 ). На підставі ордеру, виданого за рішенням № 277 виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова від 27.12.1990 року Позивачка отримала двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на себе та недієздатного сина- інваліда 1 групи ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився Відповідач 2 - ОСОБА_5 , який також був зареєстрований в цій квартирі. В подальшому квартира була приватизована на трьох осіб (Позивачки та її синів), отже належала їм за правом спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду Харківського МВК 15.03.1999 року за реєстром № 2А-99-179838, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 24.03.1999 року в реєстрову книгу за № П-2-21822. Позивачка 25.09.1999 року зареєструвала шлюб з батьком своїх синів ОСОБА_6 (Відповідач-3). Рішенням виконкому Київської районної ради м. Харкова № 308-13 від 21.12.1999 року для поліпшення умов проживання неповнолітніх дітей, один з яких був інвалідом 1 групи, Позивачці було надано дозвіл на продаж від свого імені частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала неповнолітнім- інваліду 1 групи ОСОБА_3 та Відповідачу 2 - ОСОБА_5 та купівлю на їх ім'я частини квартири АДРЕСА_1 . Пунктом 2 зазначеного Рішення нотаріальна контора повинна була інформувати опікунську раду про купівлю на ім'я дітей частини квартири АДРЕСА_1 . 23.12.1999 року Позивачкою була продана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . 27.12.1999 року, в порушення рішення виконкому Київської районної ради м. Харкова № 308-13 від 21.12.1999 року, Відповідачем 3 ОСОБА_6 , 27.12.1999 року укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , де Покупцем був визначений він, а не Позивачка та неповнолітні діти. В подальшому, право власності було зареєстровано за ОСОБА_6 - Відповідач 3 . 06.09.2003 року ОСОБА_7 - Відповідач 3 незаконно, перебуваючи в шлюбі з позивачкою, подарував цю квартиру ОСОБА_8 . В 2007 році Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним та визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Комінтернівським районним судом м. Харкова 05.05.2009 ухвалена мирова угода, яка є такою, що порушує майнові права недієздатної особи- інваліда 1 групи ОСОБА_3 , інтереси якого в суді формально представляв орган опіки та піклування, який не надав своєї згоди на затвердження мирової угоди та фактично участі у судовому засіданні не приймав. Позивачка, не будучи обізнаною у чинному законодавстві, без правової підтримки органу опіки та піклування, не розуміючи правові наслідки укладення мирової угоди, під впливом фізичного та психологічного тиску з боку Відповідача 3 - ОСОБА_6 підписала цю мирову угоду. За цією мировою угодою та ухвалою суду, якою вона була затверджена, КП «ХМБТІ» 24.02.2010 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за - ОСОБА_5 . Мировою угодою недієздатна особа-інвалід 1 групи ОСОБА_3 , був повністю позбавлений права власності на свою частину у квартирі. Батько дітей ОСОБА_6 , уклав договір, який не відповідав вимогам закону та ущемляв майнові права дітей, один з яких є інвалідом 1 групи та є недієздатною особою . В подальшому, в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані Позивачка та Відповідач 2 - ОСОБА_5 . Недієздатний син ОСОБА_3 зареєстрований за адресою Комунальної установи Ржавецький психоневрологічний інтернат за адресою АДРЕСА_3 . До 2015 року позивачка разом з Відповідачем 2 - ОСОБА_5 постійно проживала в квартирі АДРЕСА_1 . В цю квартиру з Ржавецького психоневрологічного інтернату Позивачка регулярно (два-три рази на місяць) забирала свого сина-інваліда 1 групи, у якого була своя кімната та, за яким вона здійснювала догляд, про що щомісячно надавала звіти Третій особі. В 2015 році Відповідач-1 одружився з ОСОБА_4 - Відповідач 1 та переїхав проживати до неї за адресою: АДРЕСА_4 , де мешкає до теперішнього часу. Позивачка продовжувала проживати в спірній квартирі, сплачувала всі комунальні послуги, забирала постійно до себе недієздатного сина. 22 вересня 2020 року позивачка, повернувшись з роботи до дому, не змогла потрапити до квартири. В цей же день вона отримала від невістки ОСОБА_4 - Відповідач 1 смс повідомлення, що квартира належить їй за договором дарування та Позивачка більш не має права на користування цією квартирою. З 22 вересня 2020 року Позивачка, викладач української мови та літератури, мешкає в сирому підвалі в 3 під'їзді цього ж будинку, без світла, газу, води та каналізації, куди вона не може відтепер забирати свого недієздатного сина. 24.09.2020 Позивачці стало відомо, що вона не тільки без рішення суду була виселена з квартири, але й була виписана з неї. 28.09.2020 Позивачка, намагаючись потрапити до квартири, щоб нагріти молока, оскільки захворіла в сирому підвалі, була побита своїм сином Відповідачем 2 - ОСОБА_5 та його дружиною Відповідачем 1 - ОСОБА_4 , після чого, бригадою швидкої допомоги, яку викликали сусіді, була доставлена до лікарні. 04.10.2020 до ЄРДР внесені відомості за ст. 125 КК України КП № 12020225540000428. Таким чином, заявник та її представник вважають, що договір дарування між Відповідачем 1 - ОСОБА_4 та Відповідачем 2 - ОСОБА_5 був укладений з метою позбавлення Позивачки та її сина інваліда 1 групи права користування зазначеною квартирою та з метою зняття з реєстрації Позивачки без відповідного рішення суду. На даний час Відповідач 1 - ОСОБА_4 та Відповідач 2 - ОСОБА_5 разом продовжують перебувати в шлюбі та мешкати в будинку АДРЕСА_5 в'їзд. Особисті речі Позивачки викинуті на вулицю, квартира АДРЕСА_1 зачинена та виставлена на продаж, що можуть підтвердити свідки, які бачили як до квартири приходили ріелтори з потенційними покупцями. В зазначеній квартирі Позивачка проживала з 1999 року, іншого житла вона не має, як не має іншого житла її недієздатний син, в інтересах якого вона буде звертатися з позовом за захистом порушених прав, визнання договору купівлі-продажу недійсним та поновлення у праві користування, вселення. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.11.2020 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена , але державним реєстратором прав на нерухоме майно відмолено у державній реєстрації обтяження , оскільки з 19.10.2020 року право власності на спірну квартиру зареєстровано вже за іншою особою. Заявник та її представник вважають, що невжиття заходів по забороні відчуження спірної квартири до ухвалення рішення , може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі, якщо таке рішення буде ухвалено на користь позивача.
Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Розглянувши заяву про забезпечення позову в порядку, передбаченому ст.ст. 152- 153 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У відповідності з положеннями п.п. 2,3,4,10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема шляхом заборони вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Положеннями ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV проведення реєстраційний дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Березняк Оксани Миколаївни Департаменту реєстрації Харківської міської ради ,Харківської області від 06 листопада 2020 року , відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про державну реєстрацію обтяження , заборони на нерухоме майно на квартиру , що розташована АДРЕСА_6 , в зв.язку з тим, що згідно з записом про право власності №38721900 , зареєстрованим 19.10.2020 - право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою особою , відмінною від особи ,яка зазначена в ухвалі Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.11.2020 року по справі №641/8645/20, щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку , зареєстровано за ОСОБА_9 .
В заяві про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, заявник та його представник посилаються на те, що заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви про захист порушеного права , визнання договору купівлі- продажу недійним , поновлення у праві користування житлом та вселення ,яку позивач зобов,язується подати до суду протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення, суд виходить з того, що, на час вирішення клопотання про забезпечення позову, у суду відсутні будь-які відомості про існування визначених ч. 3 ст. 154 ЦПК України обставин, за наявності яких, суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення.
Виходячи з змісту позову ,який заявник має намір подати до суду , його співмірності та видів забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити заяву представника заявника ОСОБА_10 - ОСОБА_2 та забезпечити позов шляхом накладання заборони на відчуження нерухомого майна, оскільки такий вид забезпечення позову не порушує право особи володіти та користуватися майном.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд -
Заяву представника заявника ОСОБА_10 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, до подання позовної заяви - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 .
У зв'язку забезпеченням позову зустрічне забезпечення по справі не застосовано.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо судового рішення за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через Комінтернівський районний суд м. Харкова.
Суддя -І. М. Колодяжна